Постанова № 67634364, 05.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2017 року Справа № 904/7533/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П. - головуючого (доповідача), Алєєва І.В., Кравчука Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону Українина постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 у справі№904/7533/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомВійськового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська (м. Дніпро)доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс-ЛТД" провідшкодування земельного податку У судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Шекшеєва В.С. (прокурор відділу);

від позивача-1: Барда С.Ю. (предстанвик за довіреністю від 28.12.16);

від позивача-2: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону (далі - прокурор) звернувся із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1) та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська (далі - позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс ЛТД" (далі - відповідач) із вимогами про стягнення компенсації земельного податку за 2014-2016 роки в сумі 31150,15 грн.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив у повному обсязі компенсації земельного податку за користування земельною ділянкою загальною площею 850 кв. м, на якій у тому числі, знаходиться об'єкт нерухомого майна, що належить відповідачеві, за період з 2014 по 2016 роки, внаслідок чого спричинив позивачам збитки.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.03.2017, в позові відмовлено, позаяк судами не встановлено наявності зобов'язання відповідача з компенсації земельного податку позивачеві-2. При цьому суди визнали, що заявлений прокурором до стягнення розмір компенсації земельного податку за період з 2014 по 2016 роки на загальну суму 31150,15 грн. є необґрунтованим, оскільки вказаний розмір земельного податку було визначено без дотримання Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. №284. Суди встановили, що доказів комісійного обстеження спірної земельної ділянки та, як наслідок цього обстеження, складення відповідного комісійного акта щодо визначення розміру збитків, представниками сторін до матеріалів справи не надано, а отже, суд позбавлений можливості встановити дійсний розмір збитків, що підлягав би стягненню з відповідача на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська.

Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Із посилання на ст.ст. 152, 156 та 157 Земельного кодексу України, ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, пп. г) п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" прокурор зазначає, що отримавши право власності на нерухоме майно, відповідач набув право користування земельною ділянкою, на якій воно розміщене, та мав відповідним чином оформити таке право, але тривалий час користується земельною ділянкою без належного оформлення права на неї, чим порушує земельне законодавство. Скаржник вважає, що у даному випадку позивачам завдана шкода у зв'язку з не оформленням права відповідача на земельну ділянку, позаяк позивач-2, залишаючись власником земельної ділянки, сплачує земельний податок замість відповідача. Звертає прокурор увагу на те, що дії відповідача, зокрема часткова сплата земельного податку, свідчать про те, що він визнає за собою обов'язок компенсації на користь КЕВ м. Дніпропетровська земельного податку.

У запереченнях ТОВ "Фенікс ЛТД" просить оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Судами встановлено, що 22.05.1998 між Корпорацією "Укрінмаш" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фенікс ЛТД" (відповідач - покупець) за участю Військторгу №76 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №ЮД-128, відповідно до п.1.1. якого продавець за дорученням Військторгу продав, а покупець купив майно Військторгу в м. Кривий Ріг, на земельній ділянці відведеній під це майно, відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Перелік майна додається до цього договору (додаток № 1).

26.03.1999 Криворізьким бюро технічної інвентаризації було видано реєстраційне посвідчення на частку приміщення за адресою м. Кривий Ріг, військове містечко - 35, район Центрально-Міський в цілому складається з приміщень, що займають частину підвалу, площею 318,1 кв.м. та частину І поверху площею 348,6 кв.м. розташованих окремою будівлею у торговельному комплексі, та зареєстровано за ТОВ "Фенікс ЛТД" на праві колективної власності на підставі договору купівлі-продажу №ЮД-128 від 22.05.1998 і записаний у реєстровій книзі 4 "н" сторінка №524 запис №1424.

Відповідно до п. 6.2. вказаного Договору, Військторг зобов'язується в строк до 30 днів за вимогою покупця надати йому документи для оформлення права користування землею і права власності на майно та інші необхідні документи.

Доказів того, що з моменту набуття права власності на означені об'єкти нерухомого майна, а саме будівлю площею 318,1 кв. м, відповідачем було вжито заходів для оформлення у встановленому порядку права користування земельною діяльною площею 0,085 га, необхідну для обслуговування належних йому об'єктів нерухомого майна, судами не встановлено.

Державним актом на користування землею серія Б№00978, зареєстрований за №2 в 1980 році підтверджено, що земельна ділянка площею 9819,7 га закріплена на праві безстрокового та безоплатного користування за Квартирно-експлуатаційною частиною Криворізького району, земля надана для дослідного полігону.

Згідно зі Схемою Генерального плану військового містечка №25, будівля магазину розташована в межах земельної ділянки загальною площею 2529 га.

Згідно експлікації до Схеми генерального плану військового містечка №35 загальна площа магазина, належного ТОВ "Фенікс ЛТД" визначена у 130 м кв.

Предметом даного судового розгляду є несплата відповідачем земельного податку за період з 2014 року по 2016 роки в сумі 31150,15 грн за користування земельною ділянкою під магазином.

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України (1990 року), в редакції, яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України (1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, а приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

За змістом ст. 125, 126 Земельного кодексу України (тут і далі нормативно-правові акти в редакції чинній на період нарахування заявленого до стягнення податку), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 206 Земельного кодексу України, ст. 270 Податкового кодексу України використання землі в Україні є платним, а земельні ділянки є об'єктом оподаткування.

Статтею 287 п. 287.6 Податкового кодексу України передбачено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частини) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 та абз.1 ч. 5 ст. 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом.

Земельний кодекс України та Закон України "Про використання земель оброни" не встановлює порядку компенсації землекористувачу витрат на сплату ним земельного податку особами, які користуються чужою земельною ділянкою, зокрема землями оборони.

Разом із цим положення ст.ст. 401-404 Цивільного кодексу України та ст.ст. 98-101 Земельного кодексу України визначають, що стосовно земельної ділянки договором може бути встановлене право користування чужою земельною ділянкою (земельний сервітут) між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки, за яким особа, яка користується сервітутом, може бути зобов'язана вносити плату.

Судами встановлено, що договір про компенсацію витрат на сплату земельного податку або договір земельного сервітуту, як і будь-який інший договір з приводу оплатного користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне відповідачу нерухоме майно, між сторонами спору не укладався.

Натомість позивач-2 нараховує відповідачу земельний податок у вигляді компенсації своїх витрат на сплату цього ж податку за частину земельної ділянки, яка хоча і використовується фактично відповідачем, проте належить на праві користування позивачам.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

З огляду на викладене суди підставно визначились, що фактичні правовідносини, які склались у даному випадку та не врегульовані відповідним договором або нормативним актом, не породжують для відповідача юридичного обов'язку перед позивачем-2 зі сплати компенсації земельного податку.

При цьому судами враховано, що співставлення відомостей, які наведено у листі Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області вих. №17397/10/04-82-12-03 від 25.10.2016 із даними, які наведені у Податкових деклараціях компенсації земельного податку КЕВ м.Дніпропетровська, вказує на те, що розмір сплаченого позивачем земельного податку наближений до сукупного розміру компенсації земельного податку, який сплачується на користь КЕВ м. Дніпропетровська низкою осіб, майно яких розташоване на земельних ділянках, що знаходяться в користуванні збройних сил, та не дозволяє судам визначити дійсний розмір земельного податку, який сплачується позивачем-2 саме за ту площу земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні відповідача.

Судами визнано і те, що розмір земельної ділянки, на якому розташована частина нерухомого майна ТОВ "Фенікс ЛТД", та на думку позивача становить 850 кв. м, підтверджений лише вказівкою про таку площу земельної ділянки в гарантійному листі ТОВ "Фенікс ЛТД", однак ці обставини не підтверджені буд-якими належними та допустимими доказами у справі та суперечать даним, які наведені в експлікації до Схеми генерального плану військового містечка №35, у якій загальна площа магазина, належного ТОВ "Фенікс ЛТД", визначена у 130 кв.м.

Частина 2 ст. 1117 ГПК України не дозволяє суду касаційної інстанції інакше оцінити дані обставини, а відтак, оскільки порушень норм матеріального чи процесуального права касаційним судом не виявлено, а доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують законних висновків судів попередніх інстанцій, то підстави для скасування рішення та постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 у справі №904/7533/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: І.В. Алєєва

Г.А. Кравчук