Постанова № 67529861, 22.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2017 р. Справа№ 911/623/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Гісунова Н.В. - представник

від відповідача: не з"явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"

на рішення

Господарського суду Київської області

від 04.04.2017р.

у справі № 911/623/17 ( суддя О.В. Конюх)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксантіс Фарма"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"

про стягнення 1 288 124, 33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ксантіс Фарма" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" про стягнення 1 288 124,33 грн. заборгованості за договором поставки № 04/2016 від 12.12.2016, в тому числі 1 279 292,00 грн. основного боргу, 8832,33 грн. пені та судові витрати.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.04.2017р. у справі №911/623/17 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксантіс Фарма" 1 279 292,00 грн. основного боргу, 7851,00 грн. пені, 19307,15 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

В обгунтування апеляційної скарги, скаржник звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки пункту 1.2. Додаткової угоди №3, який визначає строк відліку виконання грошового зобов'язання ТОВ «ФРАМ КО», в межах якого здійснюється оплата за поставлений товар.

Зокрема, судом першої інстанції не досліджено обставин щодо надання відповідачем позивачу щомісячного звіту за реалізований товар за підсумками кожного наступного календарного місяця, в якому зазначаються обсяги реалізації відповідачем поставленого товару. Дослідження вказаних обставин та доказів, які їх підтверджують є необхідним, оскільки від цього безпосередньо залежить чи настав строк сплати суми заборгованості за поставлений позивачем товар за договором поставки № 04/2016 від 12.12.2016 р. на суму 1 279 292,00 грн.

Ухвалою від 17.05.2017 року порушено апеляційне провадження у справі № 911/623/17, справу призначено до розгляду, викликано повноважних представників сторін в судове засідання.

Розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 ГПК України.

22.06.2017 року в судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Вислухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, враховуючи строки розгляду справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача, оскільки він не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, колегія встановила наступне:

12.12.2016 між ТОВ "Ксантіс Фарма" (продавець) та ТОВ "Фрам Ко" (покупець) було укладено договір поставки №04/2016, предметом якого є поставка товарів на умовах оплати, визначених у Додаткових угодах, у кількості, асортименті та по ціні, встановлених цим договором та додатками до цього договору (пункт 1.1).

Пунктом 2.6 договору визначено загальний обсяг знижок та термін їх надання визначається додатковими угодами. Знижки надаються продавцем відповідно до його маркетингової політики, додаткових угод до договору.

Товар поставляється партіями в кількості, асортименті та за ціною, що вказані у відповідних замовленнях, на умовах самовивозу зі складу продавця (пункт 3.1).

Відповідно до п. 5.2.2 покупець зобов'язаний оплатити товар, посилаючись у платіжному дорученні на рахунок-фактуру або відповідну видаткову накладну, згідно якої було отримано товар, вартість якого сплачується .

Продавець несе відповідальність за якість товару протягом терміну придатності, за умови додержання покупцем необхідних умов транспортування та зберігання (пункт 7.2).

За несвоєчасну оплату товару покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення, без обмеження строку нарахування, тобто починаючи з першого дня прострочення і за весь час прострочення до дня оплати (пункти 9.3, 9.4).

Всі додатки, додаткові угоди до даного договору є його невід'ємною частиною (пункт 17.3). Будь-які доповнення, зміни до даного договору оформлюються письмово і підписуються правомочними представниками сторін. (пункт 7.4).

Додатком №1 від 03.01.2017 сторони оформили специфікацію до договору поставки.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки. Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до видаткової накладної №3 від 31.01.2017 та довіреності відповідача на отримання матеріальних цінностей від 31.01.2017 №490К позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 279 292,00 грн., що сторонами не заперечується, та підтверджується поданою копією підписаного обома сторонами та скріпленого печатками обох сторін акту звірки розрахунків станом на 28.02.2017.

Місцевим судом зауважено, що на огляд суду подано дві копії зазначеної накладної - одна залучена до позовної заяви, містить посилання на інший договір - №02 від 03.12.2015. Інша подана позивачем 27.03.2017 з клопотанням про залучення доказів, і оригінал якої подано в судовому засіданні для огляду. Зазначена накладна містить засвідчене обома сторонами (підписами та печатками продавця та покупця) виправлення щодо номеру та дати договору, згідно якого здійснена зазначена поставка, а саме вказано договір №04/2016 від 12.12.2016.

Слід зазначити, що подано дві редакції укладеної 31.01.2017 додаткової угоди (додаток №3 до договору поставки).

Відповідно до редакції вказаної додаткової угоди, на яку посилається позивач у позові, копію якої надав разом із клопотанням про залучення документів до матеріалів справи 27.03.2017, а оригінал - для огляду в судовому засіданні, покупець зобов'язується оплатити товар за видатковою накладною №3 від 31.01.2017 протягом 20 календарних днів з моменту поставки товару (пункт 1.1). Покупець купує товар без знижки. Протягом 20 календарних днів від дати відвантаження покупець має можливість оплатити 93% вартості товару, отримавши таким чином знижку 7%, про що складається акт зниження вартості товару (пункт 1.3, а, б).

Відповідно до редакції додаткової угоди від 31.01.2017, на яку посилається відповідач, і копія якої додана до позову, продавець відвантажує товар згідно ВН №3 від 31.01.2017 на суму 1 279 292,00 грн. (пункт 1.1). Покупець надає щомісячний звіт за реалізований товар за підсумками кожного наступного календарного місяця від дати відвантаження до моменту повної реалізації товару згідно вказаної накладної; покупець здійснює оплату за реалізований товар через 10 календарних днів від дати звіту; продавець надає покупцеві знижку 7% від суми, вказаної в звіті, шляхом надання акту знижки та коригування податкової накладної (пункт 1.2).

Додаткова угода від 31.01.2017 (додаток №3) в оригіналі суду була подана для огляду лише в редакції, на яку посилається позивач.

У додатковій угоді, на яку посилається відповідач, взагалі не визначено належним чином строку оплати, всупереч пунктам 2.2, 2.3, 2.6 договору.

Так, абзацом другим ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено можливість визначити строк виконання зобов'язання шляхом визначення вказівки на подію, яка неминуче має настати.

Однак, реалізація відповідачем товару, придбаного у позивача, не є подією, що неминуче має настати. Товар може не бути реалізовано до завершення терміну придатності, або взагалі не бути реалізовано, і зазначене не залежить від волі сторін договору поставки.

Згідно визначення ст. 42 ГК України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання. Розділом 10 договору сторони передбачили, що право власності і ризик випадкової загибелі або псування товару переходить до покупця в момент належного оформлення представниками сторін видаткової накладної. Однак, фактично всупереч розділу 10 договору, згідно редакції додаткової угоди, на яку посилається відповідач, всі ризики за договором (в тому числі ризик пошкодження, завершення терміну придатності, ненастання взагалі події реалізації товару) несе продавець, оскільки покупець має оплачувати лише реалізований товар.

Сторонами у договорі не встановлено механізму інвентаризації нереалізованих залишків та форми складення звіту. Фактично в додатковій угоді за версією відповідача визначена можливість покупцю в односторонньому порядку встановлювати та змінювати строк оплати, ухилятися від оплати отриманого товару, на що продавець не має механізмів впливу.

За таких обставин, вирішуючи справу, суд керується редакцією додаткової угоди від 31.01.2017 (додаток №3) в редакції, яка подана суду в оригіналі, на яку посилається позивач, та згідно якої товар мав бути оплачений протягом 20 календарних днів з моменту оплати, тобто до 20.02.2017 включно.

Частиною 2 ст. 614 ЦК України обов'язок доведення відсутності вини у порушення зобов'язання покладає на сторону, яка порушила зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, відповідача було зобов'язано подати документи, що підтверджують сплату відповідачем коштів згідно договору поставки, однак відповідач доказів оплати товару не представив, доводів позивача не спростував.

До матеріалів справи долучено довідку АТ "Укрсиббанк" від 23.03.2017 №80-12/30-339, відповідно до якої підтверджується сплата відповідачем позивачу грошових коштів в сумі 100 000,00 грн. 28.02.2017, 125 000,00 грн. 03.03.2017, 100000,00 грн. 06.03.2017 та 692 706,41 грн. 09.03.2017. Разом із тим, при дослідженні платіжних доручень суд встановив, що у призначенні платежу за цими документами зазначено інші поставки за іншими накладними, відповідно до пункту 5.2.2 договору покупець про оплаті зобов'язаний зробити посилання на рахунок-фактуру або видаткову накладну, згідно якої було отримано оплачуваний товар, відповідно зазначені платежі не стосуються поставки за накладною №3 від 31.01.2017.

Встановлено, що розмір основного боргу відповідача перед позивачем, остаточний строк сплати якої настав 20.02.2017, становить 1 279 292,00 грн., а відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою, документально доведеною та такою, яку належить задовольнити повністю.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 8 832,33 грн. пені за період з 20.02.2017 по 28.02.2017. Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 9.3 договору визначено, що за невчасну оплату вартості товару покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійно облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Інший строк обрахування пені визначено пунктами 9.3, 9.4 договору, відповідно до яких пеня розраховується без обмеження строку, починаючи з першого дня прострочення і за весь строк до дня оплати.

Таким чином, нарахування пені має розпочатися наступного дня після спливу передбаченого додатковою угодою від 31.01.2017 строку оплати (тобто з 21.02.2017), та припинитися в переддень виконання грошового зобов'язання (оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені - пункт 1.9 Постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року № 14) або через шість місяців у відповідне число останнього місяця строку після кінцевого строку оплати.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За таких обставин, виходячи з наступного розрахунку:

Основний борг - 1 279 292,00 грн.

Строк оплати - 20.02.17 р.

Період прострочення - 21.02-28.02.17 р.

Пеня, грн. - 7 851,00 грн.

Судом встановлено, що за заявлений період належна до стягнення з відповідача на користь позивача пеня становить суму 7851,00 грн., за таких обставин, вказана вимога належить до задоволення частково.

Таким чином, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи подані позивачем розрахунки заборгованості, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення висог частково: про стягнення з відповідача 1 279 292,00 грн. основного боргу та 7851,00 грн. пені.

Стосовно доводів викладених в апеляційній скарзі, слід зазначити наступне, що відповідно до редакції додаткової угоди від 31.01.2017, на яку посилається апелянт, продавець відвантажує товар згідно ВН №3 від 31.01.2017 на суму 1 279 292,00 грн. (пункт 1.1). Покупець надає щомісячний звіт за реалізований товар за підсумками кожного наступного календарного місяця від дати відвантаження до моменту повної реалізації товару згідно вказаної накладної; покупець здійснює оплату за реалізований товар через 10 календарних днів від дати звіту; продавець надає покупцеві знижку 7% від суми, вказаної в звіті, шляхом надання акту знижки та коригування податкової накладної (пункт 1.2).

Додаткова угода від 31.01.2017 (додаток №3) в оригіналі суду була подана для огляду лише в редакції, на яку посилається позивач.

У додатковій угоді, на яку посилається відповідач, взагалі не визначено належним чином строку оплати, всупереч пунктам 2.2, 2.3, 2.6 договору.

Суд керується додатковою угодою від 31.01.2017 (додаток №3) в редакції, яка подана суду в оригіналі, на яку посилається позивач, та згідно якої товар мав бути оплачений протягом 20 календарних днів з моменту оплати, тобто до 20.02.2017 включно.

Розмір основного боргу відповідача перед позивачем, остаточний строк сплати якої настав 20.02.2017, становить 1 279 292,00 грн., а відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою.

Відповідно до ч.2 ст.4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко", оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2017р. у справі № 911/623/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2017р. у справі № 911/623/17 залишити без змін.

Матеріали справ № 911/623/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх