Постанова № 675932, 16.05.2007, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

16.05.07 Справа № 5/3296-13/378А

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Чаплик І.,

з участю представників:

позивача – не з”явився,

відповідача 1 – з”явився,

відповідача 2 –не з”явився,

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства «Львів-Охоронсервіс», м.Львів

на постанову господарського суду Львівської області від 28.12.2006 року, суддя Станько Л.Л., в справі №5/3296-13/378А,

за позовом державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, м.Львів

до відповідача 1 приватного підприємства «Львів-Охоронсервіс», м.Львів

до відповідача 2 товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-фінансова компанія», м.Львів

про визнання недійсним господарського зобов»язання та застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України на суму 10281600 грн.,

ВСТАНОВИВ:

постановою господарського суду Львівської області від 28.12.2006 року частково задоволено позовні вимоги державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова до приватного підприємства «Львів-Охоронсервіс»та до товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-фінансова компанія»про визнання недійсним господарського зобов»язання між відповідачами на суму 10281600 грн., яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.2004 року, в частині застосування наслідків передбачених ч.1ст.208 ГК України –провадження в справі закрито.

Постанова суду мотивована тим, що реалізація приміщення за спірним договором купівлі-продажу від 14.07.2004 року відбулася по завищених цінах і таке господарське зобов»язання було спрямоване на створення штучного податкового кредиту, тобто спричинити шкоду інтересам держави, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до ст.207 ГК України.

Щодо іншої позовної вимоги про застосування наслідків, передбачених ч.1 ст.208 ГК України, то провадження в цій частині закрито згідно ч.1 п.5) ст.157 КАСУ з підстав того, що ТзОВ «Торгово-фінансова компанія»ліквідовано згідно ухвали господарського суду від 15.09.2005 року.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач 1) просить постанову суду скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу від 14.07.2004 року недійсним та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити з підстав неповного з”ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що податковим органом не доведено в чому полягав умисел сторін при укладенні спірного господарського зобов»язання, оскільки умови договору сторонами виконані та відображені в первинних бухгалтерських документах обліку сторін договору. Скаржник вважає безпідставним твердження податкового органу щодо створення штучного податкового кредиту відповідачем 1, оскільки включення відповідачем 1 ПДВ до податкового кредиту проведено на підставі наявних документів відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», правомірність чого підтверджується актами перевірки податкового органу та прийнятими за їх результатами податковими повідомленнями-рішеннями, які скасовані в судовому порядку. Аналогічно актом перевірки податкового органу підтверджується включення відповідачем 2 з спірної господарської операції ПДВ до податкового зобов»язання за липень 2004 року.

Скаржник також не погоджується з висновком суду про завищення ціни продажу будівлі за спірним господарським зобов»язанням, оскільки в спірному випадку відсутня спеціальна норма, яка б встановлювала регульовану ціну на такі договори, а відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що реалізація ТзОВ «Торгово-фінансова компанія»приміщення відповідачу 1 по завищених цінах призвела до формування в останнього надмірного податкового кредиту, що призвело до несплати ПДВ до бюджету та є підставою для визнання спірного договору недійсним. Позивач також зазначає, що підставою для включення ПДВ до податкового кредиту є його фактична сплата до бюджету контрагентом, що в спірному випадку відсутнє та підтверджується податковим повідомленням-рішенням від 06.07.2005 року №0003882320/0/17258, яким ТзОВ «Торгово-фінансова компанія»донараховано до сплати 5289642 грн.

В судове засідання представники позивача та відповідача 2 не з"явилися. Позивач належним чином повідомлений про час та місце розгляду спору, про що свідчить його відмітка (а.с.140), а від відповідача 2 поштовий конверт з повісткою суду повернувся з відміткою про те, що підприємство ліквідовано. З наведеного, суд вважає за можливе справу розглянути без їх участі за наявними в справі доказами.

Суд, заслухавши пояснення представника скаржника та дослідивши наявні докази по справі, встановив, що між ТзОВ «Торгово-фінансова компанія»(продавець) та ПП«Львів-Охоронсервіс»(покупець) укладено договір купівлі-продажу від 14.07.2004 року, за умовами якого продавець продав покупцю будівлю корпусу №32 літ.»Ц-4»загальною площею 6731,4 кв.м., розташовану в м.Львові по вул.Угерській,14 за 10281600 грн., в тому числі ПДВ 1713600 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку від 14.07.2004 року (а.с.36).

На підставі даного договору Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки зареєстровано право власності ПП«Львів-Охоронсервіс»на вищезазначений об»єкт нерухомості, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності №4268185 від 27.07.2004 року.

На продану будівлю відповідачем-2 ТзОВ «Торгово-фінансова компанія»виписано податкову накладну №607.2 від 14.07.2004 року(а.с.37), на підставі якої ПП«Львів-Охоронсервіс»включило суму ПДВ, сплачену підприємством у зв»язку з придбанням вказаної будівлі, до складу податкового кредиту в липні 2004 року, що підтверджується книгою обліку придбання товарів (робіт, послуг)(а.с.40-43), а також декларацією з ПДВ за липень 2004 року(а.с.38-39).

Згідно з ухвалою господарського суду Львівської області від 15.09.2005 року ТзОВ «Торгово-фінансова компанія»ліквідовано.

У відповідності до вимог ч.5 ст.91 ГК України ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру. 12.09.2005 р. за № 1415 117 0004000277 внесено запис про його ліквідацію до державного реєстру. З цих підстав суд першої інстанції правильно закрив в цій частині провадження по справі.

Частиною ч.1 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В частині першій ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України - господарське зобов'язання, що не відповідне вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до вищезазначених норм є її укладення з метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків за даною угодою. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали чи повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладається, суперечність її інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Пленум Верховного Суду України в пункті 6 Постанови №3 від 28.04.1978р. “Про судову практику в справах про визнання угоди недійсною” роз”яснив, що до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо. Умисел юридичної особи - сторони у договорі визначається умислом посадової особи, яка підписала (уклала) угоду від імені такої юридичної особи і яка мала такі повноваження на момент її підписання.

Умисел фізичної особи може бути доведено рішенням суду, або доказами про вчинення нею дій скерованих на досягнення мети завідомо суперечної інтересам держави та суспільства.

Крім того, п. 7.3. постанови Пленуму ВГС України "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки" від 25.07.2002 року № 1056 зазначено, що доказами спрямованості угод на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, визнання недійсними в установленому чинним законодавством установчих (статутних) документів, неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, скасування державної реєстрації суб"єкта підприємницької діяльності тощо.

Із змісту спірного договору, не вбачається про наявність у контрагентів, або хоча б в одного, мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а саме –умов щодо порушення порядку сплати податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «Торгово-фінансова компанія»включено до складу податкового зобов»язання ПДВ, сплачене відповідачем 1 в ціні купленої будівлі за спірним договором, що відповідає вимогам Закону України «Про податок на додану вартість»та підтверджується актом перевірки ТзОВ «Торгово-фінансова компанія»від 05.07.2005 року №248/23-4/25554337. Покликання місцевого суду на податкове повідомлення-рішення від 06.07.2005 року №0003882320/0/17258, яким ТзОВ «Торгово-фінансова компанія»донараховано до сплати 5289642 грн., є помилковим, оскільки згідно вказаного рішення відповідачу 2 донараховано податкове зобов»язання не за липень 2004 року, а за інші періоди та по операціях з іншими контрагентами. Крім цього, вказане рішення оскаржувалось відповідачем 2 в судовому порядку по справі №5/1768-19/340, а ухвала про закриття провадження в даній справі прийнята з підстав ліквідації підприємства, що не може свідчити про правомірність прийнятого податковим органом рішенням, оскільки справа по суті не розглядалась.

Правомірність включення ПП «Львів-Охоронсервіс»по спірній операції ПДВ до податкового кредиту підтверджується актом перевірки від 03.12.2004 року №23-4/2582 «Про результати тематичної документальної перевірки ПП «Львів-Охоронсервіс»з питання правильності визначення податкового кредиту з ПДВ за липень 2004 року (а.с.44-50), згідно якого порушень з питань сплати ПДВ не виявлено. Також дане питання було предметом дослідження комплексної планової документальної перевірки від 08.07.2005 року (51-69), за результатами якої прийнято податкові повідомлення-рішення №14896/10/23-1 від 01.08.2005 року, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за липень 2004 року в сумі 3059612 грн., та №148897/10/23-1 від 01.08.2005 року, яким визначено суму податкового зобов»язання з ПДВ в розмірі 558 грн.(а.с.70-72). Проте, вказані податкові повідомлення-рішення визнані недійсними постановою господарського суду Львівської області від 18.05.2006 року у справі №5/2691-9/446, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2006 року(а.с.73-87), що також свідчить про безпідставність висновку податкового органу щодо неправомірного включення ПДВ з спірної операції до податкового кредиту.

З наведеного апеляційний суд приходить до висновку щодо відсутності доказів наявності мети та умислу завідомо суперечного інтересам держави і суспільства при укладенні сторонами договору купівлі-продажу від 14.07.2004 року.

Сторони за спірним договором на час його укладення були зареєстровані органами державної реєстрації і перебували на обліку в державних податкових інспекціях за місцем знаходження юридичної адреси, як платники податків та одержали свідоцтво на додану вартість, що свідчить про укладення договору правоздатними юридичними особами. За наявними доказами вбачається, що умови договору щодо продажу будівлі однією стороною та оплати –другою стороною виконані.

При цьому, слід також зазначити, що оподаткування певної операції є наслідком цивільних правовідносин, за які настає відповідальність передбачена чинним законодавством, і порушення порядку сплати податків одного із контрагентів за угодою не може впливати, в даному випадку, на вирішення питання щодо недійсності спірного договору. На час укладення та виконання спірного договору відповідач 2 зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Покликання скаржника на ухвалу господарського суду від 15.09.2005 року, якою ТзОВ «Торгово-фінансова компанія»ліквідовано, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, оскільки позивачем не доведено наявність умислу у сторін при укладенні та виконанні спірної угоди.

Оскільки доказів на визнання угоди недійсною з підстав передбачених в зазначеній нормі Закону позивачем не надано і судом не встановлено, а тому підстав для визнання спірного договору недійсним немає.

З наведеного апеляційний суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова до приватного підприємства «Львів-Охоронсервіс»та до товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-фінансова компанія»про визнання недійсним господарського зобов»язання між відповідачами на суму 10281600 грн., яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.2004 року, слід відмовити, скасувавши постанову місцевого суду в цій частині.

У відповідності до вимог ст.94 КАСУ проводиться новий розподіл судових витрат, де з Державного бюджету на користь відповідача 1 відкомпенсовуються понесені ним витрати за апеляційне провадження в розмірі 1,7 грн.

Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, суд,

постановив:

постанову господарського суду Львівської області від 28.12.2006 року у справі №5/3296-13/378А частково скасувати, а апеляційну скаргу приватного підприємства «Львів-Охоронсервіс»–задоволити.

В позові державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова до приватного підприємства «Львів-Охоронсервіс» та до товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-фінансова компанія» про визнання недійсним господарського зобов»язання між відповідачами на суму 10281600 грн., яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.2004 року - відмовити.

В решті постанову господарського суду Львівської області від 28.12.2006 року залишити без змін.

Стягнути з державного бюджету на користь приватного підприємства «Львів-Охоронсервіс»(м.Львів, вул.Природна,5,) 1,7 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С.М.Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко