Постанова № 67582565, 05.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2017 року Справа № 925/1472/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіМогил С.К.,суддіНєсвєтової Н.М.,за участю представників сторін від позивачаБезпалюка О.Л.,від відповідачаБазькова А.І.,від третьої особиВасильєва О.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.01.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2017 року у справі№ 925/1472/16 Господарського суду Черкаської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доНавчального центру Державної прикордонної служби України (військова частина 9930)за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Адміністрації Державної прикордонної служби України Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській областіпростягнення 69859,78 грн,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Навчального центру Державної прикордонної служби України, надалі -(військова частина 9930, відповідач), у якому посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором № 3541/15-ТЕ(Т)-36 від 16.03.2015 року купівлі-продажу природного газу, просило стягнути 69859,78 грн, з яких: 24669,42 грн - пені, 1435,91 грн - 3% річних та 43754,45 грн - інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.01.2017 року у справі № 925/1472/16 (суддя Васянович А.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2017 року (судді: Зубець Л.П. (головуючий), Алданової С.О., Мартюк А.І.), позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 12334,71 грн пені, 1435,91 грн - 3% річних, 43754,45 грн - інфляційних втрат та 1378,00 грн судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 12334,71 грн пені відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, зокрема: ст. 233 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ст.ст. 525, 526, 549, 551, 599, 617, 625, 631, 651, 654 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) ст.ст. 47, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в стягненні пені в сумі 12334,71 грн та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову, а в іншій частині - залишити рішення без змін.

Адміністрація Державної прикордонної служби України відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без розгляду, оскільки вони підписана особою, яка не має права її підписувати.

Вищий господарський суд України, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (оскарження рішення та постанови суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в стягненні пені в сумі 12334,71 грн грн) фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити з таких підстав.

У справі про стягнення заборгованості за договором № 3541/15-ТЕ(Т)-36 від 16.03.2015 року купівлі-продажу природного газу (надалі - договір), суди встановили, що у п. 7.2, 9.3 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Суди з'ясували, що з березня 2015 року по січень 2016 року позивач поставив відповідачу природний газ, загальна вартість якого становила 962880,05 грн. Відповідач за поставлений природний газ в повному обсязі розрахувався, однак з порушенням строків, визначених у п. 6.1 договору (до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу), у зв'язку з чим у позивача виникло право на застосування до відповідача штрафних санкцій (пені), передбачених договором купівлі-продажу, а також нарахування інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення відповідно до ст. 625 ЦК України.

Водночас, застосувавши до спірних правовідносин ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 83 ГПК України, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, слід зменшити до 12334,71 грн, виходячи з того, що зобов'язання щодо погашення боргу відповідачем виконано ще до звернення позивача з позовом; в матеріалах справи відсутні докази того, що допущені прострочення оплат відповідачем завдали збитків іншим учасникам господарських відносин; заборгованість за договором купівлі-продажу виникла та залежала від надходження відповідачу коштів з Державного бюджету України; стягнення пені зумовить здійснення додаткових видатків з Державного бюджету України, які можливо використати на забезпечення особового складу відповідача матеріальними цінностями, які необхідні для підтримання на належному рівні боєготовності та боєздатності військової частини в умовах запровадженого в країні особливого періоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Аналогічне правило міститься й в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

У п. 3.17.4 своєї постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Беручи до уваги те, що згідно з вимогами ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що суд першої інстанції, виходячи із встановлених ним обставин, обґрунтовано визнав даний випадок винятковим та правильно застосував до спірних правовідносин норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України. Суд касаційної інстанції вважає, що таке зменшення, з огляду на нарахування, крім пені, також й інфляційних втрат та трьох процентів річних, а також зважаючи на те, що в матеріалах справи, відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача значних збитків саме у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов'язання за договором, є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін, а не лише відповідача, як помилково зазначає позивач у касаційній скарзі.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що суди порушили вимоги ст. 617 ЦК України, яка передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, який може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки в цьому випадку суди не звільняли відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, а лише зменшили розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, що відповідно до вимог чинного законодавства допускається за наявності обставин, які мають істотне значення. Такі обставини були встановлені при вирішенні спору в судах першої та апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого та апеляційного господарських судів, зводяться до необхідності переоцінки встановлених судами обставин та підстав для зменшення пені, що виходить за межі перегляду справи в касаційній інстанції відповідно до ст. 1117 ГПК України.

Доводи третьої особи, які викладені у відзиві на касаційну скаргу, відхилюються, оскільки касаційна скарга підписана представником позивача Литвин П.В., який відповідно до свідоцтва № 4197/10 від 17.06.2010 року (а.с. 187) є адвокатом, тому підстави для залишення касаційної скарги без розгляду відсутні.

З урахуванням викладеного, Вищий господарський суд України касаційну скаргу залишає без задоволення, а законні та обґрунтовані рішення - без змін.

Судові витрати, пов'язані із сплатою судового збору за розгляд касаційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 26.01.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2017 року в частині відмови у стягненні пені у розмірі 12334,71 грн залишити без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д. Суддя Могил С.К. Суддя Нєсвєтова Н.М.