Рішення № 67529704, 27.06.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" червня 2017 р.Справа № 916/1359/17

Позивач: Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація морського порту "Южний"

Відповідач: державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний"

про стягнення 899 893,06 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність

СУТЬ СПОРУ: позивач, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація морського порту "Южний", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" 899 893,06 грн., де 668 946,97 грн. основний борг, 15 751,05 грн. 3% річних, 151 042,64 грн. пеня, 64 152,40 грн. інфляційне збільшення

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.06.2017р. позовну заяву (вх.№1443/17) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/1359/17 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

27.06.2017р. представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про припинення провадження у справі в порядку п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, у задоволенні якого, судом було відмовлено, з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позов (вх.№14170/17 від 27.06.2017р.).

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

24 грудня 2015р. між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація морського порту "Южний" (Адміністрація) та державним підприємством "Морський торговельний порт "Южний" (Портовий оператор) було укладено договір про забезпечення доступу портового оператору до причалів №УП-414/109-П-ЮЖФ-15, згідно умов п.1.1. якого, Адміністрація зобов'язується забезпечити доступ Портового оператора до причалів №5, №6, №7, №8, №9, №38 (надалі - Послуга), що перебувають у господарському віданні Адміністрації, а Портовий оператор зобов'язується сплатити Адміністрації за доступ до причалів.

Послуга надається з метою забезпечення виконання Портовим оператором навантажувально-розвантажувальних робіт із використанням причалів у межах їх паспортних довжин та ширини.

Відповідно до п.3.1. Договору, нарахування плати за послуги із забезпечення доступу Портового оператору до причалів, що перебувають у господарському віданні Адміністрації, здійснюється за тарифами відповідно до чинного законодавства України.

Для нарахування плати Портовий оператор надає Адміністрації протягом 2 робочих днів після завершення обробки суднової партії інформацією та документи, передбачені Додатком №2 до цього Договору.

Адміністрація здійснює виставлення рахунку по кожній судновій партії протягом 3 робочих днів з дати отримання від Портового оператора документів та інформації, передбачених Додатком №2 до цього Договору.

Пунктом 3.3. Договору, встановлено, що нарахування ПДВ здійснюється згідно з чинним податковим законодавством України.

Зі змісту п.3.4. Договору вбачається, що оплата рахунків здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів Портовим оператором на поточний рахунок Адміністрації протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з дати виставлення Адміністрацією рахунку на оплату послуг. Датою надання послуг вважається дата оформлення документів визначених у Додатку №2.

У відповідності до п.6.3. Договору, за порушення Портовим оператором термінів оплати, вказаних у цьому Договорі, Адміністрація має право стягнути з Портового оператора пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, враховуючи день оплати. Оплата пені і штрафу не звільняє Портового оператора від обов'язку сплатити суму заборгованості.

Цей Договір набирає чинності з 01.01.2016р. і діє до 31.12.2016р. включно (п.7.1. Договору).

Додатковою угодою №1 від 05.08.2016р. сторони дійшли згоди викласти п.3.4. Договору викласти в наступній редакції: " Оплата рахунків здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів Портовим оператором на поточний рахунок Адміністрації протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дати виставлення Адміністрацією рахунку на оплату послуг. Датою надання послуг вважається дата оформлення документів визначених у Додатку №2".

Додатковою угодою №2 від 31.08.2016р. сторони погодили внесення змін до договору в частині реквізитів сторін.

Додатковою угодою №3 від 20.10.2016р. сторони погодили внесення змін до п.7.1. договору, виклавши його в наступній редакції "Цей Договір набирає чинності з 01.01.2016р. і діє до 31.12.2017р. включно".

На виконання умов вищенаведеного договору позивачем відповідачу було надано послуги із забезпечення доступу до причалів №5, №6, №7, №8, №9, №38 на загальну суму 4 013 681,67 грн., що підтверджується наступними актами про надання послуг:

№А20240 від 02.04.2017р. на суму 570 571,14 грн. з ПДВ;

№А20239 від 30.03.2017р. на суму 77 360,88 грн. з ПДВ;

№А20167 від 09.03.2017р. на суму 213 518,98 грн. з ПДВ;

№А20794 від 09.09.2016р. на суму 67,45 грн. з ПДВ;

№А20811 від 24.09.2016р. на суму 33 075,88 грн. з ПДВ;

№А20684 від 29.07.2016р. на суму 117 111,70 грн. з ПДВ;

№А20674 від 20.07.2016р. на суму 607 456,94 грн. з ПДВ;

№А20619 від 08.07.2016р. на суму 10 703,32 грн. з ПДВ;

№А20487 від 08.06.2016р. на суму 628 724,62 грн. з ПДВ;

№А20674 від 03.06.2016р. на суму 119 043,34 грн. з ПДВ;

№А20468 від 04.06.2016р. на суму 79 362,23 грн. з ПДВ;

№А20445 від 29.05.2016р. на суму 11 214,58 грн. з ПДВ;

№А20389 від 15.05.2016р. на суму 70 615,20 грн. з ПДВ;

№А20372 від 11.05.2016р. на суму 78 007,24 грн. з ПДВ;

№А20344 від 29.04.2016р. на суму 84 795,98 грн. з ПДВ;

№А20343 від 28.04.2016р. на суму 49 993,97 грн. з ПДВ;

№А20345 від 30.04.2016р. на суму 63 293,24 грн. з ПДВ;

№А20347 від 04.05.2016р. на суму 637 321,56 грн. з ПДВ;

№А20312 від 25.04.2016р. на суму 549 513,60 грн. з ПДВ;

Зазначені акти послуг з боку відповідача було підписано та скріплено печатками, проте із зауваженнями.

Зауваженням позивача полягають в тому, що за його переконанням позивачем безпідставно було нараховано податок, оскільки позивачем мало застосовуватись положення п.197.8 ст.197 Податкового кодексу України, яким встановлено звільнення від оподаткування операції з постачання послуг з перевезення (переміщення) пасажирів та вантажів транзитом через митну територію України, а також з постачання послуг, пов'язаних із таким перевезенням (переміщенням).

З метою отримання оплати наданих послуг, позивачем були виставлені відповідачу рахунки за фактично надані послуги:

- рахунок від 02.04.2017р. №А20240 на суму 570 571,14 грн. та рахунок від 30.03.2017р. №А20239 на суму 77 360,88 грн., які надісланні на адресу відповідача супровідним листом від 07.04.2017р. №1951/115-17;

- рахунок від 09.03.2017р. №А20167 на суму 213 518,98 грн., який надісланий на адресу відповідача супровідним листом від 22.03.2017р. №1588/115-17;

- рахунок від 21.10.2016р. №А20794/1 на суму 33,89 грн. та рахунок від 21.10.2016р. №А20795/1 на суму 11 963,68 грн., які надісланні на адресу відповідача супровідним листом від 27.10.2016р. №6262/115-16;

- рахунок від 24.09.2016р. №А20811 на суму 33 075,88 грн., який надісланий на адресу відповідача супровідним листом від 03.10.2016р. №5628/115-16;

- рахунок від 29.07.2016р. №А20684 на суму 117 111,70 грн., який надісланий на адресу відповідача супровідним листом від 03.08.2016р. №4378/115-16;

- рахунок від 20.07.2016р. №А20674 на суму 607 456,94 грн., який надісланий на адресу відповідача супровідним листом від 28.07.2016р. №4245/115-16;

- рахунок від 08.07.2016р. №А20619 на суму 10 703,32 грн., який надісланий на адресу відповідача супровідним листом від 15.07.2016р. №3953/115-16;

- рахунок від 08.06.2016р. №А20487 на суму 628 724,62 грн., який надісланий на адресу відповідача супровідним листом від 15.06.2016р. №3261/115-16;

- рахунок від 03.06.2016р. №А20467 на суму 119 043,34 грн. та рахунок від 04.06.2016р. №А20468 на суму 79 362,23 грн., які надісланні на адресу відповідача супровідним листом від 09.06.2016р. №3134/115-16;

- рахунок від 29.05.2016р. №А20445 на суму 11 214,58 грн., який надісланий на адресу відповідача супровідним листом від 02.06.2016р. №2998/115-16;

- рахунок від 15.05.2016р. №А20389 на суму 70 615,20 грн., який надісланий на адресу відповідача супровідним листом від 20.05.2016р. №2757/115-16;

- рахунок від 11.05.2016р. №А20372 на суму 78 007,24 грн., який надісланий на адресу відповідача супровідним листом від 19.05.2016р. №2710/115-16;

- рахунок від 29.04.2016р. №А20344 на суму 84 795,98 грн., рахунок від 28.04.2016 №А20343 на суму 49 993,97 грн., рахунок від 30.04.2016р. № А20345 на суму 63 293,24 грн. та рахунок від 04.05.2016р. №А20347 на суму 637 321,26 грн., які надіслані на адресу відповідача супровідним листом від 11.05.2016р. №2556/115-16;

- рахунок від 27.04.2016р. №А20312 на суму 549 513,60 грн., який надісланий на адресу відповідача супровідним листом від 28.04.2016р. №2371/115/16.

Крім того, між сторонами було укладено акти коригування здачі-приймання послуг до рахунків №А20794/1 від 21.10.2016р., №А20795/1 від 21.10.2016р.

Проте, відповідачем вартість отриманих від позивача послуг було оплачено частково на суму 3 344 734,70 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 668 946,.97 грн.

15 лютого 2016 року позивач на підставі статті 52 ПК звернувся до Державної фіскальної служби України про надання податкової консультації з питання, чи є обєктом оподаткування ПДВ послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу для здійснення процесу навантаження або вивантаження із залученням засобів, що перебувають у власності або використовуються портовим оператором для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт із вантажем, який знаходиться у митному режимі транзиту.

Державна фіскальна служба України у листі від 06 квітня 2016 року № 766816/99-99-19-03-07-15 надала позивачу відповідь, де зазначила, що здійснення портовим оператором навантажувально-розвантажувальних робіт із транзитними вантажами звільняється від оподаткування податком на додану вартість, оскільки такі послуги є повязаними з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через митну територію України. Послуги із забезпечення оператору доступу до причалу для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт з транзитними вантажами не є такими, що безпосередньо повязані з перевезенням вантажів транзитом через митну територію України, а тому операції платників податку з їх постачання звільненню від оподаткування не підлягають і оподатковуються ПДВ у загальновстановленому порядку за ставкою 20 %.

З врахуванням того, що забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні ДП "Адміністрація морських портів України" є законодавчо самостійною та відокремленою послугою від здійснення портовим оператором навантажувально-розвантажувальних робіт транзитного або іншого вантажу, зокрема з огляду на те, що вказані послуги регулюються різними нормативно правовими актами та на підставі договорів, які є різними по своїй правовій природі, з огляду на що нарахування ПДВ на вказану спеціалізовану послугу з урахуванням податкової консультації та діючого законодавства України у будь-якому випадку є обов'язаковим, у зв'язку з чим, відповідач відмова відповідача від сплати рахунків з врахуванням ПДВ є протиправною, що і стало підставою для звернення позивача звернутись до суду із даним позовом для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних правових підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобовязання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами. Припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалів є обовязковою та необхідною для здійснення транзитного перевезення вантажів через порти.

Нарахування плати за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу залежить від виконання портовим оператором навантажувально-розвантажувальних робіт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2013 року №405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту субєктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню" лише визначено перелік послуг, що надаються у морському порту субєктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, але не встановлено, що послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, не повязана з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через митну територію України.

Як передбачено частиною першою статті 19 Закону України Про морські порти України, у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.

Відповідно до частин першої, другої статті 21 цього Закону тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту субєктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту.

Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до Переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2013 року № 405, з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2015 року № 483, до таких послуг з 01 січня 2016 року віднесено, зокрема, забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 14 грудня 2015 року № 1331-р погоджено встановлені Міністерством інфраструктури України в установленому порядку тарифи на спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Наказом Міністерства інфраструктури України Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України від 18 грудня 2015 року №541, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 грудня 2015 року за №1608/28053, затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо, зокрема пунктом 5 розділу 1 загальних положень передбачено, що ПДВ за надання спеціалізованої послуги нараховується та сплачується відповідно до вимог ПК.

При цьому, відповідно до пункту 3.3 договору від 24 грудня 2015 року №УП-414/109-П-ЮЖФ-15, укладеного між сторонами у справі, яка розглядається, нарахування ПДВ здійснюється згідно з чинним податковим законодавством України.

Згідно із пунктом 197.8 статті 197 ПК звільняються від оподаткування операції з постачання послуг з перевезення (переміщення) пасажирів та вантажів транзитом через митну територію України, а також з постачання послуг, пов'язаних із таким перевезенням (переміщенням).

За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону України Про транзит вантажів, транзит вантажів це перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України, а транзитні послуги (роботи) безпосередньо повязана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо; при цьому учасниками транзиту є вантажовласники та субєкти підприємницької діяльності (перевізники, порти, станції, експедитори, морські агенти, декларанти та інші), які у встановленому порядку надають (виконують) транзитні послуги (роботи).

Відповідно до положень статті 7 цього Закону транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво- чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту. Договори (контракти) про надання (виконання) транзитних послуг (робіт) укладаються як між резидентами і нерезидентами, так і між самими резидентами і нерезидентами, які вільно обирають комплекс транзитних послуг (робіт), їх надавачів (виконавців), а також засоби транзиту залежно від умов перевезень.

Забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, є законодавчо самостійною та відокремленою послугою від здійснення портовим оператором навантажувально-розвантажувальних робіт транзитного або іншого вантажу на підставі окремого договору, зокрема з вантажовласником, щодо надання відповідних послуг, з огляду на те, що ці послуги регулюються різними нормативно-правовими актами та на підставі договорів, які є відмінними за своєю правовою природою та субєктним складом.

За таких обставин послуги із забезпечення портовому оператору доступу до причалу для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт із транзитними вантажами не є такими, що безпосередньо повязані з перевезенням вантажів транзитом через митну територію України, а тому операції платників податку з їх постачання звільненню від оподаткування не підлягають і оподатковуються ПДВ у загальновстановленому порядку.

Саме таку правову позицію висловлено в Постанові Верховного суду України від 26.04.2017р. у справі №916/1288/16.

Частинами 1 та 2 ст.11128 ГПК України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім договірні зобовязання в частині проведення оплати вартості послуг на загальну суму 4 013 681,67 грн. не виконані в повному обсязі, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість 668 946,97 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу, встановлена судом в розмірі 668 946,97 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 151 042,64 пені, 64 152,40 грн. інфляційного збільшення, 15 751,05 грн. 3% річних.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 15 751,05 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у звязку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційного збільшення, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційного збільшення в сумі 64 152,40 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у звязку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За приписами п.2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р., за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Як було вище встановлено судом, за порушення зобов'язань за договором позивач нарахував відповідачу у відповідності до приписів договору 151 042,64 грн. пені, нараховану за несвоєчасну оплату заборгованості, при цьому судом встановлено що наданий позивачем розрахунок пені здійснений належним чином.

За наявності підстав, передбачених ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, може бути зменшений за рішенням господарського суду, при цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.п.1, 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. Про судове рішення, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто зясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним в матеріалах справи доказам.

Разом з тим, судом приймається до уваги, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про ймовірність збитків позивача у звязку з неправомірними діями відповідача щодо невчасної оплати саме за даним Договором.

Так, у звязку з тим, що позивачем не надано до суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань за Договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у звязку з порушенням відповідачем умов даного Договору, суд вважає зменшити розмір пені та встановити її в розмірі 80 000,00 грн., оскільки стягнення вказаної суми пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобовязання.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та обєктивного зясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація морського порту "Южний" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню, у зв'язку з чим стягненню з відповідача підлягає сума основного боргу в розмірі 668 946,97 грн., сума 3% річних в розмірі 15 751,05 грн., сума інфляційного збільшення боргу в розмірі 64 152,40 грн. та суму пені в розмірі 80 000,00 грн.

Відповідно до приписів ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 13 498,40 грн.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Берегова, 13, код ЄДРЮОФОПГФ 04704790) на користь державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14, код ЄДРЮОФОГПФ 38727770) в особі Южненської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація морського порту "Южний" (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Берегова, 11, код ЄДРЮОФОПГФ 38728549) суму заборгованості за договором від 24.12.2015р. №УП-414/109-П-ЮЖФ-15 у розмірі 668 946 (шістсот шістдесят вісім тисяч дев'ястот сорок шість) грн. 97 коп., 15 751 (п'ятнадцять тисяч сімсот п'ятдесят одна) грн. 05 коп. 3% річних, 80 000 (вісімдесят тисяч) грн. 00 коп. пені, 64 152 (шістдесят чотири тисячі сто п'ятдесят дві) грн. 40 коп. інфляційних та 13 498 (тринадцять тисяч чотириста дев'яносто вісім) грн. 40 коп. витрат на оплату судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України

Повний текст рішення складено 03 липня 2017 р.

Суддя О.В. Цісельський