Ухвала суду № 67602023, 06.07.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/432/2017(м)

264/2463/16-ц

Головуючий у 1 інстанції Литвиненко Н.В.

Категорія 59 Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.,

суддів - Баркова В.М., Мироненко І.П.,

секретар - Брєжнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 15 травня 2017 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність старшого державного виконавця Кальміуського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області щодо арешту майна боржника, скасування постанов про скасування процесуального документу, закінчення виконавчого провадження та визнання їх незаконними, відкликання постанови про накладення арешту на майно боржника,

ВСТАНОВИЛА :

ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Кальміуського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_3. Вказав, що 24.02.2016 року виконавцем незаконно винесені постанови про скасування процесуального документу, а також постанову про закінчення виконавчого провадження. Обгрунтовував тим, що ухвалою ОСОБА_4 райсуду м.Маріуполя від 11.02.2013 року був виданий дублікат виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання дитини. 19.03.2013 року державним виконавцем Волошиною Н.О. відкрито виконавче провадження за дублікатом даного виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5А, боргу по аліментам в сумі 38341,62 грн, в той час, як за оригіналом виконавчого листа виконавче провадження закрито державним виконавцем Київського ВДВС м.Донецька. 02.04.2013 року державним виконавцем Волошиню Н.О. винесено постанову про арешт майна ОСОБА_2 з накладенням заборони на його відчуження, постанову направлено для виконання до відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно. Заявник вказує, що державному виконавцю було достовірно відомо, що виконавче провадження по стягненню аліментів з ОСОБА_2 перебуває в Київському ВДВС м.Донецька, але вона всупереч вимог закону винесла вказану постанову про накладення арешту на майно боржника.

Також ОСОБА_2 посилався в скарзі на те, що рішення суду про стягнення з нього заборгованості не існує, і державний виконавець незаконно посилається на рішення суду про стягнення аліментів при відкритті провадження про примусове виконання такого рішення. Більш того, є рішення суду про відмову в позові ОСОБА_5 про стягнення суми боргу по аліментам. Отже, законних підстав для накладення арешту на його мано немає. А дублікат виконавчого листа судом виданий незаконно.

У звязку з цим ОСОБА_2 вважає, що у старшого державного виконавця Ігнатолі В.С. не було підстав для прийняття дублікату виконавчого листа про стягнення з нього аліментів для виконання.

Крім того, виконавець ОСОБА_3 мала результати перевірки його майнового стану, яка проводилася виконавцем ОСОБА_6, та інформацію про відсутність у нього прав власності на квартиру №24 в будинку №2 по 25 кварталу в м.Маріуполі, але без рішення суду про примусове проникнення до житла, склала акт про відсутність майна за вказаною адресою. Отже, державні виконавці протиправно обмежили право ОСОБА_2 на розпорядження його майном. Виконавець ОСОБА_3 незаконно не зняла арешт з його майна. Натомість постановою від 24.02.2016 року старший державний виконавець скасувала постанову про закінчення виконавчого провадження від 15.08.2013 року, вказує, що в скасованій постанові допущено технічну помилку про зняття арешту, що підстав для зняття арешту немає, і 24.02.2016 року виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Постанови, що оскаржує, ОСОБА_2 отримав 08.04.2016 року.

Просив у скарзі визнати бездіяльність старшого державного виконавця Кальміуського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_3 при винесенні постанов про скасування процесуального документу про закінчення виконавчого провадження від 24.02.2016 року щодо не зняття арешту з майна боржника та заборони його відчуження; визнати незаконним та скасувати процесуальний документ скасувати постанови від 24.02.2016 року про скасування процесуального документу та закінчення виконавчого провадження від 24.02.2016 року; відкликати постанови про накладення арешту та майно боржника та заборону його відчуження; утворити виконавчу групу в складі державних виконавців Київського ВДВС РУЮ м.Донецьку та Кальміуського ВДВС РУЮ м.Маріуполя для виконання рішень суду щодо ОСОБА_2.

Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 травня 2017 року скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права при вирішенні скарги, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, винести ухвалу про задоволення його скарги. Посилався на те, що справа розглянута складом суду, який не мав на це процесуальної можливості у звязку із заявленим відвідом, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам, крім того, суд посилався на обставини, що також не знайшли підтвердження в судовому засіданні.

У відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності стягувача ОСОБА_5, належним чином повідомленої про час та місце розгляду справи, яка про причини неявки суд не повідомила, заяву про відкладення розгляду справи не направляла.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, який просив задовольнити апеляційну скаргу, заперечення державних виконавців Кальміуського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які просили скаргу відхилити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно вимог ст.312 ЦПК України розглянувши апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд: 1) відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без зміни, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону; 2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування; 3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Статтею 124 Конституції України задекларовано, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всієї території України. Примусове виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів законом покладено на державну виконавчу службу. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) закріплені у Законі України «Про виконавче провадження».

Цим же Законом встановлено правові засади захисту прав стягувача, боржника у виконавчому провадженні, що полягають у можливості оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця при примусовому виконанні рішення суду. Судовий контроль за виконанням судових рішень, ухвалених в порядку цивільного судочинства, здійснюється в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Примусове виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів закон покладає на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Правові засади діяльності державної виконавчої служби визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. №606-XIV (в редакції на день вчинення спірних дій) визначає загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також учасників виконавчого провадження, закріплює їхні права та обовязки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження.

Нормами цивільного процесуального закону передбачено особливий порядок судового контролю за виконанням судових рішень, який визначений у розділі VII ЦПК України, і передбачає, зокрема, обовязок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст.11,12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на день вчинення спірних дій), державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій.

Зі справи вбачається, що рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 11 березня 2010 року з ОСОБА_2 стягнуті на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи утримання з 02.02.2010 року. 13.12.2010 року був виданий виконавчий лист №2-3172, який предявлений стягувачем до Ворошиловського ВДВС РУЮ у м.Донецьку.

Довідкою державного виконавця Ворошиловського ВДВС РУЮ у м.Донецьку від 16.02.2012 року ввизначений розмір заборгованості ОСОБА_2 по аліментам за період з 02.02.2010 року по 29.09.2011 року в сумі 38 341,62 грн..

Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 02.07.2012 року в задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по виплаті аліментів та неустойки за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 17.10.2012 року рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 02.07.2012 року залишено без змін. Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 02.07.2012 року та ухвалою апеляційного суду Донецької області від 17.10.2012 року була встановлена наявність заборгованості ОСОБА_2 по аліментам в сумі 38 341,62 грн., а відповідно і наявність зобовязань ОСОБА_2 по її виплаті, але в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено, оскільки відсутні підстави для повторного стягнення заборгованості по аліментам не етапі примусового виконання існуючого рішення суду про стягнення аліментів. Доказів погашення заборгованості по аліментах ОСОБА_2 не надано.

З урахуванням таких обставин суд першої інстанції правильно не погодився із доводами заявника ОСОБА_2 про відсутність заборгованості по аліментах та безпідставність відкриття виконавчого провадження державним виконавцем за виконавчим листом про стягнення заборгованості в сумі 38 341,62 грн…

Ухвалою Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 11.02.2013 року видано дублікат виконавчого листа №2-3172 від 13.12.2010 року про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу.

Відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Отже, твердження ОСОБА_2 про незаконність видачі дублікату виконавчого листа №2-3172 від 13.12.2010 року та подальших виконавчих дій державного виконавця в ході його виконання не ґрунтуються на вимогах закону, а ухвала Іллічівського районного суду м.Маріуполя про видачу дубліката виконавчого листа набрала законної сили, є обовязковою для виконання.

Судом також встановлено, що 19.03.2013 року за заявою стягувача ОСОБА_5 на підставі дублікату виконавчого листа державним виконавцем Волошиною Н.О. відкрито виконавче провадження №13/1403 (номер за ЄДРВП 37077076) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 заборгованості по аліментам в розмірі 38341,62 грн.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», який діяв на момент спірних правовідносин, у разі наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника. Розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому СК України.

Підставою для відкриття виконавчого провадження був дублікат виконавчого листа за рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), а також представлена стягувачем довідка-розрахунок державного виконавця Ворошиловського ВДВС РУЮ у м.Донецьку про наявність заборгованості по аліментах за минулий період в розмірі 38341,62 грн.

Судом першої інстанції проаналізовано зміст постанов і зазначено, що відображення державним виконавцем у вступній частині своїх постанов, в тому числі в постанові про відкриття виконавчого провадження, назви виконавчого документу та короткий опис його змісту із зазначенням «стягнення з ОСОБА_2Т на користь ОСОБА_5 суми боргу по аліментам 38 341,62 грн.» за виконавчим листом №2-3172/2010 не суперечить змісту та предмету виконавчого листа і доданої довідки із Ворошиловського ВДВС РУЮ у м.Донецьку, а дії державного виконавця не суперечать закону.

При примусовому виконанні вказаного вище виконавчого провадження державним виконавцем Волошиною Н.О. 02.04.2013 року була винесена постанова про арешт майна ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження, яка направлена до Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції для виконання.

Згідно із витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження вбачається, що державним реєстратором на виконання постанови від 02.04.2013 року був накладений арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 В ході виконання виконавчого документу і перевірки майнового стану боржника за місцем проживання в м. Маріуполі в нього не виявлено будь-якого майна, на яке можна звернути стягнення.

15.08.2013 року старшим державним виконавцем Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ ОСОБА_3 винесена постанова про закінчення виконавчого провадження та знято арешт з усього майна, який накладений попередньо постановою про арешт майна від 02.04.2013 року, в порядку ч. 1 ст. 50 Закону. Копія постанови направлена сторонам і органу, який видав виконавчий документ.

ОСОБА_4 ВДВС Маріупольського МУЮ №18 від 25.09.2013 року ОСОБА_2 було повідомлено про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 10 ст. 49 Закону і зняття арешту, а також про направлення виконавчого документу до ВДВС Київського РУЮ м. Донецька для утримання заборгованості з пенсії боржника.

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати постанову державного виконавця Волошиної Н.О. про відкриття виконавчого провадження №13/1403 від 19.03.2013 року. Ухвалою ОСОБА_4 райсуду м. Маріуполя від 10.10.2013 року, скарга ОСОБА_2 була залишена без розгляду через пропуск строку на оскарження.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 30.10.2013 року залишено без змін ухвалу Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 10.10.2013 року.

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати бездіяльність державного виконавця Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ щодо не зняття арешту з його майна та зобовязати державного виконавця виконати дії, вказані в постанові про закінчення виконавчого провадження від 15.08.2013 року в частині зняття арешту з його майна. Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 02.03.2016 року скарга ОСОБА_2 була залишена без розгляду через пропуск строку на оскарження та вказана ухвала залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29.03.2016 року.

24.02.2016 року старшим державним виконавцем Іллічівського ВДВС ОСОБА_3 було винесено постанову про скасування процесуального документу, а саме постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.08.2013 року з тих підстав, що у вказаній постанові було допущено технічну помилку, а саме у п. 2 зазначено про зняття арешту з майна, в той час як у відповідності до Закону підстав для зняття арешту не було.

Також 24.02.2016 року старшим державним виконавцем Ігнатоля В.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-3172/2010, виданого Іллічівським районним судом м. Маріуполя 19.02.2013 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5А суми боргу по аліментам в розмірі 38341,62 грн., у відповідності з п.10 ст. 49 Закону. Підставою для прийняття вказаного рішення стало те, що при перевірці майнового стану боржника за місцем проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення. Боржник офіційно ніде не працює, відкритих рахунків не має, отримує пенсію в УПФУ Київського району м.Донецька. На підставі викладеного виконавчий документ вирішено направити до ВДВС Київського РУЮ м. Донецька для утримання заборгованості по аліментам з пенсії боржника.

Судом першої інстанції був досліджений журнал вихідної кореспонденції ОСОБА_4 ВДВС, з якого вбачається, що 26.02.2016 року постанови старшого державного виконавця Ігнатоля В.С. від 24.02.2016 року були направлені на адресу боржника ОСОБА_2 простою кореспонденцією, і такі записи сумніву суду не викликали, оскільки виконані без виправлень у відповідному порядку.

Відповідно до ч.3 ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження», який діяв на момент спірних правовідносин, начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або державний виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні державним виконавцем, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова, а тому суд вважає, що постанова старшого державного виконавця від 24.02.2016 року про скасування процесуального документу, а саме постанови про закінчення виконавчого провадження, винесена з дотриманням вимог Закону.

Колегія суддів погоджується із висновками суду в тій частині, що допущена державним виконавцем технічна помилка не може тягнути за собою незаконність прийнятої постанови, оскільки у разі, якщо певні правовідносини не врегульовані конкретною нормою закону, до них застосовуються норми, що регламентують подібні правовідносини.

За ч.ч.1, 2 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу. Якщо державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документу за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби. У вказаному випадку виконавчий документ не має надсилатися до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ч.2 ст. 49 Закону).

Статтею 50 Закону передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

При винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.08.2013 року державним виконавцем дійсно було помилково зазначено у пункті 2 про зняття арешту з майна боржника, оскільки це суперечить нормам Закону, бо може призвести до відчуження наявного у боржника майна, та порушення прав стягувача на своєчасне і належне виконання рішення суду.

Для усунення допущеної помилки була винесена постанова старшим державним виконавцем Ігнатоля В.С. про скасування процесуального документу від 24.02.2016 року.

З постанови про закінчення виконавчого провадження від 24.02.2016 року встановлено, що виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 суми боргу по аліментам направлений до ВДВС Київського РУЮ м. Донецька для його подальшого примусового виконання за місцем отримання боржником пенсії, а тому при наявності невиконаних зобовязань при закінченні виконавчого провадження, старший державний виконавець Ігнатоля В.С. не мала законного права на зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Так, відповідно до статей 1, 5 закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів. Державний виконавець зобовязаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Як розяснено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі № 24-152/0/4-13 від 28.01.2013р. п.2 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі», ДВС входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України (стаття 1 Закону України "Про державну виконавчу службу"). Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу у порядку, передбаченому законом.

Пунктом 10 розяснень вказано, що при розгляді скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця суд має враховувати те, що принципом цивільного судочинства є виконуваність рішення суду, а у статті 14 ЦПК визначені ознаки обовязковості судових рішень. Крім того, виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов правильного висновку про те, що старшим державним виконавцем Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ ОСОБА_3 були виконані всі необхідні дії при примусовому виконанні виконавчого документу, а оскаржувані постанови від 24.02.2016 року є обґрунтованими та правомірними.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом заходи примусового виконання рішень неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, що передбачено ч.1 ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження». Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні скарги заявника, оскільки він відповідає положенням закону і встановленим обставинам.

З доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 про незаконність судового рішення у звязку із порушенням норм матеріального права неможливо погодитися, оскільки такі доводи суперечать змісту оскаржуваної ухвали і не грунтуються на законі. Порушень процесуального права колегією суддів не встановлено, заяви про відвід суду вирішені судом обєктивно та у відповідності до вимог закону.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновків суду, ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 312, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді

ОСОБА_1

ОСОБА_9

ОСОБА_10