Окрема думка судді № 67582535, 27.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

27 червня 2017 року Справа № 904/10338/16

Постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2017 року колегією суддів у складі: Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Полякова Б.М. прийнято рішення про часткове задоволення касаційної скарги ТОВ "Ренессанс-Клуб", скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 року у справі №904/10338/16 з направленням справи на новий апеляційний розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Мною, Катеринчук Л.Й., при прийнятті зазначеної постанови було висловлено окрему думку, суть якої полягає в тому, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід було залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Ренессанс-Клуб" без задоволення, виходячи з того, що судами було встановлено обставини та правові підстави для задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про віндикацію спірного майна.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено:

- спірний об'єкт (нежитлове приміщення №7, площею 54,0 кв.м., розташоване за адресою: вул. Каруни, буд. 93 в місті Дніпро - реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 98245812101) вперше зареєстровано Дніпропетровським міським управлінням юстиції 02.07.2013 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності за позивачем, як комунальне майно, на підставі рішень Дніпропетровської міської ради народних депутатів №46 від 27.11.1991 року, Дніпропетровської міської ради №26/23 від 26.09.2001 року та рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпро у справі №200/5829/13-ц від 14.05.2013 року, прийнятого за заявою Дніпровської міської ради про встановлення факту належності об'єктів територіальній громаді міста Дніпропетровська, зазначених у переліках (розділи І - XIII), що додаються до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів №46 від 27.11.1991 року (том 1, а.с. 25 - 26, 28 - 29);

- рішенням сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 року передано ряд об'єктів комунальної власності, зокрема, спірного приміщення з балансу третьої особи-2 (Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради (далі - ВРЖЕП АНД району, третя особа-2) на баланс іншого комунального підприємства - КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю"(том 1, а.с. 23 - 24, том 2 а.с. 233 - зворот);

- ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області 06.08.2012 року порушено справу про банкрутство №38/5005/6637/2012 третьої особи-2 за статтею 51 Закону про банкрутство та введено ліквідаційну процедуру з 14.08.2012 року в даній справі.

- на час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 року третьою особою-2 в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого спірне нерухоме майно обліковувалось на балансі підприємства-банкрута, що не оспорювалося сторонами у даній справі (том 2, а.с. 233 - зворот).

- ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 року у справі №38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП АНД району задоволено скаргу від 31.08.2015 року прокурора Дніпропетровської області на дії ліквідатора у справі про банкрутство (із доповненням до неї) та визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута ряду об'єктів нерухомого майна комунальної власності, в тому числі спірного приміщення площею 54,0 кв.м. по вул. Каруни, 93 у місті Дніпропетровську, визнано недійсними результати біржових торгів з продажу цього приміщення 27.12.2012 року ТОВ "Регіонінвестгрупп", оформлені протоколом №15, та визнано недійсним договір купівлі-продажу цього приміщення, укладений на їх підставі, зокрема, договір купівлі-продажу спірного майна від 27.07.2013 року, зареєстрований нотаріусом Бондар І.М. за реєстром №5452 між ВРЖЕП АНД району та ТОВ "Регіонінвестгрупп" (том 1, а.с. 49 - 66). Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 року у справі №38/5005/6637/2012 зазначена ухвала залишена без змін.

- набувач майна за недійсним правочином ТОВ "Регіонінвестгрупп" (далі - третя особа-1) перепродав його відповідачу - ТОВ "Ренессансс-Клуб" в даній справі шляхом укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26.07.2016 року, за реєстровим №1702 приватним нотаріусом Ричкою Ю.О. (том 1, а.с. 41 - 42).

Отже, дії з перепродажу спірного майна відповідачу в даній справі мали місце під час розгляду скарги прокурора Дніпропетровської області на дії ліквідатора від 31.08.2015 року у справі №38/5005/6637/2012, який завершився прийняттям ухвали від 29.08.2016 року, про що відповідач, проявивши належну обачність при укладенні правочину з купівлі-продажу спірного майна 26.07.2016 року, міг довідатися з Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого є загальнодоступною, та шляхом встановлення первісного власника спірного майна в особі Дніпропетровської міської ради та його балансоутримувача в особі банкрута ВРЖЕП АНД району, згідно даних реєстру права власності на нерухоме майно.

З огляду на встановлене, суди дійшли висновку про вибуття спірного майна з власності територіальної громади, яка діяла в особі Дніпровської міської ради поза межами волевиявлення власника майна (територіальної громади міста Дніпра) в інший спосіб (шляхом його незаконного відчуження у справі про банкрутство третьої особи ВРЖЕП АНД району), про порушення прав власника, про право прокурора звернутися у позовному провадженні за захистом прав законного власника (територіальної громади в особі Дніпровської міської ради) в порядку статті 388 ЦК України, про недоведення відповідачем обставин пропуску строку позовної давності на заявлення віндикаційного позову, задовольнили його та витребували від відповідача спірний об'єкт комунальної власності.

Разом з тим, більшістю членів колегії ВГСУ в судовому засіданні прийнято рішення про скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд, з якою я не погоджуюсь, виходячи з такого:

1. Згідно висновків Постанови ВГСУ від 27.06.2017 року апеляційним судом порушено вимоги статті 136 Господарського кодексу України, оскільки не досліджено в повній мірі того, що спірне майно за рішеннями Дніпровської міської ради було передано в господарське відання заснованому нею комунальному підприємству "Виробничому ремонтному житлово-експлуатаційному підприємству Амур-Нижньодніпровського району" у 2011 році та місцевою радою погоджено порушення щодо цього комунального підприємства справи про банкрутство у 2012 році в порядку статті 95 Закону про банкрутство із затвердженням проміжного ліквідаційного балансу, що на думку колегії суддів підтверджує волевиявлення Дніпровської міської ради на продаж спірного комунального майна у ліквідаційній процедурі банкрута. Отже, колегією суддів касаційного суду дано власну оцінку обставинам справи з перевищенням повноважень за статтею 1117 ГПК України.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно частини 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Частинами 5, 8 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності; об'єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, територіальна громада міста Дніпро, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Дніпровській міській раді окремі повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Відтак, прокурор, діючи в інтересах Дніпровської міської ради, як визначеного Конституцією України та законами України єдиного спеціального уповноваженого органу, що представляє інтереси власника - територіальної громади міста Дніпро, керуючись статтею 29 ГПК України правомірно та обґрунтовано звернувся в інтересах зазначеного органу місцевого самоврядування з віндикаційним позовом відповідно до статті 387 ЦК України, яка надає саме власнику право на витребування майна з чужого незаконного володіння.

З такою правовою позицією погодився Верховний Суд України у Постанові №16/092 від 05.10.2016 року, залишивши в силі рішення судів про задоволення віндикаційного позову прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради та роз'яснивши положення частини 5 статті 16 та частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" як такі, якими визначено особливий правовий статус власника комунального майна - місцевої територіальної громади із зазначенням про те, що "воля територіальної громади, як власника спірного об'єкта нерухомості, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади".

Отже, трактування факту затвердження місцевою радою проміжного ліквідаційного балансу, як доказу в обґрунтування волевиявлення місцевої ради на включення та реалізацію в ліквідаційній процедурі спірного комунального майна, не відповідає ні суті проміжного ліквідаційного балансу, який за своєю правовою природою є бухгалтерським документом, що фіксує на певний момент фінансовий стан активів та пасивів юридичної особи (як тих, що є її власністю, так тих, що перебувають у неї на балансовому обліку), ні самим повноваженням місцевої ради, яка зобов'язана управляти майном територіальної громади виключно в інтересах такої громади згідно статей 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Вважаю, що при прийнятті Постанови ВГСУ від 27.06.2017 року касаційним судом не враховано зазначених вище конституційних норм та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якими визначено особливий правовий статус власника комунального майна та статус інституту власності територіальної громади міста Дніпро, які є спеціальними, а помилково застосовано загальні норми статті 136 Господарського кодексу України, що регулюють право господарського відання, без врахування зазначеної специфіки. Також вважаю, що касаційним судом порушено вимоги статті 11128 ГПК України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України щодо висновків ВСУ при застосуванні частини 5 статті 16 та частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", викладених у Постанові ВСУ №16/092 від 05.10.2016 року у справі №916/2129/15.

2. Вважаю, що касаційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови зазначено про невірне застосування вимог статей 22-23 Закону про банкрутство (в редакції до внесення змін 19.01.2013 року, що застосовується до боржника ВРЖЕП АНД району).

Відповідно до статей 22-23 Закону про банкрутство (в зазначеній редакції), у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Статтею 26 Закону про банкрутство передбачено можливість передачі певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.

Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу в ліквідаційній процедурі. Частина майна боржника, в тому числі комунального майна, може бути передана на баланс іншого комунального підприємства в ході ліквідаційної процедури банкрутства, зокрема, за рішенням ліквідатора, або на виконання судового рішення, яке було постановлено щодо спірного майна Господарським судом Дніпропетровської області 06.12.2011 року у справі №16/5005/15106/2011 про його передачу третій особі від боржника ВРЖЕП АНД району, або за рішенням місцевої ради 2011 року, як єдиного повноважного органу управління майном територіальної громади, яке також мало місце щодо спірного майна про його передачу іншому комунальному підприємству та які ліквідатор банкрута ВРЖЕП АНД району був зобов'язаний виконувати, однак цього не зробив.

Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, іншим юридичним особам здійснюється з врахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників (комунальне майно, майно, що може завдати шкоди довкіллю, майно мобілізаційного резерву).

Отже, висновки касаційного суду про припинення з введенням ліквідаційної процедури банкрутства правового статусу комунального майна, як майна, повноваження власника щодо якого здійснює виключно територіальна громада в особі Дніпровської міської ради, суперечать дійсному тлумаченню положень статей 22-23, 26 Закону про банкрутство в системному тлумаченні з нормами права, які визначають власника та правовий статус комунального майна (Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

3. Вважаю, що касаційним судом помилково зроблено висновок про недослідження обставин щодо "строку позовної давності згідно частини 1 статті 261 ЦК України" з посиланням на рішення міської ради від 02.03.2011 року та з посиланням на рішення місцевого суду у справі №16/2005/15106/2011 від 06.12.2011 року за позовом Дніпропетровської міської ради про зобов'язання керівника Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району передати спірне майно на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" (сторінка 7 Постанови ВГСУ від 27.06.2017 року).

Так, у рішенні місцевого суду спростовано доводи відповідача про можливість застосування позовної давності до вимог прокурора в даній справі з посиланням на частину 1 статті 261 ЦК України, в якій суд зазначив, що про недійсність первісного правочину з відчуження спірного нерухомого майна як прокурору, так позивачу стало відомо після винесення ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 року у справі №38/5005/6637/2012, якою визнано незаконними дії ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси та дії з продажу ліквідатором спірного нерухомого майна з відкритих торгів, визнано недійсними результати торгів з його продажу, проведених 27.12.2012 року Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа", оформлених протоколом №15, та визнано недійсним договір купівлі-продажу, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Боднар І.М. №5452 від 27.07.2013 року (том 2, а.с. 170-зворот, 171, том 1, а.с. 49-71). Місцевий господарський суд зазначив, що саме з цього моменту починається перебіг строку позовної давності на витребування майна за наслідком визнаного недійсним оспорюваного правочину.

Апеляційний суд, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції, доповнив висновки місцевого господарського суду, зазначивши про те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (стаття 344 ЦК України), а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються. При цьому, апеляційний суд зазначив про таку правову позицію Верховного Суду України, яка висловлена у Постанові ВСУ від 05.10.2016 року у справі №3-604гс16 (справа №916/2129/15) та у Постанові ВГСУ від 08.11.2016 року у справі №916/1624/15-г (том 2, а.с. 236).

Разом з тим, Постановою ВГСУ від 27.06.2017 року в порушення положень статті 11128 ГПК України, без обґрунтування чому касаційним судом не приймаються до уваги висновки Верховного Суду України про застосування вимог частини 1 статті 261 ЦК України до випадків віндикації майна згідно статті 388 ЦК України, зроблено висновок про "недослідження обставин щодо строку позовної давності згідно частини 1 статті 261 ЦК України", в той час як судами першої та апеляційної інстанцій це питання досліджувалося.

Вважаю такі висновки Постанови ВГСУ від 27.06.2017 року прийнятими з порушенням норм матеріального права (статей 261, 388 ЦК України) та норм процесуального права (статей 43, 34, 35, 11128 ГПК України).

4. Вважаю, що при прийнятті Постанови ВГСУ від 27.06.2017 року суд касаційної інстанції вийшов за межі предмета касаційного перегляду, якою була постанова апеляційного суду в даній справі про віндикацію майна комунальної власності, вийшов за межі повноважень касаційного суду згідно статті 1117 ГПК України та здійснив аналіз судових рішень в інших справах, зокрема у справі про банкрутство №38/5005/6637/2012, надавши власну оцінку обставинам справи в інших справах, що випливає із змісту мотивувальної частини Постанови ВГСУ від 27.06.2017 року, викладеного на аркушах 4-6 Постанови, починаючи з абзацу: "При цьому в межах справи №38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району суди дійшли правового висновку щодо правової природи аукціону та встановили, що останній є формою відчуження майна…" та закінчуючи фразою : "ця обставина, в свою чергу, може свідчити про свідому передачу боржнику майна комунальної власності на праві господарського відання з метою забезпечення правової можливості його реалізації в процедурі банкрутства для задоволення вимог кредиторів, оскільки така дія власника була оформлена відповідним рішенням Дніпропетровської міської ради".

5. Відповідно до статей 8, 129 Конституції України, суддя при здійснення правосуддя керується верховенством права; норми Конституції є нормами прямої дії. Рішенням Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004 року розтлумачено статтю 8 Конституції України про визнання і дію принципу верховенства права як панування права в суспільстві, яке вимагає від держави втілення його у законотворчій та правозастосовчій діяльності.

Панування права у правозастосовчій діяльності суду, як складова частина верховенства права, та конституційний обов'язок суду керуватися верховенством права, зобов'язує суди застосовувати норми матеріального права з метою забезпечення справедливості та дотримання балансу інтересів окремої особи та суспільства, що виключає можливості створення окремих преференцій для окремих осіб (в даному випадку набувача майна з публічних торгів).

В рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (Рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984 року та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998 року). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (Справа "Хамідов проти Росії").

Відтак, рішення касаційного суду від 27.06.2017 року прийняте з порушенням вимог матеріального права (цивільного права та законодавства, що регулює право власності територіальних громад, законодавства про банкрутство) та процесуального права (статей 34, 43, 35, 1117, 11128 ГПК України), яке має наслідком скасування законної та обґрунтованої постанови апеляційного суду не з метою виправлення судових помилок, а з метою запровадження нового апеляційного розгляду справи та дає вказівки апеляційному суду щодо певної нової оцінки обставин справи є таким, що порушує принцип юридичної визначеності, як одну із складових частин верховенства права, не може вважатися такими, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

З огляду на зазначене, постанову касаційного суду вважаю прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, принципу верховенства права, тому їх слід залишити без змін.

Суддя

Вищого господарського суду України Катеринчук Л.Й.