Ухвала суду № 67528602, 27.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2017 року К/800/47414/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Бухтіярової І.О. Веденяпіна О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській областіна постановуХарківського окружного адміністративного суду від 24.01.2013та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013у справі№2а-12702/12/2070за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний торговий будинок»доДержавної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельний торговий будинок» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000372210, №0000382210 від 25.10.2012.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з названими судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі розпорядження керівника апарату від 13.04.2017 №371 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2017 справа №2а-12702/12/2070 перерозподілена на суддю Борисенко І.В.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання достовірності відображення залишку від'ємного значення з податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, відображеного в податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2012 року на суму 801 718 грн., за результатами якої складено акт №2332/2210/34632036 від 16.10.2012;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.187.1 ст.187, п.198.3, п.198.6, ст.198 ПК України, в результаті чого позивачем завищено залишок від'ємного значення ПДВ по ряд.24 Декларації за серпень 2012 на суму 801 718 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0000372210 від 25.10.2012, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 801 718 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення №0000382210, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 73 175 грн.(з яких: 58 540 грн. - основний платіж та 14 635 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій, за встановлених обставин даної справи, не погодилися з доводами податкового органу щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

За змістом п.200.1 ст.200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.3 ст.200 названого Кодексу при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до 200.4 ст.200 названого Кодексу якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, визначення розміру бюджетного відшкодування податку на додану вартість залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг платником із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином первинними документами, складеними правоздатним суб'єктом господарювання, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як замовником) та АТ «Будівельний торговий будинок» (як забудовником) було укладено договір №2/08 від 27.03.2008 про передачу функцій замовника по будівництву об'єкта будівництва: перший, другий, третій, четвертий під'їзди чотирьох під'їзного дев'ятиповерхового будинку під будівельним номером 7, що будується по вул. Зубарєва (біля житлового будинку №32) у м. Харкові. Також, між позивачем (як замовником) та АТ «Будівельний торговий будинок» (як генеральним підрядником) було укладено договір генерального підряду у капітальному будівництві №01-03/08 від 31.03.2008, за умовами якого генпідрядник за завданням замовника, на свій ризик, виконав і передав замовнику об'єкт будівництва (другий, четвертий під'їзди чотирьох під'їзного дев'ятиповерхового будинку під будівельним номером 7, що будується по вул. Зубарєва (біля житлового будинку №32) у м. Харкові).

Досліджуючи докази, в тому числі, первинні документи (податкові накладні, акти надання послуг, виписки з банку щодо оплати, договірні ціни, відомості ресурсів, декларація про готовність об'єкта до експлуатації, акти приймання-передачі майнових прав), що надані позивачем на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового обліку за вказаними операціями, судами попередніх інстанцій встановлено, що ними підтверджено факт надання послуг.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованою позицію судів попередніх інстанцій, які визнали безпідставними доводи податкового органу про недекларування позивачем податкових зобов'язань за спірними операціями в березні 2012 року, оскільки такі доводи спростовуються наданими первинними документами, з яких вбачається, що позивачем було включено суми податку на додану вартість за спірним операціями до податкових зобов'язань у податковій декларації за лютий 2012 року.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з доводами відповідача про те, що позивач мав вести окремий облік витрат по будівництву з розбивкою по під'їздам, оскільки позивач не є виконавцем робіт, а тому в нього не виникає обов'язок щодо ведення окремого обліку витрат.

З огляду на все вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності законних підстав для задоволення позову та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин даної справи та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіІ.О. Бухтіярова О.А. Веденяпін