Ухвала суду № 67553699, 27.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" червня 2017 р. м. Київ К/800/35167/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Заїки М.М., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Відділу Держземагенства в Новомиргородському районі Кіровоградської області про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку виконання судового рішення та стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У березні 2013 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до відділу Держземагенства в Новомиргородському районі Кіровоградської області (далі - відділ Держземагенства) в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі з урахуванням індексації у розмірі 27454,05 гривень, компенсацію за невикористану основну відпустку в розмірі 3399,00 гривень, компенсацію за невикористану додаткову відпустку в розмірі 1133,00 гривень, невиплачену матеріальну допомогу в розмірі 3586,80 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні та за затримку виконання рішення суду про поновлення її на роботі в розмірі 10311,71 гривень, моральну шкоду у розмірі 100000,00 гривень (далі - спірні виплати).

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що має право на спірні виплати, які не отримала внаслідок протиправних, на її думку, дій (бездіяльності) відповідача, а тому ОСОБА_4 просила про задоволення позову.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 7 по 28 грудня 2012 року у розмірі 1260,64 гривень. В решті позову відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог за періоди з 13 травня по 27 грудня 2011 року і з 6 лютого по 21 серпня 2012 року закрито.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що відповідач з власної вини допустив затримку виконання рішення про поновлення позивача на роботі, а вимоги про стягнення з відділу Держземагенства на її користь заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки у вказаний період часу ОСОБА_4 фактично не працювала і не довела наявність завдання їй моральної шкоди діями чи бездіяльністю роботодавця.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з положень пункту 4 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки є такі, що набрали законної сили, постанови суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

Проте, до такого висновку (щодо закриття провадження у справі) апеляційний суд дійшов в порушення норм процесуального права, з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що наказом відповідача від 25 жовтня 2010 року № 3-к (далі - наказ № 3-к) ОСОБА_4 звільнено з посади провідного спеціаліста сектору державного земельного кадастру відділу Держкомзему з 5 листопада цього ж року на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Вважаючи незаконним своє звільнення з роботи позивач оскаржила у судовому порядку вказаний наказ.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 травня 2011 року позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано протиправним та скасовано, зокрема, наказ № 3-к та поновлено позивача на посаді, стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 5 листопада 2010 року по 13 травня 2011 року. Постанова суду, в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця звернуто до негайного виконання.

На виконання вказаного судового рішення відповідач, наказом від 26 грудня 2011 року № 16-к «Про поновлення ОСОБА_4.», зміненим наказом від 27 грудня цього ж року № 17-к поновив позивача на посаді провідного спеціаліста сектора Державного земельного кадастру відділу Держкомзему (далі - накази №№ 16-к, 17-к відповідно).

В подальшому, наказом відділу Держкомзему від 21 серпня 2012 року № 25-к (далі - наказ № 25-к) позивача звільнено з посади на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Наведений наказ позивач також оскаржила в судовому порядку.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2012 року позов ОСОБА_5 задоволено. Скасовано наказ № 25-к та поновлено позивача на посаді, а також стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 серпня по 7 грудня 2012 року. Постанова суду, в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця звернуто до негайного виконання.

Так, відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини 2 статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Одночасно, пунктом 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи те, що постанова Кіровоградського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2012 року в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді добровільно виконана відділом Держкомзему шляхом прийняття наказу лише 28 числа цього ж місяця колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

При цьому, суд правильно обчислив розмір середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, виходячи з середньоденної, заробітної плати, у відповідності до вимог вищевказаних норм Кодексу законів про працю України, Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування наведених норм матеріального права викладений Верховним Судом України у постановах цього суду від 23 червня 2015 року і 26 жовтня 2016 року (справи №№ 21-63а15, 21-6309-15 відповідно), який, згідно з положеннями частини 2 статті 161, частини 2 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковою враховується судами при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_4 невиплаченої заробітної плати за вищевказаний період, оскільки остання фактично не працювала і була поновлена на роботі лише 28 грудня 2012 року.

Наведений висновок узгоджується з положеннями статті 43 Конституції України, статтею 94 Кодексу законів про працю України, статтею 1 Закону № 108/95-ВР, якими встановлено право кожного, хто працює, на заробітну плату, яка є винагородою, обчисленою, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Більше того, вказаний період, у розумінні Кодексу законів про працю України є вимушеним прогулом, за який, згідно судового рішення на користь позивача стягнуто середній заробіток.

Правильними є висновки апеляційного суду і в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди, оскільки позивач не довела наявність такої, а суд у процесі розгляду справи на встановив обставин, які б свідчили про вчинення відповідачем дій (бездіяльності) і причинно - наслідкового зв'язку між такими діями і негативними для позивача наслідками.

З огляду на викладене, висновки апеляційного суду в наведеній частині позовних вимог, в повній мірі відповідають вказаним висновкам Верховного Суду України, а також ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і дотриманні вимог норм процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування ухваленого ним рішення, в цій частині, колегія суддів не вбачає.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Разом з тим, закриваючи провадження у справі, в частині позовних вимог за періоди з 13 травня по 27 грудня 2011 року і з 6 лютого по 21 серпня 2012 року, апеляційний суд не врахував наступного.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

У своїй позовній заяві позивач, у вказані періоди спірних правовідносин, просила про стягнення на її користь заборгованості, яка складається з невиплаченої заробітної плати, з урахуванням індексації, компенсації за невикористані основну щорічну і додаткову відпустки, матеріальної допомоги, середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Натомість, у постановах Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 травня 2011 року та від 7 грудня 2012 року (справи №№ 1170/2а-98/11 та 1170/2а-3007/12 відповідно) мова ішла про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за ті самі періоди часу.

Таким чином, предмет спору у цій справі та у спорах, де були ухвалені вищезазначені судові рішення не є тотожним, а тому висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі згідно пункту 4 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України є передчасними і такими, що суперечать вимогам норм процесуального права.

Ураховуючи наведене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у наведеній частині не відповідає вимогам процесуального законодавства щодо законності та обґрунтованості, а відтак підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до апеляційного суду.

За правилами частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2015 року, в частині закриття провадження у справі, скасувати, а справу направити для продовження її розгляду до суду апеляційної інстанції.

В решті оскаржуване судове рішення апеляційного суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: М.М. Заїка

Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк