Ухвала суду № 67528238, 29.06.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Макарика В.Я., Глушка І.В.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західно-Український автомобільний дім» до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за апеляційною скаргою Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Західно-Український автомобільний дім» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001001401 від 02.11.2016 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області №0001001401 від 02.11.2016 року.

Із таким судовим рішенням не погодилася Залізнична об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області та подала апеляційну скаргу, в якій вказала, що судом першої інстанції неповно досліджені обставини справи, не встановлено всіх фактів, не надано їм належної оцінки, неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права. Так, апелянт зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків акта №18888/13-03-14-01/32053671 від 24.10.2016 року, складеного за наслідками позапланової виїзної перевірки ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Промпостач Лайн» та ПП «Ресурспромцентр». Позивачем не надано до перевірки необхідних первинних документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із контрагентами ТОВ «Промпостач Лайн» та ПП «Ресурспромцентр». Подані акти не підтверджують товарності господарських операцій позивача із вказаними контрагентами. Зазначені господарські операції, на думку відповідача, не містять розумних економічних або інших причин (ділової мети), не спричиняють реального настання правових наслідків та спрямовані на здійснення операцій з надання протиправної податкової вигоди. Додатково звернув увагу на неможливість проведення податкової перевірки контрагентів позивача у зв'язку з їх відсутністю за місцезнаходженням. З огляду на наведене, вважає, що формальне дотримання позивачем вимог законодавства не є підставою для визнання податкової вигоди обґрунтованою.

Представник апелянта Юрчак Ю.Ю. у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити її з підстав, що у ній наведені.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» зареєстроване як юридична особа 19.07.2002 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради, узято на облік в органах ДПС 08.08.2002 року.

Залізничною ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Промпостач Лайн» та ПП «Ресурспромцентр», за наслідками якої складено акт №18888/13-03-14-01/32053671 від 24.10.2016 року.

У висновках акта перевірки відповідач зазначив про порушення ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на загальну суму 165002,30 грн.

На основі висновків акта перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001001401 від 02.11.2016 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 247503 гривні 45 копійок, в тому числі 165002,30 грн. - за основним платежем та 82501,15 грн. - штрафні санкції.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність цього рішення з таких підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. п. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для формування валових витрат та віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч.ч. 1, 2, 3 ст. 9 вказаного Закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» (замовник) та ПП «Ресурспромцентр» (виконавець) уклали договір № 05/11/15 від 05.11.2015 року про надання послуг по сприянню продажу легкових автомобілів Mercedes-Benz (пошук покупців і укладення з ними угоди купівлі-продажу автомобіля) та додатку до нього про встановлення розміру винагороди за договором.

Факт виконання цього договору підтверджується актом здачі-приймання наданих послуг від 30.06.2016 року із зазначенням переліку послуг та вартості до Договору № 05/11/15 від 05.11.2015 року на загальну суму 492277,87 грн з ПДВ; звітом про укладені угоди по реалізації автомобілів Mercedes-Benz в період з 05.11.2015 року по 30.06.2016 року. Виконавцем було оформлено податкову накладну № 50 від 30.06.2016 року на суму 492277,87 грн, у т. ч. ПДВ 82046,31 грн.

Також 1 лютого 2016 року ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» (замовник) уклав договір № 01/02/16 з ТОВ «Промпостач Лайн» (виконавець) про надання послуг по сприянню продажу легкових автомобілів Mercedes-Benz (пошук покупців і укладення з ними угоди купівлі-продажу автомобіля) та додатку до нього про встановлення розміру винагороди за договором.

На підтвердження факту виконання цього договору було надано копії:

- акта здачі-приймання наданих послуг від 30.06.2016 року до Договору № 01/02/16 від 01.02.2016 року на загальну суму 497735,94 грн з ПДВ;

- звіту про укладені угоди по реалізації автомобілів Mercedes-Benz в період з 01.02.2016 року по 30.06.2016 року;

- податкової накладної № 146 від 30.06.2016 року на суму 497735,94 грн, у т. ч. ПДВ 82955,99 грн;

- платіжного доручення № 4890 від 16.12.2016 року на суму 100000,00 грн про оплату послуг за договором № 01/02/16 від 01.02.2016 року;

- карток рахунку: 631 по контрагентах ТОВ «Промпостач Лайн» та ПП «Ресурспромцентр».

Суми ПДВ по взаємовідносинах ТОВ «Промпостач Лайн» та ПП «Ресурспромцентр» відображено в податковій звітності ТОВ «Західно-Український автомобільний дім», про що свідчать копії додатку № 5 до податкової декларацій з ПДВ за відповідний період, долучені до матеріалів справи.

Факт реального придбання товарів відповідно до договорів поставки товарів у зазначених контрагентів позивача підтверджується первинними документами встановленої форми, які оформлені із урахуванням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Долучені позивачем документи мають усі необхідні реквізити та відомості, у повній мірі відображають зміст господарських операцій, і в суду немає підстав ставити під сумнів їх достовірність. Податкові накладні, які засвідчують факт надання послуг, також належно оформлені. Отже, реальність господарських операцій ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» з придбання послуг підтверджується долученими до справи письмовими доказами та не викликає сумнівів.

В свою чергу, податковий орган формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкового кредиту, а викладені в акті перевірки від 24.10.2016 року висновки не ґрунтуються на дослідженні наданих до перевірки первинних документів, тому, висновки про відсутність реальності здійснення господарських операцій ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджених жодними доказами.

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено копії відповідних первинних документів на підтвердження факту придбання автомобілів та факту їх реалізації покупцям, залученим за допомогою контрагентів ТОВ «Промпостач Лайн» та ПП «Ресурспромцентр», зокрема, копії видаткових накладних, актів приймання-передачі та специфікацій на автомобілі, договорів поставки та купівлі-продажу автомобілів тощо (т. 1, а.с. 132-233, т. 2, а.с. 1-100).

Також, у матеріалах справи наявні копії податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди.

Вказані документи є належними доказами наявності економічної мети досліджуваних господарських операцій, зокрема, одержання прибутку, та спростовують твердження відповідача про здійснення господарських операцій лише з метою отримання податкової вигоди.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

« 70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1».

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що «у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Таким чином, якщо податкові органи володіють інформацією щодо ухилення від сплати податків платником, вони повинні вживати заходи з метою притягнення до відповідальності саме такого суб'єкта господарювання, а не покладати відповідальності на його контрагента, який документально підтвердив своє право на податкові відрахування.

Висновки відповідача, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у періоді який перевірявся, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів відсутності реального виконання господарських операцій, а висновки викладені в акті спростовуються матеріалами справи.

Отже, суд правильно задовольнив позовні вимоги.

За наведених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді В.Я. Макарик

І.В. Глушко

Повний текст виготовлено 04 липня 2017 року.