Рішення № 6765259, 09.11.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

09 листопада 2009 р.           Справа 14/130-09

Господарський суд Вінницької області у складі: судді Залімського І.Г. при секретарі судового засідання Кучер Р.П., розглянув матеріали справи

за позовом: Малого підприємства виробничо-комерційної приватної фірми "Вікторія", вул. К.Лібкнехта, 14, м. Бар, Вінницька область, 23000, код ЄДРПОУ 13324856

до: Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ, 49094, код ЄДРПОУ 14360570, в особі Вінницької філії ЗАТ КБ Приватбанк, вул. Соборна, 52, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 21724222

про стягнення 324123 грн.

За участю представників сторін:

          позивача : Погребняк В.М., Михайлишена, Л.Л.

          відповідача : Накорчевський С.В.

інші особи : Гончарук Т.М.

ВСТАНОВИВ :

Малим підприємством виробничо-комерційною приватною фірмою "Вікторія"подано позов про стягнення 324 123 грн. з Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" в особі Вінницької філії ЗАТ КБ Приватбанк.

Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням сторін та в зв"язку з необхідністю отримання судом додаткових доказів необхідних для розгляду справи по суті.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та уповноважений представник в судовому засіданні проти позову заперечували, звертаючи увагу суду, по-перше, на то, що відразу після прийняття Постанови Національного банку України № 282 від 12.05.2009 р., позивачу відповідно до його звернення на виконання умов договору № 3659 від 01.07.2008 р. добровільно була повернена частина вкладу в розмірі 1 520 000 грн.

По-друге, відповідач заперечує твердження позивача про завдання останньому збитків, оскільки договір купівлі-продажу № 090228/02 від 28.02.2009 р., укладений між позивачем та ТОВ "Медівел", не визначає обов'язку продавця (позивача) в будь-якому разі передати товар, а покупця (ТОВ "Медівел") прийняти та оплатити його. До того ж, відповідач зазначає про недоведеність відповідачем причинного зв'язку між діями відповідача та шкодою про яку зазначає МПВКПФ "Вікторія" і не надання останнім жодних доказів в обґрунтування завданої йому моральної шкоди.

Також, ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі Вінницької філії ЗАТ КБ Приватбанк у відзиві на позовну заяву заперечує можливість розгляду даної позовної заяви господарським судом Вінницької області з огляду на той факт, що дана позовна заява подана до неналежного відповідач та з грубим порушенням правил підсудності, через що, в даному випадку необхідним було б застосувати положення ст. 15 ГПК України, де визначено, що позови до підприємств, організації пред'являються в суд за їх місцезнаходженням.

В даному випадку, суд вважає безпідставним посилання відповідача на порушення господарським судом Вінницької області вимог ст. 15 ГПК України щодо визначення територіальної підсудності даної справи, оскільки відповідно до ч. 5 ст.15 ГПК України, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої-третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

А враховуючи, ч. 2 ст. 15 ГПК України, де визначено, що справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача, дана справа розглядається за місцем знаходження філії Банку.

Окрім того, в ході здійснення провадження у даній справі відповідачем було заявлено клопотання про викликання для дачі пояснень директорів та головних бухгалтерів ТОВ "Альпарі" і ТОВ "Медівел", і витребування у ТОВ "Альпарі" документів, які б підтвердили наявність на складі у власності вказаного підприємства товару, зазначеного у видатковій накладній № Р-б0302018 від 02.03.2009 р. на момент складання цієї накладної, а у ТОВ "Медівел" документів, які б підтвердили наявність у цього підприємства коштів, достатніх для закупівлі товару на суму 1794783 грн., відповідно до договору купівлі-продажу партії товару № 090228/02 від 28.02.2009 р. в строк вказаний в договорі.

Судом вказане клопотання було задоволено в частині витребування у ТОВ "Альпарі" документів, які б підтвердили наявність на складі у власності вказаного підприємства товару, зазначеного у видатковій накладній № Р-б0302018 від 02.03.2009 р. на момент складання цієї накладної. В решті ж вимог позивача було відмовлено, через їх необґрунтованість, з огляду на той факт, що наявність чи відсутність коштів на рахунку суб"єкта господарювання не позбавляє останнього права укладати господарські договори, який не зобов"язаний перевіряти майновий стан власного контрагента.

Відповідач також в ході здійснення провадження у даній справі заявляв клопотання про залучення до участі у справі Національний банк України, яке судом було розглянуто та в задоволенні якого відмовлено, оскільки останній не є стороною у правовідношеннях, що на разі існують між Малим підприємством виробничо-комерційною приватною фірмою "Вікторія" та Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" в особі Вінницької філії ЗАТ КБ Приватбанк.

До того ж, 27.10.2009 р. представником відповідача було подане повторне клопотання про витребування додаткових доказів, зокрема останній просив суд зобов'язати позивача надати доказів, які б підтверджують рух та залишок коштів Малого підприємства виробничо-комерційної приватної фірми "Вікторія" на рахунках в ОД "Райфайзен банк Аваль" та в Вінницькій філії ФАТ "Укрінбанк".

Дане клопотання судом відхилено, оскільки у матеріалах справи наявна довідка банку про рух коштів позивача у зазначений період.

Представниками відповідача подано клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, яке судом було задоволено.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку наданим доказам, в судовому засіданні встановлено наступне.

19.02.2009 р. між Малим підприємством виробничо-комерційною приватною фірмою "Вікторія" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альпарі" (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу партії товару № 20090219-01 (далі Договір), відповідно до якого Продавець зобов'язувався поставити та передати у власність Покупця товар, а остання в свою чергу зобов'язувалась прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Пунктом 5.1 Договору оплата вартості товару, за кожну поставку, здійснюється Покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку протягом 13 календарних днів від дати передачі товару Покупцю, згідно накладних на товар, шляхом перерахування всієї суми Товару, що визначена у товарній накладній на банківський рахунок Продавця, або шляхом внесення готівки через касу Продавця.

Відповідно до п. 6.3 Договору визначено, що перехід права власності на товар відбувається з моменту його оплати Покупцем. До моменту остаточного розрахунку Покупець не має права реалізовувати продукцію.

В свою чергу, 24.02.2009 р. Позивач листом № 10 звернувся до ВФ ЗАТ КБ "ПриватБанк" і посилаючись на факт розміщення коштів підприємства на строковому депозиті у відповідності до договору № 3659 від 01.07.2008 р., просив повернути частину коштів в розмірі 1520000 грн. в строк до 02.03.2009 р., що в свою чергу не суперечить умовам вказаного договору оскільки п. 1.6 якого визначено, що Фірма (МПВКПФ "Вікторія") має право знімати кошти з депозитного рахунку, при умові залишення залишку на депозитному рахунку коштів не менше 100 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до видаткової накладної № Р-б03 02018 від 02.03.2009 р. позивач, узгодивши з Продавцем асортимент, кількість та ціну товару у відповідності до умов Договору, отримав від ТОВ "Альпарі" товару на загальну суму 1 520 660 грн.

Натомість, відповідач листом від 03.03.2009 р. № 20/7-226 відмовив в задоволенні вимог позивача щодо дострокового повернення частини коштів з депозитного рахунку в зв"язку з забороною здійснення дострокового повернення депозитів у відповідності до постанови Правління Національного банку України № 413 від 04.12.2008 р.

До того ж, як було встановлено в процесі розгляду справи, позивач, уклавши 19.02.2009 р. договір купівлі-продажу товару № 20090219-01 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Альпарі", 28.02.2009 р., уклав договір купівлі-продажу № 090228/02 із Товариством з обмеженою відповідальністю "Медівел" для реалізації товару отриманого від ТОВ "Альпарі".

Враховуючи викладені обставини та неможливість здійснення розрахунку по договору № 20090219-01 від 19.02.2009 р. позивач накладною № 1 від 06.03.2009 р. здійснив повернення отриманого товару ТОВ "Альпарі" та в зв"язку з викладеним розірвав договір купівлі-продажу № 090228/02 від 28.02.2009 р., укладений з ТОВ "Медівел".

Рішенням господарського суду Вінницької області від 22.04.2009 р. у справі № 2/81-09 за позовом Малого підприємства виробничо-комерційної приватної фірми "Вікторія" до Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в особі Вінницької філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" про зобов'язання переказати кошти у сумі 1520000 грн. на поточний рахунок позивача, було встановлено факт протиправного невиконання ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі Вінницької філії умов договору № 3659 від 01.07.2008 р. про розміщення грошових коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" щодо нездійснення перерахування грошових коштів в сумі 1 520 000 грн. з депозитного рахунку МПВКПФ "Вікторія".

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 24.06.2009 р. рішення господарського суду Вінницької області від 22.04.2009 р. у справі № 2/81-09 було залишено без змін.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Разом з тим, в ході розгляду даної справи судом спростовані посилання відповідача на факт неспроможності виконання ТОВ "Альпарі" умов укладеного з МПВКПФ "Вікторія" договору купівлі-продажу партії товару, оскільки як вбачається з транспортних накладних ЦМР № 0011611 від 29.01.2009 р., ЦМР № 0005243 від 31.01.2009 р., ЦМР № 0055268 від 31.01.2009 р., ЦМР № 0008158 від 31.01.2009 р., накладних на товар № 21330 від 27.02.2009 р., № 20128 від 20.01.2009 р., № 20157 від 21.01.2009 р., № 21330 від 27.02.2009 р., № 20563 від 06.02.2009 р., № 0209026 від 09.02.2009 р., № 0204050 від 04.02.2009 р., № 0205010 від 05.02.2009 р. у останнього було достатньо товару для виконання взятих на себе договором купівлі-продажу № 20090219-01 від 19.02.2009 р. зобов"язань.

Вказаний факт також підтверджується аудиторським звітом від 02.11.2009 р. щодо перевірки документального підтвердження наявності товарно-матеріальних цінностей по бухгалтерському обліку ТОВ "Альпарі", які було відвантажено МП ВКПФ "Вікторія" згідно з накладною № Р-б0302018 від 02.03.2009 р. (т. 2, а.с. 57-64).

До того ж, судом не приймаються до уваги твердження відповідача щодо наявності у позивача вільних коштів на рахунках в інших банках для виконання зобов"язань по оплаті отриманого товару на умовах договору купівлі-продажу № 20090219-01 від 19.02.2009 р., оскільки в даному випадку сторона вправі самостійно розпоряджатися власними коштами.

Водночас, як вбачається з листа Барської міжрайонної державної податкової інспекції № 7275 від 18.09.2009 р. та з довідок наданих ВФ АТ "Укрінбанк", ВФ ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ВФ ВД АТ "Індекс Банк" (т. 1 а.с. 129-142) у позивача на момент укладення договору купівлі-продажу № 20090219-01 від 19.02.2009 р. не було достатньо вільних коштів на рахунках в перелічених банківських установах для здійснення оплати придбаного товару.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Положеннями ж ст. 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Вказане, також закріплене в п.2.5 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ № 516 від 03.12.2003 року, відповідно до якого за договором банківського рахунку, укладеним з юридичною або фізичною особою, банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти або банківські метали, що їй надходять, виконувати розпорядження власника рахунку про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського вкладу у відповідності до ст. 1060 ЦК України укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Статтею 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

В свою чергу, положеннями ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, окрім іншого, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, враховуючи викладене та беручи до уваги факти встановлені рішенням господарського суду Вінницької області від 22.04.2009 р. у справі № 2/81-09, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача упущеної вигоди в розмірі 274 123 грн. є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Окрім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може окрім іншого полягати, зокрема у приниженні престижу або ділової репутації юридичної особи.

Таким чином, керуючись положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судом не встановлено факту приниження ділової репутації позивача, оскільки з дій відповідача не вбачається, що невиконання його зобов’язань за договором направлено саме на завдання шкоди діловій репутації позивача. Отже, як факт завдання такої шкоди, так і причинно-наслідковий зв’язок між діями та завданою, на думку позивача, шкодою його діловій репутації під час розгляду справи підтверджені не були, внаслідок чого, вимога щодо відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. задоволенню не підлягає.

Водночас, судом не приймаються до уваги посилання відповідача на положення ч. 2 ст. 226 ГК України, де визначено, що сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону, з огляду на те, що договори купівлі-продажу товару між Малим підприємством виробничо-комерційною приватною фірмою "Вікторія", ТОВ "Альпарі" та ТОВ "Медівел" були укладені 19.02.2009 р. та 28.02.2009 р. відповідно, а відповідь Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" в особі Вінницької філії ЗАТ КБ Приватбанк про відмову в поверненні частини депозитного вкладу в розмірі 1 520 000 грн. була отримана позивачем лише 03.03.2009 р.

Також судом не приймаються до уваги і посилання відповідача на положення ч. 3 ст. 226 ГК України, де визначено, що сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше, з огляду на те, що рішенням господарського суду Вінницької області від 22.04.2009 р. у справі № 2/81-09, яке на разі постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 24.06.2009 р. було залишено в силі, встановлений факт ухилення відповідачем від належного виконання взятих на себе зобов"язань внаслідок чого були порушені права позивача на вільне розпорядження своїми банківським вкладом. Крім того, сторона не зобов’язана узгоджувати свою господарську діяльність з банківською установою і ставити її в залежність від виконання банком своїх зобов’язань за договором.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Господарський суд оцінює доказ за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 274 123 грн. є обґрунтованою, відповідає обставинам справи внаслідок чого підлягає задоволенню в межах заявлених вимог.

В частині стягнення з відповідача 50 000 грн. моральної шкоди слід відмовити.

На підставі ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково в сумі 274 123 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди. У задоволенні позову в частині стягнення 50 000 грн. моральної шкоди відмовити.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ, 49094, код ЄДРПОУ 14360570) в особі Вінницької філії ЗАТ КБ Приватбанк (вул. Соборна, 52, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 21724222) 274 123 грн. (двісті сімдесят чотири тисячі сто двадцять три грн.) збитків, 2741,23 грн. (дві тисяч сімсот сорок одна грн. 23 коп.) витрат на сплату державного мита; 99,8 грн. (дев’яносто дев’ять грн. 80 коп.) витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу на користь Малого підприємства виробничо-комерційної приватної фірми "Вікторія" (вул. К.Лібкнехта, 14, м. Бар, Вінницька область, 23000, код ЄДРПОУ 13324856) .

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 12 листопада 2009 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул. К.Лібкнехта, 14,м. Бар, Вінницька область, 23000

3 - 4 - відповідачу - ЗАТ КБ "ПриватБанк"- вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ, 49094,

Вінницька філія ЗАТ КБ Приватбанк, вул. Соборна, 52, м. Вінниця, 21100