Постанова № 67553747, 04.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2017 року Справа № 906/773/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Палій В.В.

розглянувши касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, с. Вільнопілля Ружинського району Житомирської області (далі - ФОП ОСОБА_2.),

на рішення господарського суду Житомирської області від 14.11.2016 та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.02.2017

зі справи № 906/773/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна", м. Київ (далі - Товариство),

до ФОП ОСОБА_2

про стягнення 24 127,53 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - фізична особа - підприємець ОСОБА_3, м. Київ (далі - ФОП ОСОБА_3.).

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 (особисто), ОСОБА_4,

відповідача - ОСОБА_5,

третьої особи - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 24 127,53 грн., з яких: 23 200 грн. - сума попередньої оплати за товар; 927,53 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.11.2016 (суддя Сікорська Н.А.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 (колегія у складі: Тимошенко О.М. - головуючий, Саврій В.А. і Савченко Г.І.): позов задоволено частково; з ФОП ОСОБА_2 стягнуто на користь Товариства 23 200 грн. безпідставно отриманих коштів і 1 325,03 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ФОП ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і передати останню на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу з посиланням на статті 32, 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано порушенням господарським судом норм процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обгрунтованість оскаржуваних судових рішень, і просить останні залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від ФОП ОСОБА_3 відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

За доводами Товариства: воно звернулося до ФОП ОСОБА_2 за інформацією щодо наявності в останнього (як продавця) 12 комп'ютерних крісел (далі - КК) та 8 комп'ютерних стільців (далі - КС); ФОП ОСОБА_2 підтвердив наявність, найменування та ціну запитуваних товарів.

За даними Товариства, 01.04.2016 воно усно звернулося до ФОП ОСОБА_2 з проханням виставити рахунок на оплату 12 КК та 8 КС.

01.04.2016 ФОП ОСОБА_2 засобами електронного зв'язку направив Товариству рахунок-фактуру № 0104/2 на оплату КК - 12 штук та КС - 8 штук загальною вартістю 23 200 грн.

Після отримання цього рахунка Товариство здійснило попередню оплату виставленого ФОП ОСОБА_2 рахунка-фактури від 01.04.2016 на суму 23 200 грн. згідно з платіжним дорученням від тієї ж дати № 3210.

Як зазначає Товариство, за усною домовленістю ФОП ОСОБА_2 повинен був передати товар у день здійснення попередньої оплати, але цього ним зроблено не було.

Товариство на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) звернулося до ФОП ОСОБА_2 з вимогою вих. № 2825 щодо повернення перерахованої 01.04.2016 як попередньої оплати суми 23 200 грн. Дана вимога повернулася на адресу Товариства без вручення, оскільки "адресат за зазначеною адресою не проживає". Вимогу було направлено за місцем проживання ФОП ОСОБА_2, зазначеною в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Товариство просило стягнути з ФОП ОСОБА_2, крім суми попередньої оплати, 927,53 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

ФОП ОСОБА_2: зазначив, що договору з Товариством про купівлю КК і КС не укладав і не мав такого наміру; пояснив, що рахунок на попередню оплату виставив Товариству на прохання ФОП ОСОБА_3, що зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, однак не має розрахункового рахунку в банку; саме ФОП ОСОБА_3 і проводив переговори з Товариством щодо поставки меблів. ФОП ОСОБА_2 не заперечував, що 01.04.2016 на розрахунковий рахунок надійшли кошти від Товариства у сумі 23 200 грн., однак ці кошти, за його поясненнями, були ним зняті та передані ОСОБА_3, на підтвердження чого ним надається розписка ОСОБА_3 Крім того, ФОП ОСОБА_2 подано пояснення ОСОБА_3, з яких вбачається, що останній уклав з Товариством договір на виготовлення меблів на суму 23 200 грн., яку отримав "через знайомого ОСОБА_2."

Виставлений ФОП ОСОБА_2 рахунок-фактура не підтверджує укладення між сторонами договору купівлі-продажу, в тому числі у спрощений спосіб, а лише вказує на намір сторін щодо укладення договору купівлі-продажу. Інших доказів укладення сторонами договору купівлі-продажу не подано, про існування між ними інших договірних зобов'язань не вказується.

Відтак кошти в сумі 23 200 грн. отримані ФОП ОСОБА_2 безпідставно.

Розмір відсотків за користування чужими коштами, які (відсотки) могли б бути застосовані до даних правовідносин, сторонами невизначено.

Існування договірних зобов'язань між ФОП ОСОБА_3 і Товариством доказами не підтверджено.

Наявні у матеріалах справи розписка ОСОБА_3 від 10.10.2016 про отримання від ОСОБА_2 коштів у сумі 23 200 грн. та "пояснююча" від 25.07.2016 не можуть вважатися належними доказами існування правового зв'язку між Товариством та ОСОБА_3

Кошти у сумі 23 200 грн. отримані ОСОБА_2 01.04.2016, а розписка та "пояснююча" складені ОСОБА_3 10.10.2016 та 25.07.2016 відповідно, тобто після набуття ОСОБА_2 коштів, що може розцінюватися лише як намагання заміни боржника у зобов'язанні. Натомість відповідні докази не можуть підтверджувати і цієї обставини, оскільки розписка вчинена між фізичними особами (не підприємцями), без вказівки даних, що ідентифікують цих осіб, а "пояснююча" на адресу Товариства не містить відміток про отримання її адресатом або доказів направлення її останньому.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача зазначених сум 23 200 грн. і 927,53 грн.

Відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Статтею 43 названого Кодексу передбачено здійснення оцінки доказів господарським судом на основі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Оскаржувані судові рішення з даної справи наведеним вимогам відповідають не в повній мірі.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Житомирської області від 11.10.2016 було залучено до участі у цій справі ФОП ОСОБА_3 як особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Дану ухвалу мотивовано, зокрема, тим, що, як вбачається з пояснень ОСОБА_3, саме останній укладав договір з Товариством на виготовлення меблів на суму 23 200 грн., яку отримав "через свого знайомого ОСОБА_2.". Дійсно, у матеріалах справи наявні (а.с. 54, 55) фотокопії виконаних за підписом "Мірошниченко" розписки і "пояснювальної", в яких зазначається про те, що:

- він (ОСОБА_3.) одержав 01.04.2016 від Товариства через ОСОБА_2 23 200 грн. "на виготовлення комп'ютерних стільців", і що в цій угоді ОСОБА_2 "виступає в ролі посередника";

- він же (ОСОБА_3.) у квітні 2016 року уклав договір з Товариством на виготовлення стільців на суму 23 200 грн., які (кошти) одержав через розрахунковий рахунок "знайомого ОСОБА_2."

Відповідні документи були в матеріалах справи на час розгляду її місцевим господарським судом. Проте він належної оцінки їм не надав і не розглянув, у тому числі за своєю ініціативою, питання про залучення до участі у справі ФОП ОСОБА_3 як іншого відповідача, що передбачено статтею 24 ГПК України.

Натомість названий суд залучив ФОП ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, жодним чином не з'ясувавши й не зазначивши, яким чином рішення суду зі справи може вплинути на права і обов'язки поіменованої особи (частина перша статті 27 названого Кодексу).

Отже, місцевим господарським судом рішення прийнято за неправильного застосування вимог статей 47, 24, 27 і 43 ГПК України, а апеляційний господарський суд, у свою чергу, наведеного не виправив, припустившись, відтак, неправильного застосування тих же вимог закону.

До того ж суд апеляційної інстанції помилково зазначив про те, що згадана "розписка вчинена між фізичними особами (не підприємцями)", а тому не може підтверджувати певних обставин. Чинне законодавство НЕ передбачає поділу майна фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності за ознакою того, чи використовується воно безпосередньо у підприємницькій діяльності, чи для інших (особистих) потреб. Тому будь-які дії, вчинені такими особами у сфері майново-правових відносин, є з юридичної точки зору рівнозначними (рівноцінними) між собою, безвідносно до того, чи виступають відповідні особи в цих відносинах у статусі суб'єкта підприємницької діяльності, чи як "просто" фізичні особи (без зазначення відповідного статусу).

Не можна погодитися й з мотивацією апеляційного господарського суду стосовно того, що відсутність доказів отримання Товариством "пояснюючої" ОСОБА_3 від 25.07.2016 позбавляє цей документ значення доказу зі справи. Згідно із статтями 32, 36 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; ці дані встановлюються, зокрема, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому наведені норми процесуального права не ставлять оцінку того чи іншого документа як доказу зі справи у залежність від того, чи одержаний він адресатом (особою, якій його було адресовано), якщо інше прямо не визначено законом. Отже, суд помилково відкинув зазначені документи (матеріали) як докази та не здійснив їх дослідження і оцінки, що є порушенням правил оцінки доказів, які (правила) встановлено статтею 43 ГПК України.

Поза увагою судових інстанцій в зв'язку з цим залишилося й положення статті 35 ГПК України про те, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом (якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання).

Таким чином, у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями у розгляді справи й норм матеріального права, в тому числі ЦК України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими тощо.

Отже, відповідно до пункту 3 статті 1119 та частини другої статті 11110 ГПК України оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню в частині, що стосується стягнення суми попередньої оплати 23 200 грн. (а також сум судового збору) з передачею справи в тій же частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, здійснити процесуальні дії та встановити обставини, зазначені в цій постанові, стосовно належного з'ясування наявності/відсутності правового зв'язку між учасниками судового процесу, зокрема Товариством і ФОП ОСОБА_3, дати цим обставинам і наявним у справі документам правову оцінку, яка перебувала б у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, та вирішити спір згідно із законом. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Що ж до позовної вимоги у даній справі про стягнення суми 927,53 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, то Вищий господарський суд України відзначає таке.

Згідно з положеннями ЦК України:

- за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір цих процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536);

- у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними згідно із статтею 536 цього Кодексу (частина друга статті 1214).

Попередні судові інстанції, з'ясувавши відсутність у даному разі встановленого договором або актом законодавства розміру зазначених процентів, дійшли правильного висновку й про відсутність підстав для стягнення відповідної суми. Тому в цій частині рішення і постанову названих судових інстанцій з даної справи слід залишити без змін. З урахуванням наведеного касаційна скарга підлягає частковому задоволенню (адже в ній рішення і постанова попередніх судових інстанцій оскаржуються в повному обсязі).

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 14.11.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 зі справи № 906/773/16 скасувати в частинах, що стосуються розгляду позовних вимог про стягнення суми попередньої оплати 23 200 грн. і розподілу судових витрат зі справи.

Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

У решті зазначені рішення і постанову залишити без змін.

Суддя В. Селіваненко

Суддя С. Бондар

Суддя В. Палій