Рішення № 67634535, 03.07.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.07.2017 Справа № 904/5855/17

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпро

до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, смт. Слобожавнське, Дніпропетровська область

про стягнення 151 759,52 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (дов. № 2321 від 15.08.2016)

від відповідача: Лисенко В.В. - представник (дов № 27від 10.01.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про стягнення заборгованості у розмірі 151 759,52 грн. за договором № 50 від 15.08.2015 з яких 76 501,50 грн. основна заборгованість, 17 000,56 грн. інфляційні втрати, 4 017,90 грн. 3 % річних, 48884, 46 грн. пеня, 5 355,10 грн. штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки №50 від 15.08.2015, в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2017, порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 30.05.2017.

В межах строків встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи було відкладено з 30.05.2017 на 19.06.2017.

01.06.2017 представник відповідача подав до суду заяву за підписом представник відповідача Іванова О.О. (довіреність №572 від 31.05.2017), в якій вказав про те, що відповідач свої зобов'язання згідно позовних вимог встановлених договором не виконав, позовні вимоги визнав та просив суд розглянути справу за наявними матеріалами.

13.06.2017 відповідач подав через канцелярію суду відзив на позов за підписом представника відповідача ОСОБА_3 (довіреність №27 від 10.02.2017), в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що у позивача відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до правил ст. 625 ЦК України з 16.08.2015, оскільки вимога про сплату боргу буда пред'явлена 30.04.2017 (з моменту підписання акту звірення розрахунків) (а.с.26).

Для з'ясування дійсної позиції відповідача щодо заявлених позовних вимог, в межах строків встановлених ст. 69 ГПК України, в судовому засіданні було оголошено перерву з 19.06.2017 до 03.07.2017.

30.06.2017 відповідачем було подано відзив на позов від 27.06.2017 № 660 за підписом начальника відділу ОСОБА_5, в якому відповідач зазначив, що 15.08.2015 сторонами було підписано накладну згідно якої позивач відпустив, а відповідач прийняв товар вартістю 76501,50 грн. Відповідач вказує, що оскільки позивач не направляв на його адресу вимогу про сплату товару, обов'язок щодо сплати товару є таким, що не настав. В частині заборгованості за отриманий товар відповідач проти позову не заперечував. Одночасно з цим, відповідач заперечив проти заявлених позивачем 3% річних, інфляційних втрат пені та штрафу. В частині стягнення Просив суд у задоволенні позову відмовити.

03.07.2017 представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав позицію викладену у відзиві на позовну заяву від 27.06.2017 № 660.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 03.07.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

15.08.2015 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач-продавець) та Відділом освіти Дніпропетровської районної державної адміністрації (правонаступником якого є Відділ освіти, культури, молоді та спорту Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області) (відповідач - покупець) був підписаний договір поставки №50 (а.с.7).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується постачати (передавати) товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору, вартість товару та кількість, що поставляється згідно з цим договором, визначається в накладних.

Загальна сума договору становить 76 501,00 грн. (п. 3.3. договору).

На виконання умов укладеного договору, 15.08.2015 позивач поставив відповідачу товар на суму 76501,50 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи видаткова накладна №50 від 15.08.2015 (а.с. 8).

Заборгованість відповідача за договором №50 від 15.08.2015 складає 76501,50 грн., про що між сторонами було підписано акт звіряння розрахунків (а.с. 9).

Відповідач за отриманий товар не розрахувався, що і є причиною виникнення цього спору.

Приймаючи рішення, господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковою накладною № 50 від 15.08.2015 (а.с.8).

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, строк оплати товару є таким, що настав - 15.08.2015.

Доказів повної оплати поставленого позивачем товару, матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 76501,50 грн. підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача, з приводу того, що обов'язок щодо сплати товару є таким, що не настав, оскільки позивачем не направлено на адресу відповідача вимоги про сплату товару, суд відхиляє з огляду на таке:

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Разом з тим, норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільнили покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з відсутністю письмової вимоги щодо такої сплати.

На підставі викладеного, суд вважає заперечення відповідача необґрунтованими.

За неналежне виконання відповідачем зобов'язань, позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 4017,90 грн. за період з 16.08.2015 по 15.05.2017 та інфляційні втрати в розмірі 17000,56 грн. З цього приводу суд зазначає таке:

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Перевіривши розрахунки інфляційних та 3% річних, судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4017,90 грн. підлягають частковому задоволенню у сумі 4011,61 грн., оскільки позивачем не було враховано, що у 2016 році 366, а не 365 днів.

Перевіривши розрахунки інфляційних, судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 17 000,56 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,1% у сумі 48884,46 грн. за період з 16.08.2015 по 15.05.2017.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно до положень ч. 2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.2. договору за порушення своїх зобов'язань за цим договором, за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує штраф в розмірі подвійної ставки НБУ від загальної суми договору за кожен день прострочення платежу.

Всупереч п. 5.2 договору, позивач нарахував пеню у розмірі 0,1% на суму 48884,46 грн. за період з 16.08.2015 по 15.05.2017, з посиланням на ч. 2 ст. 231 ГК України.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Враховуючи, що умовами п. 5.2. договору розмір пені було визначено, суд вважає, що розмір пені має бути обрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, нарахованої на підставі п. 5.2 договору та встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку було невірно встановлено період прострочення та нараховано пеню за період, що перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи виявлені недоліки у здійсненні розрахунку пені, суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача про стягнення пені задовольнити частково на суму 17854,38 грн. за період з 16.08.2015 по 14.02.2016, в решті вимог про стягнення пені слід відмовити.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 7% на суму 5355,10 грн., який нарахований позивачем на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України.

У даному випадку відповідач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки.

Здійсненою господарським судом перевіркою правильності нарахування позивачем штрафу встановлено, що вимога позивача про стягнення штрафу на суму 5355,10 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 1810,85 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (52005, Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, вул. Теплична, 5, код 41118550) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (49051, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 76 501,50 грн. основної заборгованості, 17 000,56 грн. інфляційних втрат, 4011,61 грн. 3 % річних, 17854,38 грн. пені, 5 355,10 грн. штрафу та 1810,85 грн. судового збору, про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.07.2017

Суддя Я.С. Золотарьова