Вирок № 67638849, 10.07.2017, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Справа № 554/2/17

ВИРОК

Іменем України

Дата документу 10.07.2017

10 липня 2017 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави в складі

головуючого - судді - Микитенка В.М.,

при секретарі - Різник А.В.,

за участю прокурорів - Зоріна В.С., Венгера С.В., Гонжака А.І., Гайдар О.М.,

потерпілого - ОСОБА_1,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

захисника - Мільгевської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Урицьке Урицького району Кустанайської області, кумика, громадянина України, з неповною вищою освітою, розлученого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, відповідно ст. 89 КК України не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 у період часу з 24.09.2016 року по 11.11.2016 року, при особистих зустрічах по вулиці Шевченка, 56 та в інших місцях м. Полтави, а також в телефонному режимі, умисно, з корисливих мотивів, пред'являв підприємцю ОСОБА_1 вимоги передачі йому грошей в сумі 2000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 11.11.2016 року складає 51160 грн., під приводом врегулювання боргових правовідносин потерпілого з іншими особами, з погрозою насильства над ним, його близькими родичами, пошкодження та знищення майна, але під час спецоперації був затриманий поліцією на території Книжкового ринку по вул. Шевченка, 58 м. Полтави о 9.28 год. 11.11.2016 року при отриманні від ОСОБА_1 імітаційних засобів.

Будучи допитаним в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 189 КК України фактично визнав та у вчиненому щиро розкаявся, однак зазначив, що жодних реальних намірів на вбивство, спричинення тяжких тілесних ушкоджень чи іншого насильства щодо потерпілого не мав. Його грубий лексикон був зумовлений національними особливостями кумика та провокаційною поведінкою самого потерпілого. Показав, що до нього звернулись знайомі з Києва та повідомили, що ОСОБА_1 винен їм 42000 доларів США, просили допомогти повернути борг. Наприкінці вересня 2016 року він приїхав до ОСОБА_1 в офіс по вулиці Шевченка м. Полтави та вони домовились про наступну зустріч. Пізніше, через день-два він знову зустрівся із ОСОБА_1 та повідомив йому, що люди з Києва хотять з ним поговорити та давав йому телефон. Далі ОСОБА_2 попросив ОСОБА_1 позичити йому 2000 доларів для вирішення своїх особистих проблем, в тому числі на операцію та можливу закупівлю військової амуніції, яку він мав намір реалізовувати через магазин ОСОБА_1 та навіть надавав йому прайси. Однак останній після цього уникав зустрічей, не завжди виходив на зв'язок, таким чином дурив, тому його обурив, у зв'язку з чим тон його телефонних розмов був емоційний, переповнений нецензурної лексики. При цьому жодних реальних погроз він не висловлював та не мав намірів на їх реалізацію. Підтвердив, що раніше ОСОБА_1 не знав і спільних справ не мав. Також вказав, що особисто не бачив фінансово-господарських документів одеської фірми із ОСОБА_1, у тому числі щодо взаєморозрахунків. Заперечував, що отримав від ОСОБА_1 грошові кошти. Публічно вибачився перед потерпілим.

Окрім фактичного визнання обвинуваченим своєї вини, його провина в повному обсязі доведена зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_1 суду показав, що працює приватним підприємцем з реалізації протехнічної продукції у магазині «Бішбах» по вулиці Шевченка, 56 м. Полтави. 24.09.2016 року до нього у вказаний магазин прийшов раніше незнайомий йому чоловік, який представився ОСОБА_2 «Дагестанцем», як пізніше з'ясувалося ОСОБА_2 та повідомив, що він (потерпілий) начебто винен людям з Одеської фірми «Класік» гроші в сумі 42 тисячі доларів. На це потерпілий заперечив, однак ОСОБА_2 запропонував йому зустрітися пізніше та дав йому свій номер телефону. Наступного дня ОСОБА_2 знову прийшов до нього та вони зустрілися неподалік магазину «Молоко» по вулиці Шевченка м. Полтави. Під час розмови ОСОБА_2 почав у погрозливій формі вимагати в нього гроші, уточнивши, що йому потрібно вже 2000 доларів. Після цього потерпілий звернувся до УСБУ із відповідною заявою про це. У подальшому, в ході численних телефонних дзвінків та смс повідомлень на телефон потерпілого НОМЕР_4, ОСОБА_2 з телефонних номерів: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 продовжував агресивно вимагати у нього 2000 доларів з погрозами насильством, в тому числі життю, здоров'ю та пошкодження майна, як його, так і близьких осіб, із застосуванням ненормативної лексики. 11.11.2016 року він зв'язався зі слідчим поліції Демидовим та повідомив, що погрози продовжуються. Тоді слідчий викликав його до себе, в присутності понятих вручив йому імітацію грошей та забезпечив відповідною спеціальною прихованою апаратурою. Після чого потерпілий поїхав до раніше обумовленого для зустрічі з ОСОБА_2 місця - поблизу магазину «Молоко» по вулиці Шевченка м. Полтави, де зустрівся з обвинуваченим та передав йому імітаційні засоби двох тисяч доларів США в чорному пакеті, на що ОСОБА_2 сказав, що тепер його ніхто не буде чіпати. Потім останнього одразу затримали працівники поліції. Також зазначив, що ОСОБА_2 не повідомляв, яке він має відношення до Одеської фірми «Класік» та жодних документів про будь-яке представництво не надавав. Водночас, потерпілий запевнив, що цій фірмі він наразі нічого не винен, а за всіма правовідносинами, що виникали із нею він повністю розрахувався, жодних офіційних претензій з цього приводу не отримував. Яким чином мав наміри в подальшому використати гроші, ОСОБА_2 йому не говорив. Спільних справ із ОСОБА_2 не мав. Жодних реальних дій щодо реалізації своїх погроз ОСОБА_2 не вчинив, зокрема його не бив, небезпечних засобів не демонстрував.

Із наданих стороною обвинувачення письмових документів убачається таке.

Згідно заяви від 29.09.2016 року ОСОБА_1 звернувся до УСБУ в Полтавській області про вимагання у нього дагестанцем ОСОБА_2 2000 доларів США для залагодження його проблем, з моральним тиском та залякуванням приїздом людей з Києва (а.с. 50-52).

Указана заява надійшла до поліції 06.10.2017 року та зареєстрована в ЄРДР за №12016170000000486 - 07.10.2016 року, фабула описана як вимагання у громадянина «К» грошових коштів з погрозою насильства, правова кваліфікація - ч.2 ст.189 КК України (а.с.53).

За даними протоколів від 11.11.2016 року, потерпілого ОСОБА_1 оглянуто та вручено йому імітаційні засоби, візуально схожі на 2000 доларів США (а.с. 55-66).

Цього ж дня 11.11.2016 року, під час контролю за вчиненням злочину, після передачі ОСОБА_1 ОСОБА_2 імітаційних засобів, схожих на 2000 доларів США в кількості 20 штук, останнього затримано та під час особистого обшуку в нього вилучено вказані імітаційні засоби та мобільний телефон Nokia RM 1133 із номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_2, що визнані речовими доказами (а.с. 67-69, 75, 128,129).

Свідок ОСОБА_4, який був присутній під час оглядів потерпілого та обвинуваченого повністю підтвердив зміст та результати проведених слідчих дій записам у відповідних протоколах.

Згідно з протоколом огляду мобільного телефону ОСОБА_1 Нокіа 5530 НОМЕР_4, виявлено повідомлення з № 06600711987 від «Дагестанця» зі змісту яких убачаються приховані погрози насильством і образи на адресу потерпілого з метою термінового отримання грошей (а.с. 77).

Звукозаписи з мобільного телефону потерпілого ОСОБА_1, які виконані ним самостійно в поза процесуальному порядку не можуть бути прийняті до уваги в якості допустимих доказів обвинувачення, оскільки отримані незаконним шляхом, з огляду на офіційне тлумачення ч.3 ст.62 Конституції України Рішенням Конституційного суду України №12-рп/2011 від 20.10.2011 року (а.с. 7-80).

Дослідженням матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій зняття інформації з транспортних (телекомунікаційних) мереж з мобільного телефону ОСОБА_2, проведених з дозволу Апеляційного суду Полтавської області, установлено його перемовини з ОСОБА_1 щодо грошових коштів, які останній має передати обвинуваченому, що супроводжувались погрозами з його боку насильством. Указані погрози супроводжувались грубою нецензурною лексикою та висловлювались в переносному значенні у метафоричних формах, які можуть мати значення заподіяння насильства, але не безперечно такого, яке може досягнути смерті чи тяжкої шкоди здоров'ю (а.с.97-127, 153).

Пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення також не містить конкретизації погроз життю та спричинення тяжкої шкоди здоров'ю ОСОБА_1, зокрема в частині конкретної форми (з відповідним розумним тлумаченням), місця, часу, обстановки, її безпосереднього сприйняття.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.8,12 Постанови пленуму Верховного Суду України №10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» вимагання полягає у вимозі передати чуже майно або право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру з погрозою насильством над потерпілим. Погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї, тощо) бажає щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Така погроза може стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів і завжди містить у собі вимоги майнового характеру.

Суд зазначає, що для встановлення наявності кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, а саме погроз вбивства та спричинення тяжких тілесних ушкоджень необхідним, є доведення реальності таких погроз, тобто готовності обвинуваченого до їх реалізації у разі невиконання пред'явлених вимог.

Таких намірів та будь-яких об'єктивних дій, спрямованих на це з боку ОСОБА_2 не встановлено.

При цьому суд виходить із того, що невизначеним та абстрактним є характер погроз, зокрема щодо місця, часу, обставин, знарядь, засобів вчинення насильства. Жодні прямі погрози життю та заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого з боку ОСОБА_2 поза розумним сумнівом не доведені, а будь-яка метафорична форма багатозначна та є сумнівною, тому, враховуючи застереження, передбачені ст.62 Конституції України, тлумачиться на користь обвинуваченого, виходячи з його показань про відсутність таких намірів.

Характер та послідовність дій самого потерпілого, а також наявна обстановка не дають підстав вважати доведеним реальне та конкретне сприйняття ним погроз насильством саме із заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю та смерті, оскільки останній добровільно, самостійно неодноразово зустрічався із обвинуваченим, вступав з ним у телефонні перемовини, не заявляв про забезпечення своє безпеки (близьких родичів чи майна) правоохоронними органами, не змінював місце проживання, роботи, анкетні дані, тощо.

Водночас, обвинувачений жодного разу не вчинив дій, спрямованих на реалізацію погроз насильством та безпосередню готовність до цього, зокрема не заподіював потерпілому ніяких тілесних ушкоджень, не хапав його, не показував йому жодних погрожуючих жестів, не демонстрував зброї чи інші небезпечні предмети, фактично не запрошував при зустрічах з потерпілим сторонніх людей, не з'являвся у місці проживання ОСОБА_1 чи перебування його близьких, не вживав жодних дій щодо замаху на його майно, об'єктивно маючи таку можливість, з огляду на тривалість часу спілкування з ОСОБА_1 При цьому судом враховуються також етнічні особливості та емоційний тембр спілкування Дагестанських народностей, в тому числі кумиків, до яких відноситься обвинувачений ОСОБА_2

Також в обвинуваченого не було жодних небезпечних засобів та знарядь, не встановлено наявності у нього і спеціальних бойових навиків. При цьому обвинувачений зазначав про погіршення стану його здоров'я у зв'язку з хворобою ноги та про необхідність йому коштів на лікування.

Між тим, провина ОСОБА_2 в погрозах насильством над потерпілим, його близькими родичами, пошкодження та знищення майна з метою незаконного отримання грошових коштів з корисливих мотивів, що повністю охоплюється диспозицією ч.1 ст.189 КК України, доведена у повному обсязі як показаннями потерпілого так і матеріалами негласних слідчих (розшукових дій) поза розумним сумнівом.

За таких обставин дії обвинуваченого ОСОБА_2 підлягають перекваліфікації з ч.2 на ч.1 ст.189 КК України, як вимагання, тобто вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, його близькими родичами, пошкодження та знищення майна, виключивши із обвинувачення інкриміновані йому кваліфікуючі ознаки «погрози вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень».

При призначенні обвинуваченому покарання, суд враховує характер та ступінь тяжкості злочину, який хоча і відноситься до середньої тяжкості, однак із формальним складом, суспільно - небезпечні наслідки діяння фактично не настали, жодні цивільно-правові претензії потерпілого в матеріалах справи відсутні. Обвинувачений ОСОБА_2 неодноразово вибачився перед потерпілим за свою поведінку, а останній відмовився приймати участь в подальших судових засіданнях.

Крім того, суд бере до уваги особу обвинуваченого, який відповідно ст. 89 КК України не судимий, напередодні затримання займався волонтерською діяльністю в благодійному фонді «Добропромінь» та виконував завдання в зоні АТО, характеризується виключно позитивно, проживає в цивільному шлюбі, виховує двох дітей, на обліках нарколога та психіатра не перебуває, страждає на серйозне захворювання ноги (а.с.36, 37, 83-96).

Відповідно до ст. 66 КК України, в якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого суд враховує: щире каяття, публічне вибачення перед потерпілим, заняття волонтерською діяльністю та виключно позитивні характеристики. Відповідно до ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого не встановлено.

З огляду на викладене, а також тривалий час попереднього ув'язнення обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, інші дані про його особу, а також конкретні обставини справи, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів буде покарання у виді обмеження волі на рівні, наближеному до середньої межі санкції ч.1 ст.189 КК України, із застосуванням ч.5 ст.72 КК України (так званий «закон Савченко») в сукупності зі ст.ст.4,5 КК України , у зв'язку з чим покарання слід вважати відбутим повністю, а запобіжний захід підлягає скасуванню.

Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку ст. 100 КПК України (а.с.75, 76, 78, 80).

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд, -

ухвалив:

ОСОБА_2 визнати винуватим за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.189 КК України і призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки і 8 (вісім) місяців.

На підставі статей 4, 5, ч.1, 5 ст.72 КК України зарахувати обвинуваченому ОСОБА_2 у строк покарання період попереднього ув'язнення із 11.11.2016 року по 10.07.2017 року включно з розрахунку, що 1 день попереднього ув'язнення дорівнює 4 дням обмеження волі.

Вважати призначене ОСОБА_2 покарання відбутим повністю.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 у виді тримання під вартою - скасувати, звільнивши його з під варти негайно в залі суду.

Речові докази у справі: мобільний телефон Нокіа 5530 з флеш пам'яттю USB, виданий потерпілим ОСОБА_1 - передати потерпілому ОСОБА_1 за належністю, диски з аудіо-відеозаписами слідчих та розшукових дій - зберігати при справі, імітаційні засоби - повернути в СУ ГУНП в Полтавській області.

Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м. Полтави протягом 30 днів із дня його проголошення.

СуддяВ.М. Микитенко