Рішення № 67531812, 30.06.2017, Ставищенський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 378/255/17

Провадження № 2/378/86/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2017 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді: Скороход Т. Н.

за участю секретаря: Соколової О.А.,

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ставище Київської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку у спільному сумісному майні, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з названим позовом звернулася ОСОБА_1 посилаючись на те, що з 14 вересня 1999 року по 18 червня 2009 року вона та відповідач проживали в зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_5 року народився син ОСОБА_3. 23 квітня 2014 року органами РАЦСу був здійснений запис про розірвання шлюбу. З 29 червня 2009 року по 26 серпня 2015 року вона з відповідачем продовжували проживати однією сім'єю в квартирі АДРЕСА_1. 4 березня 2014 року ними був придбаний житловий будинок за АДРЕСА_3 який був оформлений на ОСОБА_2 Для придбання вказаного будинку нею були внесені кошти в сумі 1430 доларів США, що еквівалентно на день придбання - 17 000 грн., із яких позичила: у ОСОБА_4 500 доларів США, ОСОБА_5 600 доларів США, та ОСОБА_6 670 доларів США. Крім того, при оформлені договору купівлі житлового будинку в с. Любча, в паспорті відповідача зазначено, що він зареєстрований у АДРЕСА_4, а також в пункті 14 вищевказаного договору купівлі-продажу житлового будинку зазначено, що договір укладений за її згодою.

Позивач просить суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу її з відповідачем, починаючи з 29 червня 2009 року по 26 серпня 2015 року; визнати житловий будинок в АДРЕСА_5 сумісною власністю; визнати за нею право власності на ? частину вищевказаного домоволодіння.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, підтвердила обставини, викладені в позові. Допитана в якості свідка суду показала, що крім обставин, викладених в позові, підтвердженням їх спільного проживання та ведення господарства є те, що в 2013 та 2014 роках вона оформляла житлову субсидію на квартиру і відповідач надавав довідки про свої доходи. Придбавши спірний будинок, вона разом із відповідачем займалася його ремонтом, разом садили і вирощували овочі. В червні 2015 року вона купила металобрухт для огорожі даного будинку. Обставини встановлені рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 5 лютого 2016 року проте що після розірвання шлюбу відповідач припинив подружні відносини, залишив місце проживання в її квартирі та проживає окремо, зазначені по шаблону. Фактично вони в цей період проживали разом, а вказане рішення немає ніякого відношення до даної справи.

В судовому засіданні відповідач позовні вимоги не визнав. Допитаний в якості свідка суду показав, що 14 вересня 1999 року між ним та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, проте, через постійні конфлікти та суперечки спільне життя стало неможливим та нестерпним, а тому рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 18 червня 2009 року, яке 29 червня 2009 року набрало законної сили, їх шлюб було розірвано, а постійні шлюбні стосунки припинені. Він періодично приїжджав до сина, який проживає в квартирі, власником якої була позивач. З 2012 року він почав підтримувати фактичні шлюбі стосунки з іншою жінкою і проживати в квартирі останньої, з якою вони вели спільне господарство, у них був спільний бюджет. В п. 14 Договору купівлі-продажу зазначено, що договір був укладений за згодою дружини, проте, даний факт не може бути доказом спільного проживання, оскільки нотаріус, якому було відомо, що шлюб між ними розірваний 29 червня 2009 року, ознайомившись з його паспортом та виявивши в ньому відмітку про реєстрацію шлюбу, взяла згоду у позивача на придбання даного будинку, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, так як шлюб був розірваний 18 червня 2009 року.

Неповнолітній свідок ОСОБА_2, допитаний в судовому засіданні в присутності представника служби у справах дітей Ставищенської РДА ОСОБА_7, суду показав, що сторони по справі є його батьками. Після розірвання шлюбу вони фактично не проживали. Бувало, що батько приходив додому у нетверезому стані і тільки спав. Вдома він нічого не робив, фінансово не допомагав.

Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9 суду показали, що позивач та відповідач, повідомили їм, що проживаючи разом, купили житловий будинок в с. Любча. Вони приходили в гості до ОСОБА_10, яка проживає у м. Біла Церква, де бачили ОСОБА_2.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, їхні покази в якості свідків, покази свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та неповнолітнього ОСОБА_2, дослідивши письмові докази, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 14 вересня 1999 року по 18 червня 2009 року сторони проживали в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копіями свідоцтва про одруження (а.с. 7) та рішення Білоцерківського міськрайонного суду (а.с.81).

Від даного шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_5 року народився син ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 8).

23 квітня 2014 року органами РАЦСу був здійснений запис про розірвання шлюбу (а.с. 9).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2014 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, а 8 липня 2015 року виконавчий лист по даній справі зданий на примусове виконання, оскільки, як встановлено судом по даній справі, відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, що підтверджується копіями рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2014 року (а.с. 67) та виконавчого листа (а.с. 65).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2016 року (а.с.86), яке як показала в судовому засіданні позивач та не оспорюється учасника процесу, набрало законної сили 24 лютого 2016 року, встановлено, що ОСОБА_1 усунуто перешкоди по користуванню своїм майном та визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, оскільки саме після розірвання шлюбу, відповідач припинив подружні відносини, залишив місце проживання в квартирі позивача та проживає окремо.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач, на виконання вищевказаного рішення суду від 5 лютого 2016 року, знятий з реєстрації за адресою АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою відділу адресно-довідкової роботи Управління ДМС України від 24 березня 2017 року (а.с. 26). Проте, як показав в судовому засіданні останній, йому про вищезазначене рішення стало відомо тільки у даному судовому засіданні, що спростовує той факт, що сторони проживали однією сім'єю та вели спільний бюджет, оскільки, як визнано сторонами в судовому засіданні, вони, на час розгляду позовної заяви щодо втрати ним права користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 через відсутність його у ній понад рік, навіть і не спілкувалися.

Показання позивача щодо фактичного місця проживання сторін є суперечливими та не можуть бути взяті до уваги судом як належний доказ, оскільки в позовній заяві та в судовому засіданні вона показала, що сторони у вищезазначений період проживали спільно у квартирі АДРЕСА_1, а після дослідження копії рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 5 лютого 2016 року - у спірному будинку.

Проте, факт оброблення позивачем присадибної земельної ділянки, на якій розташований даний житловий будинок, сам по собі не доказує їх спільне проживання.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ч. 1 ч. 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд критично оцінює показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, так як вони перебувають в дружніх стосунках з позивачем, а ОСОБА_5 є її рідним братом та знають про купівлю житлового будинку тільки зі слів ОСОБА_1, яка, як вони показали, позичала у них кошти на придбання будинку. Крім того, показання свідка ОСОБА_4 визнано як належний доказ у цивільні справі за позовом ОСОБА_1 про визнання особи, що втратила право користування житловим приміщенням, де вона показала, що відповідач не проживає у спірній квартирі, що суперечить показанням даних нею у даному судовому засіданні. Також суд критично оцінює показання вищевказаних свідків, оскільки вони спростовуються показаннями неповнолітнього ОСОБА_2, який показав суду, що його батько проживав у АДРЕСА_6 але спільного побуту з його матір'ю не вів та спільного бюджету у них не було, та суперечать встановленим доказам і фактам, тому не можуть бути покладені в основу рішення суду про задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу сторін.

Копії довідок про доходи відповідача від 13 листопада 2013 року № 118 (а.с. 60) та 18 грудня 2014 року № 85 (а.с. 61) для подання до органів праці та соціального захисту населення для отримання соціальної допомоги (житлової субсидії) та копія накладної від 17 грудня 2015 року про придбання металобрухту не доводять факт проживання сторін однією сім'єю у зазначений час, а тому не можуть бути взяті судом до уваги, як належний доказ.

Позивач не довела в судовому засіданні факту позики та витрат коштів в сумі 1430 доларів США на придбання вищезазначеного будинку, а судом даних обставин не встановлено.

З копії договору купівлі - продажу житлового будинку від 4 березня 2014 року (а.с. 10-14), копії довідки виданої виконкомом Гостромогильської сільської ради від 25 січня 2017 року № 94 (а.с. 16), копії відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно про об'єкт нерухомого майна від 25 квітня 2017 року (а.с. 59) судом встановлено, що 4 березня 2014 року ОСОБА_2 придбав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_5, який розташований на земельній ділянці площею 0,25 га, яка не приватизована. Право власності на вказаний будинок зареєстроване на ОСОБА_2

В пункті 14 вищевказаного договору купівлі-продажу житлового будинку (а.с. 10-14) зазначено, що договір укладений за згодою дружини покупця, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, викладеної у вигляді заяви. Проте, суд критично оцінює та не бере до уваги дану обставину, оскільки, як визнано у судовому засіданні сторонами, нотаріус, не перевіряла факт перебування їх у шлюбі, а зазначила його з запису, який є у паспорті відповідача.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 74 Сімейного Кодексу України визначено, що якщо жінка і чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності жінки і чоловіка, які не перебувають в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно з роз`ясненнями викладеними у п. 20 Постанови пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскільки факт спільного проживання позивача та відповідача, в період з 29 червня 2009 року по 26 серпня 2015 року, який пов'язаний спільним побутом та веденням спільного бюджету, що є обов'язковим для сім'ї і подружжя, не підтверджується жодним з доказів, що надані ОСОБА_1 суду, та спростовується обставинами, встановленими судовим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2016 року, тому в задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту проживання сторін однією сім'єю, визнання житлового будинку АДРЕСА_5 їх спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку у спільному сумісному майні, слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 60, 68, 69, 74 СК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 213-215, 256 ч. 1 п. 5 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку у спільному сумісному майні відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Київської області через Ставищенський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення в повному обсязі виготовлено 4 липня 2017 року.

Суддя Т. Н. Скороход