Постанова № 67581910, 03.07.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2017 р. Справа № 820/1189/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Апеляційного суду Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2017р. по справі № 820/1189/17

за позовом ОСОБА_1

до Апеляційного суду Харківської області треті особи Державна судова адміністрація України , Державна казначейська служба України

про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Харківської області (далі по тексту - відповідач), треті особи: Державна судова адміністрація України (далі по тексту - ДСА України), Державна казначейська служба України (далі по тексту - ДКС України), в якому просить суд :

- визнати відмову Апеляційного суду Харківської області у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при виході у відставку неправомірною, а право позивача - порушеним;

- зобов'язати Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, а саме за 23 повні роки - 677875 (шістсот сімдесят сім тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн..

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2017 року по справі № 820/1189/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.

Зобов'язано Апеляційний суд Харківської області (61001, м. Харків, м. Героїв Небесної Сотні, 36, ідентифікаційний код 02894131) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (поштовий індекс 61145, АДРЕСА_1) вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2017 року по справі № 820/1189/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає, що на час звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Харківської області, згідно постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 року № 1514-VІІІ та наказу голови Апеляційного суду Харківської області від 16.09.2016 року № 04-03/78-ос, був чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів», в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» виключено статтю 136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги за останньою посадою. Зазначає, що рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Конституційним Судом України не приймалося. Крім того стверджує, що Апеляційний суд Харківської області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, починаючи з 01.04.2014 року не отримував відповідного цільового фінансування від головного розпорядника бюджетних коштів, яким є Державна судова адміністрація України. Отже, з викладених доводів вважає рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги, а тому рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 04.03.1993 року працював у Червонозаводському районному суді м. Харкова на посаді судді.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №3060-І від 07 лютого 2002 року позивача обрано суддею Апеляційного суду Харківської області.

З 25 лютого 2002 року по 16 вересня 2016 року ОСОБА_1 працював суддею Апеляційного суду Харківської області.

У зв'язку з поданням заяви про відставку та відповідно до пунктів 2 та 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1514-VІІІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Харківської області.

Наказом голови Апеляційного суду Харківської області від 16 вересня 2016 року №0403/78-ос ОСОБА_1 відраховано зі штату Апеляційного суду Харківської області.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Апеляційного суду Харківської області з заявою про нарахування і виплату вихідної допомоги, згідно з вимогою частини 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року.

Однак, листом від 25.01.2017 року №03-55/1267 у здійсненні розрахунку та виплаті вихідної допомоги позивачу відмовлено з посиланням на відсутність законодавчих підстав для нарахування вихідної допомоги (а.с.22).

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії.

Задовольняючи адміністративний позов в частині, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Положеннями ч. ч. 1, 3 та 4 ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453- VI (в редакції, чинній на час прийняття постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 08.09.2016 року) визначено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до ч. ч. 2 та 6 ст. 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній на час прийняття постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 08.09.2016 року), питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Під час судового розгляду справи встановлено, що на час звільнення позивача з посади судді та відрахування його зі штату Апеляційного суду Харківської області, набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 01.04.2014 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року виключено статтю 136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до чинного на момент прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (08.09.2016 року) законодавства, підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Положеннями ст. 24 даного Закону (в редакції, чинній на час прийняття постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 08.09.2016 року), голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ. Голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Дані положення прямо вказують на те, що судді, функціонуючи в державній системі влади, перебувають у певних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючи свої посадові обов'язки.

Акт про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади є правовою підставою для виникнення або закінчення конкретних трудових відносин особи як судді з державою. У таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається обов'язок оформити ці відносини та встановити початковий або кінцевий момент їх виникнення з призначенням, пов'язаних з цим, відповідних виплат.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/201З висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально - побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки право на відставку позивачем реалізовано під час дії Закону № 2453-VI, в редакції станом на дату прийняття постанови Верховної Ради України, якою позивача звільнено у відставку (08.09.2016 року), положеннями якого не передбачена виплата вихідної допомоги, то відсутні правові підстави для її виплати.

Посилання позивача на те, що право на відставку було набуте ним ще у жовтні 2010 року і з цього моменту він отримав право на виплату вихідної допомоги, яке було гарантоване ч. 1 ст. 136 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", яка діяла до 01.04.2014 року, відповідно, подальші зміни у законодавстві не можуть позбавляти набутого права, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що зазначеним законодавчим положенням було прямо визначено, що право на вихідну допомогу має суддя, який пішов у відставку, тобто реалізував власне право на відставку.

Оскільки позивач у 2010 році набув зазначене право, але його не реалізував, то підстави для застосування до спірних відносин ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону від 02.12.2010 року відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії слід відмовити.

У відповідності до ст. 159 КАС України, судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 2 ст. 205 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Апеляційного суду Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2017р. по справі № 820/1189/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

В цій частині прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П.Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. Повний текст постанови виготовлений 06.07.2017 р.