Рішення № 67529062, 22.06.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2017Справа №910/8508/17

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/8508/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Газотурбінні технології"

до приватного акціонерного товариства "Ініціатор +"

про стягнення 29 076 848,19 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Барсук О.О., довіреність б/н від 11.01.2017р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариства з обмеженою відповідальністю "Газотурбінні технології" з позовом до приватного акціонерного товариства "Ініціатор +" про стягнення 14 950 100,00 грн. основного боргу, 9 394 642,84 грн. інфляційних втрат, 1 008 824,07 грн. 3% річних, 3 723 281,28 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу векселів №Б-10-317/1 від 04.06.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2017р. порушено провадження у справі № 910/8508/17 та розгляд справи призначений на 22.06.2017р.

20.06.2017р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що приватне акціонерне товариство "Ініціатор +" не сплатило вартість переданого на його користь позивачем векселю у сумі 14 950 100,00 грн. через скрутне матеріальне становище, суттєві зміни в фінансовій та економічні ситуації в державі. Також відповідач просить суд щодо вимог про стягнення пені застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

21.06.2017р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.06.2017р. проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представники позивача в судове засідання не з'явився, про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення повідомлений належним чином.

Враховуючи клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника позивача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем і відповідачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.06.2010р. між позивачем (продавець) та закритим акціонерним товариством «Ініціатор+», правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Ініціатор+» (покупець), представлене публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (повірений), укладено купівлі-продажу векселів №Б-10-317/1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець продає, а покупець придбає простий вексель, випущений та існуючий в документарній формі (далі - вексель) з наступними характеристиками: № вексельного бланку - АА 2109244; назва та код ЄДРПОУ векселедавця - ТОВ "Хімічні технології", ЄДРПОУ - 32344793; дата складання векселя - 20.05.2010р., дата погашення векселя - за пред'явленням, не раніше 20.08.2017р.; номінальна вартість векселя - 15 000 000,00 грн.; вартість векселя - 14 950 100,00 грн. Всього: один вексель загальною номінальною вартістю 15 000 000, грн.

Відповідно до умов договору:

- договірна вартість продажу векселя: 14 950 100,00 грн. без ПДВ (п. 2.1. договору);

- умови оформлення індосаменту: іменний (п. 2.2. договору);

- порядок розрахунків: покупець зобов'язаний сплатити договірну вартість векселя на поточний рахунок продавця, вказаний в п. 8, не пізніше 30.06.2012 року з наступним призначенням платежу: «За простий вексель з іменним індосаментом згідно договору №Б-10-317/1 від 04 червня 2010р., без ПДВ» (п. 2.3. договору);

- продавець зобов'язаний передати покупцю вексель, відповідно акту прийому-передачі, не пізніше 04.06.2010р. (п. 2.4. договору);

- право власності на вексель переходить від продавця до покупця з моменту підписання акту прийому-передачі векселів відповідно п. 2.4 дійсного договору (п. 2.5. договору);

Згідно п. 3.2. договору за прострочення виконання своїх зобов'язань, передбачених п. 2.3. цього договору, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми прострочення, за кожний календарний день прострочення платежу.

Договір вважається укладеним та набирає чинність з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором (п. 5.1. договору).

Відповідно до підписаного сторонами та скріпленого їх печатками акту прийому-передачі векселів від 04.06.2010р., продавець повністю виконав свої зобов'язання за договором та передав у власність відповідача простий вексель з наступними характеристиками: № вексельного бланку - АА 2109244; назва та код ЄДРПОУ векселедавця - ТОВ "Хімічні технології", ЄДРПОУ - 32344793; дата складання векселя - 20.05.2010р., дата погашення векселя - за пред'явленням, не раніше 20.08.2017р.; номінальна вартість векселя - 15 000 000,00 грн.; вартість векселя - 14 950 100,00 грн. Всього: один вексель загальною номінальною вартістю 15 000 000, грн. Вартість векселя за договором купівлі-продажу векселів №Б-10-317/1 від 04.06.2010р. складає 14 950 100,00 грн.

28.06.2012р. сторонами укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу векселів № Б-10-317/1, якою змінено п. 2.3. договору та викладено у наступній редакції: «Покупець зобов'язаний сплатити договірну вартість векселя продавцю на поточних рахунок продавця, вказаний в п. 8, не пізніше 31.12.2014р., з наступним призначенням платежу: «За простий вексель з іменним індосаментом згідно договору №Б-10-317/1 від 04 червня 2010р., без ПДВ»».

Позивач стверджує, що станом на дату пред'явлення позову відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором не здійснив оплату вартості векселя, у зв'язку із чим просить суд стягнути з останнього 14 950 100,00 грн. основного боргу, 9 394 642,84 грн. інфляційних втрат, 1 008 824,07 грн. 3% річних, 3 723 281,28 грн. пені.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що не виконав обов'язку зі слати вартості векселю у сумі 14 950 100,00 грн. через скрутне матеріальне становище, суттєві зміни в фінансовій та економічні ситуації в державі. Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені, що також є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Приписами ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи, а саме підписаним представниками сторін та скріпленим печатками актом прийому-передачі векселів від 04.06.2010р., підтверджено, що на виконання умов договору купівлі-продажу векселів №Б-10-317/1 від 04.06.2010р. позивач передав у власність відповідача простий вексель з наступними характеристиками: № вексельного бланку - АА 2109244; назва та код ЄДРПОУ векселедавця - ТОВ "Хімічні технології", ЄДРПОУ - 32344793; дата складання векселя - 20.05.2010р., дата погашення векселя - за пред'явленням, не раніше 20.08.2017р.; номінальна вартість векселя - 15 000 000,00 грн.; вартість векселя - 14 950 100,00 грн. Всього: один вексель загальною номінальною вартістю 15 000 000, грн. Вартість векселя за договором купівлі-продажу векселів №Б-10-317/1 від 04.06.2010р. складає 14 950 100,00 грн.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, враховуючи умови договору купівлі-продажу векселів №Б-10-317/1 від 04.06.2010р. та додаткової угоди до нього від 28.06.2012р., відповідач мав здійснити оплату вартості векселя у строк до 31.12.2014р. включно.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов'язання зі своєчасної оплати переданого векселя не виконав, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 14 950 100,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості векселя за купівлі-продажу векселів №Б-10-317/1 від 04.06.2010р. та додаткової угоди до нього від 28.06.2012р. настав, приймаючи до уваги те, що доказів здійснення оплати станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовна вимога про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості в розмірі 14 950 100,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо невиконання зобов'язання за договором через скрутне матеріальне становище, суттєві зміни в фінансовій та економічні ситуації в державі судом відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодекс України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, в розумінні ст. 617 ЦК України обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (бюджетні установи, державні та комунальні підприємства) чи відсутність у боржника необхідних коштів, не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Отже, наведені відповідачем обставини передусім є наслідком його господарської діяльності, власного комерційного розрахунку та ризику, а тому не є підставо для звільнення його від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань .

Також, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивачем заявлено до стягнення 9 394 642,84 грн. інфляційних втрат, 1 008 824,07 грн. 3% річних, 3 723 281,28 грн. пені.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА: Закон" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних судом встановлено, що розмір інфляційних нарахувань в межах визначеного позивачем періоду з 01.01.2015р. по 01.04.2017р. становить 10 074 508,26 грн., а 3 %річних - 1 010 053,33 грн., тобто є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.

Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних підлягають задоволенню в сумах, нарахованих позивачем, а саме 9 394 642,84 грн. та 1 008 824,07 грн. відповідно.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 3 723 281,28 грн. за період прострочення з 01.01.2015. по 01.07.2015р.

Разом з тим, відповідач у відзиві на позовну заяву просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені, про що суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

Разом з цим, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 зазначеного Кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до п.1.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п. 3.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Враховуючи зроблені судом висновки про наявність порушених прав позивача, оцінивши доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності, господарський суд вважає за необхідне застосувати позовну давність до позовних вимог про стягнення пені та наслідки її спливу при розгляді справи.

За приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 5 ст.261 вказаного Кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

За приписами п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Як було встановлено судом, згідно з п. 3.2. договору за прострочення виконання своїх зобов'язань, передбачених п. 2.3. цього договору, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми прострочення, за кожний календарний день прострочення платежу.

Отже, позовну давність тривалістю в 1 рік стосовно вимог позивача про стягнення пені необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо з урахуванням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Таким чином, з огляду на те, що останнім днем нарахування пені за порушення грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу векселів №Б-10-317/1 від 04.06.2010р. є 01.07.2015р., суд дійшов висновку про сплив річного терміну позовної давності на момент звернення позивача до суду з позовом щодо стягнення пені в розмірі 3 723 281,28 грн., а тому позовні вимоги в цій частині, з урахуванням викладених норм чинного законодавства, задоволенню не підлягають.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Ініціатор +" (01033, м. Київ, вулиця Саксаганського, будинок 36-Б; код ЄДРПОУ 24372433) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Газотурбінні технології" (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 17; код ЄДРПОУ 32312612) основний борг у сумі 14 950 100,00 грн., інфляційні втрати в сумі 9 394 642,84 грн., 3% річних в сумі 1 008 824,07 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 209 268,08 грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 27.06.2017р.

СуддяА.І. Привалов