Рішення № 67649820, 05.07.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4838/17

Головуючий у першій інстанції

ОСОБА_1

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.

при секретарі Ліснік Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Виробниче обєднання «Облпаливо» на рішення Саратського районного суду Одеської області від 31 березня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Виробниче обєднання «Облпаливо» про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ПАТ «ВО «Облпаливо» про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, посилаючись на те, щоз 18 червня 2002 року вона була прийнята на посаду завідуючої Березінським паливним складом Акціонерного товариства закритого типу «Виробниче обєднання «Облпаливо».

З 01 травня 2010 року вона була переведена на посаду виконуючого обовязки завідуючої Кулевчанським паливним складом.

Наказом № 100-к від 02 червня 2010 року її звільнили з посади відповідно до п.2 ст. 41 КЗпП України у звязку з втратою довіря.

Даний запис в її трудовій книжці був зроблений у звязку з проведенням 14 травня 2010 року ревізії на Кулевчанському паливному складі, за результатами якої нібито була виявлена нестача на загальну суму 197703,66 гривень. Замість оформлення акту ревізії відповідач примусив її написати боргову розписку. Її вина у нестачі встановлена не була. Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 16 квітня 2013 року, яке набрало законної сили 03 липня 2013 року, у задоволенні позову ПАТ «Облпаливо» про стягнення з неї боргу за договором позики було відмовлено.

Також позивачка зазначала, що вона неодноразово зверталася до відділу кадрів «Облпаливо» з вимогою виплатити їй розрахунок та змінити дату і формулювання причин звільнення, тому що ніде не приймали на роботу. Після її неодноразових звернень, у кінці жовтня 2015 року в її трудову книжку начальник відділу кадрів «Облпаливо» внесла запис № 22 про її звільнення за угодою сторін по п.1 ст.36 КЗпП України, хоча ніякої угоди з відповідачем вона не укладала. Про порушення свого права вона дізналась, отримавши у кінці жовтня 2015 року свою трудову книжку із записом під № 22.

Строк для звернення до суду вона пропустила з поважних причин, тому що протягом тривалого часу розглядалась в суді справа за позовом «ВО Облпаливо» до неї про стягнення боргу, вона неодноразово зверталась до відповідача, який обіцяв змінити дату та формулювання причин звільнення, більше 5 років з вини відповідача вона не могла працевлаштуватись, з 05 червня 2010 року по 01 листопада 2015 року. Трудову книжку із записом про звільнення по п.2 ст.41 КЗпП України їй вручили через 3 місяці з дня звільнення, наказ про звільнення їй не вручали, розрахунок не виплатили.

Позивачка вважає, що оскільки неправильне формулювання причин звільнення перешкоджало її працевлаштуванню, то відповідач повинен сплатити їй середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Посилаючись на вищевикладене, позивачка просила поновити пропущений нею з поважних причин строк звернення до суду; змінити формулювання підстав звільнення із «звільнена із займаної посади у звязку з втратою довіри п.2 ст. 41 КЗпП України» на «звільнена із займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України»; зазначити дату звільнення 30 жовтня 2015 року; запис у трудовий книжці під № 22 вважати анульованим; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 червня 2010 року по 01 листопада 2015 року у сумі 63000 гривень та моральну шкоду у сумі 15000 гривень.

У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні.

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 31 березня 2017 року позов ОСОБА_2 до ПАТ «ВО «Облпаливо» про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволений частково. Змінено формулювання підстав звільнення з роботи ОСОБА_2 із «Звільнена із займаної посади у звязку із втратою довіри по п.2 ст.41 КЗпП України» на «Звільнена на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням», дату звільнення зазначити «30 жовтня 2015 року».Запис під № 22, датований 04 червня 2010 року у трудовій книжці ОСОБА_2, анульований.Стягнуто з ПАТ «ВО «Облпаливо»на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 62928 грн. та моральну шкоду в сумі 5000грн. Стягнуто з ПАТ «ВО «Облпаливо» в дохід держави судовий збір в сумі 730 грн. 80 коп. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «ВО «Облпаливо» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким визнати пропущення строку позовної давності без поважних причин, відмовити ОСОБА_2 в задоволені позову, з підстав спливу строку позовної давності, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обгрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст.57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуєване рішення не відповідає.

Статтею 11 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до вимог частини другої ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно зясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих до суду самими учасниками процесу.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивачка пропустила строки звернення до суду з поважних причин, її позовні вимоги про зміну формулювання причини звільнення з п. 2 ст. 41 КЗпП України (звільнена в зв'язку з втратою довіри) на ч. 1 ст. 38 КЗпП України (звільнена за власним бажанням), про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, та часткове стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню, оскільки є доведеними.

Однак колегія суддів з даним висновком суду погоджується не в повній мірі, з огляду на наступне.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що з 18.06.2002 року позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем, наказом № 99-к була прийнята на роботу завідувачем Березінським паливним складом АОЗТ «ВО «Облпаливо».

Наказом № 69-к від 01 травня 2010 року її переведено на посаду виконуючого обовязки завідувача Кулевчанським паливним складом.

Наказом № 100-к від 02 червня 2010 року її звільнили із займаної посади на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України у звязку з втратою довіри, про що в її трудовій книжці 04 червня 2010 року зроблений запис за № 21 (а.с. 6, 19).

Наказом № 100-к від 02 червня 2010 року її звільнили із займаної посади на підставі ст.36 п. 1 КЗпП України за угодою сторін (а.с. 31).

Про що за № 22 від 04.06.2010 року зроблено запис про те, що запис № 21 зроблено помилково, звільнена за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 6)

Відповідно до запису в книзі обліку руху трудових книжок трудову книжку ОСОБА_2 отримала ОСОБА_3 за довіреністю від імені ОСОБА_2 на імя ОСОБА_3 на отримання трудової книжки,яка була посвідчена секретарем Кривобалківської сільської ради 27 вересня 2010 року (а.с. 159-160, 161).

Згідно розрахункових листів розрахунок при звільненні позивачки не був проведений у день звільнення відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, а був виплачений їй на протязі липня - серпня 2010 року (а.с. 27).

Зведена відомість сум для зарахування на рахунки підтверджує, що на рахунок ОСОБА_4 № 4627081705565880 в ПАТ КБ «ПриватБанк» були перераховані такі суми: в травні 2010 року - 932,92 грн.; в червні 2010 року - 166,14 грн., в липні 2010 року- 551,12 грн. (а.с. 28-30).

Ці обставини також підтверджуються випискою по рахунку ОСОБА_2 № 4627081705565880 в ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 162-зворот).

В якості доказів ОСОБА_2 були надані довідки про відмову їй у працевлаштуванні, в зв`язку з записом у трудової книжці, а саме у лютому 2012 року, у травні та у вересні 2014 року, у червні 2015 року (а.с. 46-47, 193).

В суді апеляційній інстанції ОСОБА_2, пояснила, що з моменту свого звільнення знала, що її було звільненно незаконно, але з позовом до суду про поновлення її порушених прав не зверталась.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду у справах про звільнення в місячний строк, з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Проте, суд першої інстанції, оцінюючи поважність пропуску строку на звернення до суду, невірно оцінив вимоги ст.233 КЗпП України, та поновив строк на звернення до суду, який було порушено більш ніж на пять років.

При цьому суд не врахував роз'яснення п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року з подальшими змінами „Про практику розгляду судами трудових спорів", за змістом яких у разі пропуску передбачених ст. 233 КЗпП строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. При необґрунтованості вимог суд відмовляє у позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обгрунтованості вимог і поважності причин пропуску звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє у позові саме з цих підстав.

Згідно правової позиції Верховного суду України, яка викладена у постанові Верховного суду України 6-2426цс15 від 16 березня 2016 року, "статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі:

1. вирішення трудового спору з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду);

2. розгляду справи про звільнення з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду);

3. розгляду справи про звільнення з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду)".

Предметом спору в даній справі є зміна формулювання причин та дати звільнення, тому за правилами ст.233 КЗпП України позивачка повинна була звернутись до суду в тримісячний строк з дня, коли вона дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Згідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Враховуючи, що позивачка отримала трудову книжку, яку вручили її представнику ОСОБА_3 не раніше 27 веренся 2010 року, позивачкою не було надано доказів про неодноразово звернення до відповідача з вимогою змінити формулювання причин та дату звільнення, вона надала доказі в якості довідок про те, що починаючи з лютого 2012 року отримувала відмови в працевлаштуванні, а також пояснила у суді про те, що знала з дня свого звільнення що її незаконно звільнити, але суд поновлюючи їй строк на звернення до суду не надав належної оцінки цим обставинам справи, зробивши помилковий висновок про поважність пропуску строку.

У відповідності з вимогами ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Інших доказів про поважність пропуску строку для звернення до суду не наведено, тому підстав для його поновлення колегія судді не вбачає.

Позивач не реалізував своє право, звернувшись до суду тільки у листопаді 2015 року у зв`язку з чим колегія суддів, приходить до висновку про те, що ОСОБА_2 не дотрималась встановленого законом строку для звернення до районного суду за вирішенням трудового спору, пропустивши його на пять років , у зв`язку з чим в задоволенні її вимог слід відмовити за пропуском строку, а рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове рішення.

Таким чином, cуд першої інстанції неповно зясував обставини справи, висновки суду невідповідають обставинам справи, в звязку з чим суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права, що відповідно до ст.. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 у зв`язку з пропуском строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Виробниче обєднання «Облпаливо» задовольнити.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 31 березня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Виробниче обєднання «Облпаливо» про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий________О.С. Комлева

Судді ________ О.Г. Журавльов

________ ОСОБА_5