Постанова № 67555245, 29.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2017 р. Справа№ 910/23830/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Прокурор: Колодяжна А.В. (посвідчення №036177 від 04.11.2015)

Від позивача : не з'явилися;

Від відповідача: Ходаківський Ю.П.-представник, Крот О.В.-представник;

Від третьої особи: не з'явилися;

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017

у справі № 910/23830/16 (суддя Плотницька Н.Б.)

За позовом заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави

в особі Данилівської сільської ради Менського району Чернігівської області

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна екологічна інспекція в Чергігівській області

про стягнення 146 337 грн 25 коп., -

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернувся з позовною заявою Заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Данилівської сільської ради Менського району Чернігівської області до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 146 337 грн 25 коп. збитків заподіяних державі внаслідок незаконної вирубки дерев.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначав про завдання відповідачем шкоди державі, внаслідок недодержання ним, як постійним лісокористувачем, вимог законодавства щодо забезпечення охорони лісу, розташованого в межах смуги відведення залізниць, а саме в захисних насадженнях на перегоні Мена-Низківка квартал 9 виділ 183, 185, 67 кв. пікет 10-68 км пікет 9 ліва сторона колії в межах земельної ділянки на території Данилівської сільської ради Менського району Чернігівської області, внаслідок чого на вказаній території невідомими особами здійснено незаконну рубку 19 дерев дуба черещатого-сироростучого об'ємом 24,22 м3, що зафіксовано в акті огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 28.10.2016. З огляду на вищенаведене, прокурор вважає, що відповідач повинен відшкодувати державі збитки, завдані неналежним виконанням обов'язків із забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, що розраховується на підставі Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 N 665.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, заступник прокурора Чернігівської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення по цій справі скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Одночасно заступником прокурора Чернігівської області подано клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, у зв'язку з невчасним отриманням копії рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області у справі №910/23830/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів: Майданевича А.Г., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 поновлено строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.06.2017.

14.06.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника та 15.06.2017 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, які колегією суддів були оглянуті та долучені до матеріалів справи.

В судове засідання, призначене на 15.06.2017, повноважні представники позивача, відповідача та третьої особи не з'явилися. Прокурор не заперечувала проти відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 розгляд справи №910/23830/16 відкладено на 29.06.2017.

Розпорядженням начальника управління Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 № 09-53/2420/17, у зв'язку із перебування судді Майданевича А.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/23830/16.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області у справі №910/23830/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області прийнято до розгляду у визначеному складі суду.

29.06.2017 через канцелярію від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні 29.06.2017 прокурор надав свої пояснення по суті спору, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції повністю і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

29.06.2017 в судовому засіданні, представники відповідача, надали свої пояснення по суті спору, заперечували проти доводів апеляційної скарги з мотивів викладених у відзиві та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області без задоволення.

В судове засідання, призначене на 29.06.2017, повноважні представники позивача та третьої особи не з'явилися.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені на апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача та третьої особи, які були належним чином повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Як передбачено статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, чинній на дату подачі позову до суду, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом:1) звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); 2) вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справ. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

З положень статті 1-2 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Рішенням Конституційного суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як вбачається з матеріалів справи, що Менським ВП ГУНП в Чернігівській області проводилося досудове розслідування за фактом незаконної порубки лісових насаджень невідомими особами, який мав місце 28.10.2016 в межах смуги відведення залізниць. Проте особи, які вчинили кримінальне правопорушення, не були встановлені.

Відповідно до розрахунку, складеного державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області, загальна сума заподіяної шкоди складала 146 337,25 грн.

Даний розрахунок проведено Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області, як контролюючим органом, у відповідності до п.п. 4.2, 6.11 Положення, затвердженого наказом Держекоінспекції України від 12.12.2011 № 136.

Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Відповідач у справі - ПАТ «Українська залізниця» є постійним лісокористувачем земельної ділянки, де виявлено факт незаконної вирубки лісових насаджень, чим спричинено шкоду у розмірі 146337,25 грн.

Згідно із ст. 19,64,86 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони і захисту лісів, серед інших, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

В ПАТ "Українська залізниця" створено та діє виробничий підрозділ "Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень", на який покладено обов'язок ведення робіт по належному утриманню, охороні, збереженню лісонасаджень, проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок та інших лісопорушень. Тобто основним напрямом діяльності підприємства, серед іншого, є охорона лісонасаджень від незаконних порубів.

Товариство є постійним лісокористувачем та здійснює його повноваження згідно з положеннями Лісового кодексу України. Товариство виконує норми і вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Відповідно до статті 63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Пунктом 5 статті 64 Лісового кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Статтею 93 Лісового кодексу України визначено завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечення додержання лісового законодавства підприємствами, установами, організаціями та громадянами; забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами; запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно із пунктом 5 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Юридична особа має відшкодовувати шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ст. 1172 ЦК України).

Згідно із статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Відповідно до статті 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.

У відповідності до статтей 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Тобто в розумінні статті 105 Лісового кодексу України та статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" вчинення відповідачем зазначених правопорушень, а саме порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення відповідачем (постійним лісокористувачем) встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди.

Відповідно до правил застосування як договірної, так і деліктної відповідальності, яка визначена нормами частини 2 статті 614 та частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, встановлюється презумпція вини правопорушника. Захист лісового фонду є перш за все безпосереднім обов'язком відповідача та ніяким чином не спростовує факту незаконної порубки дерев на земельній ділянці, яку останній зобов'язаний охороняти, як постійний лісокористувач.

Таким чином, виявлений працівником підприємства та встановлений матеріалами справи факт незаконної порубки лісу на території лісгоспу не звільняє від відповідальності за вчинене правопорушення, а навпаки, свідчить про не вжиття достатніх заходів щодо належної охорони та захисту лісових ресурсів, попередження самовільної порубки, та підтверджує, таким чином, неналежне здійснення контролю за збереженням ввірених лісових масивів.

Враховуючи зміст положень пункту 1 частини 2 статті 19, пункту 5 статті 64, частин 1, 5 статті 86, пункту 5 частини 2 статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України, в постановах за результатами касаційного перегляду судових рішень у аналогічних справах зі спорів про відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок порушення лісового законодавства від 09.02.2016 у справі № 907/556/15, від 02.11.2016 у справі № 910/4796/16, від 16.11.2016 у справі № 910/5926/16, від 26.01.2017 у справі № 927/677/16, від 29.07.2015 у справі № 927/850/14, від 30.07.2015 у справі № 927/56/15, від 29.07.2013 у справі № 5010/1287/2012-П- 13/90, від 03.04.2012 у справі № 5010/2141/2011-23/75, від 30.11.2011 у справі № 6/102, від 17.09.2012 у справі № 13/5025/399/12, від 27.10.2011 у справі № 11/62-10, від 10.02.2016 у справі № 910/17532/15 (у допуску останніх двох справ до провадження ВСУ відмовлено ухвалами ВГСУ від 26.11.2012 та від 20.01.2012 відповідно), постанова ВГСУ від 04.02.2014 у справі № 907/1264/13.

Таким чином, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні їх працівниками незаконного вирубування лісових насаджень внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.

Саме власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів.

За порушення таких вимог передбачена цивільно-правова відповідальність (п. 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України).

Таким чином, аналізуючи зміст положень Лісового кодексу України вбачається, що обов'язки з забезпечення охорони, захисту, відтворення лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які мають нести відповідальність за незабезпечення охорони і захисту лісів від незаконних рубок.

Аналогічне положення викладено в частині 4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Таким чином саме на ПАТ "Українська залізниця" покладено обов'язки із забезпечення охорони, захисту та відтворення лісових насаджень і яким чином він буде здійснювати виконання покладених на нього обов'язків, всупереч безпідставному висновку суду, не вправі визначати ні прокурор, ні позивач.

Охорона та захист лісових насаджень повинні забезпечуватися самим відповідачем з урахуванням умов ведення лісового господарства та досягати визначеної законодавством мети - упередження незаконного знищення лісів.

Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі.

Слід наголосити, що невиконання своїх службових обов'язків лісником в сукупності із неналежним здійсненням відповідачем статутної діяльності можуть свідчити лише про повну бездіяльність відповідача, що в результаті призвело до заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.

Що стосується, повідомлення правоохоронних органів вже про факт здійсненої незаконної рубки дерев невстановленими особами, то кримінальне провадження за даним фактом не спростовує бездіяльності відповідача та незабезпечення належної охорони лісу, внаслідок чого скоєно незаконну порубку та відповідно завдано шкоду навколишньому природному середовищу.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що оскільки факт незаконної порубки лісу та спричинення шкоди навколишньому природному середовищу мали місце та підтверджені матеріалами справи, що в свою чергу, свідчить про повну бездіяльність відповідача, що полягає у незабезпеченні ним виконання покладених на нього обов'язків по здійсненню контролю за збереженням лісів та належною охороною лісових насаджень.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, вищенаведених вимог чинного законодавства не дотримався та допустив порушення норм матеріального права, що, в свою чергу, позбавило права позивача на захист своїх прав та законних інтересів, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що господарським судом повно досліджувалися матеріали справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з п. 10 ч. 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи викладене та численну практику Вищого господарського суду України, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі № 910/23830/16 підлягає скасуванню, апеляційна скарга заступника прокурора Чернігівської області підлягає задоволенню. Позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі у зв'язку з їх доведеністю.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі № 910/23830/16 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі № 910/23830/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, вул.. Тверська, 5, м. Київ, код ЄДРПОУ 40075815) 146337,25 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, шляхом їх перерахування одержувачам: 43901,17 грн. до спеціального фонду Державного бюджету України; 29267,45 грн. до спеціального фонду Чернігівського обласного бюджету; 73168,63 грн. на користь фонду охорони навколишнього природного середовища Данилівської сільської ради Менського району Чернігівської області. Видати наказ.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, вул. Тверська, 5, м. Київ, код ЄДРПОУ 40075815) на користь прокуратури Чернігівської області (14000, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 02910114, р/р 35215093006008 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 2 195,06 грн - витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви, 2 414,57 грн - витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу виконавчих документів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/23830/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська