Ухвала суду № 67642755, 04.07.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1204/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Мохонько К. М.

Доповідач Чельник О. І.

УХВАЛА

іменем України

04.07.2017 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого: Чельник О.І.

суддів: Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.

за участі секретаря: Двоєнко А. І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він на підставі договору дарування від 30.11.2000 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 1155 кв.м.

22.01.2016 відповідач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом свого батька - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадщина, на яку видано свідоцтво складається із житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_2. Будинок належав спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право власності від 02.06.1966. Вказує, що відповідач набув у спадок такі об'єкти: житловий будинок - Ааа1а2, літня кухня - літ. Б, лазня - літ. Г, сарай - літ. Д, погріб - літ. Ее, сарай - літ. З, вбиральня - літ. Ж, котельня - літ. И, гараж -літ. К, а померлий ОСОБА_5 мав у власності лише житловий будинок - літ. А. Інших споруд у праві власності він не мав. Зазначає, що сарай - літ. З , баня - літ. Г, сарай - літ. Д відносяться до самовільно побудованих споруд та відповідно до технічних планів на його домоволодіння об'єкти, позначені літерами «З» і «Д» побудовані на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні позивача. Вказує, що не належать до самочинного будівництва об'єкти з літерними позначками а1, а2 (частини будинку), И - котельня та К - гараж, а тому вважає, що інші об'єкти відносяться до об'єктів самочинного будівництва, на які право власності у встановленому законом порядку померлий ОСОБА_5 не оформляв. Маючи намір виготовити технічну документації на земельну ділянку, на якій знаходиться його житловий будинок, виявив порушення свого права власності. У зв'язку з чим просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 січня 2016 року, видане Новгородківською районною державною нотаріальною конторою Кіровоградської області на ім'я ОСОБА_4 та скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_7, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 1155 кв.м, на підставі договору дарування від 30.11.2000.

ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом свого батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, 22.01.2016. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_2. Будинок належав спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право власності від 02.06.1966.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п.27 постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів в порядку, визначеному ст.3 ЦПК України, порушення, невизнання або оспорювання своїх прав, свобод чи інтересів при видачі державним нотаріусом Голобородько О.В. 22 січня 2016 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4, оскільки це свідоцтво видано на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, при цьому площа земельної ділянки на якій вони знаходиться, не вказана. Позивач не є спадкоємцем майна на яке видано свідоцтво про право на спадщину.

Крім того, спір між сторонами виник через намір позивача виготовити технічну документацію на свою земельну ділянку, на якій знаходиться його житловий будинок, і про це зазначено у позовній заяві.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними і з ними погоджується судова колегія, оскільки вони доведені зібраними по справі доказами, які жодних сумнівів не викликають,у зв'язку із чим суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Як свідчать письмові докази по справі підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним відповідно до вимог ст. 1301 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи позовної заяви ОСОБА_3 з приводу того, що сараї літери «Д» та літери «З», які відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом відносяться до домоволодіння АДРЕСА_2 та належать на праві власності ОСОБА_4, розташовані на земельній ділянці позивача, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки останнім не було надано належних та допустимих доказів цього ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.

Вказаний факт також підтверджується наданим суду апеляційної інстанції витягом з інвентаризаційної справи, дослідженої у судовому засіданні суду першої інстанції, про що свідчить журнал судового засідання від 14.04.2017 (а.с.153-154), а саме Усадебным планом (схемою), який був виготовлений в 1965 році, із якого убачається, що на час виготовлення даної схеми сарай літер «Д» та сарай літер «З» були вже збудовані, що також вказує на будівництво таких споруд у законний спосіб (а.с 207).

Як свідчить акт Обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне бюро технічної інвентаризації» (далі по тексту ОКП «КООБТІ»), який був предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, сарай літери «Д» було побудовано у 1978 році, а сарай літери «З» побудовано у 1990 році, а тому відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна від 21.05.2001 №127 (з наступними змінами) не належать до самочинного будівництва, оскільки вказані споруди побудовано до 05 серпня 1992 року (а.с.16).

Крім того, доводи позивача з приводу того, що спірні споруди знаходяться на його земельній ділянці, жодним належним доказом не підтверджено.

З акту обстеження земельних ділянок по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 від 05.05.2016 року (а.с.110) та акту обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 27.06.2017 року (а.с.206) зробити висновок про розташування спірних об'єктів «Д» і «З», що належать на праві власності відповідачеві, на земельній ділянці, наданій у користування позивачеві, неможливо.

У технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, що належить позивачеві, виготовленому 01.07.2003, у розділі «План земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку» спірні об'єкти «Д» і «З» не зазначені (а.с.8 зв.).

Слід зазначити, що той факт, що сіни літер «а1», прибудова літер «а2», котельня літер «И», гараж літер «К» побудовані у 1994 році, тобто до 5 серпня 1992 року, та на який посилається позивач як на підставу своїх вимог, правового значення для вирішення даної справи не має.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Новгородківською державною нотаріальною конторою 22.01.2016, зареєстрованого у реєстрі за №24, у суду першої інстанції були відсутні.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313,315, 317,319 ЦПК України колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: О.І. Чельник

Судді: Т.М. Авраменко

Л.В. Суровицька