Постанова № 67527389, 29.05.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 травня 2017 року № 826/11889/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали, в письмовому провадженні

за позовом ОСОБА_1

до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 44536-1701та №44537-1701 від 04.05.2016року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідач не взяв до уваги, що питання встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договором оренди земельної ділянки та закріплення розміру орендної плати в такому договорі. Вартість земельної ділянки не може змінюватись за бажанням податкового органу, а лише шляхом внесення відповідних змін до договору оренди, за таких обставин вважає винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення протиправними та просить їх скасувати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.08.2016 відкрито провадження у справі.

В порядку, встановленому статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України та Положенням про автоматизовану систему суду, затвердженого рішенням ради суддів України № 30 від 26.11.2010 року у зв'язку з припиненням повноважень судді, в провадженні якого перебувала адміністративна справа 826/12530/16, справу розподілено між суддями повторно.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.04.2017 року справу прийнято до провадження суддею Клименчук Н.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні.

В судових засіданнях позивачем позовні вимоги підтримано у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

У зв'язку із неявкою представника відповідача в судове засідання та поданою позивачем заявою про розгляд справи у його відсутності, 25.05.2017 року з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом ухвалено розглядати справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 01.08.2012 р. між ОСОБА_1 (орендар) та Конотопською міською радою (орендодавець) укладено договори, за якими позивачу передано у користування строком до 01.08.2017 р. земельні ділянки комунальної власності м. Конотоп Сумської області за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0450 га та АДРЕСА_2, площею 0,0980 га.

Конотопською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України 04.05.2016 року винесено податкове повідомлення - рішення № 44563-1701, яким за ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в розмірі 33 764,41грн. та податкове повідомлення-рішення № 44537-1701 яким за ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в розмірі 31 008,13грн.

Як вбачається із змісту заявленого позову, позивач вважає, що податковим органом безпідставно завищено вартість орендованих земельних ділянок, тоді як нормативна грошова оцінка земельних ділянок встановлена Договорами оренди, та становить : за земельну ділянку площею 0,0450га -161 039,36 грн. (357,86 грн. за 1м І) ; за земельну ділянку площею 0,0980га - 350 707,94грн. (357,86 грн. за 1м І), а приймаючи оскаржувані рішення, податковим органом безпідставно завищено вартість земельних ділянок.

Враховуючи наведені обставини, позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу).

Пунктом 288.1 ст. 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до норм ПК України, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, тобто, не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю у випадку позивача не може бути меншою розміру, визначеного пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, а саме - трикратного розміру земельного податку.

Плату за землю у формі орендної плати за землі комунальної та державної власності віднесено до загальнодержавних податків і зборів згідно переліку статті 9 ПК України, тому розмір орендної плати за вказані ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами.

Починаючи з 01.01.2011 року, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи ПК України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

Статтею 271 ПК України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII Податкового кодексу, а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Відповідно до пп. 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII Податкового кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначено Законом України від 11.12.2003 року № 1378-IV «Про оцінку земель».

Відповідно до абз. 5 ст. 5 цього Закону України нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підставою для проведення оцінки земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (ст. 15 цього Закону).

Згідно з ст. 18 даного Закону нормативна грошова оцінка земель в межах населених пунктів проводиться не рідше, ніж один раз на 5-7 років.

При цьому, законодавець не передбачив можливості орендаря впливати на порядок проведення оцінки орендованої земельної ділянки або можливі її результати, не зважаючи на двосторонній характер укладеного договору оренди.

Відповідно до абзацу першого пункту 286.1 статті 286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з ст. 23 цього Закону технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав і посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (статті 125, 126 ЗК України).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар - використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 затверджено Типовий договір оренди землі, пунктом 9 якого встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності вноситься у грошовій формі та зазначається у відсотках нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку.

Розмір орендної плати за землю переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом (п. 13 Типового договору оренди землі).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати якого регламентований положеннями Податкового кодексу України, а тому положення договору оренди земельної ділянки, які суперечать ПК України в частині визначення розміру орендної плати, не можуть застосовуватися та мати пріоритет над нормами ПК України.

Також слід зазначити, що п. 12, 27 Договорів розмір орендної плати переглядається у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнту індексації, визначених законодавством; підвищення або встановлення нових коефіцієнтів по визначенню розміру плати; в інших випадках, передбачених законом. До обставин, у зв'язку із якими розмір плати за землю позивача має переглядатися є зміна коефіцієнту індексації грошової оцінки земель.

Відповідно до п. 30 Договорів позивача зобов'язано, при проведенні щорічної індексації грошової оцінки земель, встановлену річну орендну плату індексувати відповідно на встановлений коефіцієнт.

Враховуючи наведене, після набрання чинності ПК України позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати на поточний рік з урахуванням обмежень пп.288.5.1 та 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПК України та розміру нової грошової оцінки земельних ділянок, однак вимог зазначених норм не дотримано.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства, а також наявні матеріли справи, суд приходить, що винесені Конотопською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області 04.05.2016 року податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків, що позовні вимоги не підлягають задоволенню .

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук