Постанова № 67526893, 26.06.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2017 року справа № 813/2546/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий-суддя Кедик М.В.

секретар судового засідання Харів М.Ю.,

за участю:

позивач не прибула,

представник відповідача -1 не прибув

представник відповідача - 2 не прибув,

представник відповідача - 3 Бігіч Н.М.,

третя особа не прибула

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі ліквідаційної комісії, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Міністерства внутрішні справ України про визнання протиправним рішення, поновлення на роботі, виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ МВС України у Львівській області), Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - відповідач, ГУ НП у Львівській області), Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить суд:

" - визнати протиправним рішення про звільнення з органів МВС слідчого СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області ОСОБА_2;

- поновити на роботі слідчого СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області ОСОБА_2 та у зв'язку з ліквідацією підприємства відповідно до п. 9, 12 Розділу XI ЗУ "Про Національну поліцію" перевести (призначити) ОСОБА_2 на роботу старшого лейтенанта поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, та вважати ОСОБА_2 такою, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років;

- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі ліквідаційної комісії внести запис до трудової книжки ОСОБА_2 щодо звільнення, як такий, що не відповідає дійсності, або такий, що прийнятий з порушенням закону;

- стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року до дати винесення судового рішення;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі допомоги у зв'язку із вагітністю та пологами;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу."

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з липня 2014 року перебувала на посаді слідчого слідчого відділення Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області. З 08.09.2015 перебувала у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами. Зазначає, що отримала лист Головного управління Національної поліції у Львівській області від 15.08.2016, в якому вказано, що ОСОБА_2 звільнено наказом ГУМВС від 06.11.2015 № 831 о/с у запас Збройних сил України за п. 64 "г" (через скорочення штатів) з 06.11.2016. Стверджує, що інформація про те, що листом від 06.11.2016 за № 116/11636, а також у телефонному режимі її було повідомлено про звільнення не відповідає дійсності, оскільки жодної кореспонденції в період з вересня 2015 по 23.06.2016 з ГУ МВС України у Львівській області, ГУ НП у Львівській області до неї не надходило. Крім того, стверджує, що Залізничним РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області їй не виплачено допомоги у зв'язку із вагітністю та пологами.

Позивач у судове засідання не прибула, подала до суду заяву від 04.05.2017 вх. № 10133, в якій просить справу розглянути без її участі.

Представник відповідача, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, в судове засідання не з'явився, подав до суду заперечення, у яких зазначив, що порядок проходження служби в міліції регулювався Законом України "Про міліцію", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Передумовою і однією з законних підстав для звільнення позивача з органів внутрішніх справ, в контексті реформування правоохоронних органів, став наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 № 1388 «Про організаційно-штатні питання». Даним наказом було скорочено всі штатні посади ГУ МВС в кількості 7521, в тому числі і посаду ОСОБА_2 Стверджує, що позивач відноситься до осіб, що не подали рапорту про звільнення у зв'язку з переходом у встановленому порядку в інші міністерства і відомства (організації). Позивач у встановленому порядку не була прийнята на службу в поліцію та ніколи не проходила службу в Національній поліції України, а отже немає законних підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ГУНП.

Представник відповідача, Головного управління Національної поліції у Львівській області в судове засідання не з'явився, заперечень на позов не подав, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача, Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області в судовому засіданні проти позову заперечила та просила відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи, Міністерства внутрішніх справ України, в судове засідання не з'явився, подав до суду заперечення, у яких зазначив, що позивач була прийнята на службу та проходила її в органах внутрішніх справ на підставі Закону України "Про міліцію", Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а також відомчих наказів. Однак, 06.11.2015 припинив свою дію Закон України "Про міліцію" та 07.11.2015 набув чинності Закон України "Про Національну поліцію", який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Згідно з п. 8 Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Стверджує, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію". Вважає, що звільнення позивача відбулося із дотриманням норм чинного законодавства.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_2 проходила службу в органах внутрішніх справ України з 02.06.2012 до 06.11.2015. Остання посада - слідчий слідчого відділення Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області.

Відповідно до наказу ГУМВС України у Львівській області від 03.09.2015 № 66 о/с позивачу надано відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами з 08.09.2015 по 11.01.2016. Підстава: рапорт ОСОБА_2 від 05.09.2015, лист непрацездатності комунальної другої міської поліклініки від 07.09.2015 серії АГЛ № 312667.

Наказом начальника ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 № 831 о/с старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2, слідчого слідчого відділення Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області звільнено за п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Наказ начальника ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 № 831 о/с, позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку із чим звернулася до суду.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015№ 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, та утворити територіальні органи Національної поліції, в тому числі Головне управління Національної поліції у Львівській області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 № 1388 "Про організаційно-штатні питання" визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС. Відповідно до витягу з Переліку змін у штатах МВС в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, скасовані штати й скорочені усі посади.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Порядок проходження служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про міліцію», чинний на час звільнення позивача, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про міліцію» передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до пп. «г» п. 64 вказаного Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі.

02.07.2015 прийнято Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VІІІ, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч. 2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Зважаючи на те, що Закон України «Про Національну поліцію», який набув чинності 07.11.2015, не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, то в даному випадку до спірних правовідносин повинно бути застосовані конституційні принципи і загальні засади права.

Також, п. 4 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За таких обставин, на час виникнення спірних правовідносин суд керується саме нормами Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Так, відповідно до п. 10 вказаного Положення, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Гарантії для такої категорії осіб, як вагітні жінки і жінки, які мають дітей, передбачені нормами КЗпП України.

Згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 6 ст. 179 КЗпП України - до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, дана норма закону забороняє роботодавцю звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох років, та накладає обов'язок на роботодавців здійснити обов'язкове працевлаштування у випадку необхідності їх звільнення.

Зазначене відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини, яким у рішенні від 22.03.2012 по справі «Маркін проти Російської Федерації» зазначено, що право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

Суд звертає увагу, що законодавець не дав органу права звільнення особи та зобов'язав останнього обов'язково працевлаштувати соціально захищену особу. Порушуючи дану норму закону, відповідач поставив позивача у скрутне становище.

Також, суд зазначає, що на момент звільнення позивач перебувала у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами з 08.09.2015 по 11.01.2016.

Отже, ГУ МВС України в Львівській області були порушені права позивача, в частині звільнення зі служби органів внутрішніх справ всупереч вимогам ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

Крім того, відповідно до п. 8-11 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Суд вважає необґрунтованою позицію відповідача щодо правомірності звільнення позивача через відсутність його звернення до уповноважених органів з проханням подальшого проходження служби (переводом) до ГУМВС з огляду на приписи ч. 3 ст.184 КЗпП України.

Крім того, як вже було зазначено вище, оскільки Закон України «Про Національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тому положення п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» до наявних спірних правовідносин не застосовуються.

При цьому, слід також звернути увагу на те, що нормами діючого законодавства, а саме Кодексом законів про працю України передбачено гарантії для категорії осіб, до якої належить позивач.

Відповідно до приписів п. 1 ст. 40 КзпП України трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця лише з підстав та в порядку визначених законом. За загальними підставами розірвання трудового договору відбувається звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.

За наявності обставин передбачених ст. 40 КзпП України, розірвання трудового договору проводиться з обов'язковим додержанням порядку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, в якій вказується, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно роботодавець повинен запропонувати працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності роботи - іншу. При вивільненні працівника враховується його переважне право у залишенні на роботі.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 вказує, що звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, додержання власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, за наявності доказів щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника без його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, що жодних пропозицій від відповідача щодо продовження своєї трудової діяльності позивач не отримувала. Суду також не надано жодних доказів від відповідача про пропонування позивачу іншої роботи.

З огляду на викладене, суд зазначає, що у спірних правовідносинах ГУ МВС України в Львівській області було порушено процедуру звільнення позивача, в частині не попередження про звільнення та не запропонування іншої посади.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивача було звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому є достатні підстави для визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 № 831 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2, слідчого слідчого відділення Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області за п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Згідно з ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Законодавством України передбачена можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, на яку покладається повноваження (завдання) установи, що ліквідується. Суд вважає, що це не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право, на думку суду, має бути відновленим шляхом поновлення його на посаді з якої його було незаконно звільнено.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14 та від 19.01.2016 у справі № 810/1783/13а.

З огляду на те, що судом встановлено протиправність звільнення позивача зі служби в поліції, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого вона була протиправно звільнена, а саме на посаді слідчого слідчого відділення Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області з 07.11.2015.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наказу МВС № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням суми заробітної плати за фактично відпрацьовані 2 місяці на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з роботи з 06.11.2015, відповідно 06.11.2015 є останнім днем роботи, за який відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення при проведенні розрахунку при звільненні.

Тому, тривалість вимушеного прогулу позивача, який утворився внаслідок винесення протиправного наказу відповідача, необхідно обраховувати з 07.11.2015 по 26.06.2017, що становить 598 календарних днів (листопад 2015 року - 24, грудень 2015 року - 31, січень 2016 року - 31, лютий 2016 року - 29, березень 2016 року - 31, квітень 2016 року - 30, травень 2016 року - 31, червень 2016 року - 30, липень 2016 року - 31, серпень 2016 року - 31, вересень 2016 року - 30, жовтень 2016 року - 31, листопад 2016 року - 30, грудень 2016 року - 31, січень 2017 року - 31, лютий 2017 року - 28, березень 2017 року - 31, квітень 2017 року - 30, травень 2017 року - 31, червень 2017 року - 26.)

Відповідно до довідки про доходи грошове забезпечення ОСОБА_2 за вересень 2015 складає 3112,78 грн, жовтень 2016 - 3470,70 грн, отже середньомісячне грошове забезпечення позивача становить 3291,74 грн, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 107,93 грн.

Таким чином, із Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі ліквідаційної комісії на користь позивача необхідно стягнути грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 26.06.2017 у сумі 64542,14 грн (107,93 грн * 598 календарних днів).

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення заявлених вимог позивача щодо переведення (призначення) ОСОБА_2 відповідно до п. 9, 12 Розділу XI ЗУ "Про Національну поліцію" на роботу старшого лейтенанта поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області у зв'язку з ліквідацією підприємства, та вважати ОСОБА_2 такою, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, оскільки позивач не працювала в цій установі та з неї не була звільнена, що унеможливлює поновлення службово-трудових відносин позивача з вказаною установою.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі ліквідаційної комісії внести запис до трудової книжки ОСОБА_2 щодо звільнення, як такий, що не відповідає дійсності, або такий, що прийнятий з порушенням закону суд зазначає таке.

Відповідно до п.п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованого Міністерстві юстиції України від 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пп. 2.6, 2.9, 2.10 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис (пп. 2.6). Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження (п.2.9). У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, звільнений ..." і зазначається нове формулювання.

У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

Таким чином відповідач зобов'язаний в добровільному порядку внести відповідний запис у трудову книжку позивача, після видання відповідного наказу на виконання постановленого судового рішення.

У даний час дану позовну вимогу суд вважає передчасною, оскільки поновлення на роботі ще не відбулося.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі допомоги у зв'язку із вагітністю та пологами, то така не підлягає до задоволення зважаючи на таке.

Старший лейтенант міліції ОСОБА_2 з 07.09.2015 по 11.01.2016, відповідно до наказу ДМУ ГУМВС України у Львівській області від 03.09.2015 № 66 о/с, перебувала у додатковій оплачуваній відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами.

Відповідно до вимог постанови КМ України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», згідно п. 3.6.1 Інструкції, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, що вибувають у відпустки, в тому числі у зв'язку з вагітністю та пологами, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, встановленому за основною штатною посадою на день вибуття у відпустку.

Оскільки ОСОБА_2, згідно наказу ГУМВС України у Львівській області від 06.11.2015 № 831 о/с, була звільнена 06.11.2015 в запас по статті 64 «г» (через скорочення штатів), виплата грошового забезпечення їй була припинена з 07.11.2015.

Відповідно до наявних у матеріалах справи витягів із розрахунково-платіжних відомостей № 9/1 за вересень 2015, № 10/1 за жовтень 2015, № 11/2 за листопад 2015 та реєстрів перерахувань на особисті вклади ЗГРУ «Приватбанк» за вересень 2015, жовтень 2015, листопад 2015 з ОСОБА_2 було проведено повний розрахунок по належних їй виплатах та зараховано на картковий рахунок в ЗГРУ «Приватбанк».

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Згідно з ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

постановив:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним на скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 06.11.2015 № 831 о/с "Про звільнення" в частині звільнення ОСОБА_2.

3. Поновити ОСОБА_2 на посаді слідчого слідчого відділення Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області з 07.11.2015.

4. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді слідчого слідчого відділення Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області звернути до негайного виконання.

5. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 26.06.2017 у сумі 64542 (шістдесят чотири тисячі п'ятсот сорок дві) гривні 14 копійок.

6. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді слідчого слідчого відділення Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області і стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 3291,74 грн звернути до негайного виконання.

7. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Суддя Кедик М.В.

Повний текст постанови складено 03.07.2017.