Постанова № 67528880, 27.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2017 року Справа № 910/23976/16

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - судді:Поляк О.І. (доповідач), Бакуліна С.В., Сибіга О.М.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю ГК "Укргаз" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.04.2017у справі№ 910/23976/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства Банк "Контракт"до Товариства з обмеженою відповідальністю ГК "Укргаз"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаФонд гарантування вкладів фізичних осіб пророзірвання договору,у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Герасименко С.В., Ільїнова І.В.;

від відповідача: Тарасенко Ю.О., Дементьєв Я.Т.;

від третьої особи: Заплішна О.Д.;

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство Банк "Контракт" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ГК "Укргаз" про розірвання договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 30.09.2015, укладеного між ПАТ Банк "Контракт" та ТОВ ГК "Укргаз" та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д., зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за номером 920; зобов'язання ТОВ ГК "Укргаз" повернути на користь ПАТ Банк Контракт нежилі приміщення в літері А з № 1 по № 17 (групи приміщень № 1), з № 1 по № 24 (групи приміщень № 4), з № 1 по № 14 (групи приміщень № 7), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 10), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 11), з № 1 по № 16 (групи приміщень № 13), № 1 (групи приміщень № 15), № 1 (групи приміщень № 16), загальною площею 1 169,3 кв. м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, будинок 58, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 82663580000; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 11408434 від 30.09.2015 про право власності ТОВ ГК "Укргаз" на ці нежилі приміщення та визнання за ПАТ Банк "Контракт" права власності на згадані нежилі приміщення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/23976/16 (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 (головуючий суддя Баранець О.М., судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.) позов задоволено частково, розірвано договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 30.09.2015, зобов'язано ТОВ ГК "Укргаз" повернути на користь ПАТ Банк "Контракт" нежилі приміщення в літері А з №1 по №17 (групи приміщень № 1), з №1 по №24 (групи приміщень №4), з №1 по №14 (групи приміщень №7), з №1 по №18 (групи приміщень №10), з №1 по №18 (групи приміщень №11), з №1 по №16 (групи приміщень №13), №1 (групи приміщень №15), №1 (групи приміщень №16), загальною площею 1169,3 кв. м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, будинок 58, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 82663580000. Присуджено до стягнення з ТОВ ГК "Укргаз" на користь ПАТ Банк "Контракт" 208 078,00 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, ТОВ ГК "Укргаз" звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 в частині задоволених позовних вимог, прийняти у цій частині у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права. Так, судами безпідставно застосовано положення статті 694 Цивільного кодексу України, оскільки за договором купівлі-продажу сторони не брали на себе зобов'язань з розстрочення платежу. Між сторонами не виникало правовідносин із забезпечення виконання зобов'язань у вигляді застави нерухомого майна і сторони не погоджували порядок звернення стягнення на це майно. Крім цього, предметом договору купівлі-продажу є нежитлові приміщення як цілісний об'єкт нерухомого майна, що унеможливлює виділення та повернення його неоплаченої частини. Судами неправильно застосовано частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України, оскільки ними не встановлено істотного порушення покупцем умов договору. На переконання заявника суди першої та апеляційної інстанцій також неправильно застосували приписи статей 695, 697 Цивільного кодексу України.

До Вищого господарського суду України надійшли відзиви ПАТ Банк "Контракт" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у яких позивач та третя особа просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 30.09.2015 між Публічним акціонерним товариством Банк "Контракт" (далі по тексту - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ГК "Укргаз" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 30.09.2015 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. та зареєстровано в реєстрі за №920 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) продавець передає (продає), а покупець приймає у власність (купує) нежилі приміщення в літері А з №1 по №17 (групи приміщень № 1), з №1 по №24 (групи приміщень №4), з №1 по №14 (групи приміщень №7), з №1 по №18 (групи приміщень №10). з №1 по №18 (групи приміщень №11), з №1 по №16 (групи приміщень №13), №1 (групи приміщень №15), №1 (групи приміщень №16) (далі - нежилі приміщення), загальною площею 1169,3 кв. м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, будинок 58 (надалі - нежитлові приміщення).

Відповідно до п. 2.1. Договору за домовленістю сторін продаж нежитлових приміщень вчинено за 45 400 000 грн., в тому числі ПДВ 7 566 666,67 грн., які покупець перераховує на рахунок продавця №373990005, відкритий у ПАТ Банк "Контракт", МФО 322465 у такому порядку:

- 22 200 000,00 грн., у тому числі ПДВ 3 700 000,00 грн., покупець перераховує продавцю у день укладення Договору;

- 23 200 000,00 грн., у тому числі ПДВ 3 866 666,67 грн., покупець перераховує продавцю не пізніше 05.10.2015 року.

Згідно з п. 3.1. Договору Покупець набуває право власності на нежилі приміщення після нотаріального посвідчення цього Договору та реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та підписання акту прийому-передачі вказаних нежилих приміщень. Продавець та Покупець дійшли згоди, що право власності буде зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім'я Покупця в день підписання цього Договору.

На виконання умов Договору 30.09.2015 року позивачем передано, а відповідачем прийнято нежитлові приміщення, що підтверджується підписаним між сторонами Актом приймання-передачі приміщень (копія акту міститься в матеріалах справи)

Право власності на нежитлові приміщення зареєстровано за Відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підтверджується Витягом №44852474 від 30.09.2015 року (державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокудіна Л. Д.).

В рахунок оплати вартості нежитлових приміщень відповідачем сплачено наступні грошові кошти:

- 22 200 000,00 грн. сплачено 01.10.2015;

- 6 269 000,00 грн. сплачено 02.10.2015;

- 599 994,00 грн. сплачено 06.10.2015;

Станом на 20.10.2015 в рахунок оплати за договором відповідачем сплачено грошові кошти в загальній сумі 29 068 994,00 грн., а тому заборгованість перед позивачем становить 16 331 006,00 грн., тобто, з врахуванням набуття відповідачем права власності на нежилі приміщення ще 30.09.2015, фактичне відчуження відбулося за ціною 29 068 994,00 грн. (зазначений факт встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року у справі №910/28686/15, яке залишено без змін Постановою Київського апеляційного Господарського суду від 06.09.2016 року та постановою Вищого Господарського Суду України від 14.12.2016 року).

Надаючи обставинам встановленим у судових рішеннях у справі №910/28686/15 преюдиційного значення, суди, з посиланням на статтю 35 Господарського процесуального кодексу України з'ясували, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу, зокрема щодо повної оплати вартості нежитлових приміщень. Так, станом на момент розгляд справи (01.03.2017) заборгованість не сплачено.

Предметом спору у справі, що переглядається є вимога позивача розірвати укладений між сторонами договір купівлі-продажу з підстав, визначених частиною 2 статті 695 Цивільного кодексу України у зв'язку з тим, що відповідачем порушено зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості отриманого товару (нежитлові приміщення).

Місцевий господарський суд, позицію якого підтримала апеляційна інстанція, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме розірвання договору купівлі-продажу від 30.09.2015 та повернення нежитлових приміщень, з огляду на встановлені ним обставини неналежного виконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань, зокрема в частині своєчасної оплати повної вартості нежитлових приміщень, що, у свою чергу, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладанні договору - отримання грошей за проданий товар (нежитлові приміщення) у строк до 05.10.2015. Відмову у задоволенні позовних вимог щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 11408434 від 30.09.2015 про право власності ТОВ ГК "Укргаз" на ці нежилі приміщення та визнання за ПАТ Банк "Контракт" права власності на згадані нежилі приміщення суди першої та апеляційної інстанцій мотивували тим, що оскільки у судовому порядку договір купівлі-продажу розірвано, то право власності позивача на нежилі приміщення не може бути порушено. Відповідно, і вимоги про реєстрацію права власності за позивачем мають бути реалізовані шляхом здійснення держреєстратором відповідного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у зв'язку з постановленням судового рішення щодо розірвання договору купівлі-продажу.

Переглядаючи прийняті у справі судові рішення у касаційному порядку, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками судів, вважає їх такими, що зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, надаючи правову оцінку умовам укладеного між сторонами договору, суди правомірно виходили з того, що це є договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як унормовано статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За приписами частини 2 статті 695 Цивільного кодексу України істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів.

Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (частина 2 статті 695 Цивільного кодексу України).

Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій застосували до спірних правовідносин частину 2 статті 695 Цивільного кодексу України та, з огляду на встановлені ним обставини неотримання позивачем чергового платежу до 05.10.2015, як це було визначено договором, дійшли висновку про наявність підстав для розірвання договору у порядку визначеному частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тобто фактично суди погодилися з доводами позивача щодо придбання відповідачем нежитлових приміщень за договором купівлі-продажу від 30.09.2015 в кредит з розстроченням платежу, з чим, натомість, не може погодитися колегія суддів Вищого господарського суду України.

Так, відповідно до статті 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

Тобто, розстрочення платежу є різновидом комерційного кредиту.

Разом з цим, неспівпадання моменту оплати товарів, робіт, послуг з моментом їх отримання, як і погоджена сторонами поетапність проведення оплати товару, не означає, що така умова за своєю правовою природою є комерційний кредитом. Передбачене договором надання відстрочки і розстрочки оплати товарів може бути комерційним кредитом, якщо подібні умови платежів визначені в договорі саме як надання комерційного кредиту. Виходячи зі змісту статті 1057 Цивільного кодексу України зобов'язання комерційного кредитування виникає не автоматично, а при досягненні угоди про це.

Частиною 3 статті 695 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 цього Кодексу.

Водночас, частиною 6 статті 694 Цивільного кодексу України унормовано, що з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

Судами не встановлено погодження сторонами умови щодо виникнення у продавця на передане ним покупцю майно, що є предметом договору купівлі-продажу від 30.09.2015, права застави на підставі статей 694, 695 Цивільного кодексу України. Тобто суди безпідставно застосували до спірних правовідносин норми ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України.

Переглядаючи справу колегія суддів також не може погодитися із застосованою судами до спірних правовідносин частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Так, судами не надано належної юридичної оцінки діям покупця щодо несвоєчасності внесення передбаченої договором плати за нерухоме майно в контексті істотності, про яку говориться у частині 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Істотним є таке порушення умов договору, у результаті якого сторони не досягають цілей, обумовлених самим договором. Водночас, порушення умов договору не може вважатися істотним, якщо таке порушення може бути усунуте боржником, тобто застосовуючи частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України, суди мали б з'ясувати обставини, які свідчать про неможливість виконання покупцем свого обов'язку щодо повної оплати товару. Встановлене судами неналежне виконання відповідачем умов договору, а саме проведення оплати не у повному обсязі саме по собі не може слугувати достатньою правовою підставою для розірвання договору.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу від 30.09.2015.

Не може колегія суддів Вищого господарського суду України погодитися і з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для повернення нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 30.09.2015 у зв'язку з розірванням цього договору у судовому порядку.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору від 30.09.2015 право власності на нежилі приміщення, що є предметом договору зареєстровано за відповідачем, що підтверджується Витягом №44852474 від 30.09.2015 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Водночас, ні безпідставно застосована судами частина 2 статті 695 Цивільного кодексу України, ні частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України, яка слугувала підставою для розірвання договору купівлі-продажу від 30.09.2015 не містять норми, які свідчать про можливість автоматичного повернення майна продавцю у випадку розірвання договору купівлі-продажу. Розглядаючи та задовольняючи позовну вимогу про повернення нежитлових приміщень продавцю, судами не з'ясовано та не встановлено, чи виник у покупця обов'язок повернути отримане ним за договором купівлі-продажу майно у зв'язку з розірванням договору та чим такий обов'язок обумовлений.

Як уже було зауважено, розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України не передбачає як наслідок автоматичне повернення переданого за правочином, як, наприклад, в орендних правовідносинах.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. За приписами частини 4 цієї статті сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів зауважує, що припинення зобов'язання з оплати майна шляхом розірвання договору не повертає сторони у попередній стан, а відтак, внаслідок розірвання договору позивач не набуває автоматично прав власності. І оскільки згаданими нормами не передбачено і автоматичної втрати покупцем права власності на придбане ним майно за договором купівлі-продажу від 30.09.2015, у зв'язку з розірванням такого договору, то і після розірвання договору відповідач залишається власником нежитлових приміщень, що, без розгляду позову про визнання права власності на них за продавцем, також унеможливлює і їх віндикацію.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зауважує, що судами так і не з'ясовано, якими правовими нормами обумовлено вимоги позивача щодо повернення йому нежитлових приміщень, переданих ним відповідачу за договором від 30.09.2015; не вирішено питання про те, яким чином, за умови розірвання договору купівлі-продажу майна має захищатися речове право на майно, яке було предметом договору.

Судами не досліджувалось, у яких обсягах чи у якій частині майно може бути повернуто у власність продавцю, з урахуванням тієї обставини, що відповідач частково розрахувався за це майно. Судами не з'ясовано, чи є можливість виокремити неоплачену частину нежитлових приміщень і повернути їх продавцю шляхом визнання права власності на них або спільної часткової власності, або, у разі неможливості виокремлення - вирішення питання про відшкодування вартості такого майна.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків. Доводи заявника касаційної скарги про неправильне застосування судами статей 651 694, 695, 697 Цивільного кодексу України є обгрунтованими.

В силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ГК "Укргаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 у справі №910/23976/16 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 у справі №910/23976/16 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі №910/23976/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

О.М. Сибіга