Ухвала суду № 67556869, 26.06.2017, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/8406/15-к

Провадження № 1-кп/359/26/2017

У Х В А Л А

про зміну запобіжного заходу

26 червня 2017 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі колегії суддів:

головуючого судді Вознюка С.М., суддів Журавського В.В, ОСОБА_1,

при секретарі Пустовіт А.Б.,

за участю прокурора Горбаня В.В., обвинуваченого ОСОБА_2, та його захисника адвоката ОСОБА_3, поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_5,

під час судового розгляду кримінального провадження №12014110100000806, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.09.2015 року та №12013100070001678, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.12.2013 року, відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, раніше не судимого,

по обвинуваченню у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 185, ч.3 ст. 152 та ч.2 ст. 153 КК України,

розглянувши клопотання захисника адвоката ОСОБА_3 про заміну запобіжного заходу на особисту поруку

в с т а н о в и в :

В провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК України.

Під час розгляду даного кримінального провадження захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_3 через канцелярію суду подав вищезазначене клопотання обґрунтовуючи, його тим, що 31.07.2015 року Баришівським районним судом Київської області в рамках провадження за ч. 3 ст. 152 та ч.2 ст.153 КК України ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. 04.09.2015 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області в рамках провадження за ч. 5 ст. 185 КК України ОСОБА_2 також був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Пізніше обидва провадження були направлені до суду та об'єднані в одне. Приймаючи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 закінчується 27.07.2017 року, обставини справи не змінились, вина його не доведена, сторона обвинувачення не може забезпечити явку ряду свідків, потерпілій по факту кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК України, моральна та матеріальна шкода відшкодована, а сторона захисту забезпечила у судове засідання явку осіб, котрі готові взяти ОСОБА_2 на поруки, забезпечивши його належну процесуальну поведінку. Цими особами депутати Баришівської селищної ради Київської області ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Також обвинувачений має стійкі соціальні зв'язки як в смт. Баришівка, так і в Баришівському районі, має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 (офіційно батьком якої він не зареєстрований, оскільки на той час знаходився в СІЗО, хоча є її біологічним батьком). ПП ОСОБА_8, готовий працевлаштувати ОСОБА_2 на своєму підприємстві на посаді тесляра. Крім того, ОСОБА_2 не має наміру переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню будь яким іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Так, запобіжний захід не є мірою покарання, а тяжкість кримінального правопорушення і покарання за нього, самостійною підставою для взяття особи під варту, оскільки нормами КПК та відповідно практикою застосування Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це не визнається. Наведене у сукупності, на переконання захисника, свідчить про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_2 шляхом застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, а саме особистої поруки. Враховуючи вищевикладене, захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_3 просив суд змінити обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжний захід з тримання під вартою на особисту поруку.

Поручителі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні своє клопотання про взяття на особисту поруку підтримали, зазначили, що беруть на себе зобовязання здійснення над ним контролю та виконання ним покладених судом обовязків, в тому числі і явку в судові засідання.

Обвинувачений в судовому засіданні підтримав позицію свого захисника, та просив суд змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на особисту поруку. Також обвинувачений ОСОБА_2 вказав, що до затримання мав постійне місце проживання, та на його утриманні перебуває двоє малолітніх дітей. Крім того, зазначив, що його батьки потребують догляду та допомоги, з якими він буде проживати у разі задоволення даного клопотання. Запевнив, що наміру переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності не має.

Прокурор у судовому засіданні проти задоволення даного клопотання заперечував, оскільки будь-які підстави для зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 з тримання під вартою на менш суворий, а саме особиста порука, відсутні. Так, враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінальних правопорушень, а також тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, можливий вплив на потерпілу по предявленому обвинуваченню за ч. 3 ст. 152, ч.2 ст.153 КК України, та свідків, які ще не допитувалися, а в сукупності це свідчить про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений можуть здійснити дії передбачені п.1, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, ОСОБА_9 було оголошено в розшук у зв'язку з переховуванням від органів слідства та суду. Вважає, що ризики, які існували на момент винесення ухвали суду від 29.05.2017 р. про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, не зменшились, та продовжують існувати на даний момент.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, та ознайомившись з наявними матеріалами кримінального провадження, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 201 КПК України обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове та судове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу. Суд зобовязаний розглянути клопотання обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

При вирішенні питання щодо зміни чи продовження дії запобіжного заходу, суд враховує тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його вини у кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, наявність у останнього постійного місця проживання та/або реєстрації, стан здоров'я його дружини, міцність соціальних зв'язків, відсутність судимостей.

Обираючи відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею та судом було враховано наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Згідно ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Відповідно до вимог пунктів 1, 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими доводами для продовження строку тримання під вартою (рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі Волосюк проти України).

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Так, у пункті 80 рішення від 10 лютого 2011 р. у справі "Харченко проти України" ЄСПЛ вказував, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред'явлених заявникові, та ризик його втечі. Після цього прокурори і суди не навели жодних підстав для продовження тримання заявника під вартою, лише зазначили, що запобіжний захід було обрано правильно. Проте згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами. Крім того, національні владні органи не розглядали можливість застосування інших запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою. Аналогічна позиція ЄСПЛ викладена і у пункті 60 рішення у справі "Єлоєв проти України".

У своєму Рішенні "Подвезько проти України" № 74297/11 від 12.02.15р. Європейський Суд з прав людини у п. 21 вказує, що аргументи "за" і "проти" звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження (зміну) запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачений ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам зазначеним у клопотанні.

За результатами встановлених у судовому засіданні обставин та з урахуванням доводів, викладених стороною захисту та стороною, яка підтримує державне обвинувачення, суд приходить до переконання, що після обрання обвинуваченому запобіжного заходу ступень ризиків, які були встановлені судом, змінився.

Так, під час розгляду даного клопотання прокурором зазначалося про те, що ризики, передбачені п.1, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які враховувались при обранні запобіжного заходу та були підставами для продовження строку запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_2, не зменшилися та продовжують існувати. Разом із тим, такі посилання прокурора не були доведені відповідними доказами під час розгляду даного клопотання.

Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії, п. 140). Так, у контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що в цій справі загальний термін тримання ОСОБА_2 під вартою становить більше двох років, доводи сторони обвинувачення про те, що лише подальше тримання обвинуваченого під вартою може убезпечити від настання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою на даний час, не можна вважати належно обґрунтованими, оскільки з огляду на рішення Європейського суду ризик втечі зменшується зі спливанням часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії §10), вагомість наявних доказів може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, само по собі не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини, §38), ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу (Яжинський проти Польщі, §43).

Як вбачається з обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні двох особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років, та у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання строком до 7 років позбавлення волі.

Досліджені в судовому засіданні докази обґрунтованості предявленого обвинувачення ОСОБА_2 є вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

Дані обставини можуть свідчити про наявність ризику, що під впливом тяжкості покарань, які загрожують обвинуваченому, він може переховуватись від судового слідства.

В той же час, суд враховує, що ОСОБА_2 раніше не судимий. Як вбачається з матеріалів, наданих стороною захисту, в обґрунтування даного клопотання, обвинувачений ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5. Також він до затримання мав місце постійного проживання, а саме: Київська обл., Баришівський р-н, с. Селичівка, вул. Набережна, 31. В цьому будинку він проживав разом зі своїми батьками ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_7, з якими він буде проживати і в подальшому, допомагаючи їм та доглядаючи за ними. При цьому ОСОБА_2 має двох малолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 (офіційно батьком якої він не зареєстрований, оскільки на той час знаходився в СІЗО, хоча є її біологічним батьком). Крім того, як вбачається, із довідки ПП "Корд", яке зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8, дане приватне підприємство готове працевлаштувати ОСОБА_2 на посаду тесляра. Ці обставини свідчить про те, що ОСОБА_2 має міцні соціальні звязки за місцем свого постійного проживання та на його утриманні перебуває двоє малолітніх дітей.

При цьому, слід зазначити, що ОСОБА_2, потерпілій по факту кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 3 ст. 153 КК України, була повністю відшкодована моральна та матеріальна шкода, та вона не має будь-яких претензій до останнього, що підтверджується копіями її розписок.

Так, суд враховує, що запобіжний захід не є мірою покарання, а сама лише тяжкість кримінального правопорушення і покарання за нього, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення від суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою, оскільки нормами КПК та відповідно практикою застосування Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це не визнається.

З огляду на зазначені обставини, оцінивши в сукупності ступень тяжкості покарання, що загрожує ОСОБА_2 за вчинення інкримінованих йому злочинів, враховуючи дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, зареєстрований, має місце постійного проживання в Баришівському районі, де проживає разом із родиною, наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків та утриманців, відшкодування шкоди потерпілій, суд приходить до висновку, що на даний момент ризик переховування обвинуваченого, у разі його звільнення з-під варти, зменшився.

Також, у даному випадку суд враховує, кількість процесуальних дій, які уже вчинені під час судового розгляду, в частині предявленого обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 185 КК України, а саме проведення допиту обвинуваченого, представника потерпілого, свідків, за виключенням одного, явку якого сторона обвинувачення не може забезпечити досить тривалий час. Ці обставини вказують на те, що обвинувачений не може вже впливати на свідків, які були допитані судом.

Таким чином, на думку колегії суддів, прокурором, на даному етапі судового розгляду, не наведено переконливих мотивів, того, що наявність ризиків, передбачених п.1, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, для запобігання яким відносно обвинуваченого обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не можуть бути мінімізовані за рахунок інших запобіжних заходів. При цьому, слід зазначити, що обвинувачений знаходиться під вартою більше двох років, що хоч і є співмірним з тяжкістю обвинувачення, однак прокурор не зазначив нових аргументів, які б з огляду на вищезазначені положення законодавства, виправдовували подальше тримання ОСОБА_2 під вартою.

Враховуючи відсутність в матеріалах кримінального провадження будь-яких доказів того, що на теперішній час заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, передбачені ст. 177 КПК України, та недоведеність стороною обвинувачення під час судового засідання, що жоден із більш м'яких, ніж тримання під вартою, запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, колегія суддів вважає за можливе змінити ОСОБА_2 запобіжний захід із триманням під вартою на інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, - особисту поруку.

Згідно ч. 1 ст. 180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 КПК України і зобов'язуються за необхідності доставити його до суду на першу про те вимогу.

Так, особиста порука є не тільки заходом попередження спроб підозрюваного, обвинуваченого ухилятися від органів досудового розслідування чи суду, але й однією із процесуальних форм залучення громадськості до перевиховання правопорушників.

В якості поручителів у судовому засіданні були допитані ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Встановлено, що ОСОБА_4 є депутатом Баришівської селищної ради Київської області, яка зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_9. При цьому вона займається волонтерською діяльністю, та являється волонтером БФ "Розвитку та захисту Київщини" з питань доставки, транспортування та перевезення гуманітарної благодійної допомоги в зону проведення антитерористичної операції. Тобто є особою, яка приймає активну участь у суспільному житті держави, розуміючи проблеми оточуючих та співчуває їм, маючи бажання безкорисливо допомогти вирішувати проблеми інших людей.

ОСОБА_5 також є депутатом Баришівської селищної ради Київської області, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_10, та постійно проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_11.

Також, суд приймає до уваги, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 особисто виявили бажання взяти ОСОБА_2 на особисту поруку та контролювати виконання останнім своїх процесуальних обов'язків. Даний факт вони безпосередньо підтвердили під час судового засідання, а також зазначили, що наслідки порушення обвинуваченим умов застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки вказаним громадянам відомі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заслуговують на особливу довіру, оскільки вони користуються авторитетом у суспільстві, обрані депутатами селищної ради, що свідчить про високий рівень довіри до них, мешкають у Баришівському районі, де проживатиме обвинувачений, та спроможні реально забезпечити належну поведінку і виконання покладених на обвинуваченого обов'язків.

З урахуванням наведеного суд визнає, що під час розгляду клопотання було доведено те, що більш м'якій запобіжний захід ніж тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час судового розгляду. На переконання колегії суддів, ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, що враховані при застосуванні запобіжного заходу тримання під вартою, на теперішній час, зменшилися, а тому їм можна запобігти за допомогою запобіжного заходу в виді особистої поруки, встановивши обвинуваченому, на підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, відповідні обовязки. Такий висновок прийнято з урахуванням обставин, перелік яких передбачений ст. 178 КПК України.

З огляду на вище викладене, клопотання захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 180, 194, 331, 350, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Клопотання захисника адвоката ОСОБА_3 про заміну запобіжного заходу задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжний захід з тримання під вартою на особисту поруку депутатів Баришівської селищної ради Київської області ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_12, (посвідчення депутата селищної ради №20) та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_13, (посвідчення депутата селищної ради №24) та встановити згідно ст. 194 КПК України наступні обовязки:

прибувати до суду на судові засідання в кримінальному провадженні та на вимогу прокурора або суду;

не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без суду (смт. Баришівка Київської області, вул. Софіївська (Пархоменка), 33, кв. 32);

повідомляти суд про необхідність зміни свого місця проживання та/або місця роботи;

утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими у кримінальних провадженнях №12014110100000806, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.09.2015 року та №12013100070001678, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.12.2013 року

не відвідувати місця, де розливають та розпивають спиртні напої;

не залишати місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_14 (Пархоменка), 33, кв. 32 (с. Селичівка Баришівського району Київської області, вул. Набережна, 31) в період часу з 21.00 год. до 07.00 год. наступного дня.

докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і вїзд в Україну .

Відібрати у поручителів депутатів Баришівської селищної ради Київської області ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_12, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_13, зобовязання щодо дотримання обвинуваченим ОСОБА_2 визначених судом обовязків, попередити поручителів про відповідальність за невиконання обвинувачених встановлених обовязків та право на відмову від поручительства.

Строк дії обовязків, визначених судом обвинуваченому ОСОБА_2, 16.06.1983 року, до 24.08.2017 року.

Звільнити ОСОБА_2 з під варти в залі суду негайно.

Контроль за виконанням поручителями свої обовязків покласти на прокурорів групи прокурорів у даному кримінальному провадженні.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Головуючий: С.М.Вознюк

Судді: В.В.ОСОБА_12ОСОБА_1