Рішення № 67536475, 29.06.2017, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1797/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2017 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді: Сабадаха Б.В.,

секретаря Борисової О.М., Удудяк І.А.,

з участю: позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки: ОСОБА_2,

відповідача: ОСОБА_3,

представників відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Косові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна та визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання у звязку з фактичним припиненням шлюбних відносин,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, із зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна та визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання у звязку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали, суду пояснили, в позовних заявах зазначили, що ОСОБА_1 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 разом зі своєю сімєю, а саме: з чоловіком ОСОБА_3 та їх повнолітніми дітьми. Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована в органах фіскальної служби як фізична особа-підприємець з 2003 року, свою діяльність здійснює самостійно та окремо чоловіка (він також є фізичною особою-підприємцем), однак кошти та майно ніколи не ділили між собою, завжди використовували їх по потребах кожного. Отримуючи непоганий прибуток, позивачка протягом останніх декількох років відкладала кошти на купівлю власного будинку, де б вони з чоловіком проживали удвох. Однак, через її хворобу відносини між ними в 2015 році погіршились, а пізніше їй стало відомо, що чоловік купив будинок, що розташований в с. Старі Кути, по вул. Довгій 26, за кошти, які вона відкладала для здійснення такої ж покупки. Оскільки відносини у них з чоловіком так і не складаються, просить визнати даний будинок їх спільною сумісною власністю та виділити їй у власність ? частини даного будинку та просить визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль червоного кольору марки Мерседес д.н.з. НОМЕР_1 та виділити їй у власність ? його частини в грошовому еквіваленті.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, зустрічні позовні вимоги підтримали повністю та в зустрічній позовній заяві зазначив, що твердження позивачки про придбання житлового будинку, що розташований в с. Старі Кути, по вул. Довгій 26, під час спільного проживання з відповідачем, ОСОБА_3 категорично заперечив та пояснив, що фактичні шлюбні відносини між ним та ОСОБА_1 припинились з літа 2015 року. З того ж часу він проживає у громадянському шлюбі з іншою жінкою та має із нею спільну дитину сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 З метою розвязання майнових спорів щодо рухомого та нерухомого майна, все своє майно набуте в шлюбі з позивачкою ОСОБА_1, відповідач подарував своїм донькам від цього шлюбу: ОСОБА_7, Дручків Ріммі Іванівні та ОСОБА_8. А тому в позовних вимогах позивачки просить відмовити та задоволити його позов: визнати за ним право особистої приватної власності в порядку ст. 57 СК України на даний будинок та автомобіль червоного кольору марки Мерседес д.н.з. НОМЕР_1, а також просить визнати за ним право власності на ? частини земельних ділянок площею 0,4622 га та 0,1569 га, які призначені для ведення особистого селянського господарства.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна та визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання у звязку з фактичним припиненням шлюбних відносин слід задоволити частково з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані Сімейним Кодексом України, Цивільним Кодексом України та Постановою Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

У відповідності до вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України, кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було встановлено судом, та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 13.11.1982 року уклали шлюб у Кобаківській сільській Раді, актовий запис № 41, що стверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії І-НМ № 349624, виданого 13.11.1982 року (а.с.8).

В судовому засіданні було встановлено, що за час даного шлюбу сторонами було набуто нерухоме майно, однак позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про поділ не всього майна подружжя, а лише житлового будинку, що розташований в с. Старі Кути, по вул. Довгій 26, Косівського району та автомобіля червоного кольору марки Мерседес д.н.з. НОМЕР_1.

Відповідач ОСОБА_3 звернувся до позивачки з зустрічним позовом та просить поділити між ними ще набуті за час шлюбу дві земельні ділянки, що розташовані в с. Кобаки, Косівського району, площею 0,4622 га та 0,1569 га, призначені для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ст. 56 Сімейного Кодексу України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Як вбачається з копії рішення Косівського районного суду від 21.11.2016 року (а.с.126), шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, що зареєстрований 13.11.1982 року у виконкомі Кобаківської сільської Ради, актовий запис № 41, розірвано. З позовом про розірвання шлюбу до суду звернувся ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що з дружиною ОСОБА_1 через сімейні непорозуміння з липня 2015 року разом не проживає. При розгляді даної справи сторони в судове засідання не зявлялися, однак ними були подані заяви про розгляд справи без їх участі, і ОСОБА_1 не заперечувала проти розірвання шлюбу. Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку, відповідачка ОСОБА_1 не заперечувала і той факт, що позивач ОСОБА_3 з липня 2015 року проживав окремо і вони не підтримували фактичних сімейних відносин.

Крім того, даний факт підтверджується також заявою ОСОБА_1 від 07.04.2016 року, яка знаходиться в матеріалах справи № 347/310/16 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (а.с.25-26), в якій ОСОБА_1 зазначає, що весною 2015 року вона тяжко захворіла, а її чоловік попав під чужий вплив, залишив сім»ю та проживає окремо.

Про припинення між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 шлюбних відносин свідчить і те, що 13.04.2016 року у відповідача народилася дитина, син ОСОБА_9, від ОСОБА_10, що стверджується копією свідоцтва про шлюб серії І-НМ № 313473 (а.с.33).

Таким чином, в судовому засіданні відповідачем-позивачем ОСОБА_3 доведено факт припинення фактичних шлюбних відносин між ним та позивачкою ОСОБА_1 з липня 2015 року.

Пунктом 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Статтею 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

2. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

3. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

4. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, при поділі майна подружжя, зазначеного як в позовній заяві ОСОБА_1, так і зустрічному позові ОСОБА_3, суд бере до уваги обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, в даному випадку майна, спільно нажитого до липня 2015 року, та з'ясовує джерело і час його придбання.

Згідно до ч.6 ст.57 Сімейного Кодексу України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Відповідно до абзацу 3 п.30 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК (2947-14) може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в позовній вимозі ОСОБА_1 щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку, що розташований в с. Старі Кути, по вул. Довгій 26, Косівського району та виділення їй у приватну власність 1/2 його частини, слід відмовити, а відповідно позовну вимогу ОСОБА_3 про визнання за ним права особистої приватної власності на вищевказаний будинок задоволити, оскільки згідно копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.09.2016 року за № 69244717 (а.с.9), житловий будинок з господарською спорудою що розташований за адресою: с. Старі Кути, вул. Довга 26, Косівського району, належить на праві власності ОСОБА_3, згідно договору купівлі-продажу № 205 від 24.02.2016 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.02.2016 року.

Тобто, даний будинок було придбано відповідачем ОСОБА_3 за час окремого проживання з позивачкою у зв'язку з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин, а доказів того, що даний будинок було придбано за кошти позивачки ОСОБА_1, чи їх спільно зароблені кошти, позивачкою суду не представлено.

Згідно до п.22 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК (2947-14) та ст. 372 ЦК (435-15). Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Як вбачається з висновку експерта № 210617 від 21.06.2017 року з додатками (а.с.150-160), ринкова вартість автомобіля MERCEDES-BENZ 814-D, спеціалізованого вантажного фургона, реєстраційний № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3, станом на 21.06.2017 року, становить 161368 грн.

Також, як вбачається з копії договору купівлі-продажу № 6144/2016/803 від 06.04.2016 року (а.с.134), транспортний засіб MERCEDES-BENZ 814-D, вантажний, ОСОБА_3 купив у ОСОБА_11 та набув права власності на нього згідно п. 6 даного Договору, з моменту підписання цього Договору, тобто з 06.04.2016 року, в час окремого проживання ОСОБА_3 із позивачкою ОСОБА_1

А тому, з огляду на вищенаведені обставини, суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіля червоного кольору марки Мерседес д.н.з. НОМЕР_1 та виділення їй у власність його ? частини в грошовому еквіваленті, слід відмовити, оскільки даний автомобіль було придбано відповідачем ОСОБА_3 за час окремого проживання з позивачкою у зв'язку з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин, а доказів того, що даний автомобіль було придбано за кошти ОСОБА_1, чи їх спільно зароблені кошти, позивачкою суду не представлено.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначенихЗемельним кодексом України.

Відповідно до розділу «Спори, що виникають із сімейних правовідносин» Висновків Верховного суду, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 355 ЦПК України, за перше півріччя 2012р., - за змістом положень статей 81, 116 ЗК, земельна ділянка, одержана громадянином під час шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки така земельна ділянка не є майном, набутим подружжям під час шлюбу, а отримана громадянином у власність шляхом здійснення свого права на приватизацію (постанова Верховного суду України від 15 лютого 2012 р. у справі № 6-98цс11).

Таким чином, суд приходить до висновку, що в позовній вимозі ОСОБА_3 за зустрічним позовом щодо визнання за ним права власності на 1/2 частини земельних ділянок, що розташовані в с. Кобаки, Косівського району, Івано-Франківської області, площею 0,4622 га та 0,1569 га та призначені для ведення особистого селянського господарства, правовстановлюючі акти на які видано на імя ОСОБА_1, слід відмовити, оскільки дані земельні ділянки одержані ОСОБА_1 під час шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, тобто є її особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно ч.1,3 ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу та витрати повязані за проведення судової експертизи.

Частиною першою ст. 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 15.11.2016 року, уклав Договір № 2016-30 із ОСОБА_4 про надання правової допомоги у цивільній справі, де клієнт виплачує винагороду згідно до п.2.2 даного договору. Таким чином, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, не підлягають стягненню.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

А тому витрати за проведення судової експертизи стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 не підлягають, оскільки рішення ухвалено не на користь ОСОБА_1

Відповідно до п. 12, Постанови Пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 № 10, у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно зчастиною третьоюстатті 6 Закону № 3674-VI підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру, наприклад, зняття арешту з майна та визнання права власності на це майно. При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.

Пунктом 13 вищенаведеної постанови Пленуму передбачено, що якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою), наприклад, за вимогами про усунення перешкод у користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди.

Якщо в позовній заяві об'єднано кілька самостійних вимог майнового характеру, пов'язаних між собою, то, враховуючи, що об'єктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог (пункт 10частини першої статті 80 ЦПК). При цьому судовий збір може бути сплачено окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.

Пунктом 28 постанови Пленуму передбачено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд залежно від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності оголосити перерву в її розгляді (стаття 191ЦПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положеньстатті 88 ЦПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставіпункту 8частини першої статті 207 ЦПК.

Відповідачем ОСОБА_3 при подачі позовної заяви було сплачено судовий збір в розмірі 551,20 грн. за позовну вимогу, в задоволенні якої судом йому було відмовлено, а тому вона не підлягає стягненню з позивачки. Також, ним було сплачено судовий збір в розмірі 640 грн. за позовну вимогу про визнання за ним права особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими спорудами, яка є вимогою майнового характеру і судом було встановлено, що вартість даного будинку згідно договору купівлі-продажу становить 132895 грн., тобто, судовий збір за вимогу щодо ? частки даного будинку становив би 664,48 грн., що на 24,48 грн. більше від оплаченого, та які ОСОБА_3 слід доплатити.

Крім того, з ОСОБА_3 на користь держави слід стягнути не оплачений судовий збір в розмірі 806,84 грн. за позовною вимогою про визнання за ним транспортного засобу MERCEDES-BENZ 814 D, вартість якого становить 161368 грн., а оплата судового збору за його ? частки становить 806,84 грн.

Таким чином, з ОСОБА_3 на користь держави слід стягнути не дооплачений судовий збір в розмірі 831,32 грн.

Також, згідно п.16 вищевказаної постанови Пленуму, розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбаченихчастиною п'ятоюстатті 216,статтею 1212ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Проте, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд (частина другастатті 80 ЦПК). Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи та доданих сторонами до позовних заяв квитанцій про сплату судового збору, позивачкою ОСОБА_1 за збільшену позовну вимогу щодо визнання за нею права власності на ? частину автомобіля MERCEDES-BENZ 814 D було оплачено судовий збір в розмірі 2500 грн., оскільки вона вважала, що вартість даного транспортного засобу становить 250000 грн. Однак, згідно висновку експерта, вартість автомобіля MERCEDES-BENZ 814 D становить 161368 грн. Таким чином, судовий збір за дану позовну вимогу з розрахунку ? частини його вартості, мав би сплачуватись в розмірі 806,84 грн., тобто позивачка оплатила судовий збір у більшому розмірі на 1693,16 грн.

Також, ОСОБА_1 було оплачено судовий збір в розмірі 640 грн. за подачу заяви про забезпечення позову, що також на 320 грн. переплачено.

Згідно до п.1 ч.1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

А тому, зважаючи на те, що ОСОБА_1 та її представником ОСОБА_2 в судовому засіданні було заявлено клопотання про повернення зайво оплаченого судового збору, суд вважає, що зайво сплачений нею судовий збір в розмірі 1693,16 грн. та 320 грн., їй слід повернути.

На підставі наведеного, ст.ст. 56, 57, 69-72 Сімейного кодексу, ст.ст. 368, 372 Цивільного Кодексу, п.п. 22, 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», Висновків Верховного суду України, викладених у рішеннях прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК України за І півріччя 2012 року, Постанови Пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 № 10, ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", та керуючись ст.ст. 10, 11, 79, 84, 88, 213-215 ЦПК, суд,

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна та визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання у звязку з фактичним припиненням шлюбних відносин, - задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташовані по вулиці Довга № 26 у селі Старі Кути Косівського району Івано-Франківської області.

Визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на автомашину марки MERCEDES-BENZ 814 D, номер шасі (кузова, рами) WDB6740131N822052, тип вантажний, 1994 року випуску, колір червоний, державний номерний знак AT 8121 BO - 06.04.2016 зареєстрована в ТСЦ 6144 (м. Теребовля, Тернопільська область).

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави не дооплачений судовий збір у розмірі 831,32 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, а саме: оплачений судовий збір у розмірі 1471,32 грн.

Зобовязати Управління Державної казначейської служби України у Косівському районі Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 38026046, що розташоване за адресою: 78600, м. Косів, вул. Незалежності 50-А - повернути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, жительці с. Кобаки, вул. Черемшини 16, Косівського району, Івано-Франківської області, - надміру сплачений судовий збір в розмірі 1693 (одна тисяча шістсот дев"яносто три) гривні 16 коп., який було сплачено на р/р 31210206700266, МФО 836014, за квитанцією № 0.0.652552053.1, сплаченого 16.11.2016 року у відділенні ПАТ КБ "Приват Банк".

Зобовязати Управління Державної казначейської служби України у Косівському районі Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 38026046, що розташоване за адресою: 78600, м. Косів, вул. Незалежності 50-А - повернути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, жительці с. Кобаки, вул. Черемшини 16, Косівського району, Івано-Франківської області, - надміру сплачений судовий збір в розмірі 320 грн., який було сплачено на р/р 31210206700266, МФО 836014, за квитанцією № 0.0.735209332.1, сплаченого 28.03.2017 року у відділенні ПАТ КБ "Приват Банк".

Скасувати заходи забезпечення позову застосовані згідно ухвали Косівського районного суду від 03.04.2017 року у вигляді накладення арешту на будинок загальною площею 140,9 кв.м. та господарські будівлі, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Косівський район, с. Старі Кути, вул. Довга, будинок № 26 та автомобіль червоного кольору марки Mercedes, д.н.з. НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Івано-Франківської області через Косівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Сабадах Б.В.