Постанова № 67580751, 04.07.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Стеценко О.С.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2017 року справа № 420/2288/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шишова О.О.,суддів Сіваченка І.В.,Чебанова О.О., секретарі судового засівдання ОСОБА_2, за участю позивача ОСОБА_3 представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Новопсковської районної ради на постанову Новопськовського районного суду Луганської області від 11 травня 2017 р. у справі № 420/2288/16-а (головуючий І інстанції Стеценко О.С.) за позовом ОСОБА_3 до Новопсковської районної ради про визначення протиправним та скасування рішення про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі-позивач) звернулась до Новопсковського районного суду Луганської області з позовом ( з урахуванням уточнень), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Новопсковської районної ради сьомого скликання №6/1 від 03.06.2016 «Про дострокове припинення повноважень заступника голови Новопсковської районної ради сьомого скликання ОСОБА_3О.», поновити ОСОБА_3 на посаді заступника голови Новопсковської районної ради сьомого скликання, стягнути з Новопсковської районної ради (код ЄДРПОУ 21766338) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 77124,04 грн., стягнути з Новопсковської районної ради (код ЄДРПОУ 21766338) на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у сумі 50 000 грн., судові витрати віднести на рахунок відповідача - Новопсковської районної ради Луганської області (код ЄДРПОУ 21766338).

Постановою Новопськовського районного суду Луганської області від 11 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Новопсковської районної ради про визнання противоправним та скасування рішення про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Новопсковської районної ради сьомого скликання №6/1 від 03.06.2016 «Про дострокове припинення повноважень заступника голови Новопсковської районної ради сьомого скликання ОСОБА_3О.».

Поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника голови Новопсковської районної ради сьомого скликання.

Стягнуто з Новопсковської районної ради (код ЄДРПОУ 21766338) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 120992,76 грн.

Стягнуто з Новопсковської районної ради (код ЄДРПОУ 21766338) на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у сумі 5000 грн.

Стягнуто з Новопсковської районної ради на користь держави судовий збір у розмірі 1259,93 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 до Новопсковської районної ради- було відмовлено.

Постанова суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Суд першої інстанції виходив з того, позивач була відсутня на робочому місці з поважних причин, оскільки перебувала у відрядженні у м. Києві за запрошенням ГС «Всеукраїнська асоціація «Громадський контроль» №50-25/03 від 13 травня 2016 року, що не є прогулом відповідно до трудового законодавства, та не свідчить про порушення позивачем правил трудового розпорядку.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.Отже звільнення позивача саме з підстав її прогулу не відповідає вимогам трудового законодавства України

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відсутність позивача на робочому місці 16-17 травня 2016 року підтверджується актами про відсутність на робочому місці, на підставі яких були складені доповідні записки. Працівники ради намагалися з'ясувати причини відсутності позивача на робочому місці. На думку відповідача, позивач самовільно відбула у відпустку.Також апелянт зазначив, що позивач не оформляла відрядження у м.Київ для участі в конференції «Ефективний лідер сільської громади», отже вона не виконувала свої посадові обов'язки в м. Києві. Крім того, позивач 17.05.2016 перебувала на прийомі у лікаря-ревматолога, що унеможливлює в цей час здійснювати службові обов'язки.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

Позивач у судовому засуданні підтримала доводи позовної заяви щодо поважності відсутності на робочому місці, також зазначила, що під час звільнення вона була на лікарняному.

Зазначила,що суд першої інстанції прийняв рішення з дтриманням норм матеріального та процесуального права. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.

За правилами частини першої статті 195 КАС України перегляд судового рішення суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 18.12.2015 ОСОБА_3була обрана на посаду заступника голови Новопсковської районної ради сьомого скликання на підставі рішення Новопсковської районної ради сьомого скликання №1/4 від 12.12.2015, що підтверджується трудовою книжкою, виданої 05 вересня 1993 року на ім'я ОСОБА_3

03.06.2016 Новопсковською районною радою сьомого скликання було прийнято рішення №6/1 про дострокове припинення повноважень заступника голови Новопсковської районної ради сьомого скликання ОСОБА_3без припинення повноважень депутата Новопсковської районної ради сьомого скликання та звільнено її з 03.06.2016 із займаної посади у зв'язку з прогулом без поважних причин 16.05.2016 та 17.05.2016.

Колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Пунктом 4 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження заступника голови районної у місті, районної ради, першого заступника, заступника голови обласної ради можуть бути достроково припинені без припинення повноважень депутата відповідної ради за рішенням відповідної ради, що приймається шляхом таємного голосування. Питання про дострокове припинення їх повноважень може бути внесено на розгляд відповідної ради на вимогу не менш як третини депутатів від загального складу ради або голови ради. У випадках, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті, відповідна особа звільняється з посади заступника (першого заступника) голови ради з дня припинення її повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 12.05.2016 звернулась до голови ради з заявою, в якій просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати з 16 по 20, з 23 по 27, з 30 по 31 травня 2016 року (том № 1 а.с.89).

Розпорядженням голови ради від 13.05.2016 № 11-в надано ОСОБА_3відпустку без збереження заробітної плати в періоди з 18 по 20, з 23 по 27, з 30 по 31 травня 2016 року (том № 1 а.с.88).

Згідно розпорядження голови Новопсковської районної ради ОСОБА_5 №10-в від 11.05.2016 на ОСОБА_3було покладено здійснення повноважень голови Новопсковської районної ради на період відпустки голови Новопсковської районної ради ОСОБА_5 з 16 травня 2016 року по 17 травня 2016 року включно.З даним розпорядженням ОСОБА_3була ознайомлена 13.05.2016, про що свідчить її підпис на розпорядженні.

Як встановлено судом та не оспорюється сторонами у справі, позивач була відсутня на робочому місці 16 та 17 травня, що підтверджується доповідними записками про відсутність позивача на робочому місці від 16.05.2016, 17.05.2016 та актами про відсутність позивача на робочому місці (а.с. 106-111, том № 1).

Рішеннями постійних комісій районної ради було рекомендовано голові ради ініціювати скликання позачергової районної ради для розгляду питання «Про дострокове припинення повноважень заступника голови Новопсковської районної ради сьомого скликання ОСОБА_3О.» (протокол № 9 від 25.05.2016 (том № 1 а.с. 114), протокол № 17 від 27.05.2016 (а.с. 118, том № 1), протокол № 5 від 27.05.2016 (том № 1, а.с. 125), протокол № 4 від 25.05.2016 (а.с. 129, том № 1), протокол № 9 від 30.05.2016 (том № 1, а.с. 131), протокол № 10 від 03.06.2016 (том № 1, а.с. 139-141), а.с. 156-165, том № 1)).

01.06.2016 до Новопсковської районної ради надійшло звернення депутатів Новопсковської районної ради сьомого скликання, в якому останні просили скликати позачергову сесію Новопсковської районної ради для розгляду питання «Про дострокове припинення повноважень заступника голови Новопсковської районної ради сьомого скликання ОСОБА_3О.», у зв'язку з її неналежним виконанням своїх обов'язків та відсутність на робочомумісці в районній раді 16.05.2016 та 17.05.2016. Дане звернення було підписане шістнадцятьма депутатами з тридцяти чотирьох, що становить більше ніж 1/3 від загального складу районної ради (а.с. 233, том № 2).

Цього ж дня розпорядженням №61 голови Новопсковської районної ради ОСОБА_5 було прийнято рішення про скликання 03.06.2016 позачергової шостої сесії районної ради сьомого скликання для розгляду питання «Про дострокове припинення повноважень заступника голови Новопсковської районної ради сьомого скликання ОСОБА_3О.» (а.с. 142, том № 1).

На позачерговій шостій сесії районної ради сьомого скликання від 03.06.2016 було прийнято рішення про дострокове припинення повноважень заступника голови Новопсковської районної ради сьомого скликання ОСОБА_3О.» (а.с.143, том № 1).

Вирішуючи питання законності звільнення позивача, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права.

Так, згідно ч. 15 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до пунктів 10.1, 10.2 ст. 10 Регламенту Новопсковської районної ради сьомого скликання, сесія ради скликається головою ради за необхідності, але не менше одного разу на квартал. Сесія ради також скликається головою ради за пропозицією не менше однієї третини депутатів ради від загального складу ради або голови районної державної адміністрації.

Відповідно до п. 10.10 ст. 10 Регламенту Новопсковської районної ради сьомого скликання для розгляду невідкладних або надзвичайних ситуацій скликається позачергова сесія Ради. Позачергова сесія скликається головою ради по своїй ініціативі, по ініціативі президії, постійних комісій, не менш ніж однієї третини від загального складу депутатів та голови районної державної адміністрації. Пропозиції про скликання позачергової сесії та відповідні матеріали подаються в письмовій формі голові ради з переліком питань, які вносяться на розгляд та обґрунтуванням необхідності її скликання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про те, що у вищевказаному зверненні депутатів не було надано обґрунтувань того, що питання «Про дострокове припинення повноважень заступника голови Новопсковської районної ради сьомого скликання ОСОБА_3О.» є невідкладною або надзвичайною ситуацією, для розгляду якого необхідне скликання саме позачергової сесії районної ради.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач з 02.06.2016 перебувала на лікарняному і була тимчасово непрацездатна (том № 1, а.с. 30).

Відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпПУ не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно листка непрацездатності серії АГБ № 736980 ОСОБА_3перебувала на лікарняному з 02.06.2016 по 09.06.2016 (а.с. 30, том № 1).

02.06.2016 позивач надала заяву на ім'я голови Новопсковської районної ради про те, що вона з 02.06.2016 перебуває на лікарняному (а.с. 44, том № 1). Дана заява була отримана уповноваженим працівником районної ради 02.06.2016, про що свідчить запис на заяві (а.с. 44, том № 1, а.с. 205, том № 2).

Крім того, з протоколу позачергової шостої сесії районної ради від 03.06.2016 вбачається, що під час проведення сесії було оголошено про можливе знаходження позивача на лікарняному, однак присутніми це було проігноровано (а.с. 146 на звороті, том № 1).

Отже, голова районної ради міг і повинен був бути ознайомлений з вказаною заявою позивача про знаходження останньої на лікарняному під час вирішення питання про її звільнення, однак даний факт головою ради був проігнорований, що свідчить про порушення відповідачем трудового законодавства та трудових прав позивача.

Таким чином, позивач була звільнена з порушенням трудового законодавства, оскільки її звільнення відбулося в період тимчасової непрацездатності останньої.

Перевиривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазанчає, що спірне рішення №6/1 від 03.03.2016 про дострокове припинення повноважень заступника голови Новопсковської районної ради сьомого скликання ОСОБА_3 прийняте на позачерговій сесії Новопсковської районної ради сьомого скликання є незаконним, прийнято з порушенням принципів безсторонності (тобто неупередженості), обґрунтованості, права особи на участь у процесі прийняття рішення, що призвело до порушення трудових прав та гарантій позивача.

Згідно з частиною 1 статті 235 КЗпПУ у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки рішення №6/1 від 03.06.2016 Новопсковської районної ради сьомого скликання є незаконним, то ОСОБА_3 необхідно поновити на посаді заступника голови Новопсковської районної ради сьомого скликання з дня припинення повноважень, а саме з 03.06.2016.

Щодо поважності причин відсутності позивача на робочому місці 16-17 травня 2016 року суд зазначає таке.

Розпорядженням голови ради від 13.05.2016 № 11-в надано ОСОБА_3 відпустку без збереження заробітної плати в періоди з 18 по 20, з 23 по 27, з 30 по 31 травня 2016 року (том № 1 а.с.88).

Згідно розпорядження голови Новопсковської районної ради ОСОБА_5 №10-в від 11.05.2016 на ОСОБА_3 було покладено здійснення повноважень голови Новопсковської районної ради на період відпустки голови Новопсковської районної ради ОСОБА_5 з 16 травня 2016 року по 17 травня 2016 року включно.З даним розпорядженням ОСОБА_3 була ознайомлена 13.05.2016.

Отже, позивач 16-17 травня 2016 року виконувала обов'язки голови Новопсковської районної ради.

Відповідно до ч. 6 ст. 56 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» заступник голови районної у місті, районної ради, перший заступник голови обласної ради здійснює повноваження голови відповідної ради за відсутності голови ради на підставі його розпорядження, а також у разі неможливості виконання головою ради своїх обов'язків з інших причин.

Позивач як виконуючий обов'язки голови районної ради мала право за своїми функціональними обов'язками приймати рішення щодо свого відрядження до м. Києва для участі у конференції «Ефективний лідер сільської громади».

Як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2016 позивач перебувала у м. Києві на конференції «Ефективний лідер сільської громади» за запрошенням ГС «Всеукраїнська асоціація «Громадський контроль» №50-25/03 від 13 травня 2016 року (а.с. 167-174, том № 2), фактично виконуючи обов'язки голови ради. Дана конференція була присвячена теоретичному та практичному навчанню голів сільських та селищних рад, конструктивному розв'язанню нагальних проблем Новопсковського району та зустрічі з інвесторами, які мають наміри працювати в Новопсковському районі. Її участь в даному заході була здійснена відповідно до затвердженого головою Новопсковської районної ради ОСОБА_5 плану заходів Новопсковської районної ради на травень 2016 року, згідно якого вона була відповідальною за організацію та навчання сільських та селищних голів.

Крім того, позивач на даній конференції намагалась вирішити проблему електроенергопостачання в установах Новопсковського району.

Відповідно до ч. 3 ст. 121 КЗпПУ за відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).

Згідно п. 1 р. І наказу Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 р. за № 218/2658 «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» (далі за текстом - Наказ) службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства). Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Відповідно до п.13 Наказу за відрядженим працівником зберігається місце роботи (посада) протягом усього часу відрядження, втому числі й часу перебування в дорозі.

Пунктом 1 р.ІІ Наказу передбачено, що направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник строку й мети відрядження.

В той же час, абзацом п'ятим п.4 р. ІІ Наказу передбачено, що за відсутності наказу добові витрати не виплачуються.

Отже, даним Наказом передбачено, що наявність наказу для відрядження є підставою для сплати саме добових, системний аналіз норм даного Наказу дозволяє дійти висновку про те, що відсутність наказу про відрядження не свідчить про неперебування працівника у відрядженні або неможливості бути відрядженим за відсутності відповідного наказу.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 була відсутня на робочому місці з поважних причин, оскільки перебувала у відрядженні у м. Києві за запрошенням ГС «Всеукраїнська асоціація «Громадський контроль» №50-25/03 від 13 травня 2016 року, що не є прогулом відповідно до трудового законодавства, та не свідчить про порушення позивачем правил трудового розпорядку.

Відсутність відповідного розпорядження про відрядження може свідчити лише про порушення вимог з діловодства, а не про порушення трудового розпорядку позивачем.

Отже звільнення позивача саме з підстав її прогулу не відповідає вимогам трудового законодавства України.

Участь позивача в конференції у м. Києві 17 травня 2017 року сторонами у справі не оспорюється.

Відповідно до ст. 235 Кодексу Законів про працю України, в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, при цьому, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При таких обставинах суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про протиправність звільнення ОСОБА_6

Вирішуючи питання про сплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу суд першої інстанції також вірно послався на норми матеріального права.

Так нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 3 п.2 Порядку встановлено, якщо протягом останніх двох календарних мiсяцiв працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два мiсяцi роботи.

Згідно абз. 2 п.8 Порядку після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Отже, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13).

Відповідно до довідки Новопсковської районної ради середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 становить 353 грн. 78 коп. (а.с. 30, том № 3).

У судовому засіданні сторонами не оспорювався розмір середньоденної заробітної плати.

Однак суд першої інстанції розраховуючи період вимушеного прогулу невірно прийшов до висновку про його тривалість.

Так, була допущена помилка в тому, що суд розрахував цей період з 03 червня 2016 року, хоча відповідно відповідно до ст. 241-1 КЗпП строки виникнення і припинення трудових прав та обовязків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Отже, якщо в наказі на звільнення зазначено «звільнити з 03 червня», працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення тобто з 04 червня 2016 року.

Крім того, суд першої інстанції розраховуючи період вимушеного прогулу помилково визначив його в календарних днях а не в робочих.

Колегія суддів, розрахувуючи період вимушеного прогулу виходить з наступного:

в червні 2016 16 робочих днів; в липні 2016 22 робочих днів; в серпні 2016 22 робочих днів; у вересні 2016 22 робочих днів; у жовтні 2016 20 робочих днів; у листопаді 2016 22 робочих днів; у грудні 2016 22 робочих днів; в січні 2017 20 робочих днів; у лютому 2017 20 робочих днів; у березні 2017 22 робочих днів; у квітні 2017 19 робочих днів; у травні 2017 5 робочих днів.

Весь період вимушеного прогулу становить 232 днів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно абзацу другому п.32 Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992, № 9 при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується одержана допомога по тимчасовій непрацездатності.

Під час судового засідання було встановлено, що позивач в період вимушеного прогулу отримала допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 649,83грн.

При таких обставинах розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу становить: 232*353,78 649,83 = 81427,13грн.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції.

Так, згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 237-1 КзпПУ, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

На підтвердження своїх вимог позивач зазначила, що вона зазнала психологічних страждань та була вимушена звернутися до лікарів за психологічною допомогою, її діловій репутації було завдано шкоди, вона втратила свій електорат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має діагноз: «Неврастенія, гостра тегія, виражений тривожно-астенічний синдром». Згідно виписки із медичної картки хворого позивач перебувала на лікуванні у лікаря психіатра в період з 15.06.2016 (а.с. 103, том № 3).

Отже, доводи позивача про те, що внаслідок незаконних дій відповідача вона зазнала психологічних страждань, знайшли підтвердження під час розгляду даної справи.

Крім того, позивач є депутатом районної ради, а отже, є публічною особою. Ділова репутація має для публічної особи визначальне значення, оскільки суспільна оцінка її професійної діяльності безпосереднім чином впливає на її результат. Ділова репутація являє собою окремий випадок репутації взагалі та відображає сформовану думку про якості (переваги та недоліки) колективу, організації, підприємства, установи, конкретної фізичної особи у сфері ділового обороту, в тому числі у сфері підприємництва, інших сферах.

Звільнення позивача саме за прогул впливає на її ділову репутацію, а отже негативно впливає на її нормальні життєві зв'язки, оскільки цей факт може вплинути на кількісний склад електорату позивача, так як сучасне суспільство ставить досить високі вимоги до етичної поведінки публічних осіб, дотримання ними чинного законодавства та стандартів поведінки тощо. Звільнення позивача за прогул підриває авторитет останньої в очах її виборців, що не може не завдавати позивачу моральних страждань.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачу внаслідок незаконних дій відповідача було завдано моральної шкоди та вважає правильним розмір моральної шкоди в 5000грн., яка підлягає відшкодуванню.

Пунктом 1 частини 1 статті 201 КАС України встановлено, що підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

При таких обставинах колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права під час розрахунку середньої заробітної плати, тому в цій частині постанову необхідно змінити в іншій частині постанову необхідно залишити без змін.

Повний текст постанови складений 06 липня 2017 року.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Новопсковської районної ради на постанову Новопськовського районного суду Луганської області від 11 травня 2017 р. у справі № 420/2288/16-а задовольнити частково.

Постанову Новопськовського районного суду Луганської області від 11 травня 2017 р. у справі № 420/2288/16-а- змінити.

В абзаці четвертому постанови Новопськовського районного суду Луганської області від 11 травня 2017р. у справі № 420/2288/16-а суму середнього заробітку за час вимущеного прогулу змінити з суми «120992,76грн.» на суму«81427 грн.13 коп.»

В решті постанову Новопськовського районного суду Луганської області від 11 травня 2017 р. у справі № 420/2288/16-а- залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк до 5 днів.

Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів після його складення в повному обсязі.

Головуючий суддяО.О.Шишов

СуддіІ.В.Сіваченко

ОСОБА_7