Постанова № 67580913, 27.06.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 червня 2017 рокусправа № 804/7622/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Шлай А.В.

суддів: Чабаненко С.В. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1, Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної податкової інспекції у Новокодацькому районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року у справі №804/7622/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної податкової інспекції у Новокодацькому районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобовязання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України в особі комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України, Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в особі Комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 25.03.15р. №245-о про звільнення його з посади заступника начальника ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, з підстав передбачених Законом України "Про очищення влади" з моменту прийняття; визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 29.04.15р. №206-о про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 25.03.15р. №245-о з моменту прийняття; поновити його на посаді заступника начальника Державної податкової інспекції у Новокодацькому районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області; визнати недійсним запис №39 від 29.04.15р. про звільнення із займаної посади з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", згідно п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України, внесений до трудової книжки, зобов'язавши Державну податкову інспекцію у Новокодацькому районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області внести відповідні зміни до трудової книжки; зобов'язати Державну фіскальну службу України відшкодувати середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року позовні вимоги задоволені частково. Суд визнав протиправними та скасував наказ Міністерства доходів і зборів України від 25.03.15р. №245-о "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, з підстав передбачених Законом України "Про очищення влади" з моменту прийняття, наказ Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 29.04.15р. №206-о про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 25.03.15р. №245-о "Про звільнення ОСОБА_1Є." з моменту прийняття. Суд також поновив позивача на посаді заступника начальника державної податкової інспекції у Новокодацькому районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та зобов'язав Державну фіскальну службу України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Сторони не погодились з постановою суду першої інстанції, оскарживши її в апеляційному порядку.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду в частині, якою йому відмовлено у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, якою визнати недійсним запис №39 від 29.04.15р. про звільнення з займаної посади з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", згідно п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України, внесений до трудової книжки, зобов'язавши Державну податкову інспекцію у Новокодацькому районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області внести відповідні зміни до трудової книжки; вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про нього; зобов'язати Державну фіскальну службу України відшкодувати середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. Позивач вважає, що суд першої інстанції, скасувавши спірні накази про його звільнення, безпідставно відмовив у задоволенні інших позовних вимог, які є способом захисту порушених прав. Крім того, суд порушив норми процесуального права, відмовивши позивачу у залученні до участі в розгляді справи в якості співвідповідача Міністерство юстиції України, оскільки в уточненій позовній заяві позивач предявив до зазначеного субєкта владних повноважень позовні вимоги про зобовязання вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про нього.

Державна фіскальна служба України, Головне управління ДФС у Дніпропетровській області, Державна податкова інспекція у Новокодацькому районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в апеляційних скаргах вказують на помилковість висновків суду першої інстанції про протиправне звільнення позивача відповідно до Закону України «Про очищення влади». На адресу ОСОБА_1 направлявся лист від 27.02.2015 року № 3963/04-067-04-035 про необхідність проходження процедури перевірки, який повернувся за закінченням терміну зберігання. Крім того, ОСОБА_1 повідомлявся в телефонному режимі про початок перевірки, проте він відповідної заяви не подав, тому правомірно був звільнений на підставі спірних наказів.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 (договір про надання правової допомоги від 16.06.2015 року) підтримали доводи апеляційної скарги позивача та зазначили, що після призначення на посаду заступника начальника ДПІ у Ленінському районі ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області з 24.07.2013 року в порядку переведення, в цей же день 24.07.2013 року позивач пішов у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до 21.01.2016 року. Звільнення позивача на підставі Закону України «Про очищення влади» не може вважатись правомірним з огляду на численні порушення його прав, які були встановлені судом першої інстанції. Представник позивача також зазначила, що відповідачами не надано доказів повідомлення ОСОБА_1 про початок проведення перевірки.

Представники Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (ОСОБА_3, довіреності від 07.12.2015 року та № 99-99-11-17/04/52 від 20.03.2017 року; ОСОБА_4, довіреності від 28.10.2016 року № 6902/10/04-36-10-01 та від 20.03.2017 року № 99-99-11-17/04/51) підтримали апеляційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, відповідно, та просили залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Державна податкова інспекція у Новокодацькому районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, належним чином повідомлена про день, місце і час розгляду апеляційних скарг, до суду 27 червня 2017 року уповноваженого представника не направила. У задоволенні клопотання від 19.06.2017 року про відкладення розгляду справи 20 червня 2017 року судом відмовлено.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість оскарженої постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та предявлених позовних вимог, дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду в частині.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 24.07.2013 року був призначений на посаду заступника начальника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області. Наказом Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 20-д від 23.07.2013 ОСОБА_1 була надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 24.07.2013 року по 21.01.2016 рік включно (т. 1 а.с.11). Наказом Міністерства доходів і зборів України № 245-о від 25 березня 2015 року ОСОБА_1 з 25 березня 2015 року звільнений з посади заступника начальника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (т. 1 а.с. 23). Наказом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління мін доходів у Дніпропетровській області № 206-о від 29.04.2015 року «Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 25.03.2015 року № 245-о «Про звільнення ОСОБА_1Є.» ОСОБА_1 звільнений 29 квітня 2015 року з посади заступника начальника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (т. 1 а.с. 21).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивача не було повідомлено про початок проведення перевірки і, як наслідок, він не мав можливості подати відповідну заяву для проходження люстраційної перевірки. Крім того, на час звільнення з посади позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. ОСОБА_5 не була подана заява про проведення перевірки, відповідно до Закону України «Про очищення влади» до 15.04.2015 року з об'єктивних причин та у зв'язку із невиконанням своїх обов'язків з боку структурних підрозділів Державної фіскальні служби України, що є безумовною підставою для визнання протиправними Наказу Міністерства доходів і зборів України від 25.03.2015 №245-о та Наказу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.ніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 29.04.2015 № 206-о.

Здійснюючи перевірку оскарженої постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та предявлених позовних вимог, колегія суддів керується приписами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлений характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами у звязку із звільненням позивача з публічної служби. Зазначені правовідносини, зважаючи на підстави звільнення позивача, регулюються Конституцією України, Законом України «Про очищення влади» та Кодексом законів про працю України (субсидіарно).

Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про очищення влади» (№1682-VII) особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону. Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1682-VII заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону. Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону (ч.3 ст.4 Закону). Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони. Пунктом 8 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 563 від 16.10.2014 року (в редакції, чинній на час прийняття рішення про проведення перевірки), передбачалось, що особа, яка підлягає перевірці, зобов'язана у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в органі подати до відповідального структурного підрозділу власноручно написану заяву (про те, що до неї не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 1 або про те, що до неї застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 2.

Отже, обовязковою умовою для подачі заяви, передбаченої зазначеними вище нормативно-правовими актами, є наявність рішення про початок проведення перевірки та обізнаність особи про таке рішення.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач з 24 липня 2013 року перебував у відпустці по догляду за дитиною. Наказом Державної фіскальної служби України № 117 від 24 лютого 2015 року оголошено про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міндоходів (т. 1 а.с. 236). Початок проведення перевірки стосовно керівників, їх перших заступників та заступників керівників територіальних органів Міндоходів у Дніпропетровській області визначені, відповідно до п.п. 1.3.1 Наказу, - з 12 березня 2015 року. Керівники (голови комісій з реорганізації) територіальних органів Міндоходів зобовязувались забезпечити доведення цього наказу в день його видання до відома осіб, зазначених у пунктах 1.2-1.4 пункту 1 цього наказу. Інформацію про ознайомлення направити до Департаменту персоналу. Також керівники зобовязувались цим наказом забезпечити надання особам, зазначеним у пунктах 1.2-1.4 пункту 1 наказу, до Департаменту персоналу власноручно написаних заяв за формою, визначеною у додатках 1 або 2 Порядку.

Зважаючи на те, що позивач належить до категорії осіб, визначених у пункті 1.3 наказу, керівник територіального органу Міндоходів, був зобовязаний, по-перше, довести до його відома наказ Державної фіскальної служби України № 117 від 24 лютого 2015 року в день його видання - 24 лютого 2015 року; по-друге, забезпечити надання до Департаменту персоналу власноручно написаної позивачем заяви не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки до 21 березня 2015 року.

Державною податковою інспекцією у Новокодацькому районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до суду першої інстанції наданий ОСОБА_3 № 1 від 25 лютого 2015 року, складений про те, що 25.02.2015 року ОСОБА_1 у телефонному режимі був повідомлений про особисте ознайомлення під підпис з вимогами Окремого доручення начальника ГУ ДФС у Дніпропетровській області, надання у письмовій формі заяви за формою 1 або 2 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 563 від 16.10.2014 року, оригінал та копію декларації про майно, доходи, витрати і зобовязання фінансового характеру за 2014 рік (т.1 а.с.222,223). В ОСОБА_3 зазначено, що ОСОБА_1 повідомив про неможливість ознайомлення із дорученням та подачі заяви через перебування за межами Дніпропетровської області. Крім того, відповідачами надана копія листа № 3963/7/04-067-04-035 від 27.02.2015 року, адресованого ОСОБА_1 Головою Комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, заступником начальника ДПІ ОСОБА_6, про необхідність надання власноруч написаної заяви за формою 1 або 2 до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 563 від 16.10.2014 року, та надати Декларації про майно, доходи, витрати і зобовязання фінансового характеру за 2014 рік (а.с.227).

Колегія суддів зазначає, що зазначені документи, на які відповідачі посилаються в обґрунтування правомірності своїх дій, не містять інформації про дату початку проведення перевірки, від якої відбувається відлік десятиденного строку на подачу заяв, після спливу якого особа підлягає звільненню (ч. 3 ст. 4 Закону).

Таким чином, вказані докази не підтверджують доведення до відома позивача дати початку проведення перевірки, що унеможливлює, у свою чергу, визначення кінцевого строку подачі ним заяви за формою 1 або 2.

ОСОБА_3 зазначити, що відповідачами суду першої інстанції була надана копія ще одного листа, направленого на адресу ОСОБА_1 Головою Комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, заступником начальника ДПІ ОСОБА_6 (т. 1 а.с.226, 232). Цей лист має той самий вихідний номер - 3963/7/04-067-04-035, датований також 27.02.2015 року, що і зазначений вище лист, але зовсім іншого змісту, вже із викладенням детальних розяснень положень Закону України «Про очищення влади», дати початку проведення перевірки, терміну подачі заяв.

Колегія суддів критично оцінює вказаний доказ, оскільки доцільність направлення в один день за одним і тим саме вихідним номером листів за різним змістом відповідачами не обґрунтована. Крім того, відповідачі не надали пояснення можливості здійснення в територіальних органах Міндоходів реєстрації різної кореспонденції за одним вихідним номером.

Таким чином, доводи апелянтів-відповідачів висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 спірними наказами не спростовують і не можуть бути підставами для скасування спірної постанови в частині визнання протиправними та скасування спірних наказів про звільнення. Відновлюючи порушені права позивача шляхом поновлення його на посаді, суд першої інстанції не визначив дату, з якої таке поновлення має бути здійснено відповідачами. Зважаючи на те, що станом на дату звільнення позивач не працював, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, поновлення його на посаді має відбуватись з дати звільнення.

Однак, наказом Міністерства доходів і зборів України № 245-о від 25 березня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з посади з 25 березня 2015 року (т. 1 а.с. 23), а наказом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 206-о від 29.04.2015 року звільнений з посади з 29 квітня 2015 року (т. 1 а.с. 21).

Зважаючи на те, що наказом Державної фіскальної служби України № 988-о від 28 квітня 2017 року та наказом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №203-о від 28.04.2017 року ОСОБА_1 поновлений на посаді заступника начальника Державної податкової інспекції у Новокодацькому районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області і наказами Державної фіскальної служби України № 989-о від 28 квітня 2017 року, Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 204-о від 28.04.2017 року, Державної податкової інспекції у Новокодацькому районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області № 31-о від 28.04.2017 року припинено державну службу ОСОБА_1 у звязку із звільненням його з посади заступника начальника Державної податкової інспекції у Новокодацькому районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області згідно п.1 ст. 36 КЗпП України (т. 2 а.с.105-109), колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції в цій частині зміні не підлягає з огляду на її фактичне виконання. Представник позивача у судовому засіданні не наполягав на уточненні дати поновлення її довірителя на посаді, вказавши на його звільнення з посади за угодою сторін.

Оскарженою постановою суд першої інстанції також зобовязав Державну фіскальну службу України виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Статтею 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В порушення зазначеної норми матеріального права суд першої інстанції не здійснив розрахунок кількості днів вимушеного прогулу, не витребував довідки від роботодавця про середній заробіток позивача, не здійснив та не навів у постанові розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Державною податковою інспекцією у Новокодацькому районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на вимогу суду апеляційної інстанції з метою повного встановлення обставин у справі надана довідка №3356/3/04-67-05-052 від 26.06.2017 року, в якій вказано про те, що у звязку із перебуванням ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною з 24.07.2013 року по 21.06.2016 року, заробіток для обчислення середньої заробітної плати на дату звільнення відсутній.

Зазначена обставина свідчить про безпідставне задоволення позову в частині зобовязання Державної фіскальної служби України виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, тому постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню і у задоволенні вказаної позовної вимоги має бути відмовлено.

Щодо доводів апелянта про незаконну та необґрунтовану відмову суду першої інстанції у задоволенні позову про відшкодування на користь позивача моральної шкоди внаслідок протиправного звільнення з посади, колегія суддів зазначає, що згідно статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). При цьому, зважаючи на характер спору, позивач не звільнений від обов'язку по доведенню позовних вимог про стягнення суми на відшкодування моральної шкоди, як це передбачено частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не приймав участь у розгляді його адміністративного позову судом першої інстанції, не скориставшись процесуальною можливістю довести обставини заподіяння йому відповідачами моральної шкоди. Доводи, наведені в позовній заяві, про те, що глибина та тяжкість його страждань є безмежна, а спірні накази знищили його життя та життя його родини, тому він оцінює заподіяну моральну шкоду у 50000 грн., на думку колегії суддів, не свідчать про заподіяння такої шкоди, оскільки позивачем факт заподіяння моральної шкоди у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку під час розгляду справи не підтверджений.

Суд першої інстанції в оскарженій постанові дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині, не допустивши порушень норм матеріального права.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у звязку із відмовою у залученні до участі у розгляді справи Міністерства юстиції України в якості співвідповідача за уточненим адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

ОСОБА_1 16 червня 2015 року звернувся до суду першої інстанції за захистом порушених прав шляхом подачі адміністративної позовної заяви, в якій визначив предметом позову визнання протиправними і скасування наказу Міністерства доходів і зборів України, наказу Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, поновлення на посаді, визнання недійсним запису у трудовій книжці, зобовязання Міністерства доходів і зборів України відшкодувати середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнення з відповідачів солідарно моральну шкоду (т. 1 а.с.5-10). 20 січня 2017 року представником позивача адвокатом ОСОБА_2 подана заява про залучення в якості співвідповідача Міністерство юстиції України та уточнення адміністративної позовної заяви (т. 1 а.с.195-197). У цій заяви викладена позовна вимога, яка не предявлялась позивачем при первісній подачі адміністративного позову, а саме вимога про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про ОСОБА_1 Необхідність залучення в якості співвідповідача у справі представником позивача була обґрунтована тим, що Міністерство юстиції України є держателем Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року у задоволенні клопотання про залучення відповідача Міністерства юстиції України, відмовлено із посиланням на їх передчасність, оскільки сам позивач до Міністерства юстиції України з вимогами про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовані положення Закону України «Про очищення влади» не звертався (т. 1 а.с. 244).

Зважаючи на те, що вказана ухвала суду не підлягала оскарженню в апеляційному порядку, однак на її незаконності наполягає позивач в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність здійснення перевірки доводів позивача.

Статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України врегульоване питання здійснення заміни неналежної сторони. Суд першої інстанції встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Зміст заяви про уточнення адміністративної позовної заяви не містить жодної із наведених підстав для залучення Міністерства юстиції України як другого відповідача. Правильно відмовивши у задоволенні клопотання про залучення Міністерства юстиції України, суд першої інстанції обґрунтував його «передчасністю» предявлення позовних вимог. Однак такий висновок суду до розгляду позовної вимоги та вирішення спору по суті є безпідставним.

Натомість, суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що представником позивача 20 січня 2017 року фактично предявлена нова позовна вимога.

Так, стаття 51 Кодексу адміністративного судочинства України наділяє позивача правом в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, а також до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Збільшення чи зменшення розміру позовних вимог - це їх кількісна, а не якісна зміна. Позивач може збільшити суму відшкодування, зменшити суму стягнення. Натомість, доповнення позову додатковими вимогами не вважається зміною розміру позовних вимог, а є новим позовом.

Оскільки судом першої інстанції позовна вимога про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про ОСОБА_1 не розглядалась і не вирішувалась по суті, колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з цією вимогою шляхом подачі адміністративного позову.

Щодо доводів позивача про помилковість відмови судом першої інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним запису у трудовій книжки.

Суд першої інстанції при прийнятті рішення керувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за 17.08.1993 року за № 110). При прийнятті рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника видається наказ про поновлення на роботі та відповідно до п. 2 Інструкції вносяться відповідні зміни до трудової книжки працівника, зокрема, визначається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу, визнаного судом протиправним.

Отже, внесення змін до трудової книжки про визнання недійсним запису про звільнення є складовою виконання рішення суду про скасування наказу про звільнення і поновлення працівника на роботі (посаді).

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального процесуального права, які призвели до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення в частині зобовязання виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, апеляційна скарга позивача залишається без задоволення, апеляційні скарги відповідачів частковому задоволенню, оскаржена постанова скасуванню в частині із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову про зобовязання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за наведених вище підстав.

Керуючись статтями 195-196, 198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційні скарги Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної податкової інспекції у Новокодацькому районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року у справі №804/7622/15 - скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання Державної фіскальної служби України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У задоволенні позову в цій частині відмовити.

В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року у справі №8014/7622/15 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:А.В. Шлай

Суддя:С.В. Чабаненко

Суддя:Т.С. Прокопчук