Постанова № 67555273, 20.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2017 р. Справа№ 910/21756/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Власова Ю.Л.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі судового засідання Вага В.В.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2,

від відповідача: Попович Л.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Укртрансфармація" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2017р. у справі №910/21756/16 (суддя Босий В.П.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державного підприємства "Укртрансфармація"

про відшкодування вартості майна у розмірі 206939,93 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до місцевого суду з позовом до Відповідача про стягнення суми відшкодування вартості майна, переданого на зберігання згідно договору зберігання на майновому складі №УТФ/1/15 від 01.04.2015р. в сумі 206939,93 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.03.2017р. у справі №910/21756/16 позов задоволено повністю.

Рішення обґрунтовано тим, що факт порушення Відповідачем свого обов'язку зі збереження та повернення об'єкта зберігання Позивачу є доведеним, а тому вимоги Позивача про стягнення з Відповідача вартості переданого на зберігання товару у сумі 206939,93 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2017р. у справі №910/21756/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Позивач звільнив приміщення Відповідача, де зберігалося спірне майно, що підтверджується актом від 06.02.2016р. Крім того, Відповідачем було подано клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, в задоволенні якого, на думку Відповідача, місцевий суд безпідставно відмовив. Також Відповідач зазначає, що місцевим судом не прийнято до уваги факт існування відкритого кримінального провадження №12017100100002718.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2017р. апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.05.2017р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017р. розгляд апеляційної скарги було відкладено на 08.06.2017р.

19.06.2017р. Відповідач подав до суду клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, в задоволенні якого судом відмовлено з підстав необґрунтованості.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017р. розгляд апеляційної скарги було відкладено на 20.06.2017р., зобов'язано Відповідача подати суду оригінали та належним чином засвідчені копії актів прийому-передачі майна від 30.04.2015р., 01.05.2015р., 31.05.2017р., 01.06.2015р., 30.06.2015р., 06.02.2016р.

У судовому засіданні 20.06.2017р. Відповідач вказаних оригіналів та належним чином засвідчених копій актів не подав.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, заслухавши пояснення Сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, суд встановив:

01.04.2015р. між Позивачем та Відповідачем був укладений договір зберігання на майновому складі №УТФ/1/15, відповідно до п.1.1 якого Позивач передає на зберігання Відповідачу, а Відповідач зобов'язується зберігати майно, передане йому Позивачем. Приймання й передача майна на зберігання та із зберігання здійснюється згідно акту приймання-передачі майна.

Згідно з п.1.2 договору майно, що передається на зберігання залишається у власності Позивача і не переходить у власність Відповідача.

Згідно з п.1.3 договору передане майно зберігається за адресою: м. Київ, вул. Ташкентська, 60, в приміщенні адміністративно-складської будівлі площею 164,1 кв.м згідно плану-схеми.

Відповідно до п.2.1 договору Позивач передає Відповідачу майно зазначене в акті приймання-передачі майна - додаток №1, у місці, визначеному в п.1.3 договору з моменту підписання цього договору.

Згідно з п.2.2. договору останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами і продовжує діяти до його припинення по заяві однієї із сторін. Заяву про припинення договору повинно бути зроблено в письмовій формі не пізніше 20 днів до передбачуваної дати припинення договору.

Відповідно до п.3.1.7 договору Відповідач зобов'язаний повернути Позивачу майно, що було передано на зберігання, на підставі письмової вимоги з підписанням акту прийому-передачі зі зберігання.

Згідно з п.3.1.8 договору Відповідач зобов'язується нести відповідальність за втрату чи пошкодження майна.

Відповідно до п.4.4 договору збитки, завдані Позивачу втратою (нестачею) або пошкодженням майна, відшкодовуються Відповідачем: у разі втрати (нестачі) майна - у розмірі його вартості; у разі пошкодження майна - у розмірі суми, на яку знизилась його вартість.

На виконання вказаного договору Позивач передав Відповідачу на зберігання майно (товари господарського призначення) на загальну суму 206939,93 грн, що підтверджується актами прийому-передачі майна від 01.04.2015р., 30.04.2015р., 01.05.2015р., 31.05.2015р., 01.06.2015р. та 30.06.2015р.

10.12.2015 р. Відповідач листом №75 повідомив Позивача про припинення дії договору з 01.01.2016р. у зв'язку з реорганізацією Відповідача та припиненням надання відповідних послуг зі зберігання майна.

25.06.2016р. Позивач направив Відповідачу вимогу про повернення майна зі зберігання на майновому складі за договором або відшкодування його вартості у разі відсутності (втрати) майна, а також сплатити суму існуючої переплати у розмірі 22367,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга Відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Відповідно до ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч.1 ст.951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

При цьому, у відносинах, що виникають з договору зберігання поклажодавець зазнає збитків внаслідок невиконання зберігачем свого обов'язку з його повернення, незалежно від того чи це майно наявне у зберігача чи було ним втрачено чи є знищеним і відповідно до норм ст.653, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України не позбавлений права на їх стягнення. Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 10.11.2016 р. у справі № 922/1314/16.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди та її розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) законних інтересів іншої особи. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Як вірно встановлено місцевим судом, Позивач на підставі договору зберігання на майновому складі №УТФ/1/15 від 01.04.2015р. передав на зберігання Відповідачу майно (товари господарського призначення) на загальну суму 206939,93 грн, що підтверджується актами прийому-передачі майна від 01.04.2015р., 30.04.2015р., 01.05.2015р., 31.05.2015р., 01.06.2015р. та 30.06.2015р.

При цьому, як вірно встановлено місцевим судом, договір зберігання припинив свою дію на підставі ч.3 ст.651 Цивільного кодексу України та п.2.2. договору шляхом його розірвання в односторонньому порядку з ініціативи Відповідача з 01.01.2016р., про що було повідомлено Позивача листом №75 від 10.12.2015р.

Із матеріалів справи вбачається, що 25.06.2016р. Позивач направив на адресу Відповідача вимогу про повернення майна зі зберігання на майновому складі за договором зберігання або відшкодування його вартості у разі відсутності (втрати) майна.

Відповідач стверджує, що спірне майно було повністю повернуто на користь Позивача, що підтверджується актами прийому-передачі майна від 30.04.2015р., 01.05.2015р., 31.05.2015р., 01.06.2015р., 30.06.2015р. та 06.02.2016р.

Апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду, що акти прийому-передачі майна від 30.04.2015р., 01.05.2015р., 31.05.2015р., 01.06.2015р., 30.06.2015р. та 06.02.2016р. не відповідають вимогам ч.2 ст.36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не завірені належним чином у відповідності до вимог ч.5 п.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. (не містять прізвища та зазначення посади особи, яка здійснювала посвідчувальний напис), а відтак не приймаються судом як належні докази у справі.

При цьому, апеляційний суд ухвалою від 08.06.2017р. зобов'язував Відповідача подати суду оригінали та належним чином засвідчені копії актів прийому-передачі майна від 30.04.2015р., 01.05.2015р., 31.05.2017р., 01.06.2015р., 30.06.2015р., 06.02.2016р., проте Відповідач дану ухвалу не виконав, належним чином засвідчити копії вказаних актів відмовився.

Також, на підтвердження звільнення Позивачем будівлі Відповідача та повернення вказаного майна зі зберігання, Відповідач надав акт від 06.02.2016р. комісії Відповідача та рапорт старшого стрільця ОСОБА_5 Вказані докази не приймаються судом до уваги, оскільки п.3.1.7. договору передбачено, що повернення майна зі зберігання підтверджується підписанням сторонами Акту прийому-передачі майна із зберігання.

За вказаних обставин, місцевий суд дійшов вірного висновку стосовно доведеності факту порушення Відповідачем свого обов'язку з повернення об'єкта зберігання Позивачу, а тому позовні вимоги про стягнення з Відповідача вартості переданого на зберігання товару у розмірі 206939,93 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Апеляційним судом відхиляються також доводи Відповідача з посиланням на ст.950 Цивільного кодексу України та п.4.6. договору з наступних підстав.

Відповідно до ст.950 Цивільного кодексу України зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Згідно з п.4.6. договору зберігання на майновому складі Відповідач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Оскільки Позивач під час дії вказаного договору не забрав товар зі зберігання, Відповідач відповідає за його втрату лише за наявності його умислу або грубої необережності. При цьому, Відповідач повинен довести, що втрата товару відбулась саме після закінчення строку зберігання, а також, що причини, з яких товар був втрачений, виникли не внаслідок умислу або грубої необережності Відповідача. Проте Відповідач даних доказів суду не подав.

Стосовно доводів Відповідача про те, що місцевим судом не прийнято до уваги факт існування відкритого кримінального провадження №12017100100002718, апеляційний суд зазначає, що відповідно до вимог ст.35 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені є обов'язковим лише вирок суду з кримінальної справи, який набрав законної сили. Разом з тим, Відповідач таких доказів до суду не надав.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції згідно з ст.104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Укртрансфармація" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2017р. у справі №910/21756/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2017р. у справі №910/21756/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Ю.Л. Власов

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов