Постанова № 67584017, 30.06.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2017 р. Справа № 918/341/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Коломис В.В. ,

судді Огороднік К.М.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача - ОСОБА_2

розглядаючи у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Рівненської області від 11.08.16 р. у справі № 918/341/16

за позовом Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот"

до Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про визнання договору поруки недійсним

В судових засіданнях 06.06.2017 р. та 15.06.2017 р. оголошувалась перерва до 30.06.2017 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 11.08.2016 р. у справі № 918/341/16 (суддя Марач В.В.) позов задоволено. Визнано недійсним договір поруки № 20-0189/3-3 від 05 лютого 2015 року, укладений між публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та публічним акціонерним товариством "Рівнеазот".

Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції зазначив, що договір поруки не має на меті отримання прибутку, не відповідає економічній меті господарської діяльності підприємства, оскільки позивач мав заборгованість перед іншими підприємствами; договір укладено під впливом важкої обставини та на вкрай невігідних умовах; договір поруки не спрямований на реальне настання наслідків поруки, оскільки його укладено після виникнення заборгованості боржника, про що свідчить рішення суду в іншій справі, а також через те, що позивача введено в оману при укладанні договору поруки, оскільки поручитель ознайомлений з умовами різних кредитних договорів.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові. В обгрунтування скарги зазначає, що положення Статуту позивача не містять обмежень або заборону на укладення товариством таких договорів, дії сторін спрямовані на настання правового наслідку - забезпечення виконання зобов'язань за зобов'язаннями ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот", а тому доводи про невідповідність спірного договору статутним цілям товариства є необгрунтованими. Вважає безпідставним твердження про те, що договір поруки є збитковим, оскільки поручитель після виконання зобов'язання за боржника, в силу ст. 556 ЦК України набуває права кредитора щодо боржника та не позбавлений права, в силу приписів цієї статті, отримати сплачене з боржника. При цьому наявність непогашеної заборгованості ПАТ "Рівнеазот" перед іншими підприємствами не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки такої підстави, як неможливість укладення договорів при наявності заборгованості, законом не передбачено. Для кваліфікації правочину за ст. 233 ЦК України необхідна обов'язкова наявність двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин). Судом не встановлено існування тяжких обставин (їх крайньої форми), з якими приписи статті 233 ЦК України передбачають можливість визнання недійсним договору поруки. Такі обставини мають бути дійсно невідворотними за наявних умов, коли засоби і кошти, якими володіє особа, є недостатніми для відвернення настання негативних наслідків, а наслідки, яких намагається уникнути особа, є такими, що змушують особу погодитись навіть на вкрай невигідні умови. Посилання на те, що позивач змушений був звернутись до ПАТ «Промінвестбанк» з метою отримання працівниками заробітної плати, оскільки ПАТ КБ «Надра» не могло забезпечити виконання зобовязань з заробітної плати в даному випадку є безпідставним. Між отриманням заробітної плати працівниками позивача та договором поруки немає взаємозвязку. Отримання заробітної плати працівників ПАТ «Рівнеазот» не ставиться та ніколи не ставилось в залежність від укладання договору поруки, укладеного між позивачем та відповідачем. ПАТ «Промінвестбанк» не впливає на нарахування чи отримання заробітної плати працівниками ПАТ «Рівнеазот» та матеріалами справи не підтверджується примушування банком на укладання договору поруки. Також судом не встановлено, які ж негативні наслідки були усунуті внаслідок укладання договору поруки та чим це підтверджується. Доводи, що договір не спрямовано на настання правових наслідків, оскільки укладено після виникнення заборгованості, що стверджується рішенням суду, вважає необгрунтованими. Відзначає, що за загальним правилом, як і інші способи забезпечення виконання зобовязань, договір поруки забезпечує дійсне зобовязання (ст. 548 ЦК України). Тобто, головним критерієм законності укладення договору поруки є обставина, що на момент укладення договору поруки має існувати основне зобовязання. Укладений договір поруки спрямований на реальне настання правових наслідків а саме, на забезпечення виконання зобовязань ПрАТ «Сєвєродонецьке обєднання «Азот» за кредитним договором 20-2199/2-1 від 23.07.2013 р., які реально існують, підтвердженням чого є наявність справи № 918/1164/15 за позовом ПАТ «Промінвестбанк» до ПАТ «Рівнеазот» про стягнення заборгованості за договором поруки. Тому, помилковими є доводи стосовно того, що підставою для визнання недійсним договору поруки є його укладення після порушення боржником виконання зобовязань за кредитним договором, оскільки така дія нормами ЦК України, якими врегульовано порядок укладення договорів цього виду, не заборонена. Твердження суду, що Цивільним кодексом «не передбачено можливості укладання правочинів» про застосування заходів забезпечення виконання грошових зобовязань після їх порушення є порушенням принципу свободи договору («дозволено те, що прямо не заборонено законом»). Твердження про введення в оману боржника вважає безпідставним, оскільки особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Субєктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Судом не встановлено наявність умислу чи в чому полягає такий умисел. Посилання на невизначеність предмету забезпечення та що поручителю не було відомо про наявність договору про внесення змін до кредитного договору не відповідає дійсності. Зокрема, пунктом 1.1 оспорюваного договору поруки від 05.02.2015 р. встановлено поняття «Кредитор» та «Кредитний договір». Кредитор Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» кредитор ОСОБА_3 акціонерного товариства «Сєвєродонецьке обєднання «Азот» за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 р. з урахуванням Договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до Кредитного договору (надалі «Кредитний договір»), за яким у забезпечення виконання зобовязань Позичальника укладено цей Договір. Тобто, під поняттям «Кредитний договір» сторони розуміють основний договір від 23.07.2013 р. та доповнення до нього, а саме Договір про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1. Отже, договір про внесення змін № 20-0020/2-1 до Кредитного договору входить до поняття «Кредитного договору», про що прямо зазначено в договорі поруки, а тому твердження позивача є завідомо неправдивими. Посилання у п. 2.3 договору поруки на номер іншого кредитного договору є опискою та не спростовує зміст поняття «Кредитний договір». За наведених обставин вважає, що підстав для задоволення позову у суду першої інстанції не було та просить задоволити апеляційну скаргу.

В судових засіданнях представник апелянта підтримав викладені у скарзі доводи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує. Зазначає, що на дату укладення договору поруки вже була наявна судова справа та навіть рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором. Натомість, відповідно до Цивільного кодексу України (параграф 3 «Порука») умовами договору поруки не передбачається забезпечення виконання стягнутих (присуджених) по рішенню суду коштів. Зі змісту укладеного договору поруки вбачається, що по суті він не направлений на забезпечення своєчасного виконання боржником своїх зобовязань перед кредитором, оскільки такі зобовязання вже не виконані, що підтверджується рішенням господарського суду. Крім того, наявність рішення суду про стягнення заборгованості по Кредитному договору на момент укладення договору поруки свідчить про нереальність виконання такого договору. Оскільки позичальником вже було допущено порушення умов кредитного договору укладеного з кредитором, поручитель жодним чином не міг забезпечити його своєчасне виконання. Отже, в даному випадку є достатні підстави стверджувати, що договір поруки не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При цьому судом підставно враховано, що укладення ПАТ «Рівнеазот» договору поруки не відповідає меті здійснення господарської діяльності товариства, яким відповідно до умов цього договору прийнято зобовязання у розмірі 50 млн. дол.США за наявності скрутного фінансового становища, значної заборгованості перед ДК «Газ України» та НАК «Нафтогаз України». Зважаючи на власний фінансовий стан, ПАТ «Рівнеазот» фактично не могло здійснити погашення заборгованості боржника у зазначеному розмірі. Стосовно укладення договору поруки під впливом тяжкої обставини відзначає, що в грудні 2014 р. січні 2015 р. внаслідок нестійкого фінансового становища ПАТ КБ «Надра» належним чином не могло забезпечити виконання взятих на себе зобовязань щодо перерахування та виплати заробітної плати працівникам ПАТ «Рівнеазот». Перебуваючи в складних умовах підприємство звернулось із пропозицією про укладення відповідного договору до ПАТ «Промінвестбанк», який погодився укласти договір за умови, що ПАТ «Рівнеазот» укладе договір поруки, яким поручиться за виконання ПрАТ «Сєвєродонецьке обєднання «Азот» кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 р. Враховуючи, що ПАТ «Рівнеазот» знаходилось під впливом тяжкої обставини (загроза невиплати заробітної плати працівникам) підприємство було вимушене пристати на умови банківської установи та укласти 05.02.2015 р. відповідний договір поруки, хоча його умови й були вкрай невигідними для ПАТ «Рівнеазот», оскільки на момент укладення договору поруки зобовязання по кредитному договору вже були простроченими. Поряд з цим відзначає, що спірний договір поруки не містить спрямованості спонукати боржника виконати забезпечене зобовязання, як основної риси забезпечувальних правочинів, а отже його укладення здійснено без мети забезпечення у майбутньому належного виконання боржником свого обовязку. Звертає увагу, що при укладенні оспорюваного договору ПАТ «Рівнеазот» було позбавлене можливості не лише впливати на боржника з метою спонукати його до належного виконання взятих на себе зобовязань, а й уникнути негативних наслідків порушення зобовязання, як то підвищення процентної ставки через несвоєчасне виконання боржником свого обовязку, нарахування пені, процентів за весь період прострочення зобовязання. Вказує, що укладення спірного договору було направлено не на забезпечення виконання за кредитним договором, а спрямовано виключно на отримання банком нового боржника за вже простроченим кредитним договором. За наведених обставин просить відмовити в задоволенні скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В судових засіданнях представник позивача підтримав викладені у відзиві заперечення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Рівненської області від 11.08.2016 р. у справі № 918/341/16 залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.02.2015 р. між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», як Кредитором та Публічним акціонерним товариством «Рівнеазот», як Поручителем укладено Договір поруки № 20-00189/3-3.

Згідно пункту 2.1 Договору поруки, Поручитель у відповідності до умов цього Договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобовязань за Кредитним договором зобовязується виконати зобовязання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, з урахуванням п. 2.2 цього Договору, а саме погасити:

1) заборгованість з повернення Кредитору кредиту за Кредитним договором;

2) нараховані за користування кредитом проценти, виходячи з встановлених Кредитором процентних ставок у розмірі 11% річних, та процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 16% річних, сплатити, у випадку порушення Позичальником п.п. 3.10.1, 3,10.2., 3.10.3 Кредитного договору збільшений розмір процентів на 5% річних, сплатити проценти у розмірі та у порядку, передбаченому п. 3.2 та п. 3.3. Кредитного договору;

3) суми неустойки (штрафу, пені);

4) суми збитків, завданих Кредиторові, понесених останнім внаслідок невиконання Позичальником умов Кредитного договору, у розмірі і випадках, передбачених Кредитним договором.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частині першої статті 215 цього ж Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Договір поруки № 20-00189/3-3 від 05.02.2015 року не відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України визначено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України (ЦК України) виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За своєю суттю порука має складну теоретичну природу, оскільки одночасно є способом забезпечення зобов'язань, а також має зобов'язальний, договірний характер, тому на правовідносини поруки поширюють свою дію загальні положення про зобов'язання та про договори (Розділи I та II Книги п'ятої ЦК України).

Виходячи з положень ст. 553 ЦК України, єдиною підставою виникнення поруки є саме договір.

Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається між поручителем і кредитором. Водночас він є одностороннім договором, оскільки встановлює одностороннє зобов'язання, відповідно до якого кредитор має право вимагати від поручителя, щоб той виконав свій основний договірний обов'язок у відповідності до умов договору поруки, а поручитель зобов'язаний провести таке виконання.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За змістом статей 553-554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно умов вказаного Договору поруки, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником ПрАТ «Сєверодонецьке обєднання АЗОТ», зобовязань у строки визначені Кредитним договором, Поручитель ПАТ «РІВНЕАЗОТ», зобовязується відповідати перед Кредитором ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», за виконання зобовязання по погашенню заборгованості за Кредитним договором.

Пунктом 2.2. Договору поруки встановлено, що Поручитель відповідає перед Кредитором в обсязі не більше 50 млн. дол. США.

Відповідно до п. 5.7. Договору поруки № 20-0189/3-3, Поручитель обізнаний про наявність судових спорів на підставі Кредитного договору та про наявність рішення по справі № 910/9932/14.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2014р. у справі № 910/9932/14 зміненим постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015р. у справі № 910/9932/14, позовні вимоги ПАТ «Промінвестбанк» до ПАТ «КБ «Надра» та ПрАТ «Сєверодонецьке обєднання АЗОТ» про стягнення заборгованості по Кредитному договору задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ" на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 590093630,99 грн. в т.ч.:

- 583 149 150,00 грн. - простроченої заборгованості за кредитом (доларовий еквівалент -50000000,00);

- 2 664 667,73 грн. - прострочених процентів за користування кредитом (доларовий еквівалент - 228472,23);

- 4 203 924,41 грн. - пені за прострочення сплати кредиту (пеня нарахована станом на 30.04.2014р.);

- 2 808,85 грн. - пені за прострочення сплати процентів (пеня нарахована станом на 30.04.2014р.);

- 73 080,00 грн. судового збору.

Тобто, загальна сума заборгованості присудженої вказаним рішенням на дату укладання договору поруки становила більше 50 млн. дол. США.

З огляду на викладене вбачається, що на дату укладання Договору поруки була наявна справа та рішення суду про стягнення заборгованості по Кредитному договору. Вказаним судовим рішенням встановлено обсяг зобовязань прострочених ПрАТ «Сєверодонецьке обєднання АЗОТ» за Кредитним договором. Тобто, на дату укладання спірного договору поруки, грошові зобовязання по кредитному Договору уже були порушені ПрАТ «Сєверодонецьке обєднання АЗОТ».

Натомість, відповідно до положень Цивільного кодексу України (§ 3 Порука), умовами Договору поруки не передбачається забезпечення виконання стягнутих (присуджених) по рішенню суду коштів.

Зі змісту укладеного сторонами Договору поруки № 20-0189/3-3 вбачається, що по суті він не направлений на забезпечення своєчасного виконання боржником своїх зобовязань перед кредитором, оскільки такі зобовязання вже не виконані, що підтверджується рішенням господарського суду.

Цивільним кодексом України не передбачено можливості укладення правочинів про застосування заходів забезпечення виконання до зобовязань після їх порушення. Зазначене свідчить про недодержання в момент вчинення правочину вимоги, встановленої частиною першою статті 203 ЦК України, що є достатньою підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

Крім того, наявність рішення суду про стягнення заборгованості по Кредитному договору на момент укладення Договору поруки № 20-0189/3-3, свідчить про нереальність для виконання такого договору.

Зі змісту рішення господарського суду міста Києва вбачається, що станом на 12.08.2014 р., тобто задовго до підписання Договору поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 р., Позичальником вже було допущено порушення умов Кредитного договору укладеного з Кредитором, а тому Поручитель жодним чином не міг забезпечити його своєчасне виконання. Отже, в даному випадку, є достатні підстави стверджувати, що Договір поруки № 20-0189/3-3 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Таким чином, порука є способом забезпечення зобовязання.

Водночас, необхідність використання способів забезпечення виконання зобов'язань пояснюється тим, що кредитор завжди мав суттєвий інтерес в тому, щоб бути впевненим у виконанні боржником зобов'язання, і в тому, щоб забезпечити собі відшкодування збитків, на які він має право у разі невиконання зобов'язання, а також кредитор завжди зацікавлений в тому, щоб спонукати боржника до своєчасного виконання зобов'язання під страхом невигідних для боржника наслідків у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. У найбільш загальному вигляді під видами забезпечення виконання зобов'язань, як і кодексах більшості країн світу, розуміють сукупність заходів, за допомогою яких учасники договірних відносин впливають один на одного з метою належного виконання передбаченого договором економічного завдання, дотримання визначених меж поведінки під загрозою вчинення кредитором певних дій, які обумовлюють настання негативних наслідків майнового характеру для боржника.

Всім способам забезпечення зобов'язань притаманні спільні риси, до яких слід віднести: 1) спрямованість на спонукання боржника виконати забезпечене зобов'язання належним чином під загрозою настання для нього невигідних наслідків (як правило, майнових); 2) всі засоби забезпечення виконання зобов'язань покликані попереджувати негативні наслідки для кредитора, які настають чи можуть виникнути у разі порушення забезпечених зобов'язань боржником; 3) спрямованість забезпечувальних засобів на компенсацію негативних наслідків у майновій сфері кредитора, які настають чи можуть виникнути у разі порушення забезпечених зобов'язань боржником; 4) засоби забезпечення виконання зобов'язань характеризуються акцесорністю. Виняток з цього правила складає лише гарантія; 5) майнові наслідки настають виключно у випадку порушення основного зобов'язання.

Для віднесення певного правового механізму до засобів забезпечення виконання зобов'язань, необхідно, щоб йому були притаманні всі наведені вище ознаки у сукупності.

З вищевикладеного можна дійти висновку про те, що поруці, як способу забезпечення зобовязання, також притаманні вищевказані риси. Основною з вказаних рис є спрямованість спонукати боржника виконати забезпечене зобовязання належним чином, а отже єдиною метою з якою може бути укладено даний договір це забезпечення у майбутньому належного виконання боржником свого обовязку.

При цьому, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Разом з тим, Договір поруки між ПАТ «РІВНЕАЗОТ» та ПАТ «Промінвестбанк» укладений 05.02.2015 року, а зобовязання порушене боржником 20.01.2014 року, тобто за понад рік до укладення відповідного договору поруки, а тому не міг мати спрямованості на спонукання боржника виконати забезпечене зобов'язання належним чином, оскільки вказане зобовязання вже не було належно виконане і будь-яких заходів, аби спонукати боржника належно виконати свої зобовязання ПАТ «РІВНЕАЗОТ» вчинити вже не могло.

Окремо слід звернути увагу на той факт, що при укладанні даного договору ПАТ «РІВНЕАЗОТ» було позбавлено можливості не лише впливати на боржника з метою спонукати його до належного виконання взятих на себе зобовязань, а й уникнути негативних наслідків порушення зобовязання, як то підвищення процентної ставки через несвоєчасне виконання боржником свого обовязку, нарахування пені, нарахування процентів за весь період прострочення зобовязання.

Таким чином, зі змісту укладеного сторонами Договору поруки № 20-0189/3-3 вбачається, що по суті він не направлений на забезпечення своєчасного виконання боржником своїх зобовязань перед кредитором, оскільки такі зобовязання вже не виконані, що підтверджується рішенням господарського суду.

Колегією суддів відзначається, що відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вищенаведений аналіз теоретичних основ інституту поруки свідчить, що порука відноситься завжди до зобов'язання, виконання якого очікується в майбутньому, тобто за яким строк виплати ще не пройшов. Після ж прострочення зобов'язання із забезпечення боргу втрачає характер поруки і є вже новим борговим актом з прийняття на себе сплати боргу. Відсутність прямої законодавчої заборони на укладення договору поруки після порушення боржником забезпечувального зобов'язання не означає, що зазначені договори автоматично слід розглядати як такі, що відповідають нормам Цивільного кодексу щодо поруки.

З огляду на те, що з точки зору теорії цивілістики, договір поруки може бути укладено виключно для забезпечення виконання зобов'язання, виконання якого ще не було порушено боржником, оспорюваний договір поруки від 05.02.2015 р. № 20-0189/3-3 суперечить основним характеристикам забезпечення виконання зобов'язань та характерним рисам договору поруки.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відтак, судом першої інстанції підставно зазначено, що укладення договору поруки було направлено не на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором (як це передбачено Цивільним кодексом), а було спрямовано виключно на отримання Промінвестбанком нового боржника за вже простроченим кредитним договором.

За наведених обставин місцевим господарським судом також обгрунтовано зазначено, що укладання оспорюваного договору не мало на меті настання правових наслідків для господарської діяльності ПАТ «РІВНЕАЗОТ», а лише створило підстави для виникнення у ПАТ «РІВНЕАЗОТ» заборгованості у великому обсязі. Тобто, уклавши оспорюваний договір ПАТ «РІВНЕАЗОТ» не тільки не отримало жодного прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам набуло зобовязання сплатити заборгованість за третю особу у розмірі, що становить 19% власних активів.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням апелянта щодо безпідставності посилань суду першої інстанції на невідповідність спірного договору статутним цілям товариства. Наявність непогашеної заборгованості ПАТ "Рівнеазот" перед іншими підприємствами не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки такої підстави, як неможливість укладення договорів при наявності заборгованості, законом не передбачено.

Також обгрунтованим є твердження апелянта про відсутність підстав вважати, що договір поруки укладено під впливом тяжкої обставини, оскільки для кваліфікації правочину за ст. 233 ЦК України необхідна обов'язкова наявність двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин). Судом не встановлено існування тяжких обставин (їх крайньої форми), з якими приписи статті 233 ЦК України передбачають можливість визнання недійсним договору поруки. Такі обставини мають бути дійсно невідворотними за наявних умов, коли засоби і кошти, якими володіє особа, є недостатніми для відвернення настання негативних наслідків, а наслідки, яких намагається уникнути особа, є такими, що змушують особу погодитись навіть на вкрай невигідні умови. Посилання на те, що позивач змушений був звернутись до ПАТ «Промінвестбанк» з метою отримання працівниками заробітної плати, оскільки ПАТ КБ «Надра» не могло забезпечити виконання зобовязань з заробітної плати в даному випадку є безпідставним. Між отриманням заробітної плати працівниками позивача та договором поруки немає взаємозвязку.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає правомірними та обгрунтованими висновки суду першої інстанції стосовно вчинення оспорюваного правочину під впливом обману.

Відповідно до п. 2.1. оскаржуваного Договору поруки № 20-0189/3-3 Поручитель у відповідності до умов цього Договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобовязань за Кредитним договором зобовязується виконати зобовязання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, зокрема погасити нараховані за користування кредитом проценти, виходячи з встановлених Кредитором процентних ставок у розмірі 11% річних.

Водночас, 10.01.2014 р. між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ПрАТ "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ" укладено Договір про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 року, відповідно до якого абзац 1 пункту 3.2. Кредитного договору викладено у новій редакції. Зокрема, доповнено абзацом наступного змісту: «Починаючи з 20.01.2014 р. проценти за користування кредитом нараховуються Банком, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 11,75% (одинадцять цілих сімдесят пять сотих процентів) річних».

На момент укладення Договору поруки ПАТ «РІВНЕАЗОТ» не було повідомлено про наявність вказаного вище Договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1.

При цьому слід наголосити, що відповідно до п. 2.3. Договору поруки Поручитель знайомий з умовами Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3703/2-1 від 22.11.2013 р.

Таким чином, по суті Поручитель був введений в оману, оскільки: по-перше, на момент укладення оспорюваного Договору поруки Кредитором для ознайомлення було надано інший Кредитний договір. Так, договір поруки № 20-00189/3-3 від 05 лютого 2015 року укладався з метою забезпечення виконання умов Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23 липня 2013 року, однак для ознайомлення ПАТ «РІВНЕАЗОТ» як поручителю було надано інший Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3703/2-1 від 22.11.2013 р. Отже, по суті Відповідачем введено в оману Позивача щодо умов Кредитного договору.

По-друге, ПАТ «РІВНЕАЗОТ» не було відомо про укладення між сторонами Кредитного договору, Договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1, відповідно до якого збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом.

Підписуючи Договір поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 р. ПАТ «РІВНЕАЗОТ» виходило із встановленої у Кредитному договорі процентної ставки на рівні 11% річних.

Варто наголосити, що аналогічний розмір процентної ставки (11 % річних) записано у п.п. 1.2. та 2.1. оскаржуваного Договору поруки № 20-00189/3-3 від 05 лютого 2015 року.

При цьому, ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" не повідомивши про існування Договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 року, яким непомірно збільшена процентна ставка за кредитом до 11,75 % річних, ввів товариство в оману, оскільки за таких умов кредитування, ПАТ «РІВНЕАЗОТ» могло не погодилось на укладення Договору поруки.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 229 Цивільного кодексу України, якою встановлено правові наслідки правочину, вчиненого під впливом помилки, унормовано, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до цієї статті при укладенні такого правочину має місце невідповідність між внутрішньою волею сторони правочину і її зовнішнім волевиявленням, спричинена не внутрішнім його психічним чи фізичним станом, а хибним (помилковим) сприйняттям обставин, обумовленим їх властивостями.

Помилкою є неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Правочин визнається недійсним, якщо волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру.

Відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У відповідності до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 (далі - Постанова № 9) правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

При цьому, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомим та бажаними для однієї зі сторін.

Відповідно до статей 229 - 233 Цивільного кодексу України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Таким чином, в даному випадку є всі підстави стверджувати, що ПАТ «Рівнеазот» було введене в оману Відповідачем щодо умов кредитного договору, та щодо розміру процентної ставки вказаної у Договорі поруки.

Варто наголосити, що до обставин, що мають істотне значення належать: природа правочину, права та обов'язки сторін. Тобто умови Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 року, на забезпечення виконання якого укладався Договір поруки, однозначно належать до таких обставин.

Абзацом другим ч. 1 ст. 230 ЦК України визначено, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже в даному випадку, оскільки ПАТ «Рівнеазот» було умисно введено в оману щодо умов кредитування, оскаржуваний Договір поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 р. повинен бути визнаний недійсним, на підставі ч.ч. 1, 3 ст. 203 та ст. 230 ЦК України як такий, що вчинений під впливом обману.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно п. 2.1. Договору поруки № 20-0189/3-3, який визначає предмет Договору, поручитель у відповідності до умов цього Договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобовязань за Кредитним договором зобовязується виконати зобовязання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, з урахуванням п. 2.2. цього Договору.

Таким чином, безпосередньо в п. 2.1. спірного Договору не визначено конкретно, за якими саме зобовязаннями, по якому Кредитному договору, ПАТ «РІВНЕАЗОТ» виступає в якості поручителя, що свідчить про не визначення умови договору предмета договору.

Крім того, невизначеність предмету підтверджується протиріччями в інших положеннях договору. Зокрема, в п. 1.1. Договору поруки серед термінів, що застосовуються у спірному договорі, зазначається кредитор - ПрАТ «Сєверодонецьке обєднання АЗОТ» за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 року, а в п. 2.3. зазначається, що Поручитель знайомий з умовами Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3703/2-1 від 22.11.2013 р.».

Отже, в даному випадку спірний Договір поруки № 20-0189/3-3 не містить чіткого визначення предмету договору, оскільки не зрозуміло по виконанню яких саме зобовязань ПАТ «Рівнеазот» виступає поручителем.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, у статті 203 ЦК України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми.

Отже, попри наявність в оспорюваному Договорі поруки № 20-0189/3-3 розділу «Предмет договору», фактично сторонами не було визначено конкретно його зміст.

Пункт 2.1. спірного Договору містить лише загальну умову про те, що ПАТ «РІВНЕАЗОТ» виступає поручителем за Кредитним договором, однак не визначено за яким саме Кредитним договором.

Таким чином суд першої інстанції підставно зазначив, що при укладені Договору поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 року сторонами було порушено положення ст.ст. 553, 638 ЦК України та ст. 180 ГК України, оскільки не було визначено всі умови договору поруки (предмет договору), а тому відповідно до положень ст.ст. 203, 215 ЦК України оскаржуваний Договір поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 року повинен бути визнаний недійсним.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 11.08.2016 року в цілому відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Допущені порушення норм матеріального права не впливають на суть прийнятого рішення. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не обгрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" від 23.08.2016 р. № 09-8-8/1562 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 11.08.2016 р. у справі № 918/341/16 залишити без змін.

3. Постанова набіирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.