Постанова № 67583978, 04.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2017 р. Справа № 922/109/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Слободін М.М. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю від 06.04.2017 року;

відповідача не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ (вх. №1327Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р.

у справі № 922/109/17

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН", смт. Покотилівка

про стягнення 118047,95 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі №922/109/17 (суддя Хотенець П.В.) позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 22142,44 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00008818 від 15 жовтня 2013 року, 19523,56 грн. плати за фактичний час користування, 1112,44 грн. пені, 1178,93 грн. 3% річних, 7147,72 грн. інфляційних витрат та 766,57 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.

ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. в частині відмови у стягненні збитків та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2017 року, суддею доповідачем у справі №922/109/17 визначено суддю Терещенко О.І та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження та призначено її до розгляду на 15.05.2017р.

13.05.2017 року від позивача, електронною поштою та 15.05.2017 року до відділу документального забезпечення та контролю суду надійшло клопотання про проведення судового засідання 15.05.2017 року за відсутності представника (вх.№5013).

15.05.2017 року суддею Харківського апеляційного господарського суду Сіверіним В.І. подано заяву про самовідвід у зв'язку з тим, що 19.07.2013 року між ним та позивачем - ТОВ Порше Лізинг Україна, виникли відносини за договором кредитування, які існують на сьогоднішній день.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) задоволено заяву судді Сіверіна В.І. про самовідвід у справі № 922/109/17.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.05.2017 року у даній справі, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Слободін М.М., суддя Тихий П.В.

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про судове рішення від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Слободін М.М., суддя Тихий П.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні 06.06.2017 року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Слободін М.М., суддя Тихий П.В.) розгляд справи відкладено на 04.07.2017 року, у звязку з неявкою в судове засідання представників сторін та зміною складу колегії суддів.

07.06.2017 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника (вх.№5936)

У судовому засіданні 04.07.2017 року представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. в частині відмови у стягненні збитків та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 04.07.2017 року не зявився, про причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

До суду апеляційної інстанції повернулись копія ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 року, яка була надіслана відповідачу за належною адресою, з довідкою працівників УДППЗ Укрпошта «за не запитом».

В пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, зокрема зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Так, законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Судом апеляційної інстанції перевірено адресу відповідача та згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження відповідача 62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18, та саме на цю адресу судом апеляційної інстанції надсилались процесуальні документи, а позивачем апеляційну скаргу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи, у відповідності до приписів п. 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної Судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

15 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (лізингодавцем) та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" (лізингоодержувачем) укладено договір про фінансовий лізинг №00008818, відповідно до умов якого, об'єктом лізингу є транспортний засіб типу: VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2013; шасі № WV1ZZZ2KZEX043396; двигун № НОМЕР_1. Вартість об'єкту лізингу еквівалент 20680,00 дол. США; авансований платіж - еквівалент 6204,00 дол. США; обсяг фінансування еквівалент 14476,00 дол. США; залишкова вартість - еквівалент 3102,25 дол. США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж - еквівалент - 372,25 дол. США; адміністративний платіж - еквівалент - 310,20 дол. США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6,3 та 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

На виконання умов вказаного договору, позивач передав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом прийому-передачі.

У відповідності до пункту 4.1. договору ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" зберігає за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкту лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" матиме право розірвати цей договір та вимагати повернення об'єкта лізингу).

Згідно пункту 6.1 договору, відповідач зобовязався, для експлуатації обєкта лізингу, щомісяця здійснювати на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) (далі Графік).

Як зазначає позивач, відповідачем порушені свої зобов'язання за договором, у звязку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за частково несплаченими лізинговими платежами у розмірі 18630,75 грн.

Відповідно до пункту 8.3.2 Умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно пункту 12.6.1 договору позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути обєкт лізингу, у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

У п. 12.7 Умов лізингу зазначено, що день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, звязується з ним доступним телефонним звязком. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

Відповідно до пункту 12.13 договору, у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Згідно пункту 12.9 договору, у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення. Крім того, відповідно до вимоги відповідачу встановлено обовязок погасити заборгованість протягом 3 днів з дня отримання вимоги.

Так,13 травня 2015 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення обєкта лізингу, та повідомлення про відмову від договору № 00008818 від 15 жовтня 2013 року.

Вимога повернулася на адресу позивача, у звязку з відмовою адресата від одержання.

Отже, вимога, направлена на адресу відповідача 13 травня 2015 року вважається отриманою відповідачем 23 травня 2015 року.

Приймаючи до уваги, що вимога була надіслана відповідачу 13 травня 2015 року, то згідно пункту 12.13 Умов лізингу, договір № 00008818 від 15 жовтня 2013 року вважається розірваним 27 травня 2015 року.

Позивач зазначає, що, станом на час розгляду справи, відповідач заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 22142,44 грн. не сплатив, що й стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом, в якому останній просив стягнути з відповідача 22142,44 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00008818 від 15 жовтня 2013 року, 19523,56 грн. плати за фактичний час користування, 66942,86 грн. збитків, 1112,44 грн. пені, 1178,93 грн. 3% річних, 7147,72 грн. інфляційних витрат.

21.02.2017 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статей 627, 628, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Відповідно до статті 2 Закону України Про фінансовий лізинг, відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Приписами статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до умов якої за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Згідно статті 6 Закону України Про фінансовий лізинг договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

У відповідності до статті 16 Закону України Про фінансовий лізинг сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Частиною 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

У відповідності до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" , сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Так, відповідач заборгованості у розмірі 22142,44 грн. (часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 897,67 грн., відповідно до рахунку № 00254918 від 13 січня 2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15 січня 2015 року; несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 6246,64 грн., відповідно до рахунку № 00256758 від 02 лютого 2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15 лютого 2015 року; несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2015 року на суму 7731,00 грн, відповідно до рахунку № 00262458 від 06 березня 2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15 березня 2015 року; несплата щомісячного лізингового платежу за квітень 2015 року на суму 7267,13 грн, відповідно до рахунку № 00268173 від 06 квітня 2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15 квітня 2015 року) не сплатив та не надав належних та допустимих доказів в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України , які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Отже, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем у порушення статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не надано доказів, які б свідчили про оплату вказаної заборгованості.

За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобовязання на суму 22142,44 грн., та правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 1178,93 грн. та інфляційних втрат в сумі 7147,72 грн., нарахованих на суму заборгованості за лізинговими платежами, колегія суддів враховує наступне.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказаної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постановах від 15.11.2010 року у справі № 4/720, від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 року у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 року у справі № 12/207.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат щодо відповідності вимогам чинного законодавства України та договору про фінансовий лізинг, зазначає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 1178,93 грн. та інфляційних втрат в сумі 7147,72 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 19523,56 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, як вже було зазначено вище, відповідач повинен був повернути Об'єкт лізингу до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

21 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис № 846 про повернення обєкта лізингу.

26 липня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення обєкта лізингу на підставі виконавчого запису нотаріуса № 864 від 21 червня 2015 року.

04 серпня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про розшук майна боржника.

11 серпня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві було встановлено, що ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" повернув обєкт лізингу позивачу, що підтверджується актом прийому-передачі від 11 серпня 2015 року.

13 серпня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно пункту 6.17 договору, сторони погодили, що у випадку розірвання договору/відмови від договору за ініціативою ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" відповідно до пункту 12, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Отже, відповідач повинен компенсувати позивачу плату за фактичний час користування об'єктом лізингу.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 19523,56 грн. є такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з ТОВ ПОСТМАН пені у розмірі 1112,44 грн. колегія суддів враховує таке.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно приписів статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно частини першої статті 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Положеннями частини першої статті 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У пункті 8.2.1 договору сторони погодили, що у випадку прострочення платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1112,44 пені.

Також, у зв'язку з порушенням відповідачем договору та припиненням договору позивач просив стягнути з відповідача відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України збитки в розмірі 66942,86 грн., а саме: збитки, понесені у звязку з неналежним виконанням умов договору, подання заяви, послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви у даній справі.

Разом з тим, позивач просив компенсувати дані збитки з урахуванням ПДВ, посилаючись на той факт, що позивач є платником ПДВ; упущена вигода, що на думку позивача, є різницею між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу.

Так, апелянт в обґрунтування своєї правової позиції зазначає, зокрема, про те, що протиправна поведінка відповідача, його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором та повернути обєкт лізингу стали підставою для звернення його до спеціалізованих організацій - ТОВ Трепл Сі з метою надання послуг з вчинення виконавчого напису та ТОВ Юридична фірма Вернер з метою забезпечення останніми юридичного супроводу щодо представництва інтересів позивача.

Таким чином, позивач відносить до збитків витрати на правову допомогу (юридичні послуги), якій останній поніс у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору.

Однак, колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень статті 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями статті 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно частини 2 статті 224 Господарського кодексу розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 623, 1166 ЦК України та ст. 224 ГК України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Разом з тим, слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести зазначені умови.

Колегія суддів зазначає, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

За таких обставин, витрати, які включені позивачем до складу реальних збитків (збитків, завданих у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Контрактом) не відповідають вимогам ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України, а тому місцевий господарський суд вірно вказав на те, що вимога позивача про стягнення збитків з урахуванням ПДВ є безпідставною, необґрунтованою та такою не підлягає до задоволення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 29 грудня 2015 року у справі № 911/1623/15.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на лізингодавця (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання Об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Так, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 30681,88 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, яка складає різницю між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу.

Однак, позивачем не надано доказів наявності усіх чотирьох складових, які є обов'язковою умовою для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди), а саме не доведено розмір збитків та відсутність своєї провини у виникненні цих збитків.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 30681,88 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди є необґрунтованими, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову в їх задоволенні.

За таких обставин, вірним є висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 22142,44 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00008818 від 15 жовтня 2013 року, 19523,56 грн. плати за фактичний час користування, 1112,44 грн. пені, 1178,93 грн. 3% річних, 7147,72 грн. інфляційних витрат та відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 66942,86 грн. збитків.

Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обовязково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна, м. Київ слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна, м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі №922/109/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 06.07.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.

Суддя Тихий П.В.