Ухвала суду № 67623451, 06.07.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/4783/16-ц 06.07.2017 06.07.2017 06.07.2017

Провадження №22-ц/784/1535/17

Категорія 23 Головуючий у суді першої інстанції - Кирильчук О.І. Суддя доповідач апеляційного суду - Шаманська Н.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 липня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Шаманської Н.О.,

суддів - Данилової О.О., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Тищенком Л.С.,

за участю: представника позивача - Шульги О.Р., відповідача - ОСОБА_3 та його представника - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2017 року, ухваленого за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Петрівна»

(далі - ТОВ «Петрівна»)

до

ОСОБА_3

про визнання недійсним договору оренди,

у с т а н о в и л а:

У вересні 2016 року ТОВ «Петрівна» звернулося з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ТОВ «Гідромаш ЛТД» про визнання недійсним договору оренди.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що ТОВ «Петрівна» є власником 523/1000 нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з будівель: літ. Б-1, загальною площею 125,2 кв.м; літ. В-1, загальною площею 864,6 кв.м; літ. В-3,В-4, загальною площею 377,0 кв.м;, літ. Г-1, загальною площею 217,8 кв.м., літ. Д-1, загальною площею 228,0 кв.м; літ. Е-1, загальною площею 368,0 кв.м; літ. Ж-1, загальною площею 5,4 кв.м; З-1, загальною площею 45,8 кв.м; літ. И-1, загальною площею 26,6 кв.м. та споруди.

Проте, право власності позивача на зазначені нежитлові приміщення є порушеним, оскільки на теперішній час на території зазначеного об'єкту знаходяться та здійснюють підприємницьку діяльність треті особи, зокрема, ТОВ «Гідромаш ЛТД», яке 1 січня 2013 року уклало договір оренди вищезазначених нежитлових приміщень з ОСОБА_3, а вподальшому протягом 2013 року уклало договори суборенди з іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 не є власником вищезазначених житлових приміщень, а тому не міг їх передавати в оренду ТОВ «Гідромаш ЛТД», позивач просив визнати недійсним договір оренди № А-1 нежитлових приміщень, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Гідромаш ЛТД» 1 січня 2013 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2016 року до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучено: ТОВ «ЮТК Миколаїв», ТОВ «Кворум Нафта»,ТОВ «Шанна», ТОВ «Транс-Арт», ТОВ «Пані Інтерфірма», ТОВ « Капітал Імідж Груп», ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8 ФОП «ОСОБА_5».

Рішенням цього ж суду від 25 травня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди № А-1 від 1 січня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Гідромаш ЛТД», за яким передано у тимчасове користування для використання під офіс та складські приміщення нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з будівель: літ. Б-1, загальною площею 125,2 кв.м; літ. В-1, загальною площею 864,6 кв.м; літ. В-3,В-4, загальною площею 377,0 кв.м.; літ. Г-1, загальною площею 217,8 кв.м., літ. Д-1, загальною площею 228,0 кв.м; літ.Е-1, загальною площею 368,0 кв.м; літ Ж-1, загальною площею 5,4 кв.м; літ. З-1, загальною площею 45,8 кв.м; літ. И-1, загальною площею 26,6 кв.м.; № 19-12 огорожі, № 13-17, 1- споруди та замощення. Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що він є власником спірних нежитлових приміщень на підставі укладеного 22 січня 2002 року договору купівлі-продажу, та фактично володіє ними, а тому міг ними розпоряджатися, в тому числі й передавати в оренду, а також те, що оспорюваний договір оренди укладений між суб'єктами господарювання, а тому має розглядатися за правилами господарського судочинства, до того ж на час спору договір оренди припинив свою дію, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на підставі наступного.

Так, судом встановлено, що 13 січня 2013 року ОСОБА_3 за договором оренди передав ТОВ «Гідромаш ЛТД» у тимчасове користування для використання під офіс та складські приміщення нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з будівель:літ. Б-1, загальною площею 125,2 кв.м; літ. В-1, загальною площею 864,6 кв.м; літ. В-3,В-4, загальною площею 377,0 кв.м., літ. Г-1, загальною площею 217,8 кв.м., літ. Д-1, загальною площею 228,0 кв.м; літ. Е-1, загальною площею 368,0 кв.м;літ. Ж-1, загальною площею 5,4 кв.м; літ. З-1, загальною площею 45,8 кв.м; літ. И-1, загальною площею 26,6 кв.м.; № 19-12 огорожі, № 13-17, 1- споруди та замощення.

Між тим, згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на зазначені нежитлові приміщення зареєстровано за ТОВ «Петрівна» 16 червня 2009 року на підставі ухвали Господарського суду Миколаївської області про затвердження мирової угоди та ухвали цього ж суду від 12 червня 2009 року (про виправлення описки) (а.с.104- 105).

Отже за договором оренди, у користування ТОВ «Гідромаш ЛТД» перейшли нежитлові приміщення, право власності на які зареєстровано за ТОВ «Петрівна».

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права ( ч. 1 ст. 761 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства , а також інтересам держави і суспільства,його моральним засадам.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є неодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Враховуючи, що право власності на нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 станом на день укладення ОСОБА_3 договору оренди було зареєстровано за ТОВ «Петрівна», суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що зміст договору оренди від 1 січня 2013 року суперечить положенням ч. 1 ст. 761 ЦК України, оскільки наймодавець за спірним договором не мав права власності на нерухоме майно, яке ним передано в оренду, а тому вірно визнав цей договір недійсним.

Доводи ОСОБА_3 про те, що він є власником спірних приміщень на підставі договору купівлі-продажу від 22 січня 2002 року, укладеного між ВАТ ВПТ «Нектар» та ОСОБА_3, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки зазначені обставини спростовуються витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а також рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22 червня 2010 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2010 року та Вищого господарського суду України від 14 квітня 2011 року, в яких судами дано оцінку договору купівлі-продажу від 22 січня 2002 року.

Посилання апелянта на те, що спір щодо визнання договору оренди недійсним не підвідомчий суду загальної юрисдикції, оскільки сторонами у справі є суб'єкти господарської діяльності, не можуть бути підставою для закриття провадження у справі, оскільки ОСОБА_3 , який укладаючи спірний договір оренди діяв як фізична особа-підприємець, припинив свою діяльність 17 липня 2014 року ( а.с.140-142).

Оскільки у разі припинення діяльності фізичної особи як суб'єкта господарювання відповідно до пункту 6 частини першої ст. 80 ГПК провадження у господарській справі припиняється, то з часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця в порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», спори за участю такої фізичної особи-підприємця, у тому числі, пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася ним раніше, належить розглядати у порядку цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було порушено у господарському суді до настання таких обставин, оскільки за загальним правилом громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями належним йому майном після припинення своєї підприємницької діяльності. ( п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 1 березня 2015 року «про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»).

Посилання ОСОБА_3 на те, що спірний договір оренди припинив своє існування, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки подальше припинення договору оренди на факт наявності (відсутності) підстав щодо недодержання певних вимог на момент вчинення правочину не впливає.

Єдиною нормою, яка визначає момент недійсності правочину є ч. 1 ст. 236 ЦК України, відповідно до якої нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Що стосується посилань відповідача на постанову судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року щодо недійсності припиненого правочину, то дана позиція стосується наслідків недійсного правочину, який розірвано, а тому не може бути застосована у даному випадку.

Частина 3 ст. 207 ГУ України, на яку посилається Верховний Суд України при обґрунтуванні свого висновку, не визначає момент, з якого настає недійсність правочину , а лише вказує на наслідки його недійсності. Так, відповідно до вказаної правової норми, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Аналогічні ч. 3 ст. 207 ГК України положення містяться у ч. 2 ст. 236 ЦК України відповідно до якої, якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Тобто як ст. 207 ГК України , так і ч. 2 ст. 236 ЦК України лише визначають правові наслідки, які настають у разі встановлення факту недійсності договору.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: О.О. Данилова

В.В. Коломієць