Постанова № 67527470, 13.05.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 травня 2017 року № 826/8828/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали, в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегасервіс»

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегасервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0372615137 від 18.03.2016 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2016 відкрито провадження у справі.

В порядку, встановленому статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України та Положенням про автоматизовану систему суду, затвердженого рішенням ради суддів України № 30 від 26.11.2010 року у зв'язку з припиненням повноважень судді, в провадженні якого перебувала адміністративна справа 826/11721/16, справу розподілено між суддями повторно.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.04.2017 року справу прийнято до провадження суддею Клименчук Н.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.04.2017 року.

В судове засідання 24.04.2017 року з'явились представники сторін.

Представником позивача позовні вимоги підтримано в повному обсязі, в обґрунтування своїх вимог зазначено, що висновки, які містяться в акті перевірки від 01.03.2016 року за № 32/26-15-13-07-01/30757085 на підставі якого винесено оскаржуване повідомлення-рішення, є необґрунтованими.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, суду надано усні та письмові пояснення, які мотивовано тим, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення Податкового кодексу України, які підтверджується актом перевірки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Суд, керуючись частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у судовому засіданні 21.04.2017 року, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегасервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Мікас Плюс» (код ЄДРПОУ 38148234) за період діяльності за 01.01.2012 по 31.12.2014 року. За результатами перевірки складено акт від 01.03.2016 року за № 32/26-15-13-07-01/30757085 (надалі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення ТОВ «Мегасервіс» порушень податкового законодавства, а саме:

- ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Мегасервіс» занижено податок на прибуток на загальну суму 166 433,00грн., у тому числі в періодах: - 2012 рік на суму 20 148 грн; - 2013 на суму 140 155,00грн.; - 2014 рік на суму 6 130,00грн.

- п. 185.1 ст.185, п. 198.1 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, всього на суму 173 532,00грн., в тому числі по періодах : - за грудень 2012 року на суму 19 188,54 грн.; - за січень 2013 року на суму 3 120,00 грн.; - за лютий 2013 року на суму 16 757,00 грн.; - за березень 2013 року на суму 16 072,00 грн.; - за квітень 2013 року на суму 10 588,00 грн.; - за травень 2013 року на суму 17 343,00 грн.; - за червень 2013 року на суму 9 328,00 грн.; - за липень 2013 року на суму 17 036,00 грн.; - за серпень 2013 року на суму 12 136,00 грн.; - за вересень 2013 року на суму 7 349,00 грн.; - за жовтень 2013 року на суму 14 943,00 грн.; - за листопад 2013 року на суму 9 258,00 грн.; - за грудень 2013 року на суму 13 602,00 грн.; - за січень 2014 року на суму 6 811,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки, Позивачем подано заперечення до контролюючого органу.

Листом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 15.03.2016 року № 6159/18/26-15-13-87-81 позивачу повідомлено, що за результатами розгляду поданої скарги висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі зазначеного Акту перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №0372615137 від 18.03.2016 року, яким ТОВ «Мегасервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 189 028,75грн., в тому числі 151 223,00грн. за основним платежем та 37 805,75 грн. за штрафними(фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням №0372615137 від 18.03.2016 року ТОВ «Мегасервіс» подано скаргу до ДФС України, за результатом розгляду якої рішенням ДФС України від 02.06.2016 р. №12067/6/97-49-11-01-02-25 залишено без змін податкове повідомлення-рішення, а скаргу товариства залишено без задоволення.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення №0372615137 від 18.03.2016 року неправомірним, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки щодо заниження зобов'язання з податку на додану вартість - безпідставними, тому звернувся до Суду із відповідним позовом.

Як вбачається із змісту акту перевірки, а також наданих письмових заперечень, висновки податкового органу щодо заниження позивачем зобов'язання з податку на додану вартість обґрунтовано відсутністюю настання реальних наслідків за правочинами, що укладено між позивачем та ТОВ «Мікас Плюс».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до наданих суду доказів, між позивачем та ТОВ «Мікас Плюс», в особі директора ОСОБА_2, 04.01.2013 року, укладено Договір № 04/13, відповідно до умов якого ТОВ «Мікас Плюс» зобов'язувалось поставляти на користь позивача комплектуючі вироби, сервісні запасні частини, обладнання, витратні матеріали та інше, відповідно до заявки Покупця та рахунку фактури.

Умовами Договору передбачено, що постачання товарів визначаються сторонами у рахунках, обов'язок постачальника вважається виконаним з моменту передачі товарів організації-перевізнику або покупцю, якщо вибірка товарів проводиться покупцем (п.2 Договору).

Оплата вартості товарів, відповідно до пункту 4 Договору, здійснювалась протягом 20 календарних днів від дня отримання товарів, шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника в 100% розмірі суми вказаної в рахунку.

В підтвердження настання реальних наслідків за вказаним договором позивачем надано копію Гарантійного листа, складено та підписаного від імені директора ОСОБА_3

Інших доказів в підтвердження отримання від ТОВ «Мікас Плюс» товарів чи оплати таких позивачем не надано.

Крім того, із змісту позовної заяви та наданих представником позивача пояснень, судом встановлено, що крім вказаного договору, між ТОВ «Мегасервіс» та ТОВ «Мікас Плюс» укладали усні договори на поставку комплектуючих запасних частин та інших товарів.

В підтвердження настання реальних наслідків за усними правочинами, що укладались з ТОВ «Мікас Плюс» позивачем до матеріалів справи додано копію видаткової накладної № 010213 від 01.02.2013 на загальну суму 27 309,68 в тому числі ПДВ на суму 4 551,86грн., копію акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № NT-250213 від 25.02.2013 року, відповідно до змісту якого ТОВ «Мікас Плюс» надано послуги із відновлення картриджів, на загальну суму 6 948,00грн., в тому числі ПДВ на суму 1 158,00грн., копію акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № NT-250213 від 18.03.2013 року, відповідно до змісту якого ТОВ «Мікас Плюс» надано послуги із заправки тонером картриджів, відновлення картриджів та ін., на загальну суму 18 333,00грн., в тому числі ПДВ на суму 3 055,50грн.

Дослідивши надані докази, судом встановлено, що такі від імені ТОВ «Мікас Плюс» складено та підписано невідомою особою. Також, із змісту актів здачі-приймання робіт (надання послуг) неможливо встановити, де саме проводились такі роботи.

Позивач стверджує, що придбані у ТОВ «Мікас Плюс» послуги (роботи) використані у своїй господарській діяльності, що підтверджується копіями видаткових накладних №МС-00081 від 05.02.2013, № МС-00105 від 12.02.2013, №МС-00116 від 13.02.2013, копіями актів про надання послуг № МС-00162 від 26.02.2013, № МС-00227 від 19.03.2013 та копією видаткової накладної № МС-00158 від 27.02.2013 .

Разом з тим, позивачем не надано доказів понесення ТОВ " Мегасервіс " витрат на придбання вищенаведених робіт (послуг), оскільки не надано жодних доказів здійснення розрахунку з ТОВ «Мікас Плюс».

Крім того, надана позивачем документація, як щодо взаємовідносин з ТОВ «Мікас Плюс», так із своїми покупцями товарів (послуг), стосується виключно періоду з січня по березень 2013 року, тоді як порушення податкового законодавства мало місце з грудня 2012 року по січень 2014 року включно.

Відповідно до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно абзацу 11 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані , що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Аналогічна позиція викладене в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від17 червня 2015 року по справі №К/800/37371/14 та Постанові Верховного суду України від 15 грудня 2015 року по справі № 21-4266а15/826/13848/13-а, Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2014 р. № К/800/21863/13.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_3, якою від імені ТОВ«Мікас Плюс» укладено Договір № 04/13 від 04.01.2013 року, засуджено Вироком Печерського районного суду міста Києва від 31.08.2015 у справі №757/15070/15-к, відповідно до якого ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 КК України та призначено їй покарання у виді 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн., також визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч.2 ст. 205 КК України, та призначено їй покарання виді 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн.; на підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням призначено покарання у виді 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн.; на підставі п. "є" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2014 році " звільнено від відбування призначеного судом остаточного покарання.

Вироком Печерського районного суду міста Києва від 31.08.2015 у справі №757/15070/15-к встановлено, що ОСОБА_3 являється засновником та керівником товариства з обмеженою відповідальністю «Мікас Плюс» (код за ЄДРПОУ 38148234, далі за текстом - ТОВ «Мікас Плюс»)», та діючи умисно з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, достовірно знаючи, що фактично не буде займатись підприємницькою діяльністю, 22.11.2012 здійснила пособництво невстановленим особам у придбанні суб'єкта підприємницької діяльності - ТОВ «Мікас Плюс», після чого ОСОБА_3 передано невстановленій особі печатку та реєстраційні установчі документи товариства, що надало змогу невстановленим особам вести незаконну господарську діяльність, зокрема складати від імені ОСОБА_3, як директора ТОВ «Мікас Плюс», необхідні документи фінансово-господарської діяльності (договори, податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт тощо), звітні документи підприємства зі сплати податків, які зовні складені вірно, але фактично не відповідали дійсності та надали невстановленим особам можливість перераховувати грошові кошти без фактичного проведення фінансово-господарських операцій, відображення у податковій та бухгалтерській звітностях підприємства та його контрагентів операцій, які не відповідали дійсності.

Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті - Єдиний державний реєстр судових рішень (посилання - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/49415153), суд встановив, що вирок Печерського районного суду міста Києва від 31.08.2015 у справі №757/15070/15-к набрав законної сили 01.10.2015.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно із частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Виходячи з положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в цих питаннях є обов'язковим для адміністративного суду, який розглядає адміністративну справу, в якій обставини щодо реального вчинення господарських операцій з ТОВ «Мікас Плюс» є предметом доказування в цій адміністративній справі.

З огляду на встановлені вироком суду обставини, які свідчать про те, що контрагент позивача був створений з метою здійснення протиправної діяльності, яка полягала у вчиненні нереальних господарських операцій задля мінімізації податкових зобов'язань, суд дійшов висновку щодо безпідставного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за такими операціями.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкове повідомлення-рішення від15.03.2016року № 6159/18/26-15-13-87-81 прийнято з урахуванням всіх обставин, а отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків, що позовні вимоги не підлягають задоволенню .

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук