Постанова № 67553727, 04.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2017 року Справа № 916/577/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Алвас" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 у справі № 916/577/16 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Алвас"доІзмаїльської міської радитретя особаприватне акціонерне товариство "Ізмаїлагрошляхбуд"провизнання права власності,за участю представників

позивача: Фірсова Д.О.,

відповідача: не з'явились,

третьої особи: Ковальського В.Є.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Алвас" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Ізмаїльської міської ради про визнання права власності в порядку ст. 376 Цивільного кодексу України на будівлі, розташовані на земельній ділянці, загальною площею 0,3911 га на території Ізмаїльської міської ради Одеської області, а саме: будівлю сторожки під літ. "У" площею 9 м2; будівлю гаражу під літ. "С" площею 19,9 м2; будівлю вбиральні під літ. "Щ", згідно з технічним паспортом на громадський будинок, складеним ПП "Бюро технічної інвентаризації та оцінки" 21.12.2015.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.04.2016 позов задоволено. Визнано право власності за позивачем на вказане майно.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове - про відмову в позові.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 22.11.1996 на підставі рішення Ізмаїльської Ради народних депутатів Ізмаїльського району Одеської області від 17.09.1996 №86-ХХП акціонерному товариству закритого типу "Ізмаїлагрошляхбуд", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Ізмаїлагрошляхбуд", видано державний акт серії ОД 28 на право постійного користування землею, а саме: земельною ділянкою, площею 5,2979 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, для розміщення і експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд та адміністративно-побутових будівель. Державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30.

На підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 04.12.2008 № 1593 акціонерному товариству закритого типу "Ізмаїлагрошляхбуд" 11.12.2008 видано свідоцтво № 1381 про право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (опис об'єкта наведений у свідоцтві). Зазначене право власності зареєстровано 17.12.2008, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21295518.

Між приватним акціонерним товариством "Ізмаїлагрошляхбуд" (продавцем) 26.01.2009 та гр. ОСОБА_7 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу 1/20 частки нежитлових приміщень адміністративної будівлі. В подальшому гр. ОСОБА_7 придбану частку внесено до статутного капіталу позивача.

В свою чергу 28.09.2009 на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 24.09.2009 №1201 позивачу видано свідоцтво № 1105 про право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (опис об'єкта наведений у свідоцтві). Форма власності: приватна спільна часткова. Частка: 1/20, яка складається з літ. "А" - адміністративна будівля, приміщення: № 4, 5, 6 - кабінети, № 7 - коридор, № 8, 9, 10 - кабінети. Загальна площа - 109, 4 м2.

За твердженням третьої особи, відчужена 1/20 частка нежитлових приміщень складається лише з приміщень №№ 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 адміністративної будівлі (позначеної в технічному паспорті літерою "А"), які розташовані на першому поверсі адміністративної будівлі. Інші приміщення першого поверху тієї ж будівлі та всі приміщення другого поверху (в тому числі і ті, що розташовані над приміщеннями позивача) є власністю третьої особи (частка 19/20).

Рішенням Ізмаїльської міської ради Одеської області від 31.03.2011 № 559-VI "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду терміном на 49 років товариству з обмеженою відповідальністю "Алвас" для розміщення та експлуатації складу ПММ по АДРЕСА_1 позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у довгострокову оренду земельної ділянки загальною площею 0,3911 га для розміщення складу паливно-мастильних матеріалів (ПММ), у тому числі, земельної ділянки № 1 площею 0,2090 га та земельної ділянки № 2 площею 0,1841 га.

За твердженням позивача, з метою задоволення своїх виробничих потреб в процесі здійснення господарської діяльності на вищезазначеній земельній ділянці останній збудував у 2011 році будівлю сторожки під літ. "У" площею 9 м2 , будівлю гаражу під літ. "С" площею 19,9 м2, а також будівлю вбиральні під літ. "Щ".

Згідно з висновком про технічний стан та можливість подальшої експлуатації будівель (літер У, С, Щ), розташованих на території складу ПММ ТОВ "Алвас" за адресою: АДРЕСА_1, виготовленого експертом ОСОБА_8, вищеперелічені будівлі відповідають відповідним державним будівельним нормам (ДБН) та придатні для подальшої експлуатації відповідно до свого функціонального призначення.

З урахуванням наведеного та посилаючись на правомірність підстав набуття прав на вищевказане нерухоме майно, а також на ті обставини, що позивач позбавлений можливості реалізації своїх повноважень власника щодо вищезазначеного нерухомого майна за відсутністю відповідних правовстановлюючих документів на нього, останній звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що позивач в розумінні ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України не є користувачем земельної ділянки загальною площею 0,3911 га для розміщення складу ПММ по АДРЕСА_1 на якій знаходяться самочинно збудовані ним об'єкти нерухомості. Разом з тим, на підставі рішення Ізмаїльської міської ради Одеської області від 31.03.2011 № 559-УІ позивачем до теперішнього часу здійснюється оформлення правовстановлюючих документів на зазначену земельну ділянку та з відома Ізмаїльської міської ради протягом тривалого часу здійснюється фактичне використання зазначеної земельної ділянки у своїй господарській діяльності. Крім того, Ізмаїльська міська рада не зазначила у своєму відзиві про порушення з боку позивача прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади м. Ізмаїл та/або інших суб'єктів господарювання.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності підстав для визнання права власності на самочинне збудоване майно за рішенням суду відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України, оскільки земельна ділянка у встановленому законом порядку позивачу під уже збудоване майно не надавалась, а третя особа як землекористувач заперечує проти визнання права власності на самочинне збудоване майно за позивачем.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з ч. 3 зазначеної статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою. Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Відповідно до ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Аналіз зазначеної статті дає підстави для висновку, що на підставі ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу. При цьому необхідно враховувати, що відсутність заперечень власника проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, чи визнання такого позову має бути обґрунтовано відповідними доказами.

Позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами здійснення оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій самочинно збудовані об'єкти нерухомості. Жодних рішень Ізмаїльської міської ради про надання вказаної земельної ділянки у користування позивачу не приймалось, будь-які права на цю частину земельної ділянки у останнього відсутні.

При цьому колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішення Ізмаїльської міської ради Одеської області від 31.03.2011 № 559-VI "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду терміном на 49 років товариству з обмеженою відповідальністю "Алвас" для розміщення та експлуатації складу ПММ по АДРЕСА_1, з урахуванням вищенаведених норм законодавства України, не може вважатися рішенням про надання позивачу земельної ділянки.

Крім цього апеляційним господарським судом встановлено, що земельна ділянка, на якій самочинно збудовані об'єкти нерухомості, знаходиться в постійному користуванні приватного акціонерного товариства "Ізмаїлагрошляхбуд", яке заперечує проти вилучення у нього цієї частини земельної ділянки.

Таким чином, оскільки земельна ділянка у встановленому законом порядку позивачу під уже збудоване майно не надавалась, а приватне акціонерне товариство "Ізмаїлагрошляхбуд" як землекористувач заперечує проти визнання права власності на самочинно збудоване майно за позивачем, тобто відсутні необхідні умови для визнання права власності на самочинно збудоване майно на підставі ст. 376 Цивільного кодексу України, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в позові.

При цьому посилання скаржника на те, що апеляційний господарський суд безпідставно та необґрунтовано залишив без задоволення клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення господарськими судом Одеської області справи № 916/317/16 не приймаються до уваги колегією суддів касаційної інстанції, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі, а під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Разом з тим, за оцінкою апеляційного господарського суду, справа № 916/577/16 не пов'язана зі справою № 916/317/16 у розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного господарського суду та зводяться до тлумачення норм матеріального права скаржником на власний розсуд.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К. Судді: Грек Б.М. Ковтонюк Л.В.