Рішення № 67529550, 27.06.2017, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Кулик А.М. - представник за довіреністю № 0116-25 від 23.03.2017;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.05.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» з вимогами до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія.» про стягнення 19759 грн. 17 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не виконав обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, у зв'язку із завданням шкоди, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну власника автотранспортного засобу Тойота, державний номер НОМЕР_1, водієм транспортного засобу Хюндай, державний номер НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність власника якого застрахована відповідачем відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/2019985, та право вимоги за якою перейшло до позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 порушено провадження у справі № 910/7944/17; розгляд справи призначено на 09.06.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 27.06.2017.

Представник позивача у судовому засіданні 27.06.2017 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 27.06.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103042346512.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 27.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 97016699, виданої Управлінням патрульної поліції у м. Києві (вих. № 41/11-16151/4вх від 11.08.2016), та постанови Оболонського районного суду міста Києва від 23.09.2016 у справі № 3-4903/16 (провадження № 756/1043/16-п), яка набрала законної сили 04.10.2016, встановлено, що 26.07.2016 ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом Хюндай, державний номер НОМЕР_2, порушив п. 13.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Тойота, державний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Вказаною постановою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

08.12.2015 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник, вигодонабувач) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0107-15-01191, яким передбачено страхування майнових інтересів страхувальника (вигодонабувача), пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Тойота, державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до п. 8 Договору строк його дії встановлено з 10.12.2015 по 09.12.2016.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до рахунку-фактури № СМУ00018348 від 08.08.2016, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Саміт Моторз Україна», вартість відновлювального ремонту автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1, становить 20259 грн. 07 коп. (копія рахунку долучена позивачем до позовної заяви).

Згідно з актом виконаних робіт № 28844 від 04.11.2016, складеного замовником (ОСОБА_3.) та виконавцем робіт (СТО - Товариством з обмеженою відповідальністю «Саміт Моторз Україна»), фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1, становить 6895 грн. 84 коп. (копія долучена позивачем до матеріалів справи 15.06.2017).

Крім того, згідно з актом виконаних робіт № 28842 від 04.11.2016, складеного замовником (ОСОБА_3.) та виконавцем робіт (СТО - Товариством з обмеженою відповідальністю «Саміт Моторз Україна»), фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1, становить 13363 грн. 23 коп. (копія долучена позивачем до матеріалів справи 15.06.2017).

Таким чином, загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1, становить 20259 грн. 07 коп.

Судом встановлено, що роботи, наведені в акті виконаних робіт № 28844 від 04.11.2016 на суму 6895 грн. 84 коп. та в акті виконаних робіт № 28842 від 04.11.2016 на суму 13363 грн. 23 коп., знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з тими пошкодженнями автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1, які значені у Довідці про дорожньо-транспортну пригоду № 97016699, виданій Управлінням патрульної поліції у м. Києві (вих. № 41/11-16151/4вх від 11.08.2016), та акті огляду пошкодженого транспортного засобу від 26.07.2016, складному страхувальником та страховиком за договором добровільного страхування.

Відповідно до страхового акту № ДККА-51891 від 27.09.2016, складеного Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група», розмір страхового відшкодування за Договором добровільного страхування № 28-0107-15-01191 від 08.12.2015 становить 20259 грн. 07 коп., на підставі якого та заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування від 26.07.2016, позивачем28.09.2016 було виплачено на рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт Моторз Україна» страхове відшкодування за вказаним договором добровільного страхування у розмірі 20259 грн. 07 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 17847 від 28.09.2016, копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

Судом встановлено, що на дату скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Хюндай, державний номер НОМЕР_2, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія.» відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/2019985 зі встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 50000 грн 00 коп., франшизи - 500 грн. 00 коп. (відповідно до електронного витягу з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, долученого позивачем до позовної заяви).

Судом встановлено, що 15.12.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування за Полісом АІ/2019985 (заява на виплату страхового відшкодування в порядку регресу вих. № 27070 від 12.12.2016), яка було отримана відповідачем 16.12.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0303805058865.

Однак, станом на дату розгляду справи у суді відповідач не сплатив позивачу страхове відшкодування за Полісом АІ/2019985.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У відповідності до пункту 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за Договором добровільного страхування № 28-0107-15-01191 від 08.12.2015, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 та від 23.09.2015 у справі № 3-303гс15.

Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Хюндай, державний номер НОМЕР_2, станом на дату ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія.» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/2019985, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП водієм транспортного засобу Хюндай, державний номер НОМЕР_2, власнику транспортного засобу Тойота, державний номер НОМЕР_1, покладається на відповідача (в межах страхової суми та за вирахуванням франшизи за Полісом АІ/2019985).

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Суд дійшов висновку, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395).

Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1, вбачається, що рік випуску автомобіля - 2011, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у п. 7.38 Методики.

Судом також враховано, що у пункті 7.39 вищезазначеної Методики наведені винятки стосовно використання зазначених у пункті 7.38 Методики вимог, однак доказів щодо існування вказаних обставин відповідачем суду надано не було.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1, коефіцієнта фізичного зносу, який має враховуватись при визначенні вартості відновлювального ремонту, у зв'язку з чим суд приймає у якості належного та допустимого доказу вартості відновлювального ремонту автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1, саме акт виконаних робіт № 28844 від 04.11.2016 на суму 6895 грн. 84 коп. та акт виконаних робіт № 28842 від 04.11.2016 на суму 13363 грн. 23 коп., відповідно до яких загальна вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля становить 20259 грн. 07 коп., з урахуванням встановлення судом причинного зв'язку між тими роботами, що зазначені у вказаних актах, та пошкодженнями автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1, які вказані у Довідці про дорожньо-транспортну пригоду № 97016699, виданій Управлінням патрульної поліції у м. Києві (вих. № 41/11-16151/4вх від 11.08.2016), та акті огляду пошкодженого транспортного засобу від 26.07.2016, складному страхувальником та страховиком за договором добровільного страхування.

Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідача суми вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу на підставі вказаних актів, які підтверджують фактичну вартість відновлювального ремонту автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1, на загальну суму 20259 грн. 07 коп., з урахуванням відсутності доказів наявності коефіцієнта фізичного зносу вказаного транспортного засобу.

При цьому, судом встановлено, що до переліку робіт, вказаних в акті виконаних робіт № 28844 від 04.11.2016 на суму 6895 грн. 84 коп., входять роботи з преміум миття на суму 62 грн. 50 коп. (без ПДВ) та роботи з преміум прибирання на суму 62 грн. 50 коп. (без ПДВ).

Суд зазначає, що роботи з мийки та прибирання не входять до суми страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки не входять до вартості відновлювального ремонту, так як це суперечить положенням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092. Відповідно до пункту 1.6. вказаної методики, відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин, тому проведення операцій, що не впливають на поновлення справності та роботоздатності автомобіля та не можуть здійснюватися шляхом відновлення чи заміни частин, таких як мийка чи прибирання, не повинні відшкодовуватись за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

Водночас, суд зазначає, що роботи з мийки технологічної можуть входити до вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, оскільки необхідність здійснення технологічної мийки пошкодженого автомобіля має прямий причинний зв'язок з належним забезпеченням умов для виконання відновлювальних робіт.

Однак, з огляду на те, що в акті виконаних робіт № 28844 від 04.11.2016 на суму 6895 грн. 84 коп. не зазначено, що роботи на суму 62,50 грн. (без ПДВ) були проведені саме з технологічної мийки автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1, суд не вбачає підстав для включення робіт з преміум мийки вказаного автомобіля у сумі 62,50 грн. (без ПДВ) до вартості відновлювального ремонту транспортного засобу Тойота, державний номер НОМЕР_1.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1, за актом виконаних робіт № 28844 від 04.11.2016 становить 6745 грн. 84 коп. (6895 грн. 84 коп. (вартість робіт без ПДВ) - «мінус» 62 грн. 50 коп. (вартість преміум миття без ПДВ) - «мінус» 62 грн. 50 коп. (вартість преміум прибирання без ПДВ) + ПДВ 20%).

Таким чином, загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1, за актом виконаних робіт № 28844 від 04.11.2016 та за актом виконаних робіт № 28842 від 04.11.2016 становить 20109 грн. 07 коп. (6745 грн. 84 коп. + 13363 грн. 23 коп.).

При цьому, суд зазначає, що у спорах, пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, також встановлений і статтею 1194 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, враховуючи положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 1194 ЦК України, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.

За загальним правилом згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Проте, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежує розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність (пункт 22.1 статті 22 - межами ліміту відповідальності; стаття 29 - вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу (у випадку його наявності), розрахованого у порядку, встановленому законодавством; відповідно до пункту 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту).

Так, відповідно до пункту 22.1 Закону № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.

Суд зазначає, що роботи з мийки та прибирання не входять до суми страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки не входять до вартості відновлювального ремонту, так як це суперечить положенням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092. Відповідно до пункту 1.6. вказаної методики, відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин, тому проведення операцій, що не впливають на поновлення справності та роботоздатності автомобіля та не можуть здійснюватися шляхом відновлення чи заміни частин, таких як мийка чи прибирання, не повинні відшкодовуватись за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

Таким чином, відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, як вказано вище, на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Наведене вище не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, яка вказує, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування (тобто у даному випадку - позивача) визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу.

Проте, як наведено вище судом, ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стосується не обсягу зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, а обсягу відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страховиком шкоди цим третім особам.

Відтак, викладений вище висновок суду щодо обов'язку відповідача як страховика за договором обов'язкового страхування здійснити виплату (страхове відшкодування) вартості саме відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП автомобіля третьої особи не суперечить та кореспондується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, де вказано, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування набув права зворотної вимоги до страхувальника винної особи у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.

При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №3-1304гс16, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Вказана правова позиція додатково підтверджує особливості правовідносин, які виникають між особою, яка застрахувала цивільну правову відповідальність власника транспортного засобу, та особою, якій завдано шкоду (до якої перейшло право на отримання страхового відшкодування), а саме щодо виконання обов'язків страховиком за полісом ОСЦПВ виключно в межах, визначених таким полісом та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Таким чином, межі відповідальності страховика за договором обов'язкового страхування не повинні обов'язково дорівнювати сумі, право вимоги якої перейшло до страховика, який сплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування.

Згідно з пунктом 12.1. статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Як встановлено судом, розмір франшизи за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/2019985 становить 500 грн. 00 коп., а ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну, становить 50000 грн. 00 коп.

З урахуванням того, що до позивача переходить право вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/2019985 у межах фактично здійснених ним витрат (сума страхового відшкодування за договором добровільного страхування - 20259 грн. 07 коп.) та в межах вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1 (20109 грн. 07 коп.), беручи до уваги розмір франшизи за Полісом АІ/2019985 у сумі 500 грн. 00 коп., суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія.» про стягнення 19759 грн. 07 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 19609 грн. 07 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія.» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 77; ідентифікаційний код: 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32, літ. А; ідентифікаційний код: 30859524) страхове відшкодування у розмірі 19609 (дев'ятнадцять тисяч шістсот дев'ять) грн. 07 коп. та судовий збір у розмірі 1587 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят сім) грн. 85 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено 03.07.2017

Суддя І.М. Отрош