Рішення № 67590506, 26.06.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/325/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Карпенко О. Л.

РІШЕННЯ

Іменем України

26.06.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого Карпенка О.Л.,

суддів Голованя А.М., Мурашка С.І.,

за участю секретаря Яковлєвої Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Тревел ОСОБА_4», про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Тревел ОСОБА_4», про визнання договору недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 листопада 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_3М.(далі ФОП ОСОБА_3М.) про стягнення коштів, трьох поцентів річних від простроченої суми та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що між ним і відповідачем, як турагентом, укладено договір-доручення №18/09-1 від 18 вересня 2015 року на туристичне обслуговування предметом якого являлося надання комплексу туристичних послуг, передбачених замовленням на турпослуги, а саме: поїздка до Франції у м. Париж у період з 30 грудня 2015 року по 4 січня 2016 року на двох осіб, проживання у тризірковому готелі, харчування та авіа переліт, трансфер. Цей тур пропонувався туроператором ТОВ «Тревел ОСОБА_4».

ОСОБА_2 сплатила за вказані туристичні послуги обумовлену вартість - 34400 грн., але відповідач умови договори не виконав, замовлений тур не оплатив туроператору та анулював попередньо оформлене замовлення. При цьому на вимогу позивачки відповідач відмовився повертати отримані кошти, що були сплачені. У звязку з цим та відповідно до умов укладеного договору у позивачки виникло право вимагати відшкодування завданих збитків у вигляді сплачених за неотриманні послуги коштів та три проценти річних.

Крім того неправомірні дії відповідача спричинили короткочасне хвилювання, порушення здатності до нормального спілкування з оточуючими та рідними людьми, змусило її вживати додаткових правових заходів щодо захисту своїх прав.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 34400 грн., сплачені за договором №18/09-1 від 18 вересня 2015 року за туристичне обслуговування; 3% річних в розмірі 70 грн. 68 коп. та відшкодувати моральну шкоду 34400 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнала та предявив зустрічний позов про визнання недійсним договору-доручення на туристичне обслуговування №18/09-1 від 18 вересня 2015 року .

В обґрунтування зустрічного позову відповідач зазначив, що між нею і туроператором ТОВ «Тревел ОСОБА_4» укладено агентський договір від 5 лютого 2014 року на підставі якого здійснював посередницьку діяльність з надання туристичних послуг. Проте договір з позивачем ним не укладався. Цей договір оформлено громадянкою ОСОБА_5, яка діяла без належних на те повноважень, отримала кошти у ОСОБА_2 та привласнила їх. Посилаючись на вказані обставини, відповідачка просила задовольнити її вимоги та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Суд постановив стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 34400 грн., три відсотки річних 70 грн. 68 коп., 5000 грн. моральної шкоди та 1218 грн. судового збору.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ФОП ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване нею рішення та ухвалити нове, яким задовольнити зустрічний позов про визнання договору недійсним.

Апеляційну скаргу обґрунтовано посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин справи, які суд вважав встановленими. Зокрема вказує на те, що справу було розглянуто без її участі та участі її представника. Висновок суду щодо укладення договору ґрунтується на припущеннях. Сума нібито отриманих відповідачем коштів, не відповідає договору, а квитанції не містять відомостей про підставу сплати коштів. Зазначає, що наявний у справі договір та квитанції неналежні та недопустимі докази на які суд першої інстанції послався у рішення. Суд неправильно застосував норми матеріального права та неправомірно задовольнив безпідставні вимоги позивача. Суд дав невірну оцінку доказів, яким обґрунтовано зустрічний позов і які доводять, що відповідач не укладав договір з позивачем, а отже він є недійсним. Суд дійшов безпідставного висновку про укладення відповідачем договору внаслідок його наступного схвалення.

Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи (т. 2 а. с. 101,135, 152, 170, 178 180, 185), в судове засідання не зявився, свого представника в суд не направив, повідомив суд про розірвання договору з адвокатом ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 109, 114).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ТОВ «Тревел ОСОБА_4», повідомлена про час та місце розгляду справи (т. 2 а. с. 102, 131, 154, 183), свого представника в судове засідання не направила, просила розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_3 без присутності представника третьої особи (т. 2 а. с. 171).

Позивач також особисто в судове засідання не зявився.

Представник позивача адвокат ОСОБА_7 заперечив доводи апеляційної скарги, пославшись на їх безпідставність, намагання відповідачки уникнути відповідальності. Надав суду усні і письмові пояснення (т. 2 а.с. 103 105).

Неявка осіб, які беруть участь у справі, які належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи (ч. 2 ст. 305 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, законність і обґрунтованість судового рішення у якій перевіряється, суд першої інстанції встановив такі факти й обставини.

ТОВ «Тревел ОСОБА_4» являється субєктом, який здійснює туристичну діяльність - туроператором, який діє на підставі ліцензії Державного агентства України з туризму та курортів серії АЕ №272713 від 13 березня 2014 року.

ФОП ОСОБА_3 являлася туристичним агентом на підставі укладеного з ТОВ «Тревел ОСОБА_4» агентського договору № 12/4566 від 5 лютого 2015 року (т. 1 а. с. 72 81) згідно умов якого здійснювала посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператора.

18 вересня 2015 року між ФОП ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладенодоговір-доручення №18/09-1 на туристичне обслуговування (т. 1 а. сю 6 -7). За умовами зазначеного договору турагент зобов'язується відповідно до замовлення туриста на бронювання за рахунок та від імені туриста забезпечити надання комплексу туристичних послуг(туристичний продукт), а турист зобов'язується на умовах даного договору прийняти та оплатити їх (п. 1.1. р. 1 Договору).

Згідно з п.п. 2.1.3. п. 2.1. р. 2 договору, турист зобов'язується оплатити вартість туристичних послуг та винагороди турагента протягом трьох,днів після підписання даного Договору. При цьому враховується сума авансуякщо такий був.

Крім того, 18 вересня 2015 року сторонами було узгоджено замовлення ОСОБА_2 на туристичні послуги до договору-доручення № 18/09-1 (т. 1 а. с. 8) згідно якої позивач замовив тур для двох туристів: ОСОБА_8 і ОСОБА_9 до Франції, м. Париж тривалістю 6 днів 5 ночей з 30 грудня 2015 року по 4 січня 2016 року та проживанням у готелі РАХ 3* у номері типу Standart Room з сніданками, авіа транспортування та додаткові послуги: трансфери, страхування, екскурсійне обслуговування. Вартість туру складала 34500 грн.

17 вересня 2015 року ОСОБА_2 сплатила ФОП ОСОБА_3 24050 грн. за туристичні послуги, що підтверджено квитанцією до прибуткового ордеру який містить підпис та відбиток печатки відповідача (т. 1 а. с. 9).

21 вересня 2015 року ОСОБА_2 сплатила ФОП ОСОБА_3 10350 грн. за туристичні послуги, що підтверджено квитанцією до прибуткового ордеру який містить підпис та відбиток печатки відповідача (т. 1 а. с. 9).

20 вересня 2015 року на підставі агентського договору туроператор ТОВ «Тревел ОСОБА_4» акцептував on-line заявку турагента ФОП ОСОБА_3 по організації туристичних подорожей для туристів ОСОБА_2 та ОСОБА_9 до Франції на період з 30 грудня 2015 року по 4 січня 2016 pоку. Заявка сформована з використанням сертифікату доступу, паролю, і логіну, які належали ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 104). У системі туроператора даному замовленню було автоматично присвоєно № FR30125005.

Турагент не перерахував туроператору коштів, сплачених йому позивачем в оплату вартості заброньованого турпродукту, а 28 жовтня 2015 року на електронну адресу ТОВ «Тревел ОСОБА_4» надійшов лист турагента ФОП ОСОБА_3 про ануляцію заявки № FR30125005 без застосування штрафних санкцій у звязку з ненадходженням коштів від туриста.

TОB «ТревелОСОБА_4» анулювало заявку №FR30125005 та не застосовуватидо туроператора штрафні санкції.

19 листопада 2015 року ОСОБА_2 направила ФОП ОСОБА_10 письмову вимогу про повернення котів у сумі 34400 грн. (т. 1 а.с. 102, 103).

Апеляційним судом також встановлено, що згідно відомостей ЄДРЮОФОПГФ 22 листопада 2016 року зареєстровано припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3 (т. 2 а. с. 122 125).

Частково задовольняючи первісний позов та водночас відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав свої зобовязання перед позивачем, які виникли з договору-доручення на туристичне обслуговування, спричинив позивачу збитки та моральну шкоду.

Суд також вважав, що договір між ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_3 від імені останньої було укладено її працівником, невідомою суду особою, якою відповідач вказує ОСОБА_5, з перевищенням своїх повноважень, але в подальшому схваленому відповідачем.

Проте погодитися повністю з такими висновками суду неможна так, як суд помилково вважав доведеними деякі обставини, що мають значення для справи та припустився помилки при застосуванні деяких норм матеріального права.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права і обовязки (зобовязання) виникають, зокрема, з договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно ст. 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов'язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов'язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом. Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону.

У справі встановлено, що 18 вересня 2015 року між ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_3 в письмовій формі укладено договір-доручення на туристичне обслуговування за умовами якого турагент ФОП ОСОБА_3 взяла на себе зобовязання перед ОСОБА_2 надання за плату комплексу туристичних послуг за замовленням ОСОБА_2

За ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочинвважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

На договір поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку.

Відповідач заперечувала факт укладення нею такого договору, просила суд визнати його недійсним посилаючись на те, що вона особисто його не укладала, натомість укладення договору від її імені здійснення іншою особою всупереч її волі.

Згідно приписів ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

За змістом ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60, ст. ст. 57, 212 ЦПК Українирішення суду не може грунтуватись на припущеннях, а всі докази оцінюються у сукупності і жоден з них не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зч. 4 ст.10 ЦПК Українисуд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Для зясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі (ст. 143 ЦПК України).

Відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису.

За клопотанням позивача суд постановив ухвалу від 13 липня 2016 року і призначив по справі судову почеркознавчу експертизу з метою ідентифікації виконавця підпису від імені ОСОБА_3 у оспорюваному договорі-доручення та квитанціях до прибуткових ордерів та рукописних записів у них.

Згідно висновку експерта від 9 серпня 2016 року № 139 (т. 1 а. с. 191 200) рукописні записи (в тому числі і цифрові) квитанцій до прибуткових ордерів від 17 вересня 2015 року та від 21 вересня 2015 року виконанні ОСОБА_3 без ознак впливу збиваючих факторів.

Надати відповідь на питання належності підпису в договорі-дорученні та прибуткових ордерах ОСОБА_3 експерт не зміг у звязку з тим, що при їх порівнянні з із зразками підпису ОСОБА_3 встановлено, що вони неспівставні між собою за транскрипцією (т. 1 а. с. 193 на зворотній сторінці).

Суд першої інстанції у судовому рішенні не дав оцінку цьому доказу, як не дав оцінку і наданому відповідачем висновку експертного почеркознавчого дослідження № ЕD-1710-96.16 від 19 жовтня 2016 року (т. 2 а. с. 9 14) згідно якого рукописні записи у копіях квитанції до прибуткових ордерів від 17 та 21 вересня 2015 року виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Суд також проігнорував клопотання відповідача про призначення у справі повторної експертизи.

Згідно пояснень експерта ОСОБА_11, наданих в суді апеляційної інстанції, наданий нею експертний висновок від 9 серпня 2016 року № 139 не виключає вірогідного припущення про виконання досліджуваних підписів відповідачем або іншою особою.

Таким чином в цій частині висновок експерта є варіативним.

З урахуванням цього а також того, що суд першої інстанції не використав та не перевірив усіх наявних у його розпорядженні зразків підпису відповідача, апеляційний суд ухвалою від 5 квітня 2017 року задовольнив клопотання відповідача і призначив судову почеркознавчу експертизу.

Проте з незалежних від суду причин на виконання клопотання експерта відповідач не надала вільних зразків її підпису та почерку, оплату за проведення експертизи не здійснила (т. 2 а. с. 165 166) хоча такий обовязок суд на неї поклав.

Колегія суддів вважає, що відповідач не сприяла проведенню експертизи та не скористалася можливістю спростувати факт належності їй підпису в договорі та квитанціях про прийняття від ОСОБА_2 оплату за послуги.

Висновку експертного почеркознавчого дослідження № ЕD-1710-96.16 від 19 жовтня 2016 рокуколегія суддів оцінює, як недопустимий та недостовірний так, як всупереч п. п. 1 п. 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом МЮ України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 (із наступними змінами), дослідження проведено на підставі електрографічних копій квитанцій до прибуткових ордерів, а не їх оригінали. Крім того вільні та експерементальні зразки почерку надавалися ОСОБА_3 особисто і їх належність цій особі експертом не перевірялася, а тому результати дослідження залежать від добросовісності відповідача, яка є заінтересованою особою у вирішенні питання.

Оскільки позивач не надала належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, які б спростовували факт правомірності оспорюваного договору-доручення, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову є правильним, хоча суд виходив з інших мотивів для відмови в позові.

Висновок суду про те, що договір-доручення був укладений працівником ФОП ОСОБА_3 ОСОБА_5 і згодом схвалений відповідачем ґрунтується на припущеннях в основу яких суд поклав лише пояснення відповідача.

Будь-яких обєктивних відомостей про це в матеріалах справи немає, отже відповідач ці обставини не довела.

Так суд вважаючи, що договір підписаний не відповідачем, а іншою особою, не встановив таку особу та наявність у неї повноважень на представництво відповідача.

Водночас норма ст. 241 ЦК України, на яку послався суд, не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Суд помилково вважав встановленою ту обставину, що договір-доручення з ОСОБА_2 від імені ФОП ОСОБА_3 було укладено іншою особою з перевищенням наданих їй повноважень.

Обставин, які б давали підстави для застосування у справі положень ст. 241 ЦК України не встановлено.

У звязку з тим, що наданими сторонами доказами не спростовану передбачену ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності оспорюваного відповідачем правочину,колегія суддів дійшла висновку, що він укладений між ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_3 і є дійсним, а його умови обовязкові для сторін.

Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як встановлено судом, вартість замовлених позивачем туру узгоджена сторонами і становила 34500 грн., що підтверджується замовленням на тур послуги (т. 1 а. с. 8).

Згідно п. 2.1.3. договору-доручення небесна О.О. зобовязана була оплатити вартість туристичних послуг та винагороди турагента протягом трьох днів після підписання договору, з урахуванням суми сплаченого авансу.

Таким чином позивач зобовязана була оплатити повну вартість туру в сумі 34500 грн. до 21 вересня 2015 року, проте у вказаний строк вона сплатила не повну суму, а лише 34400 грн., тобто сама неналежно виконала свої зобовязання.

Саме у звязку із ненадходженням від ОСОБА_2 оплати по договору відповідач звернулася до туроператора з проханням анулювати замовлення на тур і той анулював його.

Згідно ст. 20 Закону України «Про туризм» туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, якщо це відбулося з вини туриста.

Оскільки позивач не здійснила у встановлений строк в повному обсязі оплату замовленого нею у турагента туристичного продукту, ФОП ОСОБА_3 мала підстави відмовилася від виконання договору-доручення та просити туроператора про анулювання акцептованого ним замовлення, що також узгоджується з положеннями ст. 611, ч. 3 ст. 651, ст. 907 ЦК України.

Натомістьзгідно ст. 20 Закону України «Про туризм» турист вправі відмовитися від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору (турагенту) фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов'язаних із відмовою.

19 листопада 2015 року позивач письмово звернулася до ФОП ОСОБА_10 (т. 1 а. с. 102 103) з повідомленням про її відмову від договору і вимагала повернення сплачених нею коштів у сумі 34400 грн.

Оскільки позивач відмовилася від договору більш ніж за місяць до початку туристичної подорожі і відповідач не надала доказів понесених нею фактичних документально підтверджених витрат по виконанню договору-доручення і з цього приводу вимог до позивача не предявляла, остання зобовязана повернути позивачу повну суму 34400 грн.

Так, як відповідач правомірну вимогу позивача не задовольнила, вимога про стягнення цих коштів в судовому порядку є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Той факт, що кошти були сплачені позивачем відповідачу підтверджено належними та допустимими доказами і не спростований відповідачем.

Проте задовольняючи позов в частині стягнення сплачених позивачем за договором коштів, суд першої інстанції неповно та неправильно встановив обставини справи, невірно визначився з характером виниклих між сторонами правовідносин та нормами права, які їх регулюють, що є підставою для зміни або скасування рішення суду (ст. 309 ЦПК України).

Враховуючи, що відповідач не виконав зобовязання перед позивачем щодо повернення коштів, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач має право вимагати трьох процентів річних від простроченої суми, що в межах предявленої позивачем вимоги становить 70 грн. 68 коп.

Вирішуючи позов в частині відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції помилково вважав, що з вини відповідача ним не виконанні умови договору і заподіяно позивачу моральної шкоди.

Такий висновок суду не відповідає обставинам справи.

Крім того, суд не встановив правових підстав, передбачених законом або договором, для покладення на відповідача відповідальності за хвилювання позивача, повязані з відмовою її від договору.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України і підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 листопада 2016 року в частині вирішення первісного позову скасувати і ухвалити нове рішення.

Позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 34470 (тридцять чотири тисячі чотириста сімдесят) грн. 68 коп. збитків з урахуванням трьох відсотків річних.

В задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: