Постанова № 67553718, 27.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2017 року Справа № 914/851/16 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Бакуліної С.В., Корсака В.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу та Об'єднання Комітетів для Євреїв колишнього Радянського Союзуна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 26.10.2016у справі № 914/851/16 Господарського суду Львівської областіза позовом1. Об'єднання Комітетів для Євреїв колишнього Радянського Союзу; 2. Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзудо відповідачів:1. Львівської міської ради; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Львівська мрія"третя особа,які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Міністерство культури України; 2. Львівська обласна державна адміністрація; 3. Відділ Держгеокадастру у м. Львові; 4. Відкрите акціонерне товариство "Будівельно-монтажне управління "Львівгазифікація"провизнання недійсними ухвал Львівської міської ради від 01.10.2015 №5302 та №4671 від 21.05.2015 в частині п.2; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий № 4610137500:02:005:0024,

за участю представників

від позивача-1: Шейхет М.;

від позивача-2: Шейхет М., Могінська Т.А.;

від відповідача-1: не з'явились;

від відповідача-2: Лабай А.М.;

від третьої особи-1: не з'явились;

від третьої особи-2: не з'явились;

від третьої особи-3: не з'явились;

від третьої особи-4: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.06.2016 у справі № 914/851/16 (суддя Березяк Н.Є.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 (головуючий суддя - Дубник О.П., судді: Желік М.Б., Малех І.Б.) в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 21, 53, 122, 150, 186, 186-1 Земельного кодексу України, п.п. 3, 8 ч. 1 ст. 1, ст. 6, ч. 2 ст. 14, ст.ст. 32, 48 Закону України "Про охорону культурної спадщини", п.п. 2.4, 3.5 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого Наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 N 158, п. 7 ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2017 у зв'язку з відпусткою судді Яценко О.В. для розгляду справи № 914/851/16 визначено колегію суддів: головуючий Поляк О.І., судді: Бакуліна С.В., Корсак В.А.

08.06.2017 до Вищого господарського суду України від Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи акту обстеження від 28.04.2017 та рішення Європейського суду з прав людини від 26.11.2013.

08.06.2017 до Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Львівська мрія" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-2 просив залишити касаційну скаргу Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі № 914/851/16 - без змін.

08.06.2017 до Вищого господарського суду України від Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листів від 13.07.2013, 16.04.2016 та від 16.06.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.06.2017 у справі № 914/851/16 відкладено розгляд касаційної скарги Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі № 914/851/16 на 27.06.2017.

20.06.2017 до Вищого господарського суду України від Львівської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-1 просив залишити касаційну скаргу Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі № 914/851/16 - без змін.

26.06.2017 до Вищого господарського суду України від Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листа від 22.06.2017 та резюме ОСОБА_7.

26.06.2017 до Вищого господарського суду України від Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листів від 22.06.2017, від 26.06.2017, резюме про діяльність ОСОБА_7 та лист (інформація) про діяльність.

У призначене судове засідання з'явилися представники позивача-1, позивача-2 та відповідача-2. Представники відповідача-1 та третіх осіб не скористалися своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників позивачів та відповідача-2, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, ухвалою Львівської міської ради № 4671 від 21.05.2015 "Про затвердження ПАТ "Будівельно-монтажне управління "Львівгазифікація" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. В. Єрошенка, 22" вилучено за згодою з користування ПАТ "Львівгаз" земельну ділянку площею 0,5179 га на вул. В. Єрошенка, 22, затверджено ПАТ "Будівельно-монтажне управління "Львівгазифікація" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку на вул. В. Єрошенка, 22 (кадастровий № 4610137500:02:005:0024) в оренду на 10 років для будівництва і обслуговування готелю вищого розряду перевівши із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення до земель житлової і громадської забудови за функціональним використанням - землі змішаного використання (землі комерції).

29.07.2015 між ПАТ "Будівельно-монтажне управління "Львівгазифікація" та ТОВ "БК Львівська мрія" було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, відповідно до якого останнє придбало будівлі та споруди на вул. В. Єрошенка, 22 у м. Львові.

Ухвалою Львівської міської ради № 5302 від 01.10.2015 ТОВ "БК Львівська мрія" передано земельну ділянку площею 0,5179 га (кадастровий № 4610137500:02:005:0024) на вул. В. Єрошенка, 22 у м. Львові із земель, які є власністю територіальної громади м. Львова, в оренду строком на 10 років для будівництва і обслуговування готелю вищого розряду за рахунок земель житлової і громадської забудови за функціональним використання - землі змішаного використання ( землі житлової забудови, землі комерції).

На виконання зазначеної вище ухвали, 12.11.2015 між Львівською міською радою та ТОВ "БК Львівська мрія" укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий № 4610137500:02:005:0024 , що розташована на вул. В. Єрошенка, 22 у м. Львові.

Вважаючи, що вказані ухвали та договір порушують права та інтереси єврейської громади, поховання якої знаходяться на спірній земельній ділянці, Об'єднанням Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництвом Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу звернулись до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради, ТОВ "БК Львівська мрія", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерства культури України, Львівської обласної державної адміністрації, Відділу Держгеокадастру у м. Львові, ВАТ "Будівельно-монтажне управління "Львівгазифікація" про визнання недійсними ухвал Львівської міської ради від 01.10.2015 № 5302 та № 4671 від 21.05.2015 в частині п. 2, а також про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.11.2015.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні ухвали місцевого органу самоврядування не порушують прав національних меншин на збереження національних культурних традицій єврейського народу, оскільки на об'єкт, який позивачі вважають культурною спадщиною не укладено охоронний договір та не присвоєний охоронний номер в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини", він не внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України у відповідності до розділу III вказаного Закону. Також, об'єкти нерухомості та земельна ділянка не входили до Реєстру пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, будь-які застереження щодо земельної ділянки і нерухомості на час прийняття ухвали Львівської міської ради № 4671 від 21.05.2015 були відсутні. Крім того, позивачі жодним чином не обґрунтували, яких вимог, необхідних для чинності правочину, не дотрималася сторона (сторони) спірного договору оренди земельної ділянки на вул. Єрошенка, 22 у м. Львові при його укладенні.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується з вказаними висновками місцевого та апеляційного господарських судів, вважає їх передчасними та такими, що встановлені з неповним з'ясуванням обставин справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору по суті, враховуючи наступне.

Так, згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положенням ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З викладених законодавчих приписів вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду не тільки в разі порушення, невизнання або оспорювання немайнового або майнового права, а також за захистом свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Тобто судовому захисту поряд з правом особи підлягає також і охоронюваний законом інтерес.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що подані позивачами паспорт та облікова картка об'єкта культурної спадщини не є належними доказами в розумінні Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Порядку обліку об'єктів культурної спадщини віднесення Юдейського цвинтаря ХІХ століття на вул. Єрошенка у м. Львові до об'єктів культурної спадщини, а відтак надання земельної ділянки на вул. Єрошенка, 22 у м. Львові на підставі спірних ухвал та договору оренди не порушує прав національних меншин на збереження об'єктів культурної спадщини єврейського народу.

У своєму рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційний суд України визначив основні ознаки охоронюваного законом інтересу, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Тобто охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (рішення Конституційного Суду України № 15-РП/2004 від 02.11.2004).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про національні меншини в Україні" пам'ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом.

Згідно зі ст. 13 вказаного Закону громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об'єднання.

Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що підприємства усіх форм власності, заклади науки, освіти та культури, громадські організації, громадяни сприяють органам охорони культурної спадщини в роботі з охорони культурної спадщини, можуть встановлювати шефство над об'єктами культурної спадщини з метою забезпечення їх збереження, сприяють державі у здійсненні заходів з охорони об'єктів культурної спадщини і поширенні знань про них, беруть участь у популяризації культурної спадщини серед населення, сприяють її вивченню дітьми та молоддю, залучають громадян до її охорони.

Як вбачається з матеріалів справи, обгрунтовуючи свої вимоги, позивачі зазначали, що громадські організації Об'єднання Комітетів для Євреїв колишнього Радянського Союзу та Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу були створені в рамках Угоди між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки про охорону і збереження культурної спадщини від 04.03.1994 з метою захисту культурної спадщини, зокрема національних культурних традицій єврейського народу, збереження яких знаходиться під загрозою у зв'язку з наданням за спірними ухвалами та договором земельної ділянки, частина якої має історико-культурну цінність, як Юдейський цвинтар ХІХ століття.

При цьому на підтвердження історико-культурної цінності земельної ділянки на вул. Єрошенка, 22 у м. Львові позивачами було подано до суду Паспорт об'єкту культурної спадщини - Нового юдейського кладовища ХІХ століття у м. Львові, вул. Єрошенка та Облікову картку об'єкта культурної спадщини Нове юдейське кладовище, складені, в тому числі науковим співробітником Представництва в Україні Американського об'єднання комітетів для євреїв, за замовленням вказаного представництва та підписані начальником Відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації, відповідно до яких на земельній ділянці, розташованій вздовж вул. Єрошенка у м. Львові, знаходиться об'єкт культурної спадщини - Нове юдейське кладовище ХІХ століття.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, зокрема, належить: визначення меж територій пам'яток місцевого значення та затвердження їхніх зон охорони; встановлення режиму використання пам'яток місцевого значення, їхніх територій, зон охорони; забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; забезпечення виготовлення, складання і передачі центральному органові виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, наукової документації з описами та фіксацією об'єктів культурної спадщини, а в разі отримання дозволу на їх переміщення (перенесення) - демонтаж із них елементів, які становлять культурну цінність, з метою збереження.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України "Про охорону культурної спадщини" незалежні групи спеціалістів з ініціативи об'єднань громадян, органів охорони культурної спадщини, а також інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах можуть здійснювати громадську експертизу з питань охорони культурної спадщини. Висновки даної експертизи можуть враховуватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування при прийнятті відповідних рішень згідно із законом.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з доводами господарських судів попередніх інстанцій про те, що оскільки підготовка документів (паспорта та картки об'єкта культурної спадщини) здійснювалася ТОВ "Зелемінь" на замовлення позивачів, в той час як мала б здійснюватися виключно за розпорядженням та на підставі укладеного контракту з виконавчим органом місцевого самоврядування, то такі докази є недопустимими.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані паспорт та картка об'єкта культурної спадщини були подані на розгляд Міністерства культури України і в матеріалах справи відсутні докази результатів такого розгляду, а саме відмови внесення Нового юдейського кладовища ХІХ століття у м. Львові на вул. Єрошенка до відповідного Переліку чи Реєстру об'єктів культурної спадщини.

До того ж, у зв'язку з протиправною бездіяльність Львівської міської ради та Виконкому Львівської міської рази щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" в частині невжиття заходів, спрямованих на організацію обстеження та вивчення території Нового юдейського цвинтаря ХІХ століття на вул. Єрошенка у м. Львові, позивачами був поданий адміністративний позов і справа розглядається судом адміністративної юрисдикції (справа № 2-а/461/180/16).

Відповідно до норм ст.ст. 43, 82 ГПК України, господарський суд, вирішуючи спір по суті, зобов'язаний прийняти рішення за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, яка грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому господарський суд зобов'язаний створювати сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства (ч. 3 ст. 4-3 ГПК України).

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Тобто належність і допустимість доказів - це дві вимоги, які закон пред'являє до доказів. Якщо належність характеризує зв'язок доказів з фактами, які входять до предмету доказування, а також з іншими обставинами, які мають бути доведені, то допустимість - форму доказів.

Таким чином, за встановлених умов щодо відсутності відмови у визнанні Юдейського кладовища ХІХ століття як нововиявленої пам'ятки та за відсутності відмови у її реєстрації, колегія суддів вважає подані позивачем докази такими, що можуть характеризувати можливий зв'язок їх з фактами, які входять до предмету доказування у даній справі.

Однак, господарські суди попередніх інстанцій, зазначивши, що подані позивачами паспорт та облікова картка об'єкта культурної спадщини не є належними доказами порушення передбачених Законом України "Про охорону культурної спадщини" прав останніх на збереження об'єктів культурної спадщини єврейського народу, не визначилися з належністю і допустимістю вказаних доказів з точки зору наявності у позивачів охоронюваного законом інтересу щодо збереження та захисту національних культурних традицій єврейського народу.

Отже, для правильного вирішення спору в цій справі господарським судам попередніх інстанцій необхідно було б, з метою захисту охоронюваного законом інтересу позивачів та дотримання принципу верховенства права, перш за все, встановити чи підтверджується поданими позивачами доказами знаходження можливого нововиявленого об'єкта культурної спадщини - Юдейського кладовища ХІХ століття в межах спірної земельної ділянки за адресою вул. Єрошенка, 22 у м. Львові кадастровий № 4610137500:02:005:0024.

З метою встановлення накладення земельних ділянок та визначення меж такого накладення, суду, дотримуючись принципу змагальності сторін, слід було визначитися щодо можливості призначення відповідної експертизи з покладенням витрат на позивачів як на сторону, на яку законодавством покладено обов'язок доведення вказаних обставин справи і лише після встановлення такого накладення чи ненакладення було б за можливе повно та всебічно розглянути справу та вирішити спір по суті заявлених позовних вимог.

Вищевикладене свідчить про передчасність висновків господарських судів попередніх інстанцій, зроблених без врахування законодавчих вимог та без встановлення всіх обставин справи.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому за приписами ч. 2 ст. 111-7 ГПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, збирати нові або додатково перевіряти вже наявні докази.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови у даній справі з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 111-9 ГПК України.

При цьому, під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати вищевикладені обставини, які стали підставою для скасування судових актів та передачі справи на новий розгляд.

За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу та Об'єднання Комітетів для Євреїв колишнього Радянського Союзу підлягає частковому задоволенню, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 та рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2016 у справі № 914/851/16 - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі № 914/851/16 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі № 914/851/16 та рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2016 у справі № 914/851/16 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

В.А. Корсак