Постанова № 67581380, 04.07.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 357/10552/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Протасова О.М.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області (далі - Позивач, Управління) звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Відповідач, ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області) про скасування постанови від 17.08.2016 року про відкриття виконавчого провадження ВП №51948062 з виконання виконавчого листа у справі №357/3090/15 за позовом ОСОБА_2 до Управління.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06.03.2017 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється органами Державної казначейської служби України у межах відповідних бюджетних асигнувань, у зв'язку з чим у межах спірних правовідносин у Відповідача не було підстав для відкриття виконавчого провадження.

Не погоджуючись із викладеним у постанові рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, наголошуючи на неповному виконанні Позивачем судового рішення. Крім того, звертає увагу суду на неналежне повідомлення ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області про дату, час та місце судового розгляду справи, що унеможливило підготовку заперечень проти позову.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області Микитчик І.В. 17.08.2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51948062 на виконання виконавчого листа, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 25.07.2016 року у справі №357/3090/15-а (а.с. 3-4), яку отримано Позивачем 05.09.2016 року (а.с. 3).

Зі змісту постанови від 17.08.2016 року вбачається, що виконавче провадження відкрито з метою виконання постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/3090/15-а, якою зобов'язано УПФ у м. Білій Церкві перерахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію за період з 01.07.2014 року по 03.08.2014 року включно у розмірах, передбачених ст. ст. 39, 51, 67 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»: за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю - у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15% від мінімальної пенсії за віком, а також провести за вказаний період перерахунок та виплату надбавки дітям війни у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством за відповідний період.

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а також п. п. 3, 33 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки рішення суду повинно виконуватися шляхом звернення особи до органів Державної казначейської служби України.

З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.

На момент виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначав Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV (далі - Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Приписи ч. 2 ст. 17 Закону серед переліку документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, визначали виконавчі листи, що видаються судами.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Закону визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Зі змісту п. п. 1, 8 ч. 1 ст. 26 Закону випливає, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі, зокрема, пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, що постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/3090/15-а набрала законної сили 15.09.2015 року, 25.07.2016 року видано виконавчий лист зі строком пред'явлення до виконання до 15.09.2016 року (а.с. 78-79), заява про примусове виконання рішення суду із виконавчим листом подана стягувачем до ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області 15.08.2016 року (а.с. 77), а тому строк пред'явлення виконавчого листа не було пропущено.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Згідно ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Крім того, колегія суддів зауважує, що з аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Отже, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Відповідно до ст. ст. 2, 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно ч. 3 ст. 4 вказаного Закону протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

На виконання приписів вищенаведеного Закону постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 року затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Згідно п. 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 6 Порядку №845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що виконання судових рішень зобов'язального характеру за правилами Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку №845 можливе за умови, якщо за ними проведено нарахування уповноваженими на те органами відповідних виплат, а нараховані кошти не виплачено.

Аналогічна позиція підтримується Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 23.01.2017 року у справі №357/10533/16-а, від 31.03.2017 року у справі №202/7330/16-а.

Водночас, у даному випадку, Позивачем проведено ОСОБА_2 перерахунок пенсії за період з 01.07.2014 року по 03.08.2014 року включно на підставі виконавчого документу у межах виконавчого провадження № 51948062, про що Відповідача повідомлено листом від 09.09.2016 року №16237/03 (а.с. 69-72). Тобто, оскаржувана Управлінням постанова, як боржником у виконавчому провадженні, виконана в частині проведення перерахунку пенсії стягувачу, що відповідає меті предмету правового регулювання Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, приймаючи оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження виконавчого провадження з виконання виконавчого листа у справі № 357/3090/15-а, державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене, судова колегія вважає передчасними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа у справі № 357/3090/15-а, оскільки саме вчинення Управлінням дій з його виконання дозволило визначити належну до сплати ОСОБА_2 суму коштів за період з 01.07.2014 року по 03.08.2014 року.

Оцінюючи доводи Апелянта в частині неналежного повідомлення Відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 107 КАС України копія ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі невідкладно після постановлення надсилається особам, які беруть участь у справі, разом з витягом про їхні процесуальні права та обов'язки, встановлені статтями 49, 51 цього Кодексу. Відповідачам та третім особам, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, надсилаються також копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів направлення Відповідачу копії ухвали про відкриття провадження у справі, як це прямо передбачено наведеними приписами процесуального закону.

Водночас, посилання Відповідача на те, що зі змісту повістки від 27.12.2016 року неможливо було встановити, яке саме рішення та в рамках якого виконавчого провадження оскаржується, судовою колегією оцінюється критично, оскільки зі змісту повістки про виклик у справі №357/10552/16-а від 27.12.2016 року (а.с. 81), отриманої ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області 13.01.2017 року вбачається, що в останній визначено номер виконавчого провадження №51948062, матеріали якого було запропоновано надати у судове засідання. Крім того, Апелянт не був позбавлений права ознайомитися з матеріалами справи, оскільки повістку про виклик до суду отримав завчасно у відповідності до правил ч. 3 ст. 35 КАС України.

Крім того, судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно приписів ст. 198 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду - скасувати, ухваливши нову.

Крім іншого, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2017 року задоволено клопотання ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06.03.2017 року у розмірі 1 515,80 грн. до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписи ч. 2 ст. 88 КАС України визначають, що витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з Відповідача суми відстроченого до ухвалення рішення судового збору у розмірі 1 515,80 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 98, 160, 167, 181, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області - задовольнити повністю.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 15, код ЄДРПОУ 34481907) суму відстроченого до ухвалення рішення у справі судового збору у розмірі 1 515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) гривень 80 копійок на рахунок Державної судової адміністрації України (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: ГУ ДКC України у м. Києві; Код банку отримувача (МФО): 820019; Рахунок отримувача: 31215256700001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.