Рішення № 67603434, 04.07.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №310/4611/16 Головуючий у 1 інстанції Троценко Т.А.

Провадження № 22-ц/778/1524/17 Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» ( надалі Товариство) звернувся до суду з позовом, який в процесі розгляду справи уточнювали, до ОСОБА_3, ОСОБА_5, яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» на праві власності належить гуртожиток по вул. Горького, 7 в м. Бердянську Запорізької області.

21.05.2006 року керівником підприємства ВАТ « Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» було видано ордер № 28 на зайняття житлової площі у кв. № 10 вказаного гуртожитку ОСОБА_3 у звязку з роботою його на даному підприємстві.

Відповідача 25.05.2006 року було зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

15.08.2014 року за зазначеною адресою було зареєстровано дружину ОСОБА_3-ОСОБА_5, а з 02.12.2014 року здійснено реєстрацію неповнолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

З травня 2006 року по теперішній час ОСОБА_3 у гуртожитку не проживає, оплату за комунальні послуги не здійснює , а за останні 3 роки сума боргу склала 22823,17 грн.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати ОСОБА_3, ОСОБА_5, Т. О., ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_3 суму боргу у розмірі. 22823,17 грн. В правове обґрунтування позивач послався на положення ст. ст. 71, 72 ЖК України.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2017 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою № 10 у гуртожитку по вул. Горького, 7 в м. Бердянську Запорізької області. Визнано ОСОБА_5 та неповнолітнього ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право користування квартирою № 10 у гуртожитку по вул. Горького, 7 в м. Бердянську Запорізької області.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ ««Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» заборгованість за користування житлом та комунальні послуги в розмірі 22823 грн. 17 коп. і судовий збір 1378,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного та всебічного зясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засідання.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання:1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам ухвалене по справі рішення повністю не відповідає.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та рішення суду.

Судом установлено, що будівля з належними спорудами по вул. Горького, 7 в м. Бердянську, належить на праві власності ВАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання ( в подальшому змінено на ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання»), що підтверджується копією свідоцтва про право власності на будівлю, виданого виконавчим комітетом Бердянської міської ради 12.10.1998 року на підставі рішення № 541 від 08.10.1998 року. Відповідно до реєстраційної картки право власності на вищезазначену будівлю за ВАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» зареєстровано Бердянським підприємством з технічної інвентаризації під реєстровим № 737 (а.с. 6).

21.05.2006 року адміністрацією підприємства виданий ордер № 28 на вселення у кімнату № 10 в будинку № 7 по вул.Горького в м. Бердянськ ОСОБА_3 у звязку перебуванням останнього в трудових відносинах з ВАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» (а.с. 9).

Відповідно наказу ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» № 1 від 31.01.2012 року ОСОБА_3 звільнений з посади адміністратора компютерних систем у звязку з закінченням строку трудового договору ( а.с. 15).

Згідно копії паспорту вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 в квартирі №10 м. Бердянськ, Запорізької області з 25.05.2006 року. (а.с. 10).

Згідно довідки ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» ( форма 17) вбачається, що за вищезазначеною адресою зареєстрована дружина позивача ОСОБА_3 ОСОБА_8 з 15.08.2014 року та малолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 з 02.12.2014 року ( а.с. 8).

Згідно зі ст.15, п.4 ст. 2 ст. 16, ст. 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

Виходячи з положень ст.ст. 16, 391, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до ст. 31 ЦПК України підставами позову, які може змінити лише позивач, є обставини, яким позивач обґрунтовує свої вимоги.

Згідно роз"ясень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду", оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

В обґрунтування уточненного позову ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання», пославшись на норми ст.ст. 71, 72 ЖК України , зазначав, що відповідач ОСОБА_3 ордер на зайняття житлового приміщення за адресою по вул. Горького, 7 в квартирі №10 м. Бердянську, Запорізької області отримав без законних підстав, оскільки на момент надання йому житлової площі він ще не був працівником підприємства, з моменту отримання ордеру у вказаному житловому приміщенні жодного дня відповідачі не проживають без поважних причин, а тому позивач вважав, що відповідачі втравтили право користування вищезазначеним житловим приміщенням.

В порушення вимог п.1 ч.6 ст. 130, ст.ст. 212-215 ЦПК України позовні вимоги ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» суд не уточнював, а розглянув спір, керуючись ст.ст. 71,72 ЖК України, дійшовши висновку, що відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_8 їх малолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 втратили право користування жилим приміщенням квартири за адресою по вул. Горького, 7 в квартирі №10 м. Бердянську, Запорізької області, оскільки не навели доказів користування цією квартирою.

Між тим, згідно ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сімї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо особа відсутня понад встановлений ст. 71 ЖК України строк, у відповідності зі ст. 72 ЖК України суд може визнати її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо особа не проживає в спірній квартирі більше шести місяців без поважної причини.

Згідно ж зі ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, отже доведення факту непроживання особи у квартирі є процесуальним обовязком позивача, а не відповідача, останній же у разі встановлення такого факту має доводити причини свого не проживання, на що суд також уваги не звернув.

Доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Обгрунтувуючи ці факти, позивач послався на акт від 05.07.2016 року де вказано, що відповідачі не проживають за місцем реєстрації з 2006 року по теперішній час, ознаки, які б вказувпали на фактичне проживання відповідачів відсутні, однак, з акту не вбачається, які саме ознаки не проживання відповідачів відсутні та з якого часу, яким чином проводилося обстеження жилого приміщення, причини їх не проживання, з яких підстав комісія прийшла до висновку склавши акт 05.07.2016 року та зазначивши в ньому, що відповідачі не проживають у спірній квартирі з 2006 року, оскільки інших актів обстеження жилого приміщення матеріали справи не містять.

Водночас, в матеріалах справи містиься заява ОСОБА_3, яка була адресована директору ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» про надання дозволу для проведення капітального ремонту у спірній квартирі.

Директором Товариства був наданий дозвіл ОСОБА_3 на проведення капітального ремонту квартири АДРЕСА_2. ( а.с. 41).

Заперечуючи проти позову ОСОБА_3 та його представник зазначали, що оскільки спірна квартира знаходилась у незадовільному технічному стані, тому за згодою директора ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» він провів в ній капітальний ремонт, що підтверджується відповідними докумнентама щодо купівлі будівельних матеріалів, заміни вікон, підлоги, дверей та інше, які містяться в матеріалах справи ( а.с.151-187 ).

Обставини щодо проведення капітального ремонту спірної квартири саме ОСОБА_3 не були спростовані позивачем в суді першої інстанції та не заперечувалися представником ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» в суді апеляційної інстанції.

Отже, вищезазначені обставини спростовують зміст акту щодо відсутності відповідачів в спірній квартирі та втраті до неї інтересу.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги про втрату права користування квартирою, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про доведеність факту відсутності ОСОБА_3 та членів його сімї у квартирі АДРЕСА_2 понад шість місяців без поважних причин, оскільки з матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що відповідачі у спірному приміщенні тимчасово не проживають з поважних причин, оскільки за вказаною адресою проводяться ремонтні роботи.

З матеріалів справи також вбачається, що вищезазначене житло є єдиним місцем проживання ОСОБА_3, ОСОБА_5 та їх малотітньої дитини ОСОБА_6, 0811.2014 року народження, оскільки доказів того, що останні мають на праві власності чи на праві користування інше житло матеріали справи не містять.

Крім того, розглянувши спір з застосуванням норм ст.ст. 71,72 ЖК України, які були зазначені у позовній заяві в якості обґрунтування вимог, суд залишив поза уваги, що квартира АДРЕСА_3 належить не до державного фонду, а є власністю позивача, отже питання, що регулюють права власника, порядок користування житлом, яке належить громадянам та юридичним особам на праві приватної власності регулюються іншими нормами, зокрема, главою УІ розділу ІІІ ЖК України, главою 28, 29 ЦК України, а питання найму(оренди) житла - ст.ст. 810-826 ЦК України.

Між тим, фактичні обставини справи, у тому й числі питання щодо правового статусу будинку в якій знаходитьься спірна квартира, та який статус будинок мав на час вселення відповідачів у квартиру № 10 по вулиці Горького в м. Бердянськ, суд першої інстанції належним чином не зясував, в результаті дійшов помилкового висновку, що спірні правовідносини регулюються ст.ст. 71, 72 ЖК України, не врахувавши, що вимоги позивача щодо захисту його прав на підставі зазначених норм не є належним способом захисту, оскільки не погоджуються з правовим статусом спірного житла.

Що стосується позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за користування житлом та плати за комуналтьні послуги, то колегія суддів погоджуться з висновком суду щодо задоволення позову в цій частині позовних вимог виходячи з наступного.

Так в матеріалах справи дійсно міститься заява ОСОБА_3, яка була адресована директору ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» про звільнення його від сплати за користування житлом та плату за комунальні послуги на час виконання будівельно-ремонтних робіт та до їх закінчення. На цій заяві мається резолюція директора, яка адресується головному бухгалтеру ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» щодо не стягування оплати до повного відновлення жилого фонду ( а.с. 42).

Натомість, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що директор Товариства відповідно до вимог закону, статуту Товариства видав розпорядження щодо звільнення відповідача ОСОБА_9 від відповідних платежів, в якому був би зазначений строк, підстави звільнення, та, що таке розпорядження виконувалося позивачем.

Між сторонами не була укладена будя-яка письмова угода в якій би зазначились права та обовязки сторін щодо виконання ОСОБА_3 за свій рахунок будівельно-ремонтних робіт у спірній квартирі в рахунок звільнення його від сплати відповідних платежів на відповідний період.

Відповідачем ОСОБА_3 також не надано належних доказів того, що спірна квартира була на законних підставах відключена від інженерно- технічних комункацій ( відсутній санвузол, електрична енергія, водо та теплопостачання), які б свідчили про те, що відповідачі починаючи з червня 2013 року по травень 2016 року (період стягнення заборгованості за користування житлом та комунальні послуги за останні три роки звернення до суду) не користувалися послугами з водопостачання, електроенергією, теплопостачанням.

Розмір боргу відповідачами не спростовано.

При цьому колегія суддів зазначає, що оскільки на заяві ОСОБА_3 щодо несплати відповідних платежів була дійсно поставлена резолюція директором ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання, тому причини винекнення заборгованості щодо оплати житла у ОСОБА_3, на думку колегії суддів, є поважними.

За таких обставин ухвалене по справі рішення в частині визнання відповідачів такими, що втратили право кормстування житловим приміщенням не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості, а допущені судом при розгляді справи порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування з ухваленням нового рішення в цій частині, яким у задоволенні позову ПАТ «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_6 на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_4, слід відмовити.

Аргументи апеляційної скарги в цій частині є виправданими.

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за користування житлом та плату за комунальні послуги слід залишити без змін, оскільки воно є законним і обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 315, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2017 року у цій справі в частині визнання ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням скасувати. В цій частині ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартирою № 10 у будинку № 7 по вул. Горького в м. Бердянську, Запорізької області - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: