Ухвала суду № 67553452, 27.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2017 року м. Київ К/800/7976/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної фіскальної служби України про скасування наказу за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому просила: скасувати наказ Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) № 475 від 07 липня 2015 року «Про результати перевірки територіальних органів ДФС в Одеській області» в частині оголошення догани першому заступнику начальника Державної податкової інспекції (далі - ДПІ) у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ є незаконним, оскільки позивачка дисциплінарних проступків не вчиняла, трудової дисципліни не порушувала.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про задоволення позову.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції не вказав, яку конкретну норму матеріального права порушив суд першої інстанції при ухваленні рішення та не дослідив усіх обставин справи. Зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем при винесенні оскаржуваного наказу не взяті до уваги доводи та обґрунтування позивачки не відповідають дійсності, оскільки при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення відповідачем були враховані її пояснення. Хоча, на думку роботодавця, в цих поясненнях відсутні поважні причини невиконання вимог наказів ДФС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання розпорядження ДФС України від 19 травня 2015 року № 124-р «Про проведення перевірки» робочою групою проведено перевірку територіальних органів ДФС в Одеській області щодо виконання розпорядчих документів, відпрацювання суб'єктів господарювання різних ступенів ризику, забезпечення виконання індикативних показників, адміністрування податків і зборів з юридичних і фізичних осіб та з інших питань. Результати перевірки зафіксовані в акті перевірки від 08 червня 2015 року № 1048/99-99-14-01-20.

07 липня 2015 року за результатами перевірки ДФС України винесено наказ № 475 «Про результати перевірки територіальних органів ДФС в Одеській області», яким крім іншого, першому заступнику начальника ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_4 за час виконання обов'язків начальника ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області оголошено догану за неналежне виконання службових обов'язків, незадовільну організацію роботи та контроль, що призвело до невиконання доведених індикативних показників надходжень податків та зборів; невжиття ефективних заходів для забезпечення ефективної організації роботи з відпрацювання ризикових суб'єктів господарювання, у т.ч. імпортерів, задіяних у схемах руху сумнівного ПДВ, здійснюють реалізацію товарів, відмінних від придбаних, відсутність належного контролю за повнотою декларування податку на прибуток тощо.

Так, перевіркою встановлено, що ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області не забезпечено належного рівня відпрацювання ризикових платників, доведених у рамках дії наказу ДФС від 05 вересня 2014 року № 110 «Про організацію комплексного відпрацювання податкових ризиків з податку на додану вартість», зокрема:

- не організовано дослідження правомірності формування податкового кредиту за наявності інформації щодо нереальності здійснення господарських операцій, у тому числі складеною по контрагентах упродовж січня-травня 2015 року, зокрема, на загальну суму 1,7 млн. грн.;

- при наявності власних висновків щодо нереальності здійснення господарської діяльності ТОВ «Люкспромсервіс» у попередніх періодах не забезпечено відпрацювання правомірності формування сумнівного податкового кредиту у лютому-квітні 2015 року на загальну суму 3,1 млн. грн.;

- залишилось поза увагою питання відпрацювання сформованого платниками сумнівного податкового кредиту від контрагентів-постачальників, відносно яких до ЄРДР внесено запис про вчинення кримінального правопорушення, що має ознаки злочину, передбаченого ст. 205 КК України, на загальну суму 22,3 млн. грн.;

- не ефективно організовано роботу з відпрацювання розбіжностей із завищенням податкового кредиту, зокрема, за взаємовідносинами, не відображеними контрагентами-постачальниками на загальну суму 0,9 млн. грн.

Також ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області не встановлено заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 5,5 млн. грн.

При цьому, ОСОБА_4 не забезпечено дієвого контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів. Зокрема, не забезпечено належну організацію роботи з якісного проведення камеральних перевірок податкової звітності з ПДВ, в ході яких не встановлено порушення платниками вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України в частині заниження суми задекларованих податкових зобов'язань, відповідно до зареєстрованих податкових накладних в ЄРПН за лютий та березень 2015 року на загальну суму 4,1 млн. грн. по 7 суб'єктах господарювання.

Не погодившись з оскаржуваним наказом, позивачка звернулась до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно прийняв рішення про оголошення позивачці догани, оскільки виконуючи обов'язки начальника ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_4 несла персональну відповідальність за організацію та результати діяльності підрозділу, в якому в ході перевірки були виявлені порушення.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності відповідачем правомірності прийнятого ним наказу про застосування до позивачки дисциплінарного стягнення у вигляді догани, оскільки невиконання лише окремих індикативних показників зі збору платежів до бюджету без аналізу дій та/або бездіяльності керівника ДПІ, які призвели до вказаного невиконання, не можуть бути підставою для притягнення цього керівника до дисциплінарної відповідальності.

До того ж, судом апеляційної інстанції встановлено, що індикатив надходжень коштів до загального фонду державного бюджету за січень-травень 2015 року ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області було виконано на 107,6%.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що позивачка фактично почала здійснювати свої повноваження керівника ДПІ лише з березня 2015 року, а порушення, які були встановлені актом перевірки територіальних органів ДФС в Одеській області від 08 червня 2015 року частково відносяться до 2014 року, а також періоду січень-березень 2015 року.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державну службу» основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

Статтею 14 вказаного Закону передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за порушення правил професійної етики, інший вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Згідно статті 149 Кодексу законів про працю України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до підпункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Пунктом 21.2 вказаної статті передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків посадові (службові) особи контролюючих органів несуть відповідальність згідно із законом.

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4, оскільки відповідач, приймаючи рішення про застосування дисциплінарного стягнення, не довів наявності причинно-наслідкового зв'язку між невиконаними та/або неналежно виконаними завданнями центрального органу, інших підрозділів ДФС та діями або бездіяльністю керівника, а саме, позивачки. До того ж, застосування до позивачки як керівника дисциплінарного стягнення виключно на підставі персональної відповідальності за діяльність очолюваного нею органу, не ґрунтується на нормах законодавства.

Доводи та мотиви, викладені відповідачем у касаційній скарзі про незаконність судового рішення суду апеляційної інстанції, порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, безпідставні, не ґрунтуються на законі та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду, а тому правового значення не мають та правильності висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: М.М. Заїка

М.І. Мойсюк