Ухвала суду № 67576051, 29.06.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 456/86/15-к Головуючий у 1 інстанції: Гулкевич О.В.

Провадження № 11-кп/783/384/17 Доповідач: Стельмах І. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2017 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Стельмаха І.О.

суддів Гуцала І.П., Калиняк О.М.,

з участю секретаря Василевської В.Ю.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальне провадження № 456/86/15-к про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимий,

за ч.2 ст. 286 КК України,

з участю прокурорів Войценка А.І., Кузя Т.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника-адвоката ОСОБА_2,

потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника-адвоката ОСОБА_2, потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 на вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

Вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст. 286 КК України на 5 (пять) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

Застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, взявши його під варту в залі суду.

Строк відбування покарання визначено рахувати з 05 рудня 2016 року.

Цивільний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ТзДВ «СК «Київ-Ре» на користь ОСОБА_3 14616 грн. 00 коп. відшкодування за завдану матеріальну шкоду та 14616 грн. 00 коп. відшкодування за завдану моральну шкоду; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 14529 грн. 00 коп. відшкодування за завдану матеріальну шкоду та 81512 грн. 00 коп. відшкодування за завдану моральну шкоду. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Цивільний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ТзДВ «СК «Київ-Ре» на користь ОСОБА_4 60803 грн. 44 коп. відшкодування за завдану матеріальну шкоду та 590 грн. 17 коп. відшкодування за завдану моральну шкоду; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 75713 грн. 00 коп. відшкодування за завдану матеріальну шкоду та 126376 грн. 00 коп. відшкодування за завдану моральну шкоду. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат по справі.

ОСОБА_1 визнаний винними у тому, що він близько 04 год. 30 хв. 07 серпня 2014 року, керуючи автомобілем «OPЕL VIVARO», р.н. «ВС 2230 EH» та рухаючись ним автодорогою Київ-Чоп у напрямку до м. Києва, при проїзді ділянки в районі 598 км + 850 м поблизу с. П'ятничани, Стрийського району, Львівської області, грубо порушив вимоги Розділу 1, п.п.1.5, 1.10 (в частині визначення термінів «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка»); Розділу 2, п.п.2.3 б), д), 2.9 а); Розділу 11, п.11.3; Розділу 12, п.12.1; Розділу 13, п.13.1Правил дорожнього руху України, які виразилися в тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння (згідно з висновку експерта № 3329/2014-т судово-медичної експертизи крові від 20.10.2014 в крові ОСОБА_1 виявлено етиловий спирт в кількості 1,78 проміле), проявив неуважність до дорожньої обстановка таїї змін, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не урахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух керованого ним транспортного засобу та безпечно керувати ним, без причин технічного характеру виїхав на смугу зустрічного руху, по якій в цей час назустріч йому рухався автомобіль «PEUGEOT EXPERT», р.н. «ВС 3262 СХ» під керуванням водія ОСОБА_4, чим створив аварійну обстановку, яка призвела до зіткнення зазначених транспортних засобів.

Внаслідок порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, пасажир автомобіля «PEUGEOT EXPERT», р.н. «ВС 3262 СХ», ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження: садна чола справа, грудей справа, правого плеча, обох гомілок, підшкірні крововиливи в мякі тканини чола, грудей, перелом обох кісток правого передпліччя, закриті переломи 3-6 ребер зліва по середньо-пахвинній лінії, крововиливи в мякі тканини довкола вказаних переломів та під пристінкову плевру, лінійний перелом потиличної кістки, крововиливи в епікард лівого шлуночка. Вказані ушкодження виникли при ДТП в результаті удару по інерції руху до виступаючих деформованих частин салону автомобіля та відносяться, згідно висновку експерта № 128 судово-медичної експертизи від 10 вересня 2014 року, до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою загрози життя на момент спричинення і знаходяться у прямому причинному звязку із настанням смерті ОСОБА_5

Водій автомобіля марки «PEUGEOT EXPERT», р.н. «ВС 3262 СХ», ОСОБА_4 отримав наступні тілесні ушкодження: багато уламковий перелом стінок правої гайморової пазухи (верхньої щелепи), забій головного мозку середньої тяжкості, субарахноїдальний крововилив, парез відвідного нерва, рани в ділянці мочки лівої вушної раковини, передньої поверхні правого передпліччя, тильної поверхні лівої стопи, які відповідно до висновку експерта № 430/2014 судово-медичної експертизи від 14 листопада 2014 року, відносяться до тілесного ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоровя.

На вирок суду обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник-адвокат ОСОБА_2, потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали апеляційні скарги.

В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить вирок змінити, призначивши йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Стягнути з нього на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 15000 грн., у відшкодуванні майнової шкоди відмовити. В решті вирок залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_1 покликається на те, що при призначенні покарання суд не врахував його особу (має постійне місце праці, в результаті ДТП отримав тілесні ушкодження), необережну форму його вини, наявність на його утриманні дитини інваліда, а тому вирок суду є необґрунтованим через суворість призначеного покарання, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого. Суд не врахував, що потерпіла ОСОБА_3 в письмовій заяві зазначала, що вона не має претензій до обвинуваченого, так як їй було відшкодовано матеріальну та моральну шкоди. Цивільний позов ОСОБА_4 слід задовольнити частково, в частині стягнення моральної шкоди в сумі 15000 грн. Висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 517 від 12 серпня 2015 року слід визнати недопустимим доказом, оскільки експерт ОСОБА_6, яка проводила експертизу не надала суду доказів на підтвердження того, що вона проходили курси підготовки для проведення експертиз на встановлення моральної шкоди. Висновок автотоварознавчого дослідження № 3094 від 14 вересня 2015 року не відповідає вимогам КПК України, а тому є неналежним доказом. Згідно з висновку судової автотоварознавчої експертизи № 4493 від 24 грудня 2014 року розмір матеріальної шкоди заподіяної ОСОБА_4 становить 87423 грн., різниця між вказаною сумою та страховою виплатою становить 37423 грн. Вартість автомобіля «Пежо Експерт», р.н. «ВС 3262 СХ», який повернуто ОСОБА_4, становить близько 40000 грн., а тому завдана матеріальна шкода стягненню не підлягає.

В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2 просить вирок змінити, призначивши ОСОБА_1 покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 15000 грн., у відшкодуванні майнової шкоди відмовити. Просить дослідити арк. спр. 129, 131; визнати недопустимими: висновок судово-психіатричної експертизи № 517 від 12 серпня 2015 року, висновок автотоварознавчої експертизи № 3094 від 14 вересня 2015 року; висновок експертизи № 3329/2014 від 20 жовтня 2014 року. В решті вирок залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник ОСОБА_2 покликається на те, що в порушення вимог п.2 ч.3 ст. 374 КПК України в мотивувальній частині вироку не значена форма вини, що свідчить про те, що субєктивна сторона кримінального правопорушення не досліджувалася, не обговорювалася та не доказувалася. В порушення вимог ч.2 ст. 353, ч.2 ст. 352 КПК України потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у суді першої інстанції до присяги не приводилися. У вироку суддя покликаючись на висновок комісійної судово-медичної експертизи № 121 від 18 липня 2016 року (який має ймовірний характер і з якого вбачається, що ОСОБА_4 в період з серпня 2014 року по січень 2015 року проходив стаціонарне лікування травм, отриманих внаслідок ДТП від 07 серпня 2014 року) не взяв до уваги висновок судово-медичної експертизи № 460/14 від 01 грудня 2014 року, який має категоричний характер та у якому зазначено, що знаходження ОСОБА_4 на стаціонарному лікуванні не знаходиться в прямому причинному звязку з травмою тіла, отриманою під час ДТП 07 серпня 2014 року. Чому суддя взяв до уваги один висновок та не взяв до уваги інший у вироку не зазначено. Висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 3094 від 14 вересня 2015 року складений в порушення вимог ч.2 ст. 102 КПК України, оскільки експерта не попереджено про кримінальну відповідальність, а тому такий не може вважатися допустимим та належним доказом. Згідно з висновку судової автотоварознавчої експертизи № 4493 від 24 грудня 2014 року вартість матеріальної шкоди заподіяної ОСОБА_4 становить 87423 грн., різниця між вказаною сумою та страховою виплатою становить 37423 грн. Вартість автомобіля «Пежо Експерт», р.н. «ВС 3262 СХ», який згідно з вироку повернуто ОСОБА_4, становить близько 40000 грн., а тому завдана матеріальна шкода стягненню не підлягає. Наявний у матеріалах справи лист експерта ОСОБА_7 (арк. 129), в якому зазначається про неможливість проведення експертизи щодо визначення моральної шкоди одним експертом, в судовому засіданні не оголошувався та не досліджувався. Крім того, листом (арк. 131) суддя звернувся до експерта ОСОБА_7 з вимогою повернути ухвалу суду про призначення експертизи без виконання разом з матеріалами кримінального провадження, про що учасників процесу повідомлено не було. Однак не дивлячись на вимогу судді залишити ухвалу про призначення експертизи без виконання у експертній установі проведення експертизи доручають експерту психологу ОСОБА_6 Доказів на підтвердження того, що експерт ОСОБА_6 проходила курси підготовки для проведення експертиз на встановлення моральної шкоди до суду не надано. Застосовані експертом методики в списку методик проведення судових експертиз Міністерства юстиції України відсутні. Експерт ОСОБА_6 визначаючи розмір моральної шкоди завданої ОСОБА_4, виходила з припущень, заданих їй у вихідних даних для призначення експертизи, а тому суд не може брати до уваги висновок судово-психіатричної експертизи № 517 від 12 серпня 2015 року, оскільки такий побудований на припущеннях. Призначений розмір моральної шкоди є завищений. Стороною захисту в судових дебатах ставилося питання про визнання недопустимим доказом висновку експертизи № 3329/2014 від 20 жовтня 2014 року, однак у вироку суддею дане питання не вирішувалося. Коли ОСОБА_1 ознайомлювався із зазначеним висновком, то друга ємкість з аналізами крові була вже знищена, у звязку з чим обвинувачений був позбавлений права на подачу клопотання про призначення повторної експертизи на предмет наявності алкоголю в крові, чим порушено його право на захист. Призначаючи покарання суд не врахував особу обвинуваченого, який має постійне місце праці, в результаті ДТП отримав тілесні ушкодження, необережну форму його вини, наявність на його утриманні дитини інваліда, поведінку обвинуваченого після скоєння злочину, а тому призначив покарання, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.

В поданій апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_3 просить вирок змінити в частині задоволення вимог цивільного позову, стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на її користь 237000 грн. відшкодування за завдану моральну шкоду.

В обґрунтування апеляційної скарги потерпіла ОСОБА_3 покликається на те, що внаслідок ДТП вона зазнала істотної матеріальної та неоціненної моральної шкоди завданої смертю сина, в результаті чого вона страждає на постійні психічні розлади, котрі зумовлені виниклою внаслідок перенесеної психотравмуючої ситуації (загибелі сина), зазнає постійне пригнічення, роздратування та неможливість змиритися з трагедією життя, що призвело до суттєвих та непоправних змін у її житті, а тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості сума моральної шкоди в цивільному позові заявлялася 275000 грн. Обвинуваченим ОСОБА_1 частково відшкодовано суму завданої шкоди в розмірі 38000 грн., а тому сума шкоди, яку слід стягнути з нього становить 237000 грн.

В поданій апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_4 просить вирок змінити; ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки; цивільний позов ОСОБА_4 до ТзОВ «СК «Київ-Ре» про стягнення шкоди повязаної із стійкою втратою працездатності внаслідок ДТП в сумі 14616 грн. задовольнити; цивільний позов ОСОБА_4 до обвинуваченого ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в сумі 199500 грн. задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги потерпілий ОСОБА_4 покликається на те, що зібраними доказами в кримінальному провадженні підтверджено та обґрунтовано отримання ним тілесних ушкоджень середньої тяжкості внаслідок ДТП, що спричинило тривалий розлад здоровя, чим була зумовлена необхідність довготривалої реабілітації та операцій, що призвело до суттєвих та непоправних змін у його житті. Вирок суду в частині призначеного покарання є незаконним та необґрунтованим через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого. Злочин вчинений ОСОБА_1 відноситься до тяжких. Внаслідок дій ОСОБА_1, який перебував у стані алкогольного спяніння настала ДТП, в результаті якої ОСОБА_5 загинув, а він отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, обвинувачений не сприяв швидкому, обєктивному зясуванню та дослідженню обставин справи, а навпаки замовчував такі, затягуючи судовий процес, що свідчить про негативну поведінку обвинуваченого та відображає його недбале ставлення до наслідків спричинених злочином, заподіяну йому шкоду відшкодував частково в сумі 500 грн., а від так призначене ОСОБА_1 покарання є не справедливим через мякість та не достатнім для його виправлення. Суд першої інстанції частково задовольняючи його цивільний позов, безпідставно відмовив в задоволенні решти позовних вимог. У мотивувальній частині вироку досліджувались обставини повязані з відшкодуванням шкоди у звязку із стійкою втратою ним працездатності, однак у резолютивній частині вироку не вирішено питання цивільного позову в частині відшкодування такої шкоди, а тому такий позов підлягає до задоволення. Приймаючи до уваги тяжкість наслідків ДТП, якою ОСОБА_4 заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості по ознаці тривалого розладу здоровя, глибину його душевних страждань у звязку з цим, фізичним і душевним болем внаслідок отриманих тілесних ушкоджень та непоправними наслідками, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає достатнім визначити загальний розмір завданої моральної шкоди в сумі 200000 грн.

У суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_1 підтримав апеляційні скарги сторони захисту, а також погодився з апеляційними вимогами потерпілої ОСОБА_3 про відшкодування на її користь 237000 грн. за завдану моральну шкоду. Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 заперечив як безпідставну. Щиро розкаявся у вчиненому та просить пробачення у потерпілих.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку своїх апеляційних скарг та апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_3, пояснення потерпілих на підтримку своїх апеляційних скарг, думку прокурора, який апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника заперечив, щодо апеляційних скарг потерпілих покликався на розсуд суду, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Апеляційна скарга потерпілої ОСОБА_3 підлягає задоволенню; апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника-адвоката ОСОБА_2 підлягають до часткового задоволення; апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_4 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині, вчиненому за обставин, описаних у вироку відповідає фактичним обставинам справи, є обґрунтованим і вмотивованим.

Суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши в судовому засіданні надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України за обставин, викладених у вироку.

У вироку зазначено, що при обранні ОСОБА_1 покарання суд враховує особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей, одна з яких є інвалідом з дитинства, щиро розкаявся та сприяв розкриттю злочину, думку потерпілої ОСОБА_3, яка щодо призначення покарання покликався на розсуд суду, думку потерпілого ОСОБА_4, який щодо призначення покарання просив призначити обвинуваченому тяжче покарання, а тому вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами, що буде необхідним та достатнім для його виправлення та перевиховання.

Колегія суддів вважає, що при обранні ОСОБА_1 покарання у виді пяти років позбавлення волі судом першої інстанції не в повній мірі були дотримані вимоги ст.ст. 65, 66, 67 КК України і таке покарання не відповідає тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок суворості.

Згідно з розясненнями наданими в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7 звернуто увагу судів на те, що висновки з усіх питань, повязаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 65 КК України суд повинен призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу суду належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочин, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Відповідно до ч.2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. ОСОБА_8 суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчиненню нею нових злочинів.

Суд першої інстанції недостатньо врахував особу винного, який є особою молодого віку, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей, одна з яких є інвалідом з дитинства, вчинив необережний злочин.

Також суд, хоча і навів у вироку обставини, що помякшують покарання, передбачені п.1 ч.1 ст. 66 КК України, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, однак не в повній мірі врахував їх. В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні злочину визнав, розкаявся, висловив жаль з приводу своїх дій, розповів про обставини скоєного злочину. Частково відшкодував заподіяну потерпілим шкоду та висловив готовність відшкодовувати таку в повному обсязі, а тому просив призначити йому покарання у виді трьох років позбавлення волі.

З огляду на вищезазначені обставини справи, особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують покарання, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 слід пом'якшити призначене йому вироком суду покарання до чотирьох років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

На думку колегії суддів таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження нових злочинів.

Щодо доводів апеляційної скарги захисника про визнання деяких доказів кримінального провадження, а саме: висновку судово-психіатричної експертизи № 517 від 12 серпня 2015 року, висновку авто-товарознавчої експертизи № 3094 від 14 вересня 2015 року та висновку експертизи № 3329/2014 від 20 жовтня 2014 року недопустимими, то колегія суддів вважає такі безпідставними й такими, що не грунтуються на вимогах закону.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зазначені експертизи проведені відповідно до вимог закону, порушень під час їх проведення встановлено не було, складені експертами висновки є належними та допустимими доказами.

Покликання захисника на те, що після відібрання зразків крові ОСОБА_1 після ДТП другий зразок крові був знищений і не зберігався на протязі трьох місяців, як того вимагає Інструкція (№ 1413/27858 від 11 листопада 2015 року), як на підставу визнання висновку № 3329/2014 від 20 жовтня 2014 року недопустимим доказом є безпідставним.

Підстав ставити під сумнів висновок експерта № 3329/2014-т від 20 жовтня 2014 року, згідно з яким при судово-токсологічній експертизі крові ОСОБА_1 (взята на аналіз о 07 год. 20 хв. 07.08.214 після ДТП у Стрийській ЦРЛ) виявлено етиловий спирт в кількості 1,78 ‰, немає, оскільки проведені з дотримання встановленого порядку.

Доводи захисника про те, що не було дотримано вимог п.10 розділу III Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоровя України 09.11.2015 № 1452/735, оскільки не зберігався протягом 90 днів другий зразок крові ОСОБА_1, і це позбавило обвинуваченого можливості клопотати про призначення повторної експертизи на предмет наявності алкоголю в крові, чим було порушено право обвинуваченого на захист, колегія суддів до уваги не бере, оскільки вони не спростовують висновків судово-медичної експертизи щодо наявності алкоголю в крові обвинуваченого. При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.5 розділу I Інструкції, ця Інструкція не поширюється на проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертиз.

Апеляційна скарга потерпілої ОСОБА_3 підлягає до задоволення, а вирок суду в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди підлягає зміні, виходячи з наступного.

У своєму позові потерпіла ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь відшкодування за завдану їй моральну шкоду в розмірі 275000 грн., який судом першої інстанції було задоволено частково та стягнуто на її користь 81512 грн.

В силу ч.3 ст. 374 КПК України суд має навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, зазначивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов. Також суд повинен навести у вироку відповідні мотиви, з яких він виходив, визначаючи розмір шкоди.

Ці вимоги закону судом в повному обсязі дотримані не були.

Відповідно до розяснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо), та з урахуванням інших обставин справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_1 частково відшкодовано завдану їй моральну шкоду в розмірі 38000 грн., а тому просила стягнути з обвинуваченого на її користь 237000 грн. як відшкодування за завдану моральну шкоду.

Обвинувачений в суді апеляційної інстанції повністю визнав апеляційні вимоги потерпілої ОСОБА_3 щодо відшкодування моральної шкоди й погодився на відшкодування їй 237000 грн.

Колегія суддів вважає, що визначена потерпілою ОСОБА_3 сума відшкодувань за завдану їй моральну шкоду в звязку із смертю її сина в розмірі 237000 грн. (із врахуванням частково відшкодованої суми 38000 грн.), відповідає вимогам розумності та справедливості і підлягає стягненню з обвинуваченого.

За таких обставин вирок суду в частині задоволення цивільного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди підлягає зміні у звязку із збільшенням суми, яка підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпілої ОСОБА_3 до 237000 грн.

Поряд з цим, колегія суддів вважає, що апеляційні вимоги потерпілого ОСОБА_4 не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Доводи потерпілого ОСОБА_4 в частині призначення обвинуваченому більш суворого покарання колегія суддів вважає безпідставними з наведених вище мотивів апеляційного суду щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_1 більш мякого покарання.

Як основний аргумент про призначення обвинуваченому більш суворого покарання, потерпілий ОСОБА_4 наводить ту обставину, що обвинувачений відшкодував йому лише 500 грн. за завдану шкоду.

У суді апеляційної інстанції сторона захисту, заперечуючи такі доводи потерпілого ОСОБА_4, зазначила, що ще під час досудового розслідування потерпілому ОСОБА_4 було запропоновано 5500 доларів США як відшкодування заподіяної йому шкоди, однак такий відмовився, оскільки вважав, що така сума має бути значно більшою.

Крім того колегія суддів звертає увагу на те, що потерпілий у своїй апеляційній скарзі просить призначити обвинуваченому більш тяжке покарання, однак не ставить питання про ухвалення нового вироку, а просить змінити вирок суду, що не відповідає вимогам ч.1 ст. 407, ст. 408 КПК України.

Доводи потерпілого ОСОБА_4 про неповне врахування судом першої інстанції тяжкості наслідків ДТП, від чого йому заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості по ознаці тривалого розладу здоровя, глибини його душевних страждань, засад розумності, виваженості та справедливості, у звязку з цим збільшення розміру відшкодування завданої моральної шкоди до 200000 грн., колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими.

Суд першої інстанції при вирішенні цивільного позову ОСОБА_9, зокрема в частині відшкодування завданої моральної шкоди навів підстави, з яких виходив при визначенні розміру цих відшкодувань, з якими погоджується й колегія суддів, та вважає, що стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_4 126376 грн. відшкодування за завдану моральну шкоду відповідає вимогам розумності і справедливості та є достатньою сатисфакцію за перенесені ним страждання.

Щодо апеляційних доводів ОСОБА_4 про не вирішення судом першої інстанції питання про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ-РЕ» на його користь шкоди, повязаної із стійкою втратою працездатності внаслідок ДТП у розмірі 14610 грн., то такі до задоволення не підлягають з таких підстав.

Судом першої інстанції прийнято рішення про задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_4 в цій частині повністю, й наведено відповідні мотиви прийнятого рішення. Однак при ухваленні вироку, суд першої інстанції в резолютивній частині вироку допустився арифметичної помилки при визначенні загального розміру стягнень з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ-РЕ» на користь ОСОБА_4 відшкодування за завдану матеріальну шкоду.

Відповідно до ухвали суду першої інстанції від 01 лютого 2017 року (суду, який ухвалив оскаржуваний вирок) вбачається, що судом задоволено заяву представника потерпілого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_8 та виправлено, зокрема, допущену у резолютивній частині вироку описку щодо суми відшкодування з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ-РЕ» на користь ОСОБА_4, й зазначено, що така сума складає 75419 грн. 44 коп. (складається і з сум, наведених у мотивувальній частині вироку, а саме: 49000 грн. відшкодування за завдану майнову шкоду + 14616 грн. відшкодування шкоди повязаної із стійкою втратою працездатності + 11803,44 грн. відшкодування понесених витрат на лікування), (т.3 а.с.37,38).

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати обвинуваченому ОСОБА_1 відповідно до ч.5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 838-VII від 26.11.2015) у строк покарання строк попереднього увязнення з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі з 05 грудня 2016 року (дати фактичного затримання) по 20 червня 2017 року включно.

У решті вирок слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів

у х а в а л и л а :

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_3 задовольнити; апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 задовольнити частково; апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання, вирішення цивільного позову змінити.

Помякшити ОСОБА_1 призначене за ч.2 ст. 286 КК України покарання до 4 (чотирьох) років позбавленням волі з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 237000 грн. відшкодування завданої моральної шкоди.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 838-VII від 26 листопада 2015 року) зарахувати ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього увязнення з 05 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

У решті вирок суду залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

С у д д і :

І.О. ОСОБА_10 ОСОБА_11 Калиняк