Рішення № 67638241, 22.06.2017, Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/1327/17

Провадження № 2/376/692/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2017 р. Сквирський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Клочко В.М.

при секретарі судових засідань - Якштас А.В., Щур Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира Київської області справу за позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства «Добробут -10» про визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 09.12.2014 року недійсним, -

встановив:

25.05.2017 року позивачі звернувся до суду з вище вказаним позовом у якому просив визнати Договір оренди земельної ділянки від 09.12.2014 року, укладений між ним та Фермерським господарством «Добробут-10» (далі по тексту ФГ «Добробут-10», ідентифікаційний код 32700465, зареєстрований 23.12.2014 року у реєстраційній службі Сквирського районного управління юстиції Київської області - недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником земельної ділянки площею 12,2447 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована в межах Красноліської сільської ради Сквирського району Київської області.

08.08.2007 року між ним як орендодавцем та ФГ «Добробут-10» як орендарем було укладено договір оренди, належної йому земельної ділянки, строком на 10 років та вказаний договір 25.09.2007 року було зареєстровано районним відділом Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах»

09.12.2014 року період дії договору оренди землі від 08.08.2007 року, він з ФГ «Добробут-10» уклав новий договір оренди землі, в супереч власній волі, оскільки побоювався, що йому не буде виплачена орендна плата за 2014 рік.

Вважає, що договір оренди земельної ділянки від 09.12.2014 року порушує його права, як власника земельної ділянки в силу припису ст. 15 15 Закону України «Про оренду землі», якою передбачено істотні умови договору оренди. Так, оспорюванний договір не містить інформації про умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки; сторони не дійшли згоди щодо таких істотних його умов як: індексація орендної плати, умови передачі земельної ділянки орендарю, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки тощо.

Представник позивача ОСОБА_4, що діє на підставі довіреності, у судовому засіданні, просив позовні вимоги задовольнити на підставі викладених у позові та зазначав, що оспорюваний договір від 09.12.2014 року порушує права власника, у зв'язку з тим, що його було укладено без належної волі власника, в період дії попереднього договору та фактично без усіх істотних умов передбачених ст. 15 ЗУ «Про оренду землі», що є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Представник відповідача ОСОБА_5, що діє на підставі довіреності, в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі на підставах викладених в письмових запереченнях, вказуючи при цьому, що позов заявлено безпідставно, відсутні будь-які докази про те, що оспорюваний договір було укладено поза волею позивача, форма договору відповідає вимогам закону, договір пройшов державну реєстрацію, виконується сторонами, позивач вчасно отримує орендну плату з урахуванням індексу інфляції та позивач і його представник не можуть зазначити, які саме їх права порушенні тощо.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Правовідносини між сторонами регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", Земельним кодексом України та укладеними договорами.

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 до Фермерського господарства «Добробут - 10» про визнання договору оренди земельної ділянки від 09.12.2014 року недійсним не підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на їх необґрунтованість, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст. 14 Конституції України " право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону".

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України "Загальними засадами цивільного законодавства є:

- свобода договору"

Свобода договорів полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватися від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України "Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.".

Отже, договір є правовою формою (засобом) узгодження волі двох чи декількох сторін, спрямованої на досягнення певного правового результату.

У відповідності до ст. 2 Закону України "Про оренду землі" "Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У відповідності до Закону України "Про оренду землі" -

- Стаття 1. Оренда землі "Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності".

- Стаття 3. Об'єкти оренди землі "Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності".

- Стаття 4. Орендодавці землі "Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи".

- Стаття 13. Поняття договору оренди землі "Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

- Стаття 14. Форма договору оренди землі "Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально".

- Стаття 16. Порядок укладення договору оренди землі "Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку".

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року N 457/97 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів N 2, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Судом достовірно встановлено, що позивачу ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 12,2747 га, з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована на території Красноліської сільської ради Сквирського Київської області, що стверджує Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 14 березня 2007 року виданий Сквирською районною державною адміністрацією Київської області на підставі власного розпорядження від 14.04.2006 року

Згідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України "Право оренди земельної ділянки-це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності".

08.08.2007 року між ФГ «Добробут-10» та ОСОБА_3 було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець ОСОБА_6 передав орендатору ФГ «Добробут -10» в строкове терміном - на 5 років ( суд не приймає до уваги посилання позивача, що земельна ділянка передавалась терміном на 10 років, оскільки виправлення виконано рукописно поверх друкованого тексту та ніким із сторін не застережено та крім того позивачем та його представником в ході судового розгляду не надано доказів, а саме інформаційної довідки про те, що саме цей договір було зареєстровано в АС ДЗК відповідно до вимог ст. 18 ЗУ «Про оренду землі» (чинної на момент укладання договору яка діяла з 02.10.2003 року по 02.05.2009 року) «Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації» та відповідних нормативно правових актів : Указу Президента України № 134 від 17 лютого 2003 року "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру"; Наказу Держкомзему № 174 від 2 липня 2003 року "Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель", у якому функції з реєстрації договорів оренди землі були покладені на реєстраторів Державного реєстру земель - структурні підрозділи Центру Державного земельного кадастру, які вносили відомості до бази даних АС ДЗК, здійснювали видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) землі, а також вели Книгу реєстрації договорів оренди тощо у зв'язку з чим у суду взагалі відсутня можливість встановити, чи було зареєстровано договір взагалі).

09.12.2014 року між ФГ «Добробут» та ОСОБА_3 було укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець ОСОБА_3 передав орендатору ФГ «Добробут» в строкове - на 20 років, платне використання належної йому на праві приватної власності вище зазначеної земельної ділянки тощо.

Вказаний договір від 09.12.2014 року було зареєстровано 17.12.2014 року Реєстраційною службою Сквирського управління юстиції у державному реєстрі речових прав за № 8193670.

У зв'язку з чим суд, звертає увагу, що у відповідності до статті Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація є адміністративним актом, тобто зовнішнім елементом.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент укладання спірних договорів) державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

З огляду наведеного, суд, приходить до висновку, що до кола повноважень державного реєстратора входить дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження, а також встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.

Зважаючи на це, можна дійти висновку, що на момент реєстрації спірного договору від 09.12.2014 року, договір від 08.08.2007 року не був зареєстрований, оскільки був припинений у зв'язку із закінченням на строк, який його було укладено, що не суперечить п.1 ч.1 ст. 30 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється у разі закінчення його строку.

Суд бере до уваги те, що сторонами у судовому засіданні не заперечувався факт реєстрації договору від 08.08.2007 року та терміну його дії строком на 10 років то суд звертає увагу, що навіть при таких умовах договір від 09.12.2014 року не може порушувати права позивача та не може бути визнаний недійсним судом у зв'язку з тим, що він укладений в період дії попереднього договору, оскільки відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цього Кодексу.

Із договору оренди землі від 09.12.2014 року, вбачається, що даний договір оренди земельної ділянки, укладений у письмовій формі, пройшов відповідну державну реєстрацію, позивач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення позивача було спрямоване на укладання договору оренди, оскільки з моменту підписання договору позивач отримував збільшену орендну плату.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Договір оренди від 08.08.2007 року, на який посилається позивач у своїх позовних вимогах, на думку суду, припинив дію у зв'язку з укладенням 09.12.2014 року іншого договору оренди землі, отже мала місце новація зобов'язань, яка регулюється нормами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється, зокрема, за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Згідно ст. 27 Закону України «Про оренду землі», орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є, в тому числі умови, що визначені законом як істотні.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.98 р. N 161-XIV (станом на момент державної реєстрації оспорюваного правочину у грудні 2014) Істотними умовами договору оренди землі є:

об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану об'єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін;

умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 16 Закону України "Про оренду землі" передбачений порядок укладення договору оренди землі, зокрема, передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення.

Однією з умов на яку посилається позивач, яка на його думку відсутня у спірному договорі є т відсутність умови індексації орендної плати.

Однак, це не відповідає фактичному змісту оспорюваної угоди. Так, у п. 8 договору оренди сторони передбачили, що обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції та з наданих бухгалтерських документів долучених до матеріалів справи вбачається, що з моменту укладання договору оренда плата виплачувалась з індексацією.

Другою істотною умовою, яка відсутня в договорі, позивач вважає, що: умови використання та цільове призначення земельної ділянки. При цьому суд звертає увагу, що зміст пункту 2 договору оренди землі, де передбачено передання ідентифікованої земельної ділянки за державним актом НОМЕР_2 позивачем в оренду відповідачеві з відзначенням місця її розташування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що збігається з визначеним цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки у вказаному державному акті, що не зазнало змін у змісті договору оренди.

Наступну істотну умову, відсутність якої вважає позивач: умови збереження орендованої землі. В п.16 оспорюваного договору зазначено, що орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов'язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв'язується у судовому порядку, а п. 2.1 передбачено, що на орендовану земельну ділянку встановленні правові обмеження : дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості грунтів тощо. Даних про те, що в позасудовому порядку орендарем висувались вимоги по невиконанню орендарем будь-яких пунктів, спрямованих на збереження орендованої землі, що втілені у договорі, не надано. Також п. 27 передбачено виконувати встановленні щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Ще однією з істотних умов, які позивач вважає відсутньою у договорі є умови і строки передачі земельної ділянки орендарю. В п.15 даного договору зазначено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 10 денний термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання - передачі. Екземпляр угоди оренди позивача, що долучений до змісту позовної заяви, містить визначення певної дати відліку передання об'єкту оренди - дату державної реєстрації угоди вреєстраційній службі, в даному випадку 17.12.2014 р., що не передбачає двозначного тлумачення строку передачі земельної ділянки орендарю. Тому твердження позивача, що сторонами фактично не визначений строк передачі земельної ділянки в оренду, з огляду що в акті зазначено 09.12.2014 року є не обґрунтованим.

До того, ж стороною позивача не надано будь-яких доказів щодо претензій орендаря на затримку у переданні йому ділянки в оренду не здобуто. Позивач, зазначаючи цю умову відсутньою, наводить її у якості такої, що має бути за формою відображена у змісті договору відповідно до ст. 15 Закону "Про оренду землі", але ж не доводить як вона негативно впливає або вплинула на його права.

Поряд з іншими умовами, яких нібито не відзначено у змісті договору, позивач вказує на умови повернення земельної ділянки орендодавцеві. Втім, договір містить дану умову.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 251 ЦК України строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Відповідно до ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Згідно п. 6 договору оренди сторони встановили строк дії угоди - 20 років, починаючи з дати його державної реєстрації - в даному випадку з 17.12.2014 р. А п. 16 визначили обов'язок орендаря після закінчення строку договору оренди повернути орендодавцю орендовані землі у стані, придатному для використання за цільовим призначенням.

Тож, сторони, зважаючи на загальновідомі джерела трактування обчислення строків, що містяться у ст. 254 ч. 1 ЦК України, обумовили строк повернення земельної ділянки, що має з огляду на положення вищезазначених правових норм, спливатиме 17.12.2034 року.

У позові позивач зазначив однією з неврегульованих істотних умов - сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини. Однак це не відповідає змісту договору: у пункті 28 договору оренди позивач і відповідач визначили зобов'язанням орендаря нести ризик випадкового пошкодження чи знищення об'єкту оренди чи його частини.

Також, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відсутні умови як то відповідальність за несплату орендної плати в. п.10 та в п.24 оспрювааного договору передбачено, що орендна плата виплачується щорічно, не пізніше 1 грудня, і орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасне внесення орендної плати.

Суд, також, вважає безпідставним посилання позивача на те, що договором не передбачено умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки то дана істотна умова була внесена, Законом України від 16 вересня 2008 року № 509-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву", який набрав чинності 14 жовтня 2008 року, у зв'язку з неефективністю та можливістю її застосування Законом України від 12.02.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» були внесені зміни, у зв'язку з чим даний пункт було виключено і на даний час це ніяким чином не може порушувати права позивача.

Інші доводи позивача не заслуговують на увагу, оскільки законодавче регулювання спірних відносин, що не визначає це як підстави для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

За таких обставин, всі відзначені у позовній заяві умови, що позивач вважав не передбаченими умовами договору - дотримані: умови договору відповідають вимогам чинного законодавства, діючого на час укладення угоди.

Порушень прав позивача оспорюваної угодою, при укладенні якої сторони передбачили всі істотні умови, регламентовані спеціальним законом, не встановлено.

Окремо, суд, звертає увагу, що як позивача так і представник у судовому засіданні стверджували, що договір підписаний особисто позивачем, але поза його волею, оскільки він побоювався, що не отримує орендну плату, однак з матеріалів справи вбачається, що позивач своєчасно та в повному обсязі отримував оредну плату, із заявами до суду, або правоохоронних органів, щодо вчинення відносно неправомірних дій не звертався.

У зв'язку з цим суд, звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦПК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

У відповідності до ч. 3 ст. 203 ЦПК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Але суд вважає, що учасники правочину ОСОБА_3, як орендодавець та ФГ «Добробут -10», як орендар при укладенні договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, склали і підписали письмовий документ - Договір про оренду землі від - 07.12.2014 року, надаючи згоді встановленої форми саме на момент його укладення.

Волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов.

Складання та скріплення підписом письмового документу, в якому фіксуються правові наслідки.

Таким чином, з урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що оскільки оспорюваний договір оренди землі фактично діє на протязі трьох років - з грудня 2014 р. і по теперішній час. Строк дії договору двацять років. На протязі 3-х років сторони виконували істотні умови договору, а саме: позивач підписав договір і передав земельну ділянку в оренду відповідачу, а відповідач прийняв земельну ділянку в оренду і сплачував орендну плату позивачу, що знайшло своє підтвердження в судовому засіданні. Суд вважає, що фактичне тривале виконання сторонами умов договору оренди землі та відсутність звернення до правоохоронних органів, або суду є підтвердженням того, що укладання договору оренди відповідало внутрішній волі позивача, а тому підстав для визнання договору оренди землі недійсним з цієї підстави відсутні..

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Враховуючи вище викладене та те що у процесі розгляду справи не було встановлено порушення прав позивача то суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 15, 17 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 638, 651 ЦК України; 124, 125 ЗК України; ст. ст. 3,4 10, 15, 60, 88, 209, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до Фермерського господарства «Добробут -10» про визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 09.12.2014 року недійсним відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Сквирський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: