Рішення № 67643108, 03.07.2017, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 428/5728/16-ц

Провадження № 22ц/782/362/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2017 року, липня місяця, 03-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого судді Яреська А.В., суддів - Карташова Ю.В., Коротенка Є.В., за участю секретаря: Подрябінкіна Я.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного виробничо - комерційного підприємства «Арматех» на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 04 січня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до Приватного виробничо - комерційного підприємства «Арматех» про визнання недійсним наказу про звільнення, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Приватного виробничо - комерційного підприємства «Арматех» (далі ПВКП «Арматех») про визнання недійсним наказу про її звільнення від 16 грудня 2014 року № 2-к, у подальшому уточнила позовні вимоги, просила визнати факт її звільнення 22 вересня 2014 року з приватного виробничо - комерційного підприємства «Арматех» відповідно до наказу №5 від 22.09.2014 року. Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25.02.2016 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Це рішення було оскаржено позивачкою - ухвалою апеляційного суду від 22 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції було залишено без змін, проте одночасно було констатовано, що судом першої інстанції не було прийнято рішення щодо незаконності наказу наказу про її звільнення від 16 грудня 2014 року № 2-к, що ці вимоги не були розглянуті по суті і зазначено про те, що це є підставою для звернення позивача з заявою про виділ цих вимог в окреме провадження для розгляду їх по суті (а.с. 2).

13 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про виділ її позовних вимог за позовом ПВКП «Арматех» про визнання недійсним наказу про звільнення (а.с.1). Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 травня 2016 року було виділено первісні вимоги про визнання недійсним наказу про звільнення (а.с.4), від позивачки до суду впродовж розгляду справи надходили заява „про уточнення позовних вимог (кількісну зміну предмету позову шляхом збільшення способів захисту права чи інтересу) (а.с. 75), заява „про доповнення до заяви про уточнення позовних вимог (кількісну зміну предмету позову шляхом збільшення способів захисту права чи інтересу)" (а.с.90). 14 листопада 2016 було винесено ухвалу суду про відкриття провадження у справі за позовною заявою про визнання недійсним наказу про звільнення (а.с. 151), а 04 січня 2017 року рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від року позовну заяву ОСОБА_1 до ПВКП «Арматех» про визнання незаконним звільнення за наказом №2-к від 16.12.2014р. із формулюванням «звільнити 16.12.2014 року за власним бажанням», зобов'язання скасувати наказ №2-к від 16.12.2014р., і електронний запис за грудень 2014 року про звільнення ОСОБА_1 16 грудня 2014 року за ст.38 КЗпПУ в таблиці 5 Електронного «Звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Додатку 4 «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» затвердженого наказом Міністерства доходів та зборів України за №454 від 09.09.2013 року та затвердженого одноіменним наказом Міністерством фінансів України за №435 від 14.04.2015 року, шляхом надання цьому запису статусу «Скасовуюча», поновлення запису за вересень 2014 року про звільнення ОСОБА_1 22 вересня 2014 року за ч. 1 ст.36 КЗпП України в додатковій таблиці цього ж «Звіту», цього ж «Порядку» шляхом надання цьому запису статусу «Початковий»; ухвалення рішення, яким вважати ОСОБА_1 звільненою 22.09.2014 року у відповідності до наказу №5 від 22.09.2014 року на підставі ч.І ст.36 КЗпПУ було задоволено.

Було визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 за наказом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Арматех» м. Сєвєродонецьк (код. 32740948) №2-к від 16.12.2014р. із формулюванням «звільнити 16.12.2014 року за власним бажанням». Зобов'язано Приватне виробничо-комерційне підприємство «Арматех» м. Сєвєродонецьк (код. 32740948) скасувати наказ №2-к від 16.12.2014р. і електронний запис за грудень 2014 року про звільнення ОСОБА_1 16 грудня 2014 року за ст.38 КЗпПУ в таблиці 5 Електронного «Звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Додатку 4 «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» затвердженого наказом Міністерства доходів та зборів України за №454 від 09.09.2013 року та затвердженого одноіменним наказом Міністерством фінансів України за №435 від 14.04.2015 року, шляхом надання цьому запису статусу «Скасовуюча» та поновити запис за вересень 2014 про звільнення ОСОБА_1 22 вересня 2014 року за ч.І ст.36 КЗпП України в додатковій таблиці цього ж «Звіту», цього ж «Порядку» шляхом надання цьому запису статусу «Початковий». Було змінено формулювання звільнення позивачки ОСОБА_1 з «звільнити ОСОБА_2 з посади головного бухгалтера за сумісництвом з 16.12.2014р. за власним бажанням (ст. 38 КЗпП)» на правильне «звільнити ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера за сумісництвом з 22.09.2014р. за угодою сторін відповідно до статті 36 п.1 КЗпП України», було стягнуто на користь держави з відповідача судовий збір у розмірі 551,20грн.

ПВКП «Арматех» не погодилось із таким рішенням суду першої інстанції та надало на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення Сєвєродонецького міського суду від 04.01.2017 року скасувати та прийняти нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та відповідача та їх представників, пояснення та заперечення проти апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, дослідивши матеріали справи, витребувані матеріали цивільної справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Так, відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Між тим, рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає зазначеним вимогам, зокрема суд першої інстанції помилково застосував положення частини 3 статті 235 КЗпП, не врахувавши того, що відповідачем було видано 17.09.2014 року наказ №2-п, яким було скасовано наказ №1-п від 05.09.2014 року (а.с.20 т.1) - а відповідно до змісту заяви про звільнення за угодою сторін -у ній ОСОБА_2 просила звільнити її з 22.09.2014 року (а.с.13 т.1), тобто фактично ще до спливу вказаного у заяві про звільнення терміну роботодавець відмовився звільняти працівника та видав про це відповідний наказ, який не був оскаржений у судовому порядку, набрав законної сили.

Між тим, статтею 235 КЗпП є передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу...працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Позивачка ОСОБА_1 не заявляла до суду вимог про поновлення її на попередній посаді. У частині 3 статті 235 КЗпП передбачено, що „у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону", проте як вбачається з фактично встановлених по справі обставин відповідачем не просто було невірно сформульовано причину звільнення, а ним було відмовлено у проведенні звільнення за угодою сторін, скасовано накази про це та у подальшому здійснено звільнення з інших підстав, з посиланням на положення ст. 38 КЗпП, що теж було зроблено у порушення норм трудового законодавства, адже ОСОБА_2 не просила відповідача про звільнення її за власним бажанням за ст.. 38 КЗпП, зміст її заяви від 09 вересня 2014 року був зовсім іншим (а.с.13).

Колегія судді виходить тут з того, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу , підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 43-

і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу . Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України). У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 цього Кодексу). Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Анулювання відповідачем умов досягнутої домовленості про звільнення за угодою сторін з 22 вересня 2014 року не може бути визнано правомірним, адже анулювати таку домовленість можна було лише за взаємною згодою власника або уповноваженого ним органу і працівника, однак такої згоди з боку працівника не було - а отже подальше звільнення працівника з інших підстав - а саме нібито за його власним бажанням не може бути визнано тут правомірним.

З досліджених судом доказів вбачається, що між сторонами дійсно була досягнута домовленість про припинення трудового договору за взаємною згодою саме з 22 вересня 2014 року - це підтверджує зміст заяви із резолюцією на ній (а.с.13), також вбачається, що станом на момент видання наказу про звільнення ОСОБА_1 16 грудня 2014 року № 2-к - було відсутнє її волевиявлення на припинення трудового договору саме по статті 38 КЗпП з 16 грудня 2014 року, а отже не було передбачених законом підстав для звільнення саме по цій статті та на цю дату. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 станом на момент видання цього наказу не заявляла про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін, не надавала іншої заяви - це підтверджується і самим змістом оскаржуваного наказу , у якому посилання здійснено саме на заяву ОСОБА_1 щє від 05 вересня 2014 року (а.с. 22 т.1).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно усунувся від свого обов'язку скасувати оскаржуваний наказ №2-к від 16 грудня 2014 року (у частині, що стосується ОСОБА_1)- та замість цього поклав зобов'язання щодо скасування наказу на приватне виробничо - комерційне підприємство «Арматех». Між тим, суд повинен був сам скасувати оскаржуваний наказ - скасування зазначеного наказу судом робить недоцільним вирішення у цьому судовому рішенні питань щодо внесення змін у таблиці електронного звіту та іншу електронну інформацію про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зміну статусу цих записів, покладення обов'язків щодо вчинення зазначених дій - адже зазначена інформація відображає у електронному вигляді фактичні трудові правовідносини і є наслідками скасування наказу про звільнення чи зміни підстав звільнення.

Колегія суддів приходить до висновків про те, що суд першої інстанції не мав права змінювати формулювання звільнення позивачки ОСОБА_1 з «звільнити ОСОБА_2 з посади головного бухгалтера за сумісництвом з 16.12.2014р. за власним бажанням (ст. 38 КЗпП)» на правильне «звільнити ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера за сумісництвом з 22.09.2014р. за угодою сторін відповідно до статті 36 п.1 КЗпП України», адже ОСОБА_1 не було звільнено роботодавцем за поданою нею заявою 05 вересня 2014 року у вказаний у цій заяві строк - з 22.09.2014р. за угодою сторін, а отже суд не мав права вже у своєму рішенні звільняти ОСОБА_1.з посади головного бухгалтера за сумісництвом з 22.09.2014р. за угодою сторін відповідно до статті 36 п.1 КЗпП України шляхом зміни формулювання звільнення із посиланням на частину 3 статті 235 КЗпП, адже ця правова норма не підлягає вже тут застосуванню з огляду на встановлені по справі обставини, відсутність станом на момент видання оскаржуваного наказу про звільнення (у частині, що стосується ОСОБА_1) взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу і працівника на звільнення за угодою сторін відповідно до статті 36 п.1 КЗпП України з 22.09.2014р. У п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду „Про практику розгляду судами трудових спорів „ з цього приводу зазначалось, що „при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення".

Що ж до інших доводів апеляційної скарги, то вони висновків суду першої інстанції не спростовують, адже у справі є наявною позовна заява ОСОБА_1 від 22 червня 2015 року у якій вона не погоджується із оскаржуваним нею наказом про звільнення, ставить питання про його визнання недійсним(а.с.5 т.1), у судових засіданнях ОСОБА_2 підтримувала свої вимоги про скасування оскаржуваного нею наказу, визнання його недійсним, наводила доводи про незаконність її звільнення цим наказом по ст. 38 КЗпП. Після винесення ухвали апеляційного суду Луганської області від 22 квітня 2017 року , у якій було констатовано, що судом першої інстанції не було прийнято рішення щодо незаконності наказу про її звільнення від 16 грудня 2014 року № 2-к, що ці вимоги не були розглянуті по суті і зазначено про те, що це є підставою для звернення позивача з заявою про виділ цих вимог в окреме провадження для розгляду їх по суті (а.с. 2). 13 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про виділ її позовних вимог за позовом ПВКП «Арматех» про визнання недійсним наказу про звільнення (а.с.1). Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 травня 2016 року було виділено первісні вимоги про визнання недійсним наказу про звільнення (а.с.4), від позивачки до суду впродовж розгляду справи надходили заява „про уточнення позовних вимог (кількісну зміну предмету позову шляхом збільшення способів захисту права чи інтересу) (а.с. 75), заява „про доповнення до заяви про уточнення позовних вимог (кількісну зміну предмету позову шляхом збільшення способів захисту права чи інтересу)" (а.с.90). 14 листопада 2016 було винесено ухвалу суду про відкриття провадження у справі за позовною заявою про визнання недійсним наказу про звільнення (а.с. 151), а 04 січня 2017 року було винесено рішенням по суті. Отже, твердження апелянта про те, що рішення було винесено за відсутності позову та позовних вимог, що провадження по справі не повинно було відкриватись, а після помилкового відкриття повинно було закритись судом на увагу не заслуговують, спростовуються матеріалами справи та дослідженими матеріалами цивільної справи №22ц-240\16. Заявлені первинно ОСОБА_1 вимоги щодо визнання недійсним наказу від 16 грудня 2014 року № 2-к розцінюється колегією суддів як вимоги про визнання незаконним та скасування незаконного наказу про звільнення, тобто як трудовий спір, що підлягає вирішенню у передбаченому процесуальним законодавством для вирішення трудових спорів порядку.

Що до доводів апелянта про порушення судом правил оцінки доказів, то судом було повно досліджено усі надані сторонами докази, вірно встановлено правовідносини, що виникли між сторонами. При оцінці доказів суд не допустив таких процесуальних порушень, що давали б підстави для скасування чи зміни рішення з інших підстав, ніж ті, що є зазначені у цьому рішенні апеляційної інстанції. Апелянт не наводить доказів на спростовування висновків суду, що заслуговували б на увагу чи спростовували або ставили під значний сумнів використані судом першої інстанції докази як належні та допустимі. Наявні у матеріалах цієї цивільної справи копії наказів про звільнення, документації про це не дають підстав для висновків про їх фіктивність чи недостовірність, вони підтверджуються і матеріалами цивільної справи №22ц-240\16, сукупністю досліджених по справі доказів, зокрема і письмовими поясненнями обидвох сторін, у тому числі і відповідача. Щодо доводів апелянта про пропуск позивачкою строку звернення до суду, то ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про виділ її позовних вимог за позовом ПВКП «Арматех» про визнання недійсним наказу про звільнення дійсно лише 13 травня 2016 року (а.с.1), проте фактично ці вимоги містились ще у первинній позовній заяві, а її було подано до суду ще 22 червня 2015 року, твердження позивачки про те, що до її відома не було доведено своєчасно зміст наказу про її звільнення за ст.. 38 КЗпП знайшов своє підтвердження під час судового розгляду.

Щодо доводів апелянта про недоведеність оригінальності наказу №5 від 22.09.2014 року, відсутність на ньому підписів уповноважених осіб, його фіктивність, заперечення ним існування зазначеного наказу, то вони висновків суду у цілому (у тій їх частині, що визнається обґрунтованою апеляційною інстанцією та не скасовується) теж не можуть спростувати, адже головним предметом дослідження та предметом позову був інший наказ - а саме наказ №2-к від 16.12.2014 року (у частині, що стосується ОСОБА_1) про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера за сумісництвом з 16.12.2014р. за власним бажанням (ст. 38 КЗпП) і незаконність звільнення по ст. 38 КЗпП без наявності заяви про це працівника та вільного волевиявлення на це є доведеною дослідженими судом доказами. Твердження апелянта про недосягнення між сторонами взаємної згоди на звільнення за угодою сторін відповідно до статті 36 п.1 КЗпП України з 22.09.2014р. на увагу не заслуговують з огляду на зміст заяви від 09.09.2014 року та резолюції - у заяві є чітко зазначеною дата звільнення - 22.09.2014р., зміст резолюції не дає підстав робити висновки про незгоду роботодавця із цією датою. Проте, оскільки фактично звільнення було здійснено лише наказом №2-к від 16.12.2014 року, то суд не має за таких обставин права змінювати формулювання та підстави звільнення, а лише надає правову оцінку виниклих спірним правовідносинам, скасовуючи незаконний наказ та беручи до уваги, що позивачка ОСОБА_1 не заявляла до суду вимог про поновлення її на попередній посаді.

Отже, за таких обставин колегія суддів приходить до висновків про необхідність змінити оскаржуване рішення суду, скасувати його у частині покладення зобов'язання щодо скасування наказу та електронного запису на приватне виробничо - комерційне підприємство «Арматех», надання статусу цьому запису, поновлення запису та зміни формулювання звільнення та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, наказ Приватного виробничо - комерційного підприємства «Арматех» № 2-к від 16.12.2014 року (у частині, що стосується ОСОБА_1) скасувати як незаконний, а у задоволенні позовних вимог про покладення зобов'язання щодо скасування наказу та електронного запису на приватне виробничо - комерційне підприємство «Арматех», надання статусу «скасововуюча» цьому запису, поновлення запису та зміни формулювання звільнення відмовити. У іншій частині рішення суду слід залишити без змін, адже не підлягає скасуванню законне та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, як це і передбачено частиною 2 ст. 308 ЦПК.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Приватного виробничо - комерційного підприємства «Арматех» задовольнити частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 04 січня 2017 року змінити, скасувати його у частині покладення зобов'язання щодо скасування наказу та електронного запису на приватне виробничо - комерційне підприємство «Арматех», надання статусу цьому запису, поновлення запису та зміни формулювання звільнення. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, наказ Приватного виробничо - комерційного підприємства «Арматех» № 2-к від 16.12.2014 року скасувати як незаконний, а у задоволенні позовних вимог про покладення зобов'язання щодо скасування наказу та електронного запису на приватне виробничо - комерційне підприємство «Арматех», надання статусу «скасововуюча» цьому запису, поновлення запису та зміни формулювання звільнення відмовити.

У іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення .

Головуючий А.В. Яресько

Судді: О.Ю. Карташов

Є.В. Коротенко