Ухвала суду № 67552850, 05.07.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2017 р.м.ОдесаСправа № 522/5487/17

Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Шенцева О.П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Романішина В.Л.,

суддів: Запорожана Д.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Одесі апеляційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 23 березня 2017 року у справі за позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_2 про зобов'язання привести житловий будинок в первісний стан,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2017 року Управління ДАБК Одеської міської ради звернулося до Приморського районного суду м.Одеси з адміністративним позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача привести житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, до первинного стану.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 23.03.2017р. відмовлено у відкритті провадження у справі та роз'яснено позивачу його право на звернення з даним позовом в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, Управління ДАБК Одеської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що Управління ДАБК Одеської міської ради є виконавчим органом органу місцевого самоврядування, з його боку має місце виконання делегованих повноважень щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю в місті Одесі, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що поданий ним позов не підпадає під адміністративну юрисдикцію.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду сторони в судове засідання не прибули, а тому на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, однак ухвалу суду першої інстанції слід змінити.

Предметом спору є вимога Управління ДАБК Одеської міської ради про зобов'язання ОСОБА_2 привести до первинного стану житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, обґрунтована тим, що будівництво житлового будинку за вказаною адресою є самочинним, так як проведено відповідачем без затверджених проектних рішень під час нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, що є порушенням ч.1 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у даній справі виходив з того, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, так як спір виник з цивільних відносин та, на підставі ст.15 ЦПК України, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законами України.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.

У пункті 5 частини четвертої статті 50 КАС зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Так, згідно із частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Разом з цим, у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності

При цьому, за змістом статті 177 ЦК України, об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав.

З урахуванням норм частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України, правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю про зобов'язання привести житловий будинок у первинний стан (знесення самочинного будівництва) підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права.

А відтак, його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 року (справа № 802/1318/15-а).

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Однак, правильно по суті вирішивши питання суд першої інстанції порушив норми процесуального права, посилаючись в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали на п.6 ч.3 ст.108 КАС України як на підставу для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, тоді як вказана стаття Кодексу встановлює підстави для повернення позовної заяви.

При цьому, підставою для прийняття рішення про відмову Управлінню ДАБК Одеської міської ради у відкритті провадження у справі є п.1 ч.1 ст.109 КАС України, якою передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Оскільки Приморський районний суд м.Одеси правильно по суті вирішив питання, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, тому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити оскаржувану ухвалу суду першої інстанції від 23.03.2017р. на підставі п.1 ч.1 ст.201 КАС України, виключивши з її мотивувальної частини посилання на п.6 ч.3 ст.108 КАС України.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 199 ч.1 п.2, 201 ч.1 п.1, 205 ч.1 п.2, 206, 254 ч.5 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу судді Приморського районного суду м.Одеси від 23 березня 2017 року змінити, зазначивши в її мотивувальній частині, що підставою для прийняття ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі є п.1 ч.1 ст.109 КАС України.

В іншій частині ухвалу судді Приморського районного суду м.Одеси від 23 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Запорожан Д.В.

Шляхтицький О.І.