Постанова № 67555411, 03.07.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2017 р.Справа № 907/528/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання І.О.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача не зявився.

від відповідача не зявився.

розглянувши апеляційну скаргу Ужгородського міського центру зайнятості від 29 травня 2017 року №483

на ухвалу господарського суду Закарпатської області від 05.10.2016р. (суддя Васьковський О.В.)

у справі № 907/528/16

за позовом Ужгородського міського центру зайнятості, м.Ужгород

до відповідача: Закарпатської митниці ДФС, м.Ужгород

про стягнення суми 26 119,41 грн. коштів, які виплачені як допомога по безробіттю

ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду Закарпатської області від 05.10.2016р. у справі № 907/528/16 провадження у справі № 907/528/16 припинено.

Зазначена ухвала господарського суду Закарпатської області від 05.10.2016р. про припинення провадження мотивована тим, що зважаючи на підставу позову та характер спірних правовідносин, відсутність між сторонами господарських відносин, а відтак, і спору про право, що виникає з таких відносин, суд прийшов до висновку, що даний правовий спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства,

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 15.11.2016 року повернуто Ужгородському міському центру зайнятості, з державного бюджету судовий збір у сумі 1378,00 грн., сплачений згідно платіжного доручення №532 від 16.08.16.

Як також встановлено, 15 березня 2017 року Закарпатським окружним адміністративним судом було винесено ухвалу про закриття провадження у адміністративній справі № 807/2151/16 за позовом Ужгородського міського центру зайнятості до Закарпатської митниці ДФС, м. Ужгород, про стягнення коштів з тих підстав, що дана справа повинна розглядатися в порядку господарського судочинства. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.05.2017 року у адміністративній справі № 807/2151/16 позивачу було повернуто судовий збір.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 поновлено строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Закарпатської області від 05.10.2016р. у справі № 907/528/16 на підставі клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі скаржник/позивач просить скасувати ухвалу про припинення провадження у справі, мотивуючи це тим, що оскільки даний позов про стягнення грошових коштів предявлено до Закарпатської митниці ДФС, яка є юридичною особою, то скаржник вважає, що правильним буде вирішення даного спору в порядку господарського судочинства. Крім того, зазначає, що Верховний суд України у Постанові від 21.12.2016 року остаточно вирішив підвідомчість даної категорії справ.

Сторони не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи. Слід зазначити, що апеляційним судом явка представників сторін не визнавалася обов'язковою. Приписами ст.ст. 22, 28 ГПК України зазначено, що брати участь у судових засіданнях є правом сторони, а не її обов'язком, а коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді чинним законодавством не обмежується.

Згідно статті 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах встановлених строків розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішений в даному засіданні.

Апеляційний господарський суд, враховуючи строки розгляду апеляційної скарги, вважає за можливе розглядати справу у даному судовому засіданні у відсутності представників сторін за наявними у справі доказами.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу передати на розгляд місцевого господарського суду з наступних підстав.

Як встановлено, 01 липня 2011 року згідно наказу Чопської митниці № 842-к від 01.08.2011 року гр. ОСОБА_2 було звільнено з посади головного інспектора сектору митного оформлення № 2 відділу митного оформлення № 1 Чопської митниці. 01 липня 2011 гр. ОСОБА_2 зареєструвався в Ужгородському міському центрі зайнятості як безробітний. 08 липня 2011 року гр. ОСОБА_2 було надано статус безробітного. За період перебування на обліку в Ужгородському міському центрі зайнятості гр. ОСОБА_2 було виплачено 26 119,41грн. допомоги по безробіттю.

У Постанові Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 року у справі № 2а-0770/2373/11 суд постановив поновити гр. ОСОБА_2 на державній службі в митних органах України на займаній посаді. Таким чином, гр.. ОСОБА_2 був поновлений на роботі з 01.07.2011 року.

Позивачем предявлено вимоги до Закарпатської митниці ДФС про стягнення коштів у зв'язку з нарахуванням сум соціальної допомоги по безробіттю гр.ОСОБА_2, якого поновлено на роботі за рішенням суду, оскільки позивач вважає, що соціальні суми, надані безробітному в порядку ч.4 ст.35 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття підлягають стягненню з роботодавця за рішенням господарського суду.

Предметом позову є вимога про стягнення з Закарпатської митниці ДФС 26 119,41 грн. коштів, які виплачені як допомога по безробіттю гр. ОСОБА_2.

Частиною четвертою статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатись також державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

За приписами ч.3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у т.ч. щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Положеннями пунктів 3.1, 3.2, 16 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" визначено, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір, і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК України.

За приписами ч.3 ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

За пунктом 4 частини четвертої статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

У даному випадку спір виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції, відтак, такий спір про стягнення зазначеної суми коштів не є публічно-правовим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20.09.2016 у справі №813/614/14 за позовом Мостиського районного центру зайнятості до Львівської Митниці ДФС про стягнення коштів на відшкодування виплаченого забезпечення та вартості надання соціальних послуг по безробіттю у зв'язку з поновленням його особи на роботі за рішенням суду.

Також, Верховний суд України у Постанові від 22 вересня 2015 року у справі №П/811/3781/14 зазначив, що висновок у справі про стягнення з фізичної особи зайво виплачених сум допомоги по безробіттю, висловлений колегією суддів Судової палати у цивільних справах та Судової палати в адміністративних справах 22 вересня 2015 року у справі № 21-2209а15, зводиться до того, що такий спір є не публічно-правовим, а приватно-правовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства, та прийшов до висновку, що дана справа у провадженні є подібною за виниклими правовідносинами, а відтак спір є приватно-правовим та має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Як вбачається зі справи №П/811/3781/14, відповідачем у цій справі є фізична особа, якій був наданий статус безробітної особи.

У свою чергу, у даній справі сторонами є органи державної влади, юридичні особи, які виступають у спірних правовідносинах на рівних засадах.

Відтак, правова позиція Верховного суду України у вказаній справі №П/811/3781/14 може бути застосована лише в частині віднесення даних правовідносин до приватноправових.

Крім того, Вищий адміністративний суд України у Постанові від 09 червня 2016 року у справі № 813/2964/14 за позовом Пустомитівського районного центру зайнятостідо Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького про стягнення коштів, виплачених на випадок безробіття, зазначив, що за суб`єктним складом сторін та суттю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному Господарського процесуального кодексу України.

Дана справа була предметом перегляду Верховного суду України у Постанові від 21 грудня 2016 року, у якій Суд прийшов до висновку, що спір про стягнення зазначених сум не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції, а тому висновок суду касаційної інстанції про те, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Таким чином, діючим законодавством передбачено, що за суб'єктним складом сторін та суттю справи, дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що спір у даній справі виник між юридичними особами, які у спірних правовідносин не здійснюють владних управлінських функцій, а отже, не є публічно-правовим, а віднесений до юрисдикції господарського суду.

На викладені норми чинного законодавства, правові позиції Верховного суду України та судову практику суд першої інстанції не звернув належної уваги, а відтак, апеляційний суд вважає, що оскаржувану ухвалу не можна визнати законною, обґрунтованою, прийнятою у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, тому така підлягає скасуванню, а справа - направленню до місцевого суду на розгляд по суті.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 49 ГПК (п.4.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 року № 7).

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, 106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Ужгородського міського центру зайнятості від 29 травня 2017 року №483 задоволити.

Ухвалу господарського суду Закарпатської області від 05.10.2016р. у справі № 907/528/16 скасувати.

Справу № 907/528/16 за позовом за позовом Ужгородського міського центру зайнятості, м.Ужгород, до Закарпатської митниці ДФС, м.Ужгород, про стягнення суми 26 119,41 грн. коштів, які виплачені як допомога по безробіттю - передати на розгляд господарського суду Закарпатської області.

Повний текст постанови складено 05.07.2017р.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

Суддя С.М. Бойко

Суддя Г.Г. Якімець