Ухвала суду № 67630998, 04.07.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 594/984/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Зушман Г.І. Провадження № 22-ц/789/653/17 Доповідач - Костів О.З.Категорія - 2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

при секретарі - Романюк Х.Ю.

за участю представника апелянта - Іванюк Т.М.,

представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 21 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4., третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Борщівського районного суду Тернопільської області із даним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що є власником квартири АДРЕСА_1 та іпотекодавцем за договором іпотеки від 18 квітня 2008 року, який був укладений в забезпечення зобов'язань за кредитним договором від 18 квітня 2008 року №1907/0408/71-001, укладеним між ним та ВАТ «Сведбанк». На початку квітня 2016 року йому стало відомо, що відповідач - ТОВ «ФК «Вектор плюс» на підставі іпотечного договору та наявного в його положеннях застереження здійснив державну реєстрацію права власності зазначеного предмету іпотеки - його власної квартири - за собою. Вважає, що державна реєстрація права власності на квартиру приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 проведена із порушенням вимог діючого законодавства. Зокрема, у нотаріуса були відсутні повноваження щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном. Окрім того, ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» не було подано нотаріусу завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень та документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, такої вимоги. Також на спірну квартиру розповсюджується дія мораторію відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Враховуючи викладене, позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 жовтня 2015 року №24938675 про реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61 кв.м., яка є предметом іпотеки на підставі договору іпотеки від 18 квітня 2008 року, зареєстрованого у реєстрі за №974/38, а також скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №11418286 від 01 жовтня 2015 року, який здійснено відповідачем, про державну реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» права власності на спірну квартиру.

Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 21 березня 2017 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 24938675, від 01 жовтня 2015 року, про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (код ЄДРПОУ 38004195) на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61 кв.м., яка є предметом іпотеки на підставі договору іпотеки від 18 квітня 2008 року, зареєстрованого у реєстрі за №974/38.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №11418286 від 01 жовтня 2015 року, який здійснено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (код ЄДРПОУ 38004195) права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61 кв.м.

Стягнуто з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 1102.40 грн.

ТзОВ «ФК Вектор плюс» подало на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначає, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість було прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, тобто даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Крім того, нотаріус, приймаючи рішення про внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, діяв у відповідності до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», оскільки підставою для прийняття рішення було застереження іпотечного договору, яке згідно ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки. Також, третя особа письмово зверталася до позивача з вимогами щодо погашення заборгованості та з попередженням відносно звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджується доказами, які містяться в реєстраційній справі та були перевірені відповідачем перед прийняттям рішення, що оскаржується позивачем. Крім цього, судом не враховано правову позицію Верховного Суду України у справі №6-1234-цс16 від 28 вересня 2016 року, згідно якої реєстрація права власності іпотекодержателя на нерухоме майно на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі визнається правомірною. Також позивачем було зазначено невірну адресу ТОВ "ФК "Вектор Плюс", що призвело до порушення їхніх прав. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник апелянта ТзОВ «ФК Вектор плюс» - ІванюкТ.М. апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені в ній

Представник позивача ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М. в судове засідання повторно не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що вимога про усунення порушень не була отримана безпосередньо іпотекодавцем у встановленому порядку, відповідач, приймаючи оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, діяв без урахування усіх необхідних обставин, не дотримуючись вимог в частині отримання завіреної копії письмової вимоги про усунення порушень та доказів завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцями такої письмової вимоги іпотекодержателя, а також прийняв оскаржуване рішення вийшовши за межі повноважень.

З таким висновком колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Судом встановлено наступні обставини.

Згідно договору купівлі-продажу від 18 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Борщівського районного нотаріального округу Прокопович Л.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 969, ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61 кв.м.

За даними витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18565026, виданого Борщівським районним бюро технічної інвентаризації 18 квітня 2008 року, за позивачем ОСОБА_3 на підставі вказаного договору купівлі-продажу зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер 22796760, номер запису 977 в книзі 7.

18 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір № 1907/0408/71-001, згідно з яким позивач отримав кредит в розмірі 48 000 доларів США, а відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі у сумі, строки, та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та банком 18 квітня 2008 року укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Борщівського районного нотаріального округу Прокопович Л.П. за реєстровим №973, відповідно до умов якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке у свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» (надалі - Банк), та ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (надалі -Фактор) укладено договір факторингу № 15, відповідно до умов якого Банк відступає Фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначеними в реєстрі заборгованості боржників, в тому числі щодо заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 1907/0408/71-001, зазначеним в реєстрі заборгованостей боржників за № 1-Б від 28 листопада 2012 року.

Згідно договору про відступлення прав за іпотечним договором, посвідченого 28 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ЗаєцьІ.О. та зареєстрованого в реєстрі за №6970, укладеного між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке у свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» (надалі - Банк), та ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (надалі - Фактор), новим іпотекодержателем за іпотечними договорами, в тому числі за договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_3, зазначеним у витязі з Додатку №1 до Договору про відступлення прав за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року, є ТОВ "ФК "Вектор Плюс"

За даними витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №44895143 від 01 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 01 жовтня 2015 року внесено запис про право власності №11418286 про державну реєстрацію за ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» (код ЄДРПОУ 38004195) права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61 кв.м. Підставою виникнення права власності вказано договір іпотеки від 18 квітня 2008 року, а підставою внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:24938675 від 01 жовтня 2015 року.

23 березня 2016 року ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» направило позивачу ОСОБА_3 повідомлення про анулювання боргу, рішення про яке прийнято 01 жовтня 2015 року у зв'язку з реалізацією ТОВ «ФК «Вектор плюс» права на нерухоме майно, яким було забезпечено укладення кредитного договору від 18 квітня 2008 року № 1907/0408/71-001, на підставі ст.37, 38 Закону України «Про іпотеку», яке відбулося 01 жовтня 2015 року, підтвердженням чого є Витяг з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 44895143 від 01 жовтня 2015 року.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

За приписами ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У ч.1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, в межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об'єкт нерухомого майна і документом, який підтверджуватиме відповідний перехід права власності, слугуватиме або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі.

При цьому згідно підпункту 12.3 пункту 12 іпотечного договору від 18 квітня 2008 року сторонами погоджено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя, в тому числі, згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження задоволення вимог Іпотекодержателя, яке викладене у п.п. 12.3.1 та пп. 12.3.2 цього пункту.

У п.п. 12.3.1 пункту 12.3 даного договору визначено, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації, відповідно до ч.4 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Приписами ч.1 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Абзацом 2, ч.1 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Згідно ч.9 ст.15 України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Згідно п.2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жоітня 2013 №868, нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Оскільки відповідачем жодна нотаріальна дія щодо спірного об'єкту нерухомого майна у порядку, встановленому абзацами 2-3 частини 5 статті 3 Закону України №1952-IV під час здійснення державної реєстрації речового права не вчинялась, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 24938675 від 01 жовтня 2015 року про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, прийнято з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-1У та абз. 7 п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868» (в редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення).

Згідно п.2 Наказу Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року №607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у пункті 1 наказу, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Мін'юсту відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до пункту 46 Порядку №868 передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно, не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем. Тому, обов'язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним Іпотекодержателем лише у разі, якщо така вимога отримана іпотекодавцем і строк її виконання обчислюється з моменту отримання цієї вимоги.

Отже, для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, окрім встановлення факту щодо переходу такого права до іпотекодержателя, з'ясуванню підлягають обставини, що підтверджують: 1) факт надсилання іпотекодержателем іпотекодавцеві вимоги про усунення порушень, 2) факт отримання іпотекодавцем вказаної вимоги, а також 3) докази того, що завершився 30-денний строк з моменту отримання іпотекодавцем зазначеної вимоги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач і третя особа не надали до суду доказів надіслання вимоги позивачу по кредитних зобов'язаннях; документів, що підтверджують отримання позивачем по кредитних зобов'язаннях таких вимог; документів, що підтверджують завершення 30 - денного строку з моменту отримання позивачем по кредитних зобов'язаннях з моменту отримання ними зазначених вимог, зокрема - повідомлень про направлення рекомендованої (цінної) кореспонденції, фіскальних чеків про оплату послуг за направлення вказаної кореспонденції визначеним суб'єктам за належними адресами та ін.

Надаючи оцінку даній обставині, колегія суддів звертає увагу на той факт, що викладеною вище нормою пункту 46 Порядку №868 передбачено вичерпний перелік документів, що підлягають поданню у разі проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що саме по собі є імперативною вимогою.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду України у справі №6-1234-цс16 від 28 вересня 2016 року.

У вказаній правовій позиції Верховний Суд зазначив наступне. Аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Таким чином, згідно вказаної правової позиції, реєстрація права власності іпотекодержателя на нерухоме майно на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі визнається правомірною.

Разом із тим, для реалізації такого права чинним законодавством встановлено чітку процедуру (в т.ч. надсилання іпотекодержателем іпотекодавцеві вимоги про усунення порушень, отримання іпотекодавцем вказаної вимоги, а також завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем зазначеної вимоги), яка в даному випадку дотримана не була.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, тому має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Відповідно до правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року №21-41а16, який відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для застосування, вбачається наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 06 грудня 2017 року, вже вирішувалось питання про визначення судочинства по даній справі (а.с.24-25).

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивачем було невірно вказано адресу третьої особи (м.Київ, вул.Щорса, 2/3), в той час як їх правильна адреса: м.Київ, пр-т.Ст.Бандери (колишній проспект Московський), 28-А, що, ніби-то, призвело до порушення їх прав при розгляді справи.

З матеріалів справи вбачається, що в договорі про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року вказано адресу "нового іпотекодержателя" - ТОВ ФК "Вектор Плюс" таку ж саме, як і зазначено в позовній заяві - м.Київ, вул.Щорса, 2/3. Крім цього, ТОВ ФК "Вектор Плюс" було відомо про наявність даної справи в провадженні Борщівського районного суду, представник товариства приймав участь в засіданні апеляційного суду Тернопільської області 06 грудня 2016 року при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу від 26 жовтня 2016 року про відмову у відкритті провадження (а.с.22). В подальшому ТОВ "ФК "Вектор Плюс" подавало заперечення на позов (а.с.50-52), неодноразово зверталося до Борщівського районного суду із письмовими клопотаннями в зв"язку із розглядом вказаної справи, в т.ч. і з клопотанням про розгляд справи у відсутності їхнього представника (а.с.53, 58, 59, 61).

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування,

Згідно ч.3 ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» - відхилити.

Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 21 березня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.З. Костів