Постанова № 67582694, 05.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2017 року Справа № 904/2658/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіМогил С.К.,суддіНєсвєтової Н.М.,за участю представника боржникаЦвіркун А.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 рокуза скаргою Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"на бездіяльністьВідділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській областіу справі № 904/2658/14 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"доКомунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа"простягнення заборгованості за договором про закупівлю теплової енергії,

ВСТАНОВИВ:

26.10.2016 року Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", стягувач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області в порядку ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) зі скаргою, в якій, з урахуванням заяви від 28.12.2016 року про уточнення до скарги, просило визнати бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (надалі - Відділ примусового виконання рішень, орган ДВС) та старшого державного виконавця Куліковської Альони Олександрівни щодо примусового виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області №904/2658/14 від 03.06.2014 року, яка полягає у:

- несвоєчасній перевірці майнового стану боржника;

- несвоєчасному накладенні арешту на рахунки боржника, відкриті в ПАТ "Акцент-Банк";

- не направленні матеріалів до правоохоронних органів про притягнення керівника боржника до кримінальної відповідальності за відкриття нових рахунків;

- не складенні акту та не направленні подання до правоохоронних органів про притягнення керівника боржника до кримінальної відповідальності за незбереження арештованого та описаного майна;

- не оголошенні у розшук з подальшим затриманням належних боржнику 63 одиниць технологічних транспортних засобів;

- не направленні до суду подання для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон керівника боржника до виконання зобов'язань за рішенням.

А також з метою забезпечення своєчасного та повного виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області № 904/2658/14 від 03.06.2014 року зобов'язати Відділ примусового виконання рішень:

- надіслати до правоохоронних органів матеріали для притягнення директора Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломереж" (надалі - КП "Криворіжтепломереж", боржник), ОСОБА_5 РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - директор ОСОБА_5), до кримінальної відповідальності за відкриття нових розрахункових рахунків в банківських установах після накладення арешту на рахунки підприємства та ухилення від виконання рішення;

- скласти акт та надіслати до органів Національної Поліції подання про притягнення директора ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за незбереження майна, на яке накладено арешт та описано;

- накласти арешт на усе рухоме та нерухоме майно на загальну суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням та внести відповідний запис до реєстру обтяжень і оголосити заборону на вчинення дій щодо відчуження;

- здійснити вихід за адресою боржника для проведення опису належного боржнику майна;

- винести постанову про оголошення розшуку з подальшим затриманням та постановкою на штрафмайданчик технологічних транспортних засобів КП "Криворіжтепломережа", зазначених у листі Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № 25/31 від 26.11.2015 року, у кількості 63 одиниці техніки та направити постанову до органів Національної Поліції для проведення розшукових дій та затримання транспортних засобів;

- звернутися до суду з поданням за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника - юридичної особи за межі України ОСОБА_5 - до виконання зобов'язань за рішенням.

Відділ примусового виконання рішень проти скарги заперечував, посилаючись на те, що:

- скаржником пропущений десятиденний строк, встановлений у ст. 1212 ГПК України для оскарження дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення;

- клопотання від 11.05.2016 року було розглянуто державним виконавцем і листом за вих. № 02.114/16737 від 01.12.2016 року останнього було повідомленого про вчинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження;

- державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження з метою перевірки майнового стану боржника та виявлення рухомого та нерухомого майна, на яке може бути звернено стягнення, надіслав всі необхідні запити,

- 04.10.2016 року була винесена постанова про арешт рахунків боржника;

- на сьогодні вже відкрито кримінальне провадження № 42016040000000655 стосовно службових осіб КП "Криворіжтепломереж" за ознаками правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 382, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України;

- 11.08.2015 року Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та 12.06.2015 року Відділом примусового виконання рішень було знято арешт з окремих активів КП "Криворіжтепломережа", оскільки відповідно до рішень Криворізької міської ради від 25.04.2012 року № 1088 "Про узгодження переліку окремих активів комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа", рішенням №1176 від 27.06.2012 року, №1370 від 26.09.2012 "Про внесення змін до рішення міської ради від 25.04.2012 року № 1088" загальний технічний стан окремих будівель та споруд був визнаний аварійним, і ці основні засоби було ліквідовано шляхом розбирання та знищення;

- 05.12.2016 року держаний виконавець виніс постанову про звернення стягнення на майно боржника, в установленому порядку здійснена реєстрація обтяжень рухомого та нерухомого майна; все майно боржника перебуває під арештом, що підтверджується витягами з відповідних реєстрів;

- підстави для винесення постанови про розшук транспортних засобів боржника відсутні, оскільки керівництво боржника майно не приховує, його місцезнаходження виконавцю відомо;

- державним виконавцем не встановлено обставин ухилення директора від виконання судового рішення, тому відсутні підстави для звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника за межі України.

Боржник проти скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2017 року у справі № 904/2658/14 (суддя Петренко І.В.), залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року (судді: Антонік С.Г., Вечірко І.О., Чимбар Л.О.), скаргу задоволено частково, визнано бездіяльність Відділу примусового виконання рішень щодо примусового виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області №904/2658/14 від 03.06.2014 року неправомірною, в решті відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні скарги та ухвалити в цій частині нове рішення, яким скаргу задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм ст.ст. 11, 32, 40, 52, 57, 65, Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII, Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5, ст. ст. 42, 43, 32, 33, 43 ГПК України.

Боржник надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника боржника, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 16.06.2014 року на примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2014 року було видано наказ, який 08.07.2014 року пред'явлено до виконання.

22.07.2014 року винесено постанову про приєднання виконавчого провадження ВП № 43986357 до зведеного виконавчого провадження № 14682118.

Раніше, в межах зведеного виконавчого провадження 28.03.2013 року державним виконавцем було складено акт опису й арешту майна боржника, згідно з яким накладено арешт на належні боржнику об'єкти нерухомості. На описане та арештоване майно встановлено обмеження шляхом заборони відчуження, передачі будь-яким третім особам на будь-яких майнових правах, та заборони руйнування й розукомплектування.

11.08.2015 року Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та 12.06.2015 року Відділом примусового виконання рішень за клопотанням боржника припинено (скасовано) чинність арешту майна боржника, яке рішенням Криворізької міської ради від 25.04.2012 року № 1088 "Про узгодження переліку окремих активів комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа", рішенням №1176 від 27.06.2012 року, рішенням №1370 від 26.09.2012 року "Про внесення змін до рішення міської ради від 25.04.2012 року №1088", керуючись Правилами обстежень, оцінки технічного стану і паспортизації виробничих будівель і споруд, затверджених наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України та Держнаглядохоронпраці України № 32/288 від 27.11.1997 року, визнано непридатним для подальшого використання внаслідок фізичного зносу.

11.05.2016 року позивач звернувся до органу ДВС з клопотанням про вчинення виконавчих дій з примусового виконання.

04.10.2016 року в межах зведеного виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника в межах суми 100599615,88 грн, в яку увійшла суму за наказом № 904/2658/14, що містяться на рахунках № 26003010026473, № 26003010028341, № 26003010021984, а також на всі інші рахунки, які відкриті у ПАТ "Акцент-Банк".

05.12.2016 року в межах зведеного виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на все майно та кошти боржника на суму 114748331,75 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що бездіяльність Відділу примусового виконання рішень щодо примусового виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області № 904/2658/14 від 03.06.2014 року є неправомірною, оскільки дії з примусового виконання рішення були розпочаті більш ніж через два роки, і у матеріалах справи відсутні та виконавчою службою не надані докази в підтвердження дотримання державним виконавцем вимог ч. 8 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV в частині здійснення перевірки майнового стану боржника з періодичністю у кожні два тижні щодо виявлення рахунків, та кожні три місяці щодо виявлення нерухомості та рухомого майна відповідно. Водночас, у задоволенні решти вимог скарги суди відмовили, виходячи з таких підстав:

1) ст. 1212 ГПК України передбачає оскарження дій чи бездіяльності саме органу державної виконавчої служби, а не державного виконавця;

2) "законодавством не передбачено можливість накладення арешту на рахунки боржника, державним виконавцем може бути накладено арешт лише на грошові кошті, які обліковуються на відповідних рахунках", тому вимоги скаржника щодо "неправомірної бездіяльності виконавчої служби, яка на думку скаржника полягає в несвоєчасному накладення арешту на рахунки боржника відкриті в ПАТ "Акцент-Банк" є безпідставними;

3) матеріали справи не містять доказів умислу у посадових осіб боржника щодо невиконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2014 року у справі № 904/2658/14, а ч. 6 ст. 65 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV передбачає, що державний виконавець надсилає відповідним правоохоронним органам матеріали для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності лише у разі, якщо після накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника - юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судове рішення і відкриває нові рахунки у банках чи інших фінансових установах. Окрім того, прокуратурою Дніпропетровської області вже проводиться до судове розслідування за № 4201604000000655 від 29.07.2016 року, внесене до ЄРДР щодо службових осіб боржника за ознаками кримінальних порушень, передбачених ч. 2 ст. 382 та ч. 5 ст. 191 КК України;

4) місцезнаходження 63 одиниць спецтехніки, яка необхідна для здійснення господарської діяльності, відоме державному виконавцю, тому винесення постанови про розшук цієї спехтехніки відповідно до ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII не вимагається;

5) докази того, що погіршення технічного стану майна сталося саме внаслідок неправомірних дій боржника, а не в результаті нормального зносу відсутні, тому "в діях державного виконавця відсутні ознаки неправомірної бездіяльності, що полягає у не направленні матеріалів до правоохоронних органів про притягнення керівника боржника до кримінальної відповідальності за незбереження арештованого та описаного майна", передбаченою ст. 388 КК України;

6) відповідно до вимог п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника - юридичної особи за межі України лише у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, проте такі докази відсутні в матеріалах справи. Окрім того, такі дії є правом, а не обов'язком державного виконавця, тому суд позбавлений права визначення необхідності вчинення тих чи інших заходів;

7) суд може зобов'язати орган державної виконавчої служби здійснити лише заходи примусового виконання, які передбачені у ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV.

Проте з цими висновками судів в повній мірі не можна погодитися з таких підстав.

Відповідно до ст. 1212 ГПК України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року N 1403-VIII. Зокрема, у ст. 7 цього Закону передбачено, що державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією із засад виконавчого провадження (п. 9 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом. Зокрема, відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 74 цього Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII та Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року N 1403-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців), і рішення, дії чи бездіяльність державного виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, тобто, в цьому випадку до господарського суду.

За цих підстав, посилання суду першої інстанції щодо неможливості оскарження бездіяльності державного виконавця до господарського суду є безпідставними. Суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, при перегляді справи в апеляційному порядку не надав правову оцінку такому висновку суду першої інстанції.

Крім того, розглядаючи скаргу в частині оскарження бездіяльності державного виконавця щодо не направлення матеріалів до правоохоронних органів про притягнення керівника боржника до кримінальної відповідальності за відкриття нових рахунків, суди дійшли взаємовиключних висновків, хоча, ухвала суду першої інстанції була залишена без змін судом апеляційної інстанції.

Зокрема, суд першої інстанції, розглядаючи скаргу в цій частині, зазначив, що "за наявністю підтвердженого матеріалами виконавчого провадження факту невиконання боржником вимог виконавчих документів, які об'єднанні у зведеному виконавчому провадженні № 14682118, та підтвердження факту відкриття боржником нових рахунків у банківській установі ПАТ "Акцент-Банк" державний виконавець належним чином не відреагував на відповідні порушення з боку боржника, та не звернувся з даного приводу до правоохоронних органів, як то передбачено ст. 65 Закону".

Водночас, чіткого висновку про відмову або про відхилення скарги про оскарження такої бездіяльності державного виконавця у мотивувальній частині ухвали суд першої інстанції не зробив. У резолютивній частині ухвали також міститься лише загальний висновок "щодо визнання бездіяльності Відділу примусового виконання рішень щодо примусового виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області № 904/2658/14 від 03.06.2014 року неправомірною" та не конкретизовано, не вчинення (порушення) яких виконавчих дій визнається судом неправомірним.

Суд апеляційної інстанції залишив таку ухвалу без змін, одночасно зазначив (дослівно за текстом постанови): "матеріали справи не містять доказів умислу у посадових осіб боржника щодо невиконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2015 року у справі № 904/2658/14 шляхом відкриття рахунків".

Отже, висновки судів в цій частині є суперечливими та взаємовиключними. І зважаючи на резолютивну частину ухвали із загальним висновком про неправомірність бездіяльності органу державної виконавчої служби, не зрозуміло, яким чином вирішена скарга в частині оскарження бездіяльності державного виконавця щодо не направлення матеріалів до правоохоронних органів про притягнення керівника боржника до кримінальної відповідальності за відкриття нових рахунків (зокрема, визнана така бездіяльність неправомірною чи ні).

Помилковими також є висновки судів про відхилення скарги на бездіяльність державного виконавця, що полягає у несвоєчасному винесенні постанови про арешт коштів боржника, з тих підстав, що "законодавством не передбачено можливість накладення арешту на рахунки боржника, державним виконавцем може бути накладено арешт лише на грошові кошті, які обліковуються на відповідних рахунках".

У прохальній частині скарги, у редакції заяви про уточнення, стягувач дійсно просив визнати неправомірною бездіяльність органів державної виконавчої служби, яка полягає, зокрема, "у несвоєчасному накладенні арешту на рахунки боржника, відкриті в ПАТ "Акцент-Банк". Поряд з цим, виклад обставин скарги (зворот. аркуш стор. 163 т. 3), якими скаржник обґрунтовує свої вимоги, та посилання в ній на порушення державним виконавцем положень ч. 4 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV свідчить, що фактично у скарзі оскаржувалась бездіяльність державного виконавця, що пов'язана з несвоєчасним (з порушенням одноденного строку з дня з моменту їх виявлення) винесення постанови про арешт коштів боржника, що перебували на рахунках в банку.

Вищий господарський суд України вважає, що суди обох інстанцій вдалися до надмірного формалізму при розгляді скарги заявника у цій частині, що призвело до суттєвого обмеження його права на оскарження бездіяльності державного виконавця та розгляд скарги судом, що гарантується ст. 55 Конституції України, ст. 1212 ГПК України та ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII.

Внаслідок таких порушень суди не встановили обставини, що мають суттєве значення для вирішення скарги в частині визнання неправомірним порушення виконавцем строків накладення арешту на кошти боржника. Зокрема, суди не встановили: 1) коли державний виконавець дізнався про рахунки, відкриті боржником у ПАТ "Акцент-Банк"; 2) протягом якого строку державний виконавець зобов'язаний був накласти арешт на кошти на цих рахунках; 3) чи були дотримані державним виконавцем встановлений законом строк для вчинення відповідної процесуальної дії, якщо ні, то з яких причин?

Крім того, із змісту скарги вбачається, що стягувач просив зобов'язати державного виконавця здійснити вихід за місцезнаходженням боржника для проведення опису належного боржнику майна. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилався на те, що державним виконавцем з моменту, коли йому стало відомо про наявність у боржника транспортних засобів (лист Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № 25/31 від 26.11.2015 року), в порушення вимог ч. 2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, яка передбачає, що проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна, а також у порушення вимог ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII, не провів опис майна (транспортних засобів), а також комп'ютерної техніки, периферійної пристроїв до неї, меблі, що знаходяться в адміністративній будівлі, яка належить боржникові.

У цій частині скарга судами обох інстанцій фактично не розглянута. Обставини щодо того, чи наявний у державного виконавця обов'язок здійснити таку дію відповідно до закону, та чи мала місце бездіяльність державного виконавця щодо нездійснення опису майна боржника, суди не перевіряли.

В ухвалі суду першої інстанції міститься лише загальний висновок про те, що "суд не вбачає підстав для задоволення скарги шляхом зобов'язання Відділу примусового виконання рішень здійснити перелічені у скарзі заходи виконавчого провадження, адже за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд може зобов'язати орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, тобто, заходи примусового виконання рішення, до яких згідно з ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" віднесено: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням".

У постанові суду апеляційної інстанції взагалі відсутня оцінка такому висновку суду першої інстанції, як і власна правова кваліфікація цих правовідносин.

Вищий господарський суд України вважає, що такий висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки господарський суд може зобов'язати державного виконавця здійснити будь-яку дію, якщо такий обов'язок прямо передбачено законом, і судом встановлено бездіяльність державного виконавця щодо вчинення такої дії, про що також роз'яснено у п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

За цих обставин, судові рішення в частині розгляду скарги про оскарження бездіяльності Відділу примусового виконання рішень та старшого державного виконавця щодо примусового виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області № 904/2658/14 від 03.06.2014 року, яка полягає у несвоєчасному накладенні арешту на рахунки боржника, відкриті в ПАТ "Акцент-Банк", не направленні матеріалів до правоохоронних органів про притягнення керівника боржника до кримінальної відповідальності за відкриття нових рахунків, а також у частині розгляду вимог скарги про зобов'язання орган державної виконавчої служби здійснити вихід за адресою боржника для проведення опису належного боржнику майна не можна визнати законними та обґрунтованими.

Відповідно до вимог п. 3 ст. 1119, ч. 1, ст. 11110, ст. 11113 ГПК України в цій частині судові рішення підлягають скасуванню з передачею скарги на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів суд касаційної інстанції не вбачає.

Вищий господарський суд України відхиляє доводи заявника касаційної скарги на неправильне застосування судами норм ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV та п. 4.2.10 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року N 512/5 (у редакції, що діяла до 05.10.2016 року), відповідно до якого, "виявивши розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення переданого на зберігання майна або встановивши інші незаконні дії з цим майном, державний виконавець складає про це акт і звертається з поданням до органів прокуратури за місцем виконання рішення у порядку, визначеному розділом XIV цієї Інструкції, для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності, передбаченої ст. 388 Кримінального кодексу України", оскільки такі повноваження державного виконавця є дискреційними. Останній на власний розсуд визначає наявність у діях боржника чи інших ознак злочину, передбаченого ст. 388 Кримінального кодексу України, та необхідність звернення у зв'язку з цим до правоохоронних органів.

При зверненні з таким повідомленням державний виконавець відповідає за всі наслідки таких дій, і, зокрема, Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу досудового розслідування про вчинення злочину (ст. 383), тому господарський суд при розгляді скарги на дії ДВС в порядку ст. 1212 ГПК України за будь-яких обставин не може зобов'язувати державного виконавця звертатися з повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. Чинним законодавством не визначено права господарського суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізовуються відповідними суб'єктами владних повноважень відповідно до закону на власний розсуд. Водночас, права стягувача в такому разі захищаються наявністю у нього права самостійно звертатися до правохоронних органів із заявою про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинене кримінальне правопорушення.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що судами обох інстанцій помилково не враховано, що державним виконавцем порушено вимоги п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV та п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII, відповідно до яких у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, державний виконавець має право звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів, Вищий господарський суд України також відхиляє. Суди правильно виходили з того, що вчинення таких дій є правом, а не обов'язком державного виконавця. Господарський суд може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом виконавчі дії, якщо їх вчинення є прямим обов'язком державного виконавця, а судом було встановлено, що останній від вчинення таких дій безпідставно ухиляється.

Твердження скаржника щодо порушення судами вимог ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII, суд касаційної інстанції відхиляє. Суди правильно виходили з того, що виконавець виносить постанову про розшук транспортного засобу лише у разі необхідності такого розшук. У цьому випадку такої потреби немає, оскільки місцезнаходження 63 одиниць спецтехніки відоме державному виконавцю. Вимоги скарги не містять жодних доказів, які підтверджували б зворотне, і ґрунтується на припущеннях, що суперечить вимогам ст. ст. 32, 33 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, п. 1 та п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року у справі № 904/2658/14 в частині розгляду скарги щодо:

- оскарження бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та старшого державного виконавця Куліковської Альони Олександрівни щодо примусового виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області № 904/2658/14 від 03.06.2014 року, яка полягає у несвоєчасному накладенні арешту на рахунки боржника, відкриті в ПАТ "Акцент-Банк", не направленні матеріалів до правоохоронних органів про притягнення керівника боржника до кримінальної відповідальності за відкриття нових рахунків,

- зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області з метою забезпечення своєчасного та повного виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області № 904/2658/14 від 03.06.2014 року здійснити вихід за адресою боржника для проведення опису належного боржнику майна скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції для розгляду скарги в цій частині.

В решті ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року у справі № 904/2658/14 залишити без змін.

Головуючий суддяКондратова І.Д.СуддяМогил С.К.СуддяНєсвєтова Н.М.