Ухвала суду № 67529945, 22.06.2017, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

22.06.2017 Справа № 917/1967/16

Суддя Гетя Н.Г. розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" № 48 від 24.05.2017 р. (вх. № 6645 від 24.05.2017 р.) про відстрочку виконання рішення по справі № 917/1967/16

за позовом Приватного акціонерного товариства "Юкрейніан Кемікал Продактс", вул. Мечникова, б. 2, літера А, м. Київ, 01601

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", вул. Івана Приходька, 141, м. Кременчук, Полтавська область, 39621

про стягнення грошових коштів у сумі 200 316, 80 грн.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", вул. Тверська, 5, м. Київ -150, 03680.

Представники:

від стягувача (позивача): не з’явився

від боржника (відповідча: не з’явився

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.02.2017 року позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Юкрейніан Кемікал Продактс" були задоволені частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "Юкрейніан Кемікал Продактс" заборгованість за договором поставки №71-3 від 27.12.2012 року в розмірі 200316,80 грн., з яких: 98190,00 грн. - сума основного боргу, 8360,10 грн. - 3% річних, 93766,70 грн. - інфляційних, а також витрати на сплату судового збору в розмірі 3004,75 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 року рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2017 року по справі №917/1967/16 залишено без змін.

24.05.2017р. до господарського суду Полтавської області надійшла заява Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" про відстрочку виконання рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2017 р. у справі № 917/1967/16, в якій відповідач просить суд відстрочити виконання рішення суду на два роки з дня прийняття відповідної ухвали суду.

23.06.2017 року від позивача (стягувача) до суду надійшли заперечення на заяву про надання відстрочки виконання рішення суду, в яких позивач заперечує проти надання відстрочки, посилаючись, зокрема, на те, що відповідачем не надано суду доказів у підтвердження свого скрутного матеріального становища та вказує на наявність свого скрутного фінансового положення.

Представники сторін в судове засідання не з"явилися, про причини неявки суд не повідомили.

При розгляді заяви суд виходить з наступного:

В обґрунтування свої заяви публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" посилається на наявність скрутного матеріального становище, яке може значно погіршитись у зв'язку з початком виконання рішення господарського суду Полтавської області по даній справі. Відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду у даній справі та вчинення державних виконавцем дій з примусового виконання рішення суду призведе до повної неплатоспроможності Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод". ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод», є одним з найбільших підприємств платників податків у Кременчуці, а також одним з підприємств, що мають найбільшу кількість працівників (на підприємстві працює понад 2500 робітників), яким необхідно постійно і своєчасно виплачувати заробітну плату, та всі передбачені законодавством соціальні пільги.

Таким чином, відповідач просить суд відстрочити виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 21.02.2017 р. у справі № 917/1967/16 на два роки з дня прийняття відповідної ухвали суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав заяви про надання розстрочки виконання судового рішення і заперечень проти неї, суд виходить з наступного.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.

Частиною 1 статті 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Судом враховано, що пункт 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

При цьому в рішенні Європейського суду з прав людини від 15.01.2010 у справі "Іванов проти України" зазначено, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, було ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті Першого протоколу до Конвенції.

Виконання судового рішення має бути захищене як складова частина доступу до суду в світлі вимог ст. 6 Конвенції (Справа "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece) від 19.03.1997.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Положеннями пунктів 7.1, 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Поруч з цим, вирішуючи питання про надання відстрочки виконання рішення, суд враховує не тільки матеріальне становище боржника, але й матеріальні інтереси стягувача, оскільки невиконання протягом тривалого часу зобов'язання перед своїм контрагентом за договором та рішенням суду порушує і матеріальні інтереси стягувача та може призвести до негативних наслідків для нього.

В даному випадку суд вважає, що складне фінансове становище заявника за змістом статті 121 ГПК України не є обставинами, котрі ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим у встановленим господарським судом способом, а відтак не виступають підставою для відстрочки виконання рішення суду.

При цьому суд звертає увагу, що згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Окрім того, за змістом ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Отже, наведені відповідачем аргументи не свідчать про неможливість виконання ним судового рішення, а вказані обставини не мають характер виняткових випадків, які можуть бути підставою для надання відстрочки виконання рішення суду, а є результатом неналежного ставлення до виконання своїх договірних обовязків по поверненню коштів, а також недостатності заходів, що приймаються ним по погашенню дебіторської заборгованості та направленню одержаних коштів на оплату боргів. До того ж, при вирішенні питання щодо відстрочки виконання рішення суд враховує наявність вини відповідача у виникненні спору, невиконання ним зобовязань за укладеним між сторонами договором від 29.11.2013 року, а також інтереси та фінансовий стан підприємства позивача.

В зв'язку з тим, що відстрочка виконання рішення суду на два роки продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

З огляду на викладене та враховуючи те, що обставини, на які посилається відповідач, не є винятковими у розумінні ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням матеріальних інтересів обох сторін, їх фінансового стану, ступеню вини відповідача у виникненні спору, неможливість перекладати комерційні ризики відповідача та/або його недбалість у веденні власних справ на позивача, суд вважає, що заява відповідача про надання відстрочки виконання рішення задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" про надання відстрочки виконання рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2017 р. у справі № 917/1967/16.

Суддя Гетя Н.Г.