Рішення № 67554486, 13.06.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2017Справа №910/7133/17

За позовом Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів"

до Аграрного фонду

про стягнення 8 861,94 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Яців М.М. - за довіреністю № 5/495 від 12.06.2017 року;

від відповідача: Легка М.В. - за довіреністю № 591 від 04.01.2017 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Аграрного фонду про стягнення заборгованості в сумі 88861,94 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору складського зберігання зерна № 92/11 від 08.04.2011 року в частині своєчасної та повної оплати за отримані послуги зі складського зберігання зерна, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/7133/17 та призначено її розгляд на 13.06.2017 року.

В судове засідання 13.06.2017 року з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

06.06.2017 року через канцелярію суду представником відповідача подано відзив № 40-07/381 від 02.06.2017 року на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись при цьому на те, що відшкодування витрат поклажодавцем здійснюється на підставі актів наданих послуг та розрахунку, проте строк оплати в договорі не встановлено. Оскільки надані позивачем акти виконаних робіт (наданих послуг), на думку відповідача, не відповідають вимогам законодавства щодо форми первинного документа, та заборгованість перед ДП «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів в сумі 8861,94 грн. в бухгалтерському обліку відповідача не обліковується, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Відзив разом з доданими до нього документами судом долучений до матеріалів справи.

В судовому засіданні 13.06.2017 року представником позивача подано клопотання б/н від 13.06.2017 року про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 13.06.2017 року сторонами суду не надано.

В судовому засіданні 13.06.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.06.2017 року проти позовних вимог заперечував з підставі. Викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 13.06.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 08 квітня 2011 року між Державним підприємством "Івано - Франківський комбінат хлібопродуктів" (позивач у справі, зерновий склад за договором) та Аграрним фондом (відповідач у справі, поклажодавець за договором) укладено Договір складського зберігання зерна № 92/11 (далі по тексту - Договір), за умовами п.1.1 якого поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, кукурудзи, ячменю (об'єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ (далі - зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим Договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим Договором та законодавством..

Відповідно до п. 3.1.1 Договору зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску. Нестача в межах покращення якості по вологості - не більше 0,5 %, смітній домішці - не більше 0,2 %, а також природних втрат в залежності від терміну зберігання списується за рахунок поклажодавця.

Пунктом 3.1.5 Договору визначено, що зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його до зберігання. У разі видачі простого або подвійного складського свідоцтва зерновий склад здійснює страхування зерна від ризиків випадкової загибелі, знищення, нестачі, пошкодження та втрат за дорученням і за рахунок коштів поклажодавця.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як зазначено в п.4.3 Договору розмір відшкодування витрат за зберігання за тонну за місяць становить 17,50 грн.

Ціна Договору становить 178 630,00 грн. (п.4.7 Договору).

Поклажодавець зобов'язаний відшкодувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також витрати, що виникають в порядку визначеному підпунктом 3.1.4. цього Договору (п. 3.3.2 Договору).

Пунктом 3.3.4. Договору передбачено, що поклажодавець зобов'язаний відшкодувати Зерновому складу витрати пов'язані з достроковим припиненням зобов'язань, відповідно до законодавства.

В розділі 4 Договору сторони передбачили умови та порядок взаєморозрахунків сторін.

Так, як визначено в п. 4.4. Договору, поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на підтвердження факту прийняття зерна від Аграрного фонду (відповідача) позивачем видано складські квитанції на зерно: АФ №434397 складська квитанція на зерно № 63 від 23.06.2014 року (пшениця м'яка (2 класу) в обсязі 9238 кг) та АФ №434398 складська квитанція на зерно №64 від 23.06.2014 року (пшениця м'яка (3 класу) в обсязі 9517 кг), які відповідно до п. 24 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та розділу 3 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики від 27.06.2003 № 198, є товаророзпорядчими документами, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу. Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом, та поклажодавцем та факт прийняття зерна зберігання.

Також як зазначено позивачем в позовній заяві, на підтвердження факту надання відповідачу послуг зі складського зберігання зерна, позивачем надані акти виконаних робіт до Договору надання послуг складського зберігання зерна (об'єкта державного цінового регулювання) № 92/11 від 08.04.2011 року за період січень 2015 року - березень 2017 року на загальну суму 8861,94 грн.

В свою чергу доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання актів виконаних робіт щодо кількості та/або якості наданих послуг складського зберігання зерна, а також відмови від прийняття послуг сторонами також суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг складського зберігання зерна у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах виконання робіт, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги складського зберігання зерна у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Проте, за твердженням позивача, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг у відповідності до умов Договору належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором в розмірі 8861,94 грн.

При цьому згідно наданих матеріалів справи на адресу відповідача надсилався акт звірки взаємних розрахунків, за результатами розгляду якого Аграрний фонд листом № 40-09/224 від 15.03.2017 року повідомив про відсутність можливості для здійснення оплати за спірним Договором.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості наданих позивачем послуг складського зберігання зерна відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 8861,94 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що спір у даній справі стосується порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині своєчасної оплати наданих позивачем та спожитих відповідачем послуг зі складського зберігання зерна.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання норм глави 66 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, правовідносини зі зберігання зерна регулюються нормами Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

У відповідності до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до частини 3 статті 957 Цивільного кодексу України письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Згідно з пунктами 10, 24 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Статтею 43 вказаного Закону унормовано, що якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

При цьому, згідно з пунктом 1 Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 510 від 11.04.03 р., підставою для видачі складських документів на зерно є прийняття зерна зерновим складом на зберігання. Відповідно до пункту 1.1 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України №198 від 27.06.03 р. (далі - Положення), складськими документами на зерно є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва.

Як зазначалось судом вище, факт прийняття позивачем зерна на зберігання від відповідача (поклажодавця) належним чином підтверджується матеріалами справи, зокрема, складськими квитанціями на зерно.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Зокрема, порядок оплати наданих та спожитих послуг передбачений умовами розділу 4 Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши поклажодавцю (відповідачу) послуги зі складського зберігання зерна (пшениці) згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не оплатив надані послуги та має перед позивачем заборгованість з оплати останніх в сумі 8861,94 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору складського зберігання зерна № 92/11 від 08.04.2011 року та/або його окремих положень суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 8861,94 грн. основного боргу позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому заперечення відповідача проти позовних вимог з посиланням на відсутність в бухгалтерському обліку Аграрного фонду заборгованості за спірним Договором судом оцінюються критично та до уваги не приймаються.

Окрім того суд зазначає, що бюджетні установи, до яких відноситься відповідач у справі - Аграрний фонд, для свого нормального функціонування і здійснення передбаченої установчими документами діяльності, укладають договори, оплата за якими здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

При цьому, незважаючи на залучення до відносин між бюджетними установами бюджетних коштів, зазначені відносини є не бюджетними, а господарсько-правовими.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Суд зазначає, що ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним договором не виділяють в окрему категорію осіб "бюджетні установи" і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, бюджетна установа, як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за такими договорами.

Отже, враховуючи приписи частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15 травня 2012 р. у справі № 3-28гс12, від 13.10.09 р. (судової палати в адміністративних справах), від 15.05.12 р. у справі № 11/446 (судової палати у господарських справах).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, 1, код ЄДРПОУ 33642855) на користь Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" (76495, м. Івано - Франківськ, с. Микитинці, вул. Юності, 2в, код ЄДРПОУ 05513715) 8 861 (вісім тисяч вісімсот шістдесят одну) грн. 94 коп. - основної заборгованості, 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М.Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 03.07.2017 року.