Рішення № 67554539, 27.06.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2017Справа № 910/24262/16

За позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1. Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа"

2. Публічного акціонерного товариства "Азот"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство "Енергоринок"

про визнання договору недійсним, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Терпелюк Т.О. (представник за довіреністю №01-102-06/46315 від 22.12.2016р.);

від відповідача-1: Чорнобай Д.В. (представник за довіреністю №13/13 від 04.04.2016р.);

від відповідача-2: Демидас Д.А. (представник за довіреністю №500-08/50 від 30.12.2016р.);

від третьої особи-1: не з'явились.

від третьої особи-2: Манзюк О.В. (представник за довіреністю №01/44-966Д від 21.12.2016р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національне антикорупційне бюро України (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (надалі ПрАТ "ХК "Енергомережа", відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства "Азот" (надалі - ПАТ "Азот", відповідач 2) про визнання Договору про переведення боргу № 287-202 від 24.04.2015 недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, а тому від не відповідає вимог ст. 228 ЦК України. Окрім того, даний договір укладено з порушенням вимог ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. за № 28, оскільки сторонами при укладанні договору було змінено встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію. На підставі викладеного позивач просить суд визнати Договір про переведення боргу № 287-202 від 24.04.2015 недійсним.

Відповідач-1 надав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, а також письмові пояснення, відповідно до яких заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що в порушення вимог ст. ст. 11, 15, 16 ЦК України Національним антикорупційним бюро України, при зверненні до суду з даним позовом, не зазначено, які саме права чи інтереси позивача порушено відповідачами при укладенні оспорюваного договору. Окрім того, позивачем при зверненні до суду не доведено наявність в оспорюваному договорі ознак корупційного діяння, а відтак не доведено порушення інтересів держави. Відповідач-1 також зазначає, що у зв'язку з укладенням договору про переведення боргу ПрАТ "ХК "Енергомережа" набуло статусу споживача в розумінні Закону України "Про електроенергетику", а тому сторонами не було порушено порядок розрахунків за електричну енергію.

Відповідач-2 надав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, а також письмові пояснення, відповідно до яких заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що нормами Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" не передбачено надання позивачу права на звернення до суду з позовами про визнання угод недійсними в інтересах держави, повноваженнями для захисту інтересів держави наділений виключно прокурор. Крім того, вказує на відсутність законодавчого визначення поняття «угода», натомість зазначає, що згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є договори та інші правочини. Укладення договору про переведення боргу, за висновками відповідача-2 не призводить до заміни кредитора, а змінює боржника у зобов'язання та не спростовує обов'язок внесення оплати за спожиту електричну енергію на поточний рахунок енергопостачальника зі спеціальним режимом використання, тобто не змінює порядок виконання умов Договору. За наведених підстав відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Національного антикорупційного бюро України.

Третьою особою-1 надано для долучення до матеріалів справи супровідний лист з документами на виконання вимог ухвали суду, письмових пояснень щодо предмету та підстав заявленого позову суду не надала, участь свого повноваженого представника в судове засідання не забезпечила, про час та місце розгляду справи вказаний учасник судового процесу був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Третьою особою-2 надано письмові пояснення, відповідно до яких зазначає, що кошти за поставлену активну електроенергію ПАТ «Азот» мало перерахувати на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання третьої особи-1, натомість в порушенням вимог ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. за № 28, відповідачі при укладені оскаржуваного договору погодили, що вказані кошти мають бути сплачені ПрАТ "ХК "Енергомережа", яке не є споживачем електричної енергії на закріпленій за третьою особою-1 території, у зв'язку з чим третя особа-2 просить суд задовольнити позовну заяву Національного антикорупційного бюро України в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Селівон А.М.) від 03.01.2017р. порушено провадження у справі № 910/24262/16, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" та призначено справу до розгляду на 08.02.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2017р. розгляд справи відкладено до 15.03.2017р.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2017 року у зв'язку з закінченням терміну повноважень у судді Селівона А.М., вказану справу передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва справу №910/24262/16 прийнято до свого провадження суддею Морозовим С.М. та призначено її до розгляду на 11.04.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2017р. залучено участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство "Енергоринок" та відкладено розгляд справи до 25.04.2017р. Крім того, судом розглянуто клопотання відповідача-1 про витребування доказів (оригіналу Договору про переведення боргу № 287-202 від 24.04.2015р. для огляду в судовому засіданні) та задоволено його.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2017р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи до 23.05.2017р. Крім того, зобов'язано позивача та відповідачів надати суду оригінал Договору про переведення боргу № 287-202 від 24.04.2015р. для огляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні 23.05.2017р. судом ухвалено направлено запити про надання інформації до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та відкладено розгляд справи до 30.05.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2017р. розгляд справи відкладено до 20.06.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2017р. розгляд справи відкладено до 27.06.2017р. Крім того, судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-2 про розгляд справи колегією суддів та клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду.

В судове засідання 27.06.2017р. представник третьої особи-1 не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Щодо неодноразових посилань відповідачів на відсутність як у позивача, так і в них оригіналу Договору про переведення боргу № 287-202 від 24.04.2015р., клопотань про залишення позову без розгляду, в тому числі викладеного у письмових поясненнях відповідача-1 від 20.06.2017р., суд відзначає наступне.

Як вже зазначалось судом, ухвалою від 20.06.2017р. в задоволенні клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду, судом було відмовлено.

Одночасно, представники відповідачів протягом розгляду справи неодноразово вказували на відсутність оригіналу оскаржуваного договору.

Суд відзначає, що своїми ухвалами від 11.04.2017р., від 25.04.2017р., від 23.05.2017р., від 30.05.2017р. та від 20.06.2017р. зобов'язував учасників судового процесу надати оригінал оскаржуваного договору для огляду в судовому засіданні.

Крім того, судом було направлено відповідні запити про надання інформації (надання належним чином засвідченої копії вказаного договору) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.

Так, листом № 4738/9/28-10-41-03-01 від 31.05.2017р. Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби повідомив суд про відсутність у його розпорядженні вищезгаданого договору, оскільки податковий орган не є його стороною.

Більше того, ухвалою від 20.06.2017р. суд зобов'язував відповідачів надати письмові пояснення щодо відповідності (автентичності) наявної в матеріалах справи копії Договору про переведення боргу № 287-202 від 24.04.2015р. його оригіналу.

Відтак, судом на виконання приписів ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України було створено умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Як зазначає відповідач-2 у свої поясненнях від 26.06.2017р., оригінал Договору про переведення боргу № 287-202 від 24.04.2015р. було передано адвокату Шокурову Д.Г., який постійно проживає в м. Горлівка та зв'язок з яким відсутній, натомість вимог ухвали суду від 20.06.2017р. в частині надання письмових пояснень щодо відповідності (автентичності) наявної в матеріалах справи копії Договору про переведення боргу № 287-202 від 24.04.2015р. його оригіналу, відповідачем-2, як і відповідачем-1 не виконано.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що відповідачі є сторонами оспорюваного договору, а позивач не є учасником спірних правовідносин, відтак і не має змоги надати такий договір до матеріалів справи, у суду відсутні підстави для залишення даного позову без розгляду.

Судом відхиляються як необґрунтовані посилання на відсутність у відповідача-2 оригіналу договору з огляду на ненадання доказів на підтвердження передачі такого договору адвокату Шокурову Д.Г., доказів звернення до правоохоронних органів з даного приводу, тощо.

При цьому, суд також відзначає, що наявна в матеріалах справи копія Договору про переведення боргу № 287-202 від 24.04.2015р. містить підписи керівників та відтиски печаток відповідачів. Крім того, ні ПАТ "Азот" ні ПрАТ "ХК "Енергомережа" не заперечує факт укладання даного договору та ніяким чином не обґрунтували суду в чому відрізняється наявна в матеріалах копія договору від оригіналу.

Враховуючи вищенаведене, у господарського суду відсутні підстави для ствердження, що наявна в матеріалах копія спірного договору не відповідає його оригіналу.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи-1, належним чином повідомленої про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 27 червня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.05.2005р. між Відкритим акціонерним товариством "Черкасиобленерго" (постачальник електричної енергії) та Відкритим акціонерним товариством "Азот" (споживач) було укладено договір №524-213/24 (надалі - договір №524-213/24) про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот", відповідно до п.1 якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами. Постачання або транзит електричної енергії споживачу від іншої енергопостачальної організації може здійснюватись тільки після укладання договору споживача з іншою енергопостачальною організацією та узгодженням його з Відкритим акціонерним товариством "Черкасиобленерго".

Відповідно до п. 2.1. договору №524-213/24 під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією.

Згідно п. 2.2.3 договору №524-213/24 споживач зобов'язується здійснювати оплату постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатку №4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та додатку №5 "Графік зняття показників розрахункових засобів обліку електричної енергії".

За умовами п. 9.4 договору №524-213/24, договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2005р. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Із матеріалів справи вбачається, що 24.04.2015р. між ПАТ "Азот" (первісний боржник) та ПрАТ "ХК "Енергомережа" (новий боржник) укладено договір №287-202 про переведення боргу (надалі - договір переведення боргу), відповідно до умов п.1.1 якого цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони - первісного боржника на нового боржника у зобов'язаннях, що виникли за договором №524-213/24 від 24.05.2005р. про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" (надалі - основний договір), укладеним між первісним боржником та кредитором, в частині оплати за поставлену в період з 01.03.2015р. (включно) по 15.03.2015р. (включно) кредитором електричну енергію на суму 32 261 500,00 грн.

За умовами п. 1.2 договору про переведення боргу первісний боржник переводить на нового боржника, а новий боржник приймає на себе зобов'язання первісного боржника і стає боржником по зобов'язаннях по основному договору, в частині оплати вартості електричної енергії, поставленої у період з 01.03.2015р. (включно) по 15.03.2015р. (включно) кредитором електричну енергію на суму 32 261 500,00 грн.

Відповідно до п. 1.3 договору про переведення боргу всі інші зобов'язання, не передбачені предметом та умовами цього договору, залишаються незмінними відповідно до основного договору стосовно первісного боржника.

Пунктом 3.2 договору про переведення боргу визначено, що первісний боржник зобов'язується сплатити на користь нового боржника оплату за переведення боргу на підставі цього договору в сумі 30 000 000,00 грн., що є повним виконанням грошових зобов'язань первісним боржником перед новим боржником за цим договором.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками і діє до моменту завершення повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.5.1 договору про переведення боргу).

У п.5.2 договору про переведення боргу зазначено, що зобов'язання первісного боржника по основному договору, зазначені в п.1.2 договору, є переведеними на нового боржника з моменту укладення цього договору.

Як вбачається із матеріалів справи, листом №2599 від 16.04.2015р. ПАТ "Черкасиобленерго" було надано згоду на укладання вказаного договору про переведення боргу.

Договір № 287-202 від 24.04.2015 підписано представниками обох сторін та скріплено печатками господарських товариств.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем-1 грошових зобов'язань перед третьою особою-1 - Публічним акціонерним товариством "Черкасиобленерго" за договором № 287-202 від 24.04.2015.

Звертаючись до суду з даним позовом, Національне антикорупційне бюро України вказує на те, що договір про переведення боргу № 287-202 від 24.04.2015 підлягає визнанню недійним з наступних підстав: спірний договір укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, оскільки держава є акціонером ПАТ "Черкасиобленерго", однак внаслідок укладення оскаржуваного договору грошові кошти, які мали бути сплачені відповідачем-2 на користь ПАТ "Черкасиобленерго" сплачені не були, а право вимоги фактично втрачено до боржника, який був спроможний виконати зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії; договір про переведення боргу № 287-202 від 24.04.2015 суперечить положеннями статті 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996р., оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 вказує на те, що Національним антикорупційним бюро України, які саме його права чи інтереси порушено відповідачами при укладенні оспорюваного договору. Окрім того, позивачем при зверненні до суду не доведено наявність в оспорюваному договорі ознак корупційного діяння, а відтак не доведено порушення інтересів держави. Крім того, за висновками відповідача 1 у зв'язку з укладенням договору про переведення боргу ПрАТ "ХК "Енергомережа" набуло статусу споживача в розумінні Закону України "Про електроенергетику", а тому сторонами не було порушено порядок розрахунків за електричну енергію.

Відповідач-2, заперечуючи проти позову, вказав на те, що нормами Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" не передбачено надання позивачу права на звернення до суду з позовами про визнання угод недійсними в інтересах держави, повноваженнями для захисту інтересів держави наділений виключно прокурор. Крім того, вказує на відсутність законодавчого визначення поняття «угода», натомість зазначає, що згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є договори та інші правочини. Укладення договору про переведення боргу, за висновками відповідача 1 не призводить до заміни кредитора, а змінює боржника у зобов'язання та не спростовує обов'язок внесення оплати за спожиту електричну енергію на поточний рахунок енергопостачальника зі спеціальним режимом використання, тобто не змінює порядок виконання умов Договору.

Третя особа-2, підтримуючи позовні вимоги Національного антикорупційного бюро України, вказала на те, що в порушенням вимог ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. за № 28, відповідачі при укладені оскаржуваного договору погодили, що вказані кошти за поставлену активну електроенергію ПАТ «Азот» мають бути сплачені ПрАТ "ХК "Енергомережа", яке не є споживачем електричної енергії на закріпленій за третьою особою-1 території, у зв'язку з чим вказаний правочин має бути визнаний судом недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено договір № 287-202 про переведення боргу від 24.04.2015, відтак між сторонами виникли цивільні права і обов'язки.

Оцінивши зміст укладеного між відповідачами договору, суд дійшов до висновку, що укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором заміни боржника у зобов'язанні, який підпадає під правове регулювання ст. ст. 520-521 ЦК України.

Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Судом встановлено, що ПАТ "Черкасиобленерго" (кредитор) листом №2599 від 16.04.2015р. надало згоду на укладання вказаного договору про переведення боргу.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Статтями 1, 8 Конституції України також визначено, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Однією із підстав в обґрунтування позовних вимог Національне антикорупційне бюро України зазначає, що спірний договір укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, оскільки держава є акціонером ПАТ "Черкасиобленерго", однак внаслідок укладення спірного договору про переведення боргу, грошові кошти, які мали бути сплачені відповідачем 2 на користь ПАТ "Черкасиобленерго" сплачені не були, а право вимоги фактично втрачено до боржника, який був спроможний виконати зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.

Статтею 228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Отже, для визнання недійсним спірного договору на підставі ст. 228 ЦК України позивач повинен довести, в чому саме полягає невідповідність цього правочину інтересам держави і суспільства, наявність умислу сторін або однієї сторони на укладення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявність вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Обгрунтовуючи свої вимоги щодо невідповідності договору вимогам ст. 228 ЦК України, позивач зазначає, що частка державної власності у статутному капіталі ПАТ "Черкасиобленерго" складає 71% (46% - Фонд державного майна та 25% - Приватне акціонерне товариство "Українська енергозберігаюча сервісна компанія", єдиним акціонером якої є Фонд державного майна України). Таким чином держава володіє контрольним пакетом акцій ПАТ "Черкасиобленерго". При цьому, на момент укладення договору про переведення боргу фінансовий стан ПАТ "ХК "Енергомережа" не дозволяв виконати зобов'язання, що свідчить про невідповідність правочину інтересам держави.

Частина перша ст. 32 Господарського процесуального кодексу України визначає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проте, суд зазначає, що позивачем не доведено, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, наявність протиправних наслідків цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу, як і не надано доказів фінансової неспроможності ПАТ "ХК "Енергомережа" виконати зобов'язання зі сплати на користь ПАТ "Черкасиобленерго" 32 261 500,00 грн.

Окрім того, позивачем не доведено наявності та розміру заподіяних державі внаслідок укладення оспорюваного правочину збитків.

Наявність істотної частки держави у статутному капіталі ПАТ "Черкасиобленерго" та надання згоди на укладення спірного договору про переведення боргу не є безумовним доказом того, що укладений між відповідачами оспорюваний договір суперечить інтересам держави.

Позивачем також не обґрунтовано спрямованість та відповідність оспорюваного договору про переведення боргу переліченим вище ознакам, які би свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Щодо обґрунтування позивача на наявність наміру сторін на укладення завідомо суперечного інтересам держави договору з огляду на здійснення Національним антикорупційним бюро України досудового розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000236 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, а внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок досудового розслідування щодо службових осіб ПАТ "Черкасиобленерго", ПАТ "Азот" та ПрАТ "Холдингова Компанія "Енергомережа" свідчить про виявлення ознак вчинення кримінального правопорушення та підтверджує наявність умислу в їх діяннях та, відповідно, недійсність оспорюваного правочину на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України, суд відзначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. за № 9).

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, відсутній вирок суду, що був би доказом наявності умислу сторін оспорюваного правочину на вчинення цього правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Наразі, вищезазначене кримінальне провадження перебуває лише на стадії досудового розслідування, а враховуючи, що закінчення досудового розслідування не має безумовним наслідком встановлення вини особи, щодо якої воно провадилось, посилання позивача в цьому випадку на здійснення досудового розслідування не може бути підтвердженням умислу вказаних осіб в укладенні правочину, що не відповідає ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Щодо підстав недійсності договору про переведення боргу № 287-202 від 24.04.2015 в частині невідповідності положенням статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996р. суд відзначає наступне.

У преамбулі Закону України "Про електроенергетику" визначено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Отже, приписи Закону України "Про електроенергетику" є спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають до застосування у даних правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №1136 від 19.07.2000р., визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточній рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Пунктом 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Отже, з наведених приписів законодавства вбачається, що законодавцем в імперативному порядку визначено обов'язок саме споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

При цьому, відповідно до ст. 1 Закону "Про електроенергетику" споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Враховуючи вище викладене, господарський суд приходить до висновку, що при виникненні господарських відносин правовідносин щодо постачання електроенергії статус споживача та постачальника є пов'язаним з відповідними суб'єктами господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про переведення боргу, оскільки внаслідок вчинення такого правочину новий боржник не стає споживачем електричної енергії.

Разом з тим, господарський суд зауважує, що у висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи, проведеної у кримінальному провадженні №52016000000000236, встановлено, що відповідно до п. 2 Додатку 3 до договору №524-213/24 ("Порядок розрахунків"), оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Таким чином, як нормами законодавства, так і положеннями договору №524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005р. передбачалось отримання постачальником (третьою особою 1) оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача (відповідача 2) шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання.

В той же час, зі спірного договору № 287-202 від 24.04.2015 вбачається, що обов'язок зі сплати заборгованості за поставлену постачальником - ПАТ "Черкасиобленерго" електричну енергію у розмірі 32 261 500,00 грн. перейшов від споживача - ПАТ "Азот" до ПАТ "ХК "Енергомережа".

ПАТ "ХК "Енергомережа" не є споживачем за договором № 524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005р. в розумінні чинного законодавства України.

Суд зазначає, що з метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) на рахунок із спеціальним режимом використання.

Таким чином, у даному випадку спірним договором встановлено обов'язок ПАТ "ХК "Енергомережа", яка не є споживачем електричної енергії за договором №524-213/24 від 24.05.2005р., сплатити постачальнику заборгованість за спожиту ПАТ "Азот" електричну енергію на суму 32 261 500,00 грн., при цьому обов'язок самого споживача - ПАТ "Азот", припиняється на суму 32 261 500,00 грн., що суперечить вимогам чинного законодавства.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачами при укладанні договору про переведення боргу № 287-202 від 24.04.2015 було порушено наведені приписи законодавства в частині обов'язку споживача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику.

Окрім того, договором договору про переведення боргу було порушено вимоги закону про те, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, які здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку, оскільки у п. 3.1 спірного договору зазначено, що розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточні рахунки сторін. Жодного посилання на те, що ПАТ "ХК "Енергомережа" має перераховувати кошти ПАТ "Черкасиобленерго" на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання спірний договір не містить.

При цьому, судом не беруться до уваги доводи відповідачів про те, що ПАТ "ХК "Енергомережа" набуло статусу споживача у розумінні Закону України "Про електроенергетику", оскільки вказане суперечить визначенню поняття "споживач", яке наведено у Законі України "Про електроенергетику" ("споживач - суб'єкт господарської діяльності, що використовує енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю").

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що договір № 287-202 про переведення боргу від 24.04.2015 суперечить приписам ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" № 9 від 06.11.2009, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору № 287-202 про переведення боргу від 24.04.2015, укладеного між ПАТ "Азот" та ПрАТ "ХК "Енергомережа" недійсним.

Судом також не беруться до уваги доводи відповідача 1 та відповідача 2, що Національним антикорупційним бюро України не доведено порушення його цивільних прав та інтересів, а тому в нього відсутні підстави для звернення з даним позовом. А також доводи про те, що нормами Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" не передбачено права НАБУ на звернення до суду з позовом про визнання угод недійсними в інтересах держави, оскільки повноваженнями для захисту інтересів держави наділений виключно прокурор, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 ГПК України у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 2 ГПК України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Статтею 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" визначено, що Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Пунктом 13 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" встановлено, що за наявності підстав, передбачених законом, Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надано право подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 16 Закону України "Про національне антикорупційне бюро" визначені обов'язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо:

- здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів;

- здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

Отже, зважаючи на обов'язки Національного антикорупційного бюро України, передбачені ст. 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" вказаний орган в силу покладених на нього обов'язків та визначеної законом компетенції вживає заходів (в тому числі, шляхом подання відповідного позову до суду) у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення.

За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч.1 ст.5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч.2 ст.6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п.d ч.2 ст.12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Таким чином, з аналізу наведених положень Закону України "Про національне антикорупційне бюро України" та зазначеної вище Конвенції, завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що Національне антикорупційне бюро України за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі, внаслідок подання позову про визнання угод недійсними за наявності підстав, передбачених законом, у порядку, встановленому законодавством України.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України у Інформаційному листі №01-06/680/17 від 27.03.2017р. "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", зокрема абзаці 4 п. 1 зазначено, що у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 ГПК України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Враховуючи викладене вище, приписи статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", Конвенції ООН проти корупції та Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017р., господарський суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для звернення позивача з даним позовом до суду.

Інші доводи, міркування сторін, наведені у наданих суду позові, поясненнях, тощо, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, враховуючи висновки суду щодо наявності підстав для визнання договору № 287-202 про переведення боргу від 24.04.2015, укладеного між ПАТ "Азот" та ПрАТ "ХК "Енергомережа" недійсним, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в справі №910/24262/16 в повному обсязі.

Судовий збір в розмірі 1 378,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідачів в рівних частинах.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним договір про переведення боргу від 24.04.2015 № 287-202, укладений між Публічним акціонерним товариством "Азот" та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа".

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (ідентифікаційний код 32113410, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 12) на користь Національного антикорупційного бюро України (ідентифікаційний код 39751280, адреса: 03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, буд. 3) 689,00 грн. (шістсот вісімдесят дев'ять гривень 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Азот" (ідентифікаційний код 00203826, адреса: 18014, м. Черкаси, вул. Першотравнева, буд. 72) на користь Національного антикорупційного бюро України (ідентифікаційний код 39751280, адреса: 03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, буд. 3) 689,00 грн. (шістсот вісімдесят дев'ять гривень 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.07.2017р.

Суддя С.М. Морозов