Рішення № 67557913, 20.06.2017, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/391/17

2-491/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2017 року м.Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Зінченка О. М. ,

при секретарі Абашідзе Т.П.,

прокурора Козленко А. С.,

представників ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок.

На обґрунтування позову прокурор зазначав, що під час проведення досудового розслідування установлені порушення вимог земельного та лісового законодавства при укладенні договорів купівлі-продажу між ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець), між ОСОБА_6. (продавець) та ОСОБА_8 (покупець), а також між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_10 (покупець), оскільки відсутні рішення про виділення земельних ділянок із державної власності, державні акти є підробленими, тому всі договори із спірними ділянками є нікчемними, просив визнати недійснимивидані на підставі договоров державні акти недійсними.

Так, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013000000000148 від 23.01.2013 року за ознаками злочинів, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. З ст. 209 КК України.

Під час проведення досудового розслідування установлено, що між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 укладено ряд договорів дарування та купівлі-продажу земельних ділянок, які посвідчені нотаріусом Обухівського нотаріального округу Щур Н.Р., а саме:

-договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13885, дарування земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 1,4 га із кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

-договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13860, дарування земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 1,2 га із кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

-договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13811, дарування земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,8 га із кадастровим номером НОМЕР_3, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

-договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13806, дарування земельної ділянки із цільовим призначенням /для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,8 га із кадастровим номером НОМЕР_4, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

-договір від 01.11.07, який зареєстровано в реєстрі за № 14220, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 1,2 га із кадастровим номером НОМЕР_5, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області.

На підставі вказаних договорів купівлі-продажу та за результатами об'єднання, ОСОБА_9 сформовано наступні земельні ділянки: земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_6 загальною площею 3 га; земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_7 загальною площею 4 га.

Частина з вказаних вище земельних ділянок були відчужені ОСОБА_9 на підставі підставі договорів купівлі-продажу, а саме: ОСОБА_13 відчужена земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_9 загальною площею 4 га; ОСОБА_14 земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_10 загальною площею 4,2 га; ОСОБА_8 земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_11 загальною площею 3,0 га; ОСОБА_14 земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_12 загальною площею 3,0 га. На підставі вказаних вище договорів купівлі-продажу та за результатами поділу, останніми власниками отримані наступні державні акти: державний акт серії НОМЕР_13 від 07.06.10 на право власності ОСОБА_13 на земельну ділянку загальною площею 4,0 га із кадастровим номером НОМЕР_9; державний акт серії НОМЕР_14 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_14 на земельну ділянку загальною площею 3,0 га із кадастровим номером НОМЕР_12; державний акт серії НОМЕР_15 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку загальною площею 3,0 га із кадастровим номером НОМЕР_11; державний акт серії НОМЕР_16 від 12.08.09 на право власності ОСОБА_14 на земельну ділянку загальною площею 0,6 га із кадастровим номером НОМЕР_17 від 12.08.09 на право власності ОСОБА_14 на земельну ділянку загальною площею 3,6 га із кадастровим номером НОМЕР_18.

Ухвалою суду від 26.06.2017 року позовні вимоги викладені в пункті другому прохальної частини позовної заяви, щодо визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки виданих на ім'я відповідачів ОСОБА_15 та ОСОБА_7 по цивільній справі за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок, залишено без розгляду.

Загалом прокурор просив витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння:

- ОСОБА_7 земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_19 загальною площею 1,1244 га вартістю 6190,32 грн.;

- ОСОБА_8 земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_20 загальною площею 1,4000 га вартістю 7707,62 грн.;

- ОСОБА_6 земельні ділянки із кадастровими номерами НОМЕР_21, НОМЕР_18 загальною площею 20,596 га вартістю 113390,05 грн.

В судовому засіданні прокурор позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на порушення законодавства, незаконне відчудження земель із власності держави, відсутність правовстановлюючих документів, що було встановлено в результаті прокурорської перевірки, порушено авторитет держави через порушення порядку виділення земель, вважала відсутніми підстави для застосування приписів законодавства щодо позовної давності.

Представник Кабінету Міністрів України ОСОБА_1 позов підтримав повністю.

Представник державного підприємства «Київське лісове господарство» ОСОБА_3 позов підтримала повністю, пояснила, що спірні ділянки є лісовим фондом.

Представник відповідача ОСОБА_15 ОСОБА_4 проти позову заперечив, пояснив, що він укладав договори на підставі наявних документів, все було документально витримано, у 2008 році вже було розслідування, було закрито кримінальне провадження, тому потрібно застосувати строки позовної давності.

Представник третьої особи ОСОБА_9 ОСОБА_5 заперечила проти позову, пояснила, що судом вже відмовлялося у задоволенні аналогічного позову, строки позовної давності пропущені.

Інші особи, що беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, причин неявки не повідомили, заяв, клопотань не подавали, їх неявка згідно ч.2 ст.45, ст. 169 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.

Вислухавши прокурора, представників позивачів, відповідача, третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 23.10.2007 року та 01.11.2007 року укладено ряд спірних договорів дарування та купівлі-продажу земельних ділянок, які розташовані в смт. Козин Обухівського району Київської області та посвідчені нотаріусом Обухівського нотаріального округу Щур Н.Р., а саме: площею 1,4 га із кадастровим номером НОМЕР_22; площею 1,0 га із кадастровим номером НОМЕР_23; площею 1,2 га із кадастровим номером НОМЕР_5.

На підставі вказаних договорів купівлі-продажу та за результатами об'єднання, ОСОБА_9 сформовано наступні земельні ділянки: земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_6 загальною площею 3 га; земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_8 загальною площею 4,2 га; земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_9 загальною площею 4 га.

Частина з вказаних вище земельних ділянок були відчужені ОСОБА_9 на підставі підставі договорів купівлі-продажу, а саме: ОСОБА_13 відчужена земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_9 загальною площею 4 га; ОСОБА_14 земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_10 загальною площею 4,2 га; ОСОБА_8 земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_11 загальною площею 3,0 га; ОСОБА_14 земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_12 загальною площею 3,0 га.

На підставі вказаних вище договорів купівлі-продажу та за результатами поділу, останніми власниками отримані наступні державні акти: державний акт серії НОМЕР_13 від 07.06.10 на право власності ОСОБА_13 на земельну ділянку загальною площею 4,0 га із кадастровим номером НОМЕР_9; державний акт серії НОМЕР_14 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_14 на земельну ділянку загальною площею 3,0 га із кадастровим номером НОМЕР_12; державний акт серії НОМЕР_15 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку загальною площею 3,0 га із кадастровим номером НОМЕР_11; державний акт серії НОМЕР_16 від 12.08.09 на право власності ОСОБА_14 на земельну ділянку загальною площею 0,6 га із кадастровим номером НОМЕР_17 від 12.08.09 на право власності ОСОБА_14 на земельну ділянку загальною площею 3,6 га із кадастровим номером НОМЕР_18.

В подальшому ОСОБА_9 на підставі договорів купівлі - продажу відчужив вищезазначені земельні ділянки на користь ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_13 а саме: ОСОБА_13 відчужена земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_9 загальною площею 4 га; ОСОБА_14 земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_10 загальною площею 4,2 га; ОСОБА_8 земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_11 загальною площею 3,0 га; ОСОБА_14 земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_12 загальною площею 3,0 га.

Частиною 2 ст. 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.1 ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Прокуратурі Київської області було відомо про укладення оспорюваних договорів від 2007 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_9, починаючи з грудня 2007 року.

Так, 31.03.2008 року заступником прокурора Київської області Ричкою О.І. було порушено кримінальну справу за фактом службового підроблення державних актів на право власності на земельні ділянки в межах Козинської селищної ради Обухівського району, розташовані між Новообухівським та Старообухівським автошляхами, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України, справі було присвоєно № 47-976. Підставою для порушення кримінальної справи були звернення народного депутата України ОСОБА_16 до Генерального прокурора України від 28.11.2007 року та більш пізнє аналогічне звернення до Генерального прокурора України народного депутата України ОСОБА_17 У вказаній кримінальній справі розслідувались факти щодо придбання ОСОБА_11 та відчуження ним в подальшому ОСОБА_9 за оспорюваними договорами купівлі-продажу від 2007 року земельних ділянок.

Постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області ОСОБА_18 від 31.07.2008 року кримінальну справу № 47-976 було закрито за відсутністю складу злочину. 10.07.2010 року прокурором СВ прокуратури Київської області ОСОБА_19 було скасовано зазначену постанову слідчого ОСОБА_18. від 31.07.2008 року про закриття кримінальної справи, після додаткового розслідування постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області ОСОБА_20 від 06.12.2010 року кримінальну справу № 47-976 було вдруге закрито за відсутністю складу злочину. Повторно постанови про закриття цієї кримінальної справи виносились 25.05.2011 року та 12.10.2012 року.

З вказаних постанов слідчих вбачається, що в ході розслідування кримінальної справи № 47-976 у 2008 та 2010 роках слідство запитувало від ДП «Київське лісове господарство» необхідні документи та інформацію, були допитані колишні та чинні на той час керівники цього підприємства. Отже, ДП «Київське лісове господарство» також було відомо з 2008 року про факти, якими прокурор у позовній заяві обґрунтовує позовні вимоги.

Вказані вище обставини встановлені чиним рішенням та ухвалами судів різних інстанцій у спорі між тими ж сторонами.

Так, у травні 2015 року прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Київське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_13, у якому просив визнати недійсними правочини, державні акти на право власності на землю, витребування земельних ділянок та повернення землі.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 червня 2016 року, та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено через пропуск строків позовної давності, але були встановлені порушення вимог земельного законодавства при укладенні договорів дарування між ОСОБА_11 та ОСОБА_9; спірні земельні ділянки є землями лісового фонду, зміна цільового призначення спірних земельних ділянок відбулась із порушенням вимог ЗК України.

Після зменшення позовних вимог прокурор по цій справі просив лише витребувати земеьні ділянки із володіння відповідачів.

Згідно ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідача до 2007 року за оплатними і чинними договорами придбали спірні земельні ділянки.

В задоволенні позову прокурора щодо оспорення підстав набуття відповідачами права власності на спірні земельні ділянки було відмовлено чинними судовими рішеннями у іншій цивільній справі, тому станом на цей час правові та фактичні підстави отримання відповідачами права власності в судовому порядку не скасовані та чинні.

У випадках, коли відчужене майно було перепродано третій особі, виключним видом захисту є лише віндикація. Така позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 (справа №6-67цс15), дезазначено, що в такому випадку не можна визнавати правочин недійсним (ст.ст.215, 216 ЦК), натомість спосіб захисту можливий тільки шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК.

Згідно ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідачі набули право власності на спірні земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод, які згідно рішення суду у іншій справі не суперечать вимогам ст.ст.82,132 ЗК України та ст.203 ЦК України, тобто із передбачених законом підстав.

Прокурор обґрунтовує позов неправомірністю вибуття спірних земельних ділянок із державної власності.

Відповідачі не були учасниками правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, придбали нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідчених угод, тому не повинні нести цивільно-правову відповідальність за наявності обставин, зазначених прокурором в якості обгрунтування позову, підстави для позбавлення їх об'єктів права власності на нерухоме майно не підпадають під дію ст.ст. 387, 388 ЦК України, оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача, повернення земельної ділянки державі.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Описану вище правову позицію висловив Верховний Суд України у справі № 6-1376цс16, з якою суд погоджується і обов'язково враховує при застосуванні вказаних норм права у цьому спорі в силу приписів п.2 ч.1 ст.360-7 ЦПК України.

Як вбачається із обставин справи, відповідачі є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, оскільки придбали їх у третіх осіб на підставі чинних правочинів у передбачений законом спосіб, при цьому не допускали будь-якої неправомірної поведінки.

Доводи прокурора про неправомірні дії відповідачів суд не приймає до уваги, оскільки вісутній чинний вирок суду, який би встановлював винуватість у скоєнними ними будь-яких злочинів.

Таким чином, визначені прокурором правові підстави для витребування із володіння відповідача суд вважає юридично неспроможними оскільки витребування спірних земельних ділянок у відповідачів не грунтується на нормах національного та міжнародного законодавства, становить непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною 3 статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" N 9 від 06.11.2009 року норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Всупереч вимогам зазначених статей закону та роз'яснень Пленуму Верховного суду України, прокурор, заявляючи вимоги про витребування земельних ділянок у відповідачів не зазначив після якого недійсного правочину останні набули права власності на землю і яким рішенням встановлена недійсність даного правочину.

Крім того, суд враховує, що позов пред'явлено прокурором в інтересах держави, він обгрунтовується загальними посиланнями на необхідність дотримання законності, однак прокурор не посилався і не довів порушення прав саме вказаних у позові позивачів.

За таких обставин, позовні вимоги щодо витребування земельних ділянок суд вважає необгрунтованими і такими, що не узгоджуються із чиним законодавством і суперечать дійсним обставинам справи.

Вирішуючи питання про належність особи, в інтересах якої пред'явлено позов суд приймає до уваги наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема, ст. ст. 20, 33, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 45 ЦПК України, відповідно до якої прокурор може звертатися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або держави чи суспільних інтересів.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, по цій справі прокурор має достатні повноваження для самостійного визначення осіб, в інтересах яких пред'явлено позов, однак при розгляді справи він повинен відповідно до вимог ст.60 ЦПК України довести зазначені у позові обставини порушення інтересів держави та те, що у фактичних правовідносинах саме ці особи є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов'язку від інших осіб.

Отже лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Позовні вимоги фактично пред'явлені в інтересах не держави загалом, а в інтересах Кабінету Міністрів України та державного підприємства «Київське лісове господарство».

Згідно позову спірні земельні ділянки знаходяться у смт Козин Обухівського району Київської області, але прокурор не вказує на необхідність захисту прав територіальної громади смт Козин Обухівського району Київської області, не пред'явив позов в інтересах Козинської селищної ради.

Обгрунтування позову стосується захисту загальнодержавної власності, але належних і допустмих доказів сааме такого статусу цих земель суду не подав, віднесення земель до лісового фонду не довів, порушення прав та законних інтересів Кабінету Міністрів України не обгрунтував.

Суд враховує безпідставність позовних вимог про передачу спірних земельних ділянок у користування позивачу - державному підприємству «Київське лісове господарство», так як чиним законодавством не передбачено повноважень суду виділяти будь-якому земельні ділянки у користування. Тому такі позовні вимоги не грунтуються на законі.

За таких обставин, суд вважає правову позицію прокурора щодо обґрунтування відсутності органу, в інтересах якого він звернувся із цим позовом, наявності суспільного інтересу та порушень інтересів держави відносно дотримання законодавства при виділенні земельних ділянок, неспроможною і непереконливою.

Суд приймає до уваги, що за таких умов згідно ч.4 ст.46 ЦПК України прокурор дійсно має право вимагати розгляду позову в інтересах держави, однак це не скасовує необхідності виконання ним загальних обов'язків щодо доведення позовних вимог, передбачених ст.ст. 10,11,60 ЦПК України. На думку суду, прокурор неналежно виконав свої процесуальні обов'язки щодо доказування, тому суд застосує загальні принципи цивільного судочинства щодо змагальності сторін та диспозитивності. Суд вважає, що доводи позовної заяви та пояснень прокурора в судовому засіданні не спростовують висновку про недоведеність посилань прокурора на порушення прав держави у спірних правовідносинах, тому не можуть слугувати достатньою правовою підставою для задоволення позовних вимог у наявній їх редакції, у визначеному прокурором суб'єктному складі сторін та із визначених позовом підстав.

Вказані недоліки в правовому обґрунтуванні позову та ненадання прокурором переконливих доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, які покладені в основу позовних вимог, на думку суду, унеможливлюють задоволення позову, оскільки достатність підстав для позбавлення охоронюваного законом конституційного права власності судом не встановлено.

Вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позову давності суд враховує наступне.

У відповідності до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до приписів ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Прокурор, звертаючись до суду із даним позовом та у подальшому під час судового розгляду, вказує, що ним не пропущені строки позовної давності, оскільки на пред'явлені у цій справі позовні вимоги прокурора правила позовної давності не застосовуються.

Відповідач в особі представника подав до суду письмову заяву, в якій просив застосувати строки позовної давності, про застосування строків позовної давності заявив у судовому засіданні і його представник ОСОБА_4

Відповідно до роз'яснень п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що перебіг позовної давності за вимогами прокурора почався щонаймеше у грудні 2007 року, оскільки це встановлено вказаними вище рішеннями суду, 31.03.2008 року було порушено кримінальну справу заступником прокурора Київської області, в межах якої у 2008 та 2010 роках прокуратура направляла запити щодо цих земельних ділянок ДП «Київське лісове господарство».

Контроль за використанням земельних ділянок і розпорядженнями ними здійснювали органи Державного комітету України по земельних ресурсах. Саме ці органи погоджували документацію із землеустрію та здійснювали реєстрацію державних актів. Отже про передачу земельних ділянок у власність громадян їм стало відомо від часу самої приватизації земельних ділянок. Це свідчить про те, що державі стало відомо про вибуття земельних ділянок із її влансості ще до 2008 року.

Зміни у законодавстві щодо покладення контролюючих функцій на інші органи державної влади не змінюють та не переривають цей строк.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права /інтересу/. При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Вказані положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (висновок Верховного Суду України від 01 липня 2015 року, справа № 6-178цс15), що вказує на те, що цей строк не пов'язується з моментом виявлення порушень прокурорською перевіркою або ж із тим моментом, коли про це стало відомо саме органам прокуратури.

Вимоги прокурора є похідними від вимог органу державної влади, права та інтереси якого він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (постанова Верховного Суду України від 13 травня 2015 р. у справі № 3-126гс15).

Прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (постанова Верховного Суду України від 25 березня 2015 р. у справі № 3-21гс15).

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, оскільки контролюючи органи, виконуючи свої обов'язки могли довідатися про порушене право у межах трирічного строку позовної давності і цей строк поширюється і на прокурора, в зв'язку з пропуском строку позовної давності, є підстави для обгрунтованої відмови у задоволенні позову, що є самостійною підставою для цього.

Заяву представника третьої особи про застосування наслідків спливу позовної давності суд не приймає до уваги, оскільки вони не мають правового значення через відсутність у третіх осіб передбаченого законом права заявляти про це.

Строк позовної давності за позовними вимогами сплинули щонайменше у грудні 2007 році, оскільки це вже встановлено чинними судовими рішеннями. Позов пред'явлено до суду 08.02.2017 року, тобто із значним пропуском трирічного строку позовної давності.

Будь-яких доводів щодо поважності пропуску строку давності прокурор не представив, факт пропуску таких строків не спростував. Також суд враховує відсутність клопотань про поновлення строку позовної давності.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки відповідач в судовому засіданні заявив про застосування позовної давності, поважних причин пропуску строку позовної давності не встановлено, а сплив позовної давності є самостійною правовою підставою для відмови у позові, суд вважає необхідним визнати наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Поряд з тим, позовні вимоги по суті залишились недоведеними, тому це є достатньою підставою для відмови у їх задоволенні.

Враховуючи тривалий час розгляду справи суд вважав можливим вирішити спір на підставі наявних у справі доказів відповідно до принципів диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи викладене вище, суд вважає недоведеними посилання позову на порушення прав чи інтересів держави у спірних правовідносинах, які б підлягали судовому захисту.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених прокурором предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається прокурор як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого повного підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, при цьому заперечення відповідача ґрунтуються на законі та письмових доказах, в тому числі на чинному судовому рішенні, крім того, застосовуючи наслідки спливу позовної давності, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись, ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60,61, 209, 212-214 ЦПК України, ст. 267 ЦК України, ст.ст.152,153,155 ЗК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи ОСОБА_9, ОСОБА_10